Віктор САВЧЕНКО
ПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ
Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла
В КІНЦІ ЧАСІВПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ
Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла
1. Слова "в кінці часів”, які наводяться в пророчих текстах Біблії, не дають спокою людству від часу, коли їх було сказано. Чимало хто вважає, що ці три слова означають велику катастрофу, щось на зразок всесвітнього потопу, і що відтак закінчиться людська цивілізація. Багато хто тлумачить ці слова, як кінець гніву Божого і отже кінець стражданням. Згідно з Кабалою, наприклад, іудеям дано 6000 років на духовне очищення з допомогою Тори. Власне, тут відбувається очищення сутностей через страждання.
Тепер, коли пишуться ці рядки (2001 рік), за іудейським літочисленням настав 5762-й рік. Якщо термін, даний на самоочищення, починається з першого року цього календаря, то до завершення його залишається 238 років (6000 — 5762). Тобто кінець часів припадає на 2238 рік нашої ери.
А як це позначається на графіку активності Темного сателіта для іудейської дороги часу? Як видно (див стор. 41), це період чи не найслабкішої активності астральної аури нашої планети після апокаліпсису дев’ятнадцятого-двадцятого століть. Аналогічний вплив Темного сателіта у цей період і на етноси, які живуть за християнським та авраамовим літочисленнями. Наївно думати, що в означений період не буде ні воєн, ні інших конфліктів. Але в цей час ментальна аура всього людства буде домінувати над астральною — Кама Рупою – червоним чудовиськом у нас. Тоді ж іудеї очікують і прихід Месії — сина Давидового.
2. А який термін для кінця часів відведено в пророчих текстах Біблії?
У гл. 8-й "Книги пророка Даниїла”, яка має назву "Видіння над потоком Улай”, є два місця, де йдеться про кінець часів. Але їх подано поряд з пророцтвами на найближчий період тогочасної історії і тому вони залишаються непоміченими. До того ж ближчі пророцтва збулися з високою точністю. Аби збагнути, про що йдеться, слід навести текст усього пророцтва.
"За третього року царювання царя Валтасара (близько 555–540 рр. до н.е.) з’явилося мені, Даниїлові, видіння по тому, що з’явилося мені перше. 2 І бачив я в видінні, – і сталося в моєму видінні, а я був у твердині Шушані, що в окрузі Еламі (країна чи область, населена еламитянами, яка знаходилася на схід від Сеннаара і на північ від Перської затоки), і бачив я в видінні, ніби я був над потоком Улай (ріка, що відділяла Елам від Перської області Сузіани, і яка впадала в сполучені ріки Тігра і Євфрата). 3 І звів я очі свої та й побачив, аж ось один баран стоїть перед потоком, і в нього два роги. А обидва ці роги високі, і один вищий від другого, а той вищий виріс наостанку. 4 Я бачив барана, що колов на захід, і на південь, і жоден звір не міг стати проти нього, і не було нікого, хто б урятував від його руки. І він робив за своїм уподобанням, і став величний.
5 І я придивлявся, аж ось козел з кіз приходить із заходу по поверхні всієї землі, і не дотикається до землі. А той козел мав подобу рога між своїми очима. 6 І прийшов він до того барана, що мав ті два роги, якого я бачив, що стояв перед потоком, і помчав на нього в лютості своєї сили. 7 І я бачив його, що він добіг аж до барана, і роз’ярився на нього, та й ударив того барана, і зламав йому ті два роги, а в барана не було сили стати проти нього. І той кинув його на землю, і топтав його, і не було нікого, хто б вирятував барана від його руки. 8 А козел з кіз став аж надто великий. А коли він зміцнився, то був зламаний той великий ріг, а замість нього виросли чотири подобі рога на чотири вітри неба.
9 А з одного з них вийшов один малий ріг, і з малого став дуже великий до півдня, і до сходу, і до Пишноти (Палестини). 10 І він побільшився аж до війська небесного (зір), і скинув на землю декого з війська, із зір, і потоптав їх. 11 І він побільшився аж до Вождя того війська, і від нього була віднята стала жертва, і покинене місце святині Його. 12 І буде віддане йому військо враз із щоденною службою через гріхи, і він кине правду на землю, і зробить і матиме успіх. 13 І почув я одного святого, що говорив. А інший святий сказав до того, що говорив: "Аж доки це видіння про сталу жертву та про нищівний гріх, доки святиня й військо віддані на топтання?” 14 І відказав він мені: "Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків, тоді буде визнана очищеною святиня.” (Курсив В.С.).
