Віктор САВЧЕНКО
11. Як уже мовилося, людство у період між двома найвищими активностями Темного сателіта 100 — 800-900 рр. зазнало чимало потрясінь, але жодне з них не набуло таких масштабів, щоб його можна було вважати апокаліптичним.АРМАГЕДДОН
Продовження
Продовження
А які події сталися в період між максимумами активності Темного сателіта — 1000 — 1700-1900 рр.? Про одну з них — визвольну війну України, в якій брали участь три найбільші слов’янські народи і яка забрала кілька мільйонів життів, уже писалося. Але це була буря на слов’янському морі. Вона не мала вирішального впливу на весь християнський світ.
Другий катаклізм — татаро-монгольська навала. До знайомства з цією темою я мав сумнів щодо того, чи впишеться вона в "правило”. Адже часи татарського нашестя залишили у слов’янському світі (та й в усьому людстві) лиху пам’ять.
Галицько-волинський літопис пише про погром Батия в Україні: Бату взяв Переяслав і винищив ("изби весь”); навіть убив єпископа; церкву зруйновано й пограбовано. Чернігів взято й спалено; про масове вбивство тут не сказано; єпископа залишив живим. Про Київ не сказано, але сказано, що тисяцького Дмитра хан Бату помилував "мужьства єго ради.”
Суздальський же літопис дає коротку звістку, що татари пограбували Київ і св. Софію та інші церкви, "а люди от мала й до велика вся убиша мечем.”
Мандрівний історик Плано Карпіні (брат Йоанн де Полікарпо, який за дорученням папи Іннокентія ІV у 1245 – 1247 рр. здійснив подорож у Монголію, автор книжки "Історія монголів”) відвідав Київ за п’ять років по тому, також свідчить, що татари, взязши Київ, побили горожан.
На шляху від Києва до Волині татари підмовили людей з Колодяжного їм скоритися і, коли ті скорилися, — повбивали їх. Татари взяли Камінець та Ізяслав, але Кременця й Данилова взяти не змогли. Прийшовши під Володимир, Бату "взя й копьємъ и изби не щадя, такоже и градъ Галичь, иныи грады многы, им же нъсть числа”.
А ось як ставиться до цього Михайло Грушевський, в об’єктивності якого не сумнівається жоден історик: "Як бачимо, оповідь не відзначається особливою докладністю — загальні фрази або голі звістки про взяте. Очевидно, мовчання літописів про такі звістки не означає, що нічого злого від татар людям не сталося, як з другого боку і ці страшні слова "изби”, "изби весь” не припадає приймати так дуже буквально.”
Були дві основні причини перемоги татар: міжусобне протистояння князів і їхнє здирство щодо простого люду. Князі оббирали підданих до нитки, татари ж наклали на них помірну данину — десятину. По суті, татарський погром — це була війна між чужинським загарбником і вітчизняним визискувачем за право брати данину з простого люду. Тому-то татари на перших порах винищували знать. І тому в літописах, які писалися при княжих дворах і монастирях, читаємо "изби”, "изби весь”. Але по якомусь часі два паразити домовились.
На жаль, кожне з тогочасних князівств було зацікавлене в занепаді сусіднього князівства. А такі поняття, як патріотизм, відповідальність за весь етнос, а не лише за свою вотчину, було притаманне небагатьом. Що зрештою призвело до того, що Україна-Русь опинилася у васальній залежності від татар. Навіть князь Данило Галицький змушений був визнати себе васалом Золотої Орди (весна 1246 р.).
Татарське нашестя чи "погром”, як називає його М.Грушевський, це було загарбання території, поневолення людей, пограбування матеріальних цінностей, але не було війною за людські душі, що притаманне апокаліптичним часам. Про терпиме ставлення татар до інших релігій є чимало свідчень. Одне з них — записки подорожнього монаха Вільгельма де Рубрука, брата Ордену Міноритів, який дійшов до самої Золотої Орди. Він пише, зокрема, що навіть дружини хана, а їх було багато, відвідували церкви відповідно до їхньої конфесійної приналежності. Поміж них були і християнки. Та і в заповіті Чінгіс-хана ідеться про завоювання й підкорення народів, а не про винищення чи обернення у свою віру.
Отож татарський погром перевів державність (й без того аморфну) Київської Русі у васальну залежність, але не винищив і не депортував населення (хоча й вигнав багато полону), як і не забрав їхньої віри, як це сталося під час римського і більшовицького погромів у апокаліптичні часи.