15 І сталося, коли я, Даниїл, бачив те видіння, і шукав значення його, ось став передо мною ніби муж. 16 І почув я поміж берегами Улаю людський голос, що кликнув і сказав: "Гавриїле, виясни йому це видіння!” 17 І він прийшов туди, де я стояв, а коли він прийшов, я настрашився й упав на обличчя своє. І сказав він мені: "Зрозумій, сину людський, бо на час кінця це видіння!”
18 А коли він говорив зо мною, я зомлів і припав своїм обличчям до землі, але він діткнувся до мене, і поставив мене на моєму місці 19 та й сказав: "Ось я об’явлю тобі, що буде в кінці гніву, бо на кінець призначеного часу це видіння. 20 Той баран, якого ти бачив, що мав ті два роги, — це царі мідян та персів. 21 А козел, той волохатий, це цар Греції, а той великий ріг, що між очима його, це перший цар. 22 А той зламаний ріг, і що стали на його місці чотири, — це чотири царства постануть із цього народу, але вже не в його силі. 23 А в кінці їхнього царства, коли закінчать своє ті грішники, постане цар нахабний та вправний у підступах. 24 І зміцніє його сила, але не його власною силою, і дивно винищить він сильних і народ святих. 25 А через свою мудрість буде мати успіх, омана буде в його руці, і він звеличиться в своєму серці. І в часі миру він понищить багатьох, і повстане на Владику над владиками, але без руки буде зламаний. 26 А видіння вечора та ранку, про яке було сказано, це правда, та ти сховай це видіння, бо воно відноситься на далекі часи.” (Курсив В.С.).
Як видно, пророцтва являють собою видіння і водночас пояснення до них під час видіння. Всі вони, до речі, збулися. Крім одного, якому ще належить збутися.
Наскільки точним було пояснення того, що збулося?
Справді, другою світовою державою після Вавілона стало об’єднане царство Мідо-Персія. Воно виникло на ослабленому Вавілоні. Мідо-Персія залишалася світовою державою більше 200 років.
"А козел той волохатий...” На зміну занепалій Мідо-Персії світове лідерство перейшло до Греції. Це сталося 333 р. до н. е. після перемоги Александра Македонського у битві біля Килікійського міста Іссоса над царем Дарієм ІІІ. Протягом десяти років Александр розширив кордони своєї імперії до Індії та Афганістану. "22 А той зламаний ріг, і що стали на його місце чотири, — це чотири царства постануть із цього народу, але вже не в його силі.” Після смерті Александра 323-го р. до н. е. четверо його кращих друзів прийняли імперію й поділили її між собою, утворивши чотири царства: Кассандрові дісталася Греція, Лизимакосові — Фракія й частина Малої Азії, Селевкові — Сірія та Вавілон, Птолемеєві — Єгипет.
"23 А в кінці їхнього царства, коли покінчать своє ті грішники, постане цар нахабний та вправний у підступах.” "Цар нахабний” – це римський імператор Юлій Октавіан, який 2 вересня 31 р. до н. е., перемігши єгипетський флот у морській баталії біля мису Акції, захопив останнє з грецьких царств — Єгипет, яким правила цариця Клеопатра VІІ — потомок Птолемея. З тим припинила існування й остання твердиня світової грецької держави. Рим же став безмежною четвертою світовою державою.
30-го року до н. е. Октавіан увійшов в Александрію; у цей час кінчають життя самогубством Клеопатра і її чоловік – ворог Октавіана римський полководець Марк Антоній. А "цар вправний у підступах” (до речі, внучатий небіж і наступник Юлія Цезаря) стає першим римським імператором; 27-го р. до н. е. він отримує від сенату титул Августа (величний, шляхетний). Такий титул носив тільки "батько всіх небес” Зевс. 19-го закінчує завоювання Іспанії; 12 — 9-го завойовує Паннонію, починає загарбання Германії; видає закони про обмеження звільнення рабів, про страту всіх рабів у разі вбивства одним із них господаря.
"24 І зміцніє його сила, але не його власною силою, і дивно винищить він, і буде мати успіх, і діятиме.” Август Юлій Октавіан правив залізною рукою 44 роки. Помер 14 р. н. е. на 76-му році життя у місяці, який назвали його титулом — "август”.
3. Чому "не його власною силою”?
Як уже мовилося в розділі "Іроди людства”, правління Августа припадає на часи, коли пульсації Темного сателіта виходять на максимум і отже муладхара кожної людини, у тому числі й імператора, отримала найбільшого сприяння від муладхари планети. Це був час, коли світом правив Самаель — ангел зла. А ще тому, що створена Августом система — принципат відлагоджено діяла за його програмою й після його смерті.
Щоб зрозуміти глибше про що йдеться, слід спочатку пояснити, як з одного з чотирьох рогів "вийшов один малий ріг (тобто влада) і з малого став дуже великий до півдня, і до сходу, і до Пишноти (Палестини).” Як уже мовилося, один з чотирьох рогів — це Єгипетське царство, яким правила династія Птолемеїв — одного з чотирьох полководців Александра Македонського. У час, про який повідомляється в пророцтві Даниїла, в Єгипті царювала Клеопатра VІІ. Вона вела боротьбу за владу зі своїм чоловіком Птолемеєм ХІІ. 48 р. до н. е. Клеопатра перебувала у вигнанні в Сірії, але 47-го, з допомогою Юлія Цезаря, повернулася на батьківщину. Від Цезаря вона народила сина Цезаріона. Після вбивства Цезаря Клеопатра стала спочатку союзницею, а потім коханкою і, зрештою, дружиною Марка Антонія — римського полководця. Отже римська імперська влада проростала з Єгипетського царства. А вже коли Октавіан — знову ж таки римський володар захопив Єгипет, то Рим перетворився на велику імперію, яка поширилася, справді "до півдня, і до сходу, і до Пишноти”. Тобто все відбулося у точній відповідності до пророцтва. Навіть у деталях. Наприклад, що означає "коли покінчать своє ті грішники”? Те, що цариця Клеопатра була одружена зі своїм братом Птолемеєм ХІІ; це, справді, вважається великим гріхом кровозмішання.
До речі, династія Птолемеїв не один раз грішила кровозмішанням. Так, Птолемей ІІ одружився з рідною сестрою. А коли вона померла, він упровадив культ своєї сестри-дружини Арсіної Філадельфи в 269 р. до н. е. Птолемей VІІІ також узяв собі за дружину свою сестру Клеопатру ІІ— вдову свого ж брата Птолемея VІ, заздалегідь убивши її сина, свого небожа. Він вів з нею постійну боротьбу, та потім відсторонив її від влади і одружився з її донькою від першого шлюбу Клеопатрою ІІІ. Клеопатра ІІ повела запеклу боротьбу, та зрештою настало примирення. Її було визнано царицею-сестрою поряд з царицею-дружиною Клеопатрою ІІІ. У зв’язку з цим, від імені усіх трьох, був виданий так званий "декрет людинолюбства”, у якому оголошувалася амністія усім, хто брав участь у протистоянні. Це був 118 рік до н.е. Треба сказати, що такий кровнородинний шлюб відповідав традиції фараонів стародавнього Єгипту.
Отож слова "коли покінчать своє ті грішники " свідчать, що то був гріх не одного когось із Птолемеїв, а всієї династії. Він, справді, припинився зі смертю останньої єгипетської цариці Клеопатри.
"10 І він (ріг) побільшився аж до війська небесного, і скинув на землю декого з війська, із зір, і потоптав їх. 11 І він побільшився аж до Вождя того війська, і від Нього була віднята стала жертва, і покинене місце святині Його.” Якщо в дев’ятому стиху йдеться про події земного світу, то в десятім — про астральний світ (астра — зоря), світ сутностей. Тобто про те, що на небі. По-перше, хто такий "Вождь того війська”? Поясненням можуть послужити такі слова: "13 ...І ось Михаїл, один із перших начальників прийшов допомогти мені”. "21 Але об’явлю тобі записане в книзі правди. І немає нікого, хто зміцняв би мене проти них, окрім вашого князя Михаїла.” (Дан. гл. 8). І в 13, і в 21 стихах йдеться про потойбіччя. "І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, 8 та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі” (Ів. Богослов, гл. 12). Тобто і Даниїл, і Іван Богослов знали про зв’язок між земними подіями і потойбіччям, як і про те, що на стороні добра у потойбічному світі стояв архангел Михаїл. Тільки Даниїл бачив його охоронцем іудейства, а Ів. Богослов – боронителем христової віри. До речі, автор "Об’явлення...” вважав себе також правовірним іудеєм.