12. Татаро-монголи, кочуючи, релігії, як такої, не мали. До них топтали стежку сарацини (мусульмани), християни, буддисти, представники інших конфесій, аби обернути у свою віру. Кочівників же цементувала не віра в бога, а авторитет хана. Як пише Рубрук, "слово "хан” означає достоїнство, те ж саме, що й віщун. Так іменують вони всіх віщунів. Отже й князі їхні мають назву хан, оскільки через віщування вони здійснюють владу над народом.” Іншими словами, татаро-монголами правили їхні маги — люди, спроможні впливати на народ медіумічно. Тому велике море кочівників діяло як один організм. Щось схоже відбувалося і в гітлерівській Німеччині, і в сталінському Союзі. Імена обох цих вождів несли енергетику жаху. До речі, "обличчя Бату-хана, як я (Рубрук) зауважив, було всипане червонуватими плямками.” У Сталіна також обличчя було в рудих плямах. Скоріше за все, це просте співпадіння, а не спільна ознака. Спорідненість же була глибша — і Бату-хан, і Сталін для своїх народів стали вищою силою, їхнім духовним наповненням.
Але не на віки, а тільки для сучасників. Уже нові покоління, які прийшли у світ, наприклад, після смерті Сталіна, такого наповнення не мали, а відтак став різко падати авторитет влади. І тоді компартійна верхівка зважується на крайній захід: створює лабораторію, у якій розробляються прийоми, з допомогою яких одна людина могла б правити багатьма, але так, щоб ті нічого не запідозрили. Новий проект назвали "Пастор”; замовником виступив безпосередньо ЦК КПРС. Суть проекту викладалася всього на кількох десятках сторінок і зводилася до такого: в умовах падіння патріотизму радянського народу найвище партійне керівництво стурбоване проблемою висування зі свого середовища лідера. Ситуацію можна виправити за умови, якщо з’явиться людина типу Леніна, Сталіна, Гітлера, яка впливатиме на маси не авторитетом своєї посади, а енергетикою своєї постаті. Звісно, якщо їй сприятимуть функціонери, які так само проникали б у душі людей і наказами яких неможливо було б нехтувати. Це й могло б виправити становище та поновити авторитет партії. По суті то був проект розробки психотронної зброї, який витікав з попередньо завершеного проекту СС 0709 "Дружба”. "Пастирем” розроблялася так звана "система подальшого енерго-інформаційного розвитку”. За безликою назвою були сховані дослідження людської аури і засоби впливу на підсвідомість. Над проектом почали працювати з 1982 р., а завершили роботу 1988 р. (Д.Верещагін).
Отож у самому серці світового матеріалізму, для якого такі поняття як "душа”, "дух”, "духовність” важили не більше від мильної бульки, робиться остання ставка на душу. Але не з метою її освітлення, а з метою впровадження духовного рабства, закабаління. Та, по-перше, було упущено час, а по-друге, медіуми типу Ірода, Нерона, Леніна, Сталіна, Гітлера приходять у світ у періоди навісніння всього людства.
13. Та повернемося в Золоту Орду. Осідлі монголи, хоч і не мали релігії, але ближче за все були до буддизму. Рубрук пише: "...Отже коли я зайшов у храм (буддійський монастир у Каракорумі), сів поряд цих жерців і придивився до всії їхніх ідолів, великих і малих, то запитав, яка в них віра в бога. Вони відповіли: "Віруємо тільки в єдиного бога.” "Вірите, що він дух чи щось тілесне?” Відповіли: "Віруємо, що дух.” Тоді я: "Вірите, що він ніколи не приймав людської природи?” Відповіли: "Звісно, ніколи.” Я ж їм на це: "Раз вірите, що він є єдиний і що він – дух, то чому ж робите його тілесні подоби, ще й так багато? До того ж, якщо ви не вірите, що він став людиною, то чому волієте зображати його саме в подобі людини, а не якоїсь іншої істоти?” Тоді вони відповіли: "Ми не зображуємо цими постатями бога; це коли вмирає поміж нас якийсь вельможа, тоді син його, дружина, або хтось із дорослих його велять виготовити зображення небіжчика і ставлять його тут, ми ж ушановуємо його як пам’ять про нього.” Я ж їм у відповідь: "Виходить, що робите це заради поклоніння людям?” "Ні, – відмовили вони, — заради пам’яті.”