Отож слова "і він (ріг) збільшився аж до війська небесного” свідчать про те, що римська влада мала велике сприяння Самаеля – ангела зла. Адже основними божествами, яким поклонялися римляни, були Марс і Юпітер (те ж саме, що й Зевс). Знову ж таки згадаємо слова Ів. Богослова, де він назвав храм Зевса в Пергамі "престолом сатани”. Ну а Марс – бог війни і руйнування.
Світлі сутності із воїнства небесного, які приходили в тогочасний земний світ, були "потоптані”. Більше того, Михаїл не зміг тоді відстояти ні звичаїв (ритуалів) іудаїзму (зокрема, сталу жертву), ні "місця святині Його” (святині Михаїла чи й самого Бога). Отож за сприяння темних астрального світу було зруйновано храм на Сіонському пагорбі, вбито більше мільйона іудеїв, сімдесят тисяч їх продано в рабство, а решту депортовано.
"І винищить він сильних і народ святих.” Сильні — ті, хто являв потенційну загрозу імператорові. Зокрема, Секст Помпей, який тривалий час жив на Сицілії, збираючи сили для боротьби з Октавіаном. "Народ святих”... В тогочасному Римі поклонялися багатьом богам, головними поміж яких, як уже мовилося, були Юпітер і Марс. Пророк Даниїл, як правовірний іудей, називав народом святих, звісно, іудеїв. Династія Юліїв-Клавдіїв, яка прийшла на зміну Октавіану 14-го р. н. е., правила до 68-го року. Це був час великого протистояння "народу святих” і римлян, яке зрештою вилилося в апокаліпсис.
Це повністю відповідає рівню тогочасної активності Темного сателіта (див. графіки 2 і 3, стор. 38). Орб посилав у земний світ найбільшу кількість "детонаційних хвиль”. Надто це відбилося на іудейському етносі — період максимального Орба тут тривав 200 років. Становлення Рима як імперії почалося за третину століття до нової ери у максимум активності Темного сателіта для римського етносу. Апокаліптичні часи для обох потуг — іудейської й римської збігаються упродовж цілого століття: 1 — 100 рр. н. е. (див. графіки 1, 2 (стор.38), 3 (стор. 41)).
Імператор Август
"25 А через свою мудрість буде мати успіх, омана буде в його руці і він звеличиться в своєму серці.” (Серце в біблійній езотериці — центр розуму). У цьому стиху пояснення потребують тільки слова "звеличиться у своєму серці” (тобто стане зарозумілим).
Справді, культ Августа нагадував психоз, що ним було охоплене все римське суспільство. Його шанувальники прикрашали срібними статуями імператора всі вулиці Риму; присвячені йому храми споруджували в кожному селі, його вшановували як батька нації і боронителя сімейного вогнища в кожному домі. До тих численних жрецьких колегій, що їх поновив Август в імперії, додалася ще одна — августали. Ці відали принесенням жертв новому божеству. Ореол божественності поширився й на членів його сім’ї. Так, його дружина Лівія, одна з найзлобливіших жінок імперії, отримала титул Августи. Самому Августові часом доводилося навіть стримувати найзатятіших шанувальників свого культу. Август і наступні римські імператори мали звання верховних жерців Риму і Римської держави.
З кого складався плебс, який вбачав у цареві свого бога? У переважній більшості це були нащадки рабів, вивезених із Сірії, Єгипту та Палестини, легіонери, яких було рекрутовано колись зі східних провінцій. Їхнім минулим їм уже ніхто не дорікав, вони давно спілкувалися латиною, часом обіймали високі посади в імперії. Вони й були вірними оборонцями імперської ідеї.