Сила, яка підкорила тогочасну Україну-Русь була чорна, але метою її не було впровадження духовного рабства, тому події не набули апокаліптичного масштабу, хоч і були справжньою катастрофою. Найгірше, що принесла орда русам, це спадкова хвороба, яку можна назвати "збайдужінням до власної державності”, і яка тривала багато поколінь. Васальна залежність від Речі Посполитої та Московії – царської й більшовицької — тільки наслідок татаро-монгольського погрому тринадцятого століття.
14. Таким чином, можна сказати, що протягом двох тисяч років людство пережило три апокаліпсиси, які відповідають трьом найвищим активностям Темного сателіта. Зростання і спад активності Темного сателіта для авраамового, іудейського і християнського календарів ідентичні, але мають і свої особливості. Так, на людей, які живуть за іудейським календарем, астральна складова аури планети впливає сильніше і триваліше, ніж на тих, хто живе за авраамовою метрикою часу. А на тих, хто живе за літочисленням, яке бере початок від Різдва Христового, вона впливає меншою мірою, ніж на авраамівців.
На максимум активності Темного сателіта припадають найбільші потрясіння людства. Такі потрясіння пов’язані з насильницьким упровадженням нової релігії (віри), тобто зміною духовної сутності людини.
У періодах між апокаліптичними подіями етноси не розгублюють своїх одвічних (у кого більше, в кого менше) рис — агресивності, прагнення подолати й закріпачити слабкішого, вивищитись над іншими, але цьому не сприяє астральний фактор. У такі часи коїться також багато лиха, але суцільного нищення людей, як у апокаліптичні часи, не буває.
Виходячи з графіків активності Темного сателіта для авраамового, іудейського і християнського літочислень, а також з історичних подій другого тисячоліття, можна дійти висновку, що початок третього тисячоліття для всього людства має бути відносно спокійним.
15. Розділ названо "АРМАГЕДДОН”. Це — символ нищівного руйнування матеріальних і духовних набутків людства; в перекладі — "гора магиддонська”; у географічному ж значенні це — місто біля підніжжя гори Карміль, власне, долина Магидона, яка знаходилася в північно-західній частині Ізраїлю.
У цьому місці сталася подія, хвилі від якої, погойдавшись багато віків, докотилися й до двадцять першого століття, не послабившись анітрохи. Вони донесли до нас страх, розпач утрати, донесли у вигляді емоції, причину ж тому загубили.
А сталося все так. Фараон Нефао зібрався з військом у похід на берег Євфрата для війни з царем ассірійським. Але на його шляху лежала земля іудейська. Фараон направив до царя Іосії послів, щоб сказати: "що мені й тобі, царю іудейський? Не супроти тебе я йду війною, але туди, де в мене війна. І Бог повелів мені поспішати; не протився Богові, який зі мною, щоб він не погубив тебе.” Та Іосія відмовився пропустити фараона і вийшов супроти нього з військом на рівнину Магидона, що належала колінові Іссахаровому. Тут і сталася січа, під час якої Іосія був поранений стрілою й помер від рани у віці тридцяти дев’яти років.
Сама подія, як на масштаби того часу, нічого особливого не являла. Справа в історичній постаті, яку втратив тоді ізраїльський народ. Нею був цар Іосія. Його тіло привезли в Єрусалим і оплакували всі. Це був шістнадцятий цар іудейський, але перший, хто розпочав очищення віри від ідолослужіння. За його повелінням почалося відновлення храму Єрусалимського. Під час тих робіт першосвященик Хелкія знайшов загублену книгу закону Мойсеєвого — рідкісний для іудеїв скарб у часи суцільного нечестя й розпусти. Сам Іосія спочатку не розумів значення книги, аж доки один з придворних йому не прочитав її. Відтак цар вжахнувся, довідавшись, яких страшних кар належить зазнати народові за боговідступництво. "Роздерши на собі одяг, він схилився перед Господом у сльозах і молився йому...” Затим зібрав старійшин і народ і повелів читати Книгу вголос, а після прочитання поклястися перед Богом у дотриманні всіх заповідей його. По тому він почав нищити кумирів, язичницькі храми, блудилища. Після чого справив нечуване свято Пасхи, віддавши на святкування власних 30000 овець і кіз та 3000 волів.
Вочевидь, це був духовний батько нації. Отож і назва місця, де він прийняв смерть, містить у собі таку могутню енергетику. А поширили її — енергетику на увесь світ євреї-вигнанці. До речі, грецьке слово "діаспора” — розсіяння бере початок від часів депортації євреїв, що сталася 70-го р. н. е.
Copyright © Савченко В.В., 2010