Шана, яку віддавали римським імператорам, навіть такому
нікчемі, як Калігула чи кривавому Неронові, межувала з безумом. Перед ними падали ниць, як перед фараонами чи царями Персії.
А тепер порівняємо події першого століття нашої ери, що сталися в Римській імперії, з подіями, що відбувалися в часи культу Сталіна в радянській імперії, та зіставимо відповідні їм інтервали активності Темного сателіта (див. графіки 1, 2, (стор. 38), 3 (стор. 41)). Маємо аналогічну картину. Хоч зараз, на початку третього тисячоліття, бюстів Саліна не зустрінеш (принаймні в Україні), але ім’я його суцільно мелькає в назві вулиць, (наприклад, ім. "Героїв Сталінграда”), текстах недавніх історичних подій тощо. Сталін та інші генсеки, крім того, що керували державою, були ще й верховними жерцями марксистсько-ленінської віри.
Була й відмінність між Москвою й Римом. У Римі проголосили інтернаціоналізм релігій. Так, найближчий помічник Августа Марк Віпсаній Агріппа спорудив Храм Усіх Богів — Пантеон. Рим став, справді, містилищем усіх богів.Тут були храми Осіріса й Ісіди, Яхве (синагога, чи не найбільша після Єрусалимської), чимало храмів Мітри та ін. Християни ж, яких вважали сектою, молилися в катакомбах. Найголовнішим поміж богів проголосили Марса. Йому спорудили найвеличнішу із святинь — Храм Марсу Меснику.
У Радянському Союзі проголосили інтернаціоналізм етносів, а духовним наповненням для всіх визнали віру в Маркса. Християнство ж навісніло нищилося.
Отож програма, яка наклалася була на Римську імперію в тогочасну ніч людства, не зникла з послабленням впливу Темного сателіта на земний світ, а тільки причаїлася в астральному вимірі до настання нової ночі людства. І як щойно така настала у 19–20 ст., спрацювала повною мірою.
Першим із її завдань є перемішування, прагнення до хаосу, другим — витягання з хаосу нового порядку. Що й сталося в часи Августа, а пізніше Сталіна. Проголошення пріоритету перемішування релігій (Пантеон) призвело до нівеляції і, зрештою, зникнення багатьох із вір, політика перемішування етносів призвела до зникнення багатьох із них; ті ж що вистояли, будуть ще довго одужувати. І над першим, і над другим стоїть лиха сила. У Римі — віра в Марса – бога війни і жерців, у Радянському Союзі — віра в Маркса і компартію.
Основною прикметою програми є нищення людей. Справді, існування Римської імперії означене безперервними війнами і повстаннями. Так, у 26—25 рр. до н.е. римська армія під проводом Августа підкорила племена кантабрів і астурів, що заселяли північно-західну частину Піренейського півострова. Але остаточно було покінчено з цими племенами, які чинили шалений опір, тільки в 19 р. до н.е. Та вже в 16 р. до н.е. римляни, у відповідь на поразку від германців, дійшли аж до р. Ельби і підкорили племена, що там мешкали. У перші роки нового літочислення на східному кордоні — у Вірменії та Персії було вигнано царів — ставлеників Риму. У 4 р.н.е. в Іудеї спалахнуло повстання проти римської залежності, яке було жорстоко придушене. У 6 р. н.е. спалахнуло нове грандіозне повстання в Паннонії та Ілларії. Три роки повсталі відчайдушно захищались і тільки зрада одного з вождів допомогла римлянам перемогти і жорстоко придушити повстання. А 9-го року, у день, коли римляни святкували перемогу над повсталими в Паннонії та Іллірії, прийшла звістка про нове повстання в Германії. Це повстання тривало аж до 17 р. і закінчилося відмовою римлян володіти Германією. З 17-го по 24-й роки римлянам довелося вести війну з повсталим населенням у провінції Африки, до яких 21-го р. додалося хвилювання в Галлії та Фракії. Ці повстання також були придушені. Можна згадати ще цілий ряд повстань, але наймасштабнішим із них було повстання в Іудеї, яке, як уже мовилося, закінчилось убивством бульше мільйона людей, проданням у рабство 70 тисяч і депортацією з рідної землі всіх.
У Радянському Союзі програма спрацювала ще ефективніше — було знищено 62 мільйони людей. Адже їй – програмі сприяло "найнепроглядне затемнення сонця” (Нострадамус). Темний сателіт перебував найближче до планети, а його "детонаційні хвилі” за такої ж частоти, як і в перше століття н.е., були найпотужнішими, що сприяло навіснінню всього людства і здриганню всієї планети (землетруси), які й зараз ще тривають.
І Калігула, й Нерон – логічне продовження ідеї Августа. Не випадково Калігула (імператор Цезар Гай) уявив себе "земним божеством” і наказав встановити у храмі Яхве свою статую. Довідавшись, що готується таке святотатство, іудеї вкрай обурилися. Тим паче, що це був час, коли всі очікували приходу Месії — царя іудейського. У відповідь Калігула віддав наказ про розправу над непокірними. Тільки вбивство Калігули завадило цій акції.
4. Пророцтва глави "Видіння над потоком Улай” були написані близько 550 р. до н.е. і збувалися у точній послідовності. Мовиться саме про послідовність, тому що часові віхи Даниїл зашифрував надійніше (про них у розділах "Віщий сон царя” та "Форма”). Терміни ж здійснення пророцтв фіксували релігійні історики вже після їх збуття. Персонажам пророцтв навіть показували тексти, де про них писалося за багато років до приходу їх у земний світ. Зокрема, показували пророцтво про волохатого козла й Александрові Македонському, коли він увійшов у Єрусалим.
Але і самі пророцтва, і терміни, коли вони збувалися, були таємницею для більшості людей. Ті ж, хто про них знав, мали їх за велику інформаційну цінність і здебільшого приховували від загалу. Тобто була коштовність і були її охоронці. Поза сумнівом, існували й люди — езотерики, які прагнули побачити за пророчими текстами інший план буття. Але в часи релігійної догми вони не були почуті, а відтак їхні тлумачення до нас не дійшли. Отож бачимо тільки зовнішній бік пророцтв. Писав же їх наймогутніший окультист вавілонського двору, який не міг не знати, що події в земному житті плануються Вищою Силою і що вони відбуваються під безпосереднім впливом космічних факторів — зокрема, й Темного сателіта, відомості про який донесла до нас халдейська та єгипетська мудрість.
Впадає в око, що в стихах 18 — 25 (гл. 8), де дається тлумачення сюрреалістичних образів барана, козла й рогів, найбільше уваги приділяється "цареві нахабному та вправному”. Якщо з’ява і зникнення попердніх образів просто констатується, то з 23-го стиха відчутна емоція. Саме на цього царя і його режим припадає апокаліпсис першого століття н.е. Певною мірою цей цар причетний до того, що Ісус народився саме у Віфліємі, а не в Назареті Галілейському, де мешкали його батьки. Річ у тім, що Август видав наказ про перепис населення по всій державі і Діва Марія з Йосипом, які вели свої родоводи від дому Давидового, мусили були прийти для запису в Іудею, у Віфлієм. Там і народився Ісус, а відтак справдилося пророцтво Михея: "А ти, Віфлієме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди,— із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання його, від днів віковічних” (Книга пророка Михея, гл. 5. 1).
Прихід у світ Ісуса був пов’язаний з якоюсь космічною подією — певним співставленням планет. Про те знали стародавні астрономи й астрологи. Тому у Віфлієм у час, коли на небі засяяла "звізда ясна” прибули волхви (мудреці, маги) аби вклонитися немовляті.
Маги, яких вела чудесна зірка
5. А тепер звернемося до виділених мною рядків пророцтв: "13 І почув я одного святого, що говорив. А інший святий сказав до того, що говорив: "Аж доки це видіння про сталу жертву та про нищівний гріх, доки святиня й військо віддані на потоптання?” І відказав він мені: "Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня.” І вже наприкінці восьмої глави — ще одне: "26 А видіння вечора та ранку, про яке було сказано, це правда, та ти сховай це видіння, бо воно відноситься на далекі часи.”
Отож у гл. 8 Даниїл дав два види пророцтв. Перший вид — події, які починаються від часу написання пророцтв і закінчуються подіями першого століття н.е., які сталися в Римській імперії. У ньому не дається часових віх, а тільки послідовність. У другому названо точний відрізок часу, але без прив’язки до метрики часу (календаря). До того ж сказано: "та ти сховай це видіння.”
Для того, щоб підступитись до дешифрування другого пророцтва, слід знати, що означають слова "вечори-ранки”. І знову ж таки, звертатися треба до іудейської традиції. А в ній день вважався від одного вечора до другого чи від заходу сонця до другого заходу. До речі, вечорів було два: перший починався близько 3-ї, другий – близько 5-ї години пополудні. Отож у пророцтві йдеться про повний день – добу. А в біблійній езотериці день — це пророчий рік. Таким чином, слова "до двох тисяч і трьох сотень вечорів ранків” слід тлумачити, як 2300 років.
Звідки починається і де закінчується цей мегахрон часу?
Таке ж запитання ставиться і в пророцтві: "аж доки це видіння?..” І ось відповідь: "Аж до...” Тобто від часу, коли було припинено сталу жертву, а святиню й військо було віддано на потоптання. Це цілком конкретна відправна точка. Жертву припинили приносити після страти Христа, тобто 33-го р. н. е., а святиню й військо було віддано на потоптання у 70-му, коли римляни зруйнували храм, а євреїв кого вбили, кого продали в рабство, а кого депортували. Отож якщо до 33 р. н.е. додати 2300 років, то отримаємо 2333 рік н. е. На графіку активності Темного сателіта (графік 3, стор. 41) це близько до мінімуму.
Даниїл, знаючи невідповідність шкал часу одна одній, "прив’язував” свої пророцтва не до якоїсь із них, а до подій. Тому їх — пророцтва можна "побачити” на будь-якій метриці часу. Так, на іудейській це — 6094 рік (3761 + 33 + 2300), на авраамовій — 7741-й (5508 + 33 + 2300).
Як уже мовилося, відповідно до іудейської езотерики, 6000 років — термін, протягом якого відбувається очищення сутностей. На християнському календарі це буде 2239 рік (6000 — 3761).
На графіку активності Темного сателіта для іудейської дороги часу це — майже мінімум активності. Тобто на час кінця випробувань астральна аура планети буде найспокійнішою після апокаліптичних 19–20 ст. Пік мінімуму активності тут випадає на 6061 р. єврейського літочислення. У цей і наближені до нього роки у світ прийдуть очищені душі. Ті ж, хто народиться у 6061-му (у самий мінімум активності), стануть дорослими (настільки, щоб впливати на події у світі) через тридцять-тридцять три роки. Це й буде час закінчення топтання над військом (небесним) і святинею (вірою), а з народу буде списано "нищівний гріх”. тобто це буде 6094 р. іудейського літочислення.
Як видно з графіків активності Темного сателіта для трьох метрик часу, мінімум активності для християнського літочислення випадає на кінець першого–початок другого, іудейського: кінець третього—початок четвертого, авраамового: кінець п’ятого—початок шостого століття третього тисячоліття. Тобто це — період спокійного Орба чи не для всього людства.
Якщо слова про прихід Месії розуміти дослівно, тобто у земний світ прийде конкретна постать, то, ясна річ, вона мусить прийти для християн у роки, наближені до дві тисячі сотого, для іудеїв – до дві тисячі трисотого року. Якщо ж слова "прихід Месії” означають поновлення втраченої духовності, віри, то це вже відбувається, але поки що кволо.
6. Чому термін відліку цього пророцтва бере початок з часу скасування сталої жертви? І що символізує припинення жертви в іудейській релігії?
Передусім жертвопринесенням означений увесь тогочасний світ – і правовірні, які вірили в єдиного живого бога, і язичники, які поклонялися бовванам (наприклад, римляни). Це гріхозаглажувальний ритуал. Людина, яка згрішила, мусила була сама себе покарати, віддавши власне майно — худобу, продукти харчування тощо. Існувало кілька видів жертв: найважливіші з них — цілопалення, за гріх, спасіння або миру, безкровна.
Наприклад, жертва гріха не була однаковою для всіх. Так, якщо згрішив першосвященик або увесь народ, то в жертву приносився віл, у релігійне свято за гріхи народу — козел, за гріх, скоєний ненавмисне — коза чи вівця.
Жертви приносили також під час освячення храму, при хворобі... Це були воли, вівці, кози, голуби, зерно, борошно, вино. До того ж усе без найменших ознак ганжу.
Ритуал принесення в жертву, наприклад, тварин полягав у тому, що після забиття тварини священик покладав на неї руку, потім її кров’ю кропив сім разів у святилищі перед Богом, затим помазували роги кадильного жертовника, а кров, яка залишалася, виливали біля підніжжя жертовника цілоспалення. У всіх жертвах за гріх, після окроплення кров’ю, від м’яса відрізався лій і спалювався на жертовнику. Решта жертовного м’яса, у тих випадках, коли кров вносили в Святая Святих та Святилище, спалювалася за містом разом зі шкірою, головою, ногами, тельбухами, де й викидали жертовний попіл.
При інших жертвах за гріхи, коли кров залишалася на подвір’ї храму, м’ясо з’їдали священики на святому місці, на подвір’ї Скинії.
Існував ще один ритуал, коли гріхи народу перекладалися на двох козлів, одного з яких було призначено як спокутувальну жертву для Яхве, а другого для Азазеля — демона. Другого козла відводили в безлюдну пустелю, де, як вважалося, мешкав Азазель, і відпускали. Його називали козлом відпущення.
Напевне, у цих ритуалах був якийсь прихований езотеричний сенс. А, може, справа в традиції, яка прийшла з глибокої давнини. В усякому разі перекладання гріха людини на безневинну тварину Ісусові здалося несправедливим. За гріх мусить відповідати той, хто його скоїв. Принаймні за людський гріх має розплачуватись хтось із людей. Ісус перший узяв на себе гріхи людей і пішов за них на страждання. Тому йому згодом і дали назву "Агнець” — ягня, якого приносили в жертву за гріх на Пасху.
Розп’яття
Втім, жертовну тварину позбавляли життя миттєво, розп’яття ж, за словами Марка Тульція Ціцерона, — найжахливіша з усіх смертей, вигаданих людством. Під час розп’яття тіло людини зависає на хресті так, що точка опори виявляється в грудях. Коли руки піднято вище рівня плечей і людина висить, не спираючись на ноги, весь тягар верхньої частини тіла тоді випадає на груди. Через цю напругу кров приливає до м’язів грудної частини і там застоюється. М’язи поступово дерев’яніють, стискають грудну клітку і не дають розширитися діафрагмі; людина не може набрати в легені повітря і починає задихатися. Така страта може тривати добу й більше. Ковані гранчасті цв’яхи вбивають між променевими кістками рук, поряд із зап’ястями, та в ноги. Аби прискорити страту, кати або стражники часом перебивали мечем гомілки. Тіло втрачало останню точку опори і людина швидко задихалась. У день розп’яття Ісуса стражники поспішали закінчити свою страшну справу до заходу сонця, оскільки після заходу наставало велике свято Пасхи і тіла трьох страчених не повинні були нависати над містом. Отож вони перебили гомілки двом розбійникам, до самого ж Ісуса не доторкнулися, бо він уже був мертвий. Але один з них списом прохромив йому ребра; з рани одразу ж потекла кров і вода.
Наконечник списа,що ним римський воїн пробив тіло Христа. Зберігається у Вірменії
"Аж доки це видіння про сталу жертву та про нищівний гріх, доки святиню й військо віддані на топтання?” За словом "жертва” йдуть слова "нищівний гріх”. Чи не гріх за те, що єдиновірці віддали на смертні муки Сина Божого — Месію, до того ж ні в чому невинну людину? "Нищівний” — це такий, що нищить; більшого від якого не буває.
Тобто в один час збіглися відміна стародавньої традиції приносити жертву, вбивство Месії і зруйнування святині – храму, спорудженому на тому місці, де зберігалися колись скрижалі заповіту, а простіше — угода між людьми й Богом. Це, справді, віха в історії, важливішої від якої, напевне, немає.
До всього слід додати, що побачене над потоком Улай не просто здивувало пророка, а приголомшило. Він за якусь мить побачив найжахливіший армагеддон свого народу. "27 А я, Даниїл, знемігся й заслаб на кілька днів. І встав я, і робив цареву працю, і остовпів з того видіння, але ніхто того не завважив”.
Copyright © Савченко В.В., 2010