С. Праск

Розплата за гріхи розпусти і пияцтва

Будьте тверезі, пильнуйте!

Ваш супротивник диявол ходить,

як лев, що шукає пожерти кого.

            Апостол Петро (гл. 5, вірш 8).

Мене в дитинстві, як і багатьох моїх ровесників, не виховувала держава. Мене виховувала сім’я. Родинна християнська педагогіка і виховання були притаманними не лише нам, українцям, а й багатьом народам зодвіків. Справді, міцна сім’я  – міцніша держава. Це вже в радянські часи намагалася мене виховувати, правильніше, перевиховувати держава в протилежному, цебто в невір’ї, в безбожництві, у противленні батькам, як суб’єктам пережитків минулого, мовляв, з відсталими переконаннями і мораллю. Та коли нині, з висоти своїх рясних сивин на голові, намагаюся порівняти колишню мораль і духовність з нинішньою, із розчаруванням змушений константувати, що то просто непорівнювальні речі, адже моральність нинішньої людини у порівнянні з моральністю наших батьків і дідів, що світлим і добрим спомином приходить з далекого дитинства – це небо і земля. Боже, як вона впала, змізерніла за останнє більш як півстоліття! А бездуховність повернула світ до дохристиянських порогів Содому і Гомори. Хоча в ті часи не було такої безлічі, як нині, різних псевдоморальних чи псевдодуховних державних законів про боротьбу з різними проявами злочинності чи безкультур’я, зате існував один небесний непорушний християнський канон – десять заповідей Божих, що й творив тверді моральні і духовні основи, яких ревно дотримувалася, здавалося б, не освячена високими школами і науковими знаннями неосвічена проста людина. У роки мого дитинства в моїм ріднім поліськім селі не було звичаю закривати на замки дім. Там, де мала б висіти колодка, був застромлений дерев’яний кілочок, що засвідчував – господарів нема вдома. І ніколи нічого не пропадало. А якими дружніми люди були, хоч і вважалися одноосібниками, але ніколи не відмовили в помочі і за великий сором вважали брати за таку безкорисливу допомогу якісь гроші. Вже не кажу про неписані моральні закони молоді – шанувати батьків і старших людей та вести себе гідно і пристойно в інтимних почуттях. Бо кожна молодість – це передусім пора кохання. Так воно було, є і буде повіки, бо зіслане це єднальне почуття святими небесами, аби множився людський рід. Але це молоде почуття можна одягнути в різну одіж: у чисту, святу і світлу, і у брудну, гріховну і темну. А грішний заборонений плід в незрілій молодості завжди облудливо видається солодшим, загадковішим.

У часи масового безбожжя дуже важко було стати чесною і порядною людиною, коли довкіл тебе вирує суціль грішний світ. Та й у різні часи шлях до Бога, до істинного Храму Господнього був теж не легким. Адже зло завжди є більш крикливим, нав’язливим і причіпливим ніж добро, тому й активніше впливало і досі впливає на, особливо, молоді несформовані морально уми.

Ба й справді, важка дорога до Бога. То до диявола-сатани – вона швидка, бо легка й пряма. Він відразу відгукується на щонайменший зов грішника. Це лишень Бог довго випробовує людину, терпляче чекає, коли та остаточно очиститься від прогріхів там, у глибині душі та серця, щиро покається, осмисливши освітленим розумом суть каяття, і аж тоді стане гідною називатися Божим Дитям, котре працюватиме не за продажні срібняки, а всією честю й совістю на святу Господню справу духовного, а значить, і морального вдосконалення світу найвищої Небесної проби. Бо диявол у свої розпростерті лукаві обійми охоче приймає всіх, на відміну від нашого Отця Небесного, що вибирає лиш гідних, перевірених тривалими випробуваннями агнців. Отож, самі бачимо, як важко бути в цім грішнім світі чесним і порядним, чистим душею і серцем, істинним віруючим чоловіком, і як легко бути грішником!

А ще не шукаймо Бога там, де Його нема. Тому людину потрібно спрямувати на правильну дорогу до Нього. Але вже навіть добре те, коли чоловік почав шукати цю дорогу, бо обов’язково (якщо він не зневіриться в ній) надійде той час, коли він знайде той єдиний свій шлях до Отця Небесного, бо доріг до Бога багато, хоча Він і один. Отож не шукаймо Бога там, де Його нема! Не за словами, а по справах судіть про вчинки, як сказано в Святім Письмі. Адже не раз хтось в міру своєї зіпсутості чи засліпленості власною гордливою амбітністю, починає шукати Бога під себе. Він тоді обов’язково знайде диявола, правда, одягнутого в ягнячу шкуру. Не забувайте й про роль доброго прикладу! Жертовний приклад може вплинути на грішника більше, ніж звичайна, нехай навіть і найінтелектуальніша настанова. А також над усім: над почуттями і над розумом повинна стояти охоронним Господнім мечем високодуховна християнська мораль. Назагал мораль у світі має бути єдиною і не ділитися, як це робили комуністи, на буржуазну і пролетарську. Вона або є, або її нема. Вона мусить бути загальнолюдською: високою, святою, чистою, цебто стати для людини отією непорушною антигріховною межею, яку не можна переступити нікому – ні кесареві, ні простолюдині.

Я все життя провчителював у школі і прийшов до єдиного твердого висновку, що найголовніша мета школи не у засвоєнні наукових дисциплін, а передусім у вихованні, цебто навчанні високої моралі, етики, вихованості, честі, порядності, ввічливості тощо. Бо, приміром, не кожному в житті знадобиться та ж вища математика чи молекулярна фізика, але моральні засади гідності у спілкуванні з людьми, високий такт і вихованість, криштально чиста честь та моральна відповідальність за свої вчинки і справи потрібна, навіть необхідна кожному з нас, коли хочемо мати морально здорове суспільство. Зі свого педагогічного досвіду знаю, що вихованіші учні відповідальніші й у навчанні, стриманіші, працьовитіші, дисциплінованіші. Отож я твердо стою на тім, аби школа насамперед виховувала (бо, на жаль, цю важливу особотворну функцію за часів безбожного більшовизму так звана «радянська сім’я» і обездуховлена школа втратили, привівши до згубної вседозволеності, відкинувши, як злочинні, почуття гріха і сорому), а вже на цьому твердому непорушному фундаменті навчала, а не навпаки – на виховання дивилася крізь пальці, як на не обов’язкове навантаження. До речі, Біблія саме й наголошує на вихованні. Бо лише морально досконалій людині можна довірити глибокі наукові знання, цебто пізнання отих вічних Божих законів творення світу і буття, які можна в однаковій мірі використати як і для добра та розвитку, так і для зла й нищення. Бо аморальна людина обов’язково їх використовуватиме для зла, для власних егоїстичних цілей, на шкоду своєму ближньому. Спочатку ж кинули атомні бомби на японські міста, а вже потім спрямували силу атома на турбіни для виготовлення електроенергії. Найчастіше найновітніші і найгеніальніші відкриття та знання людством використовується не для торжества життя, а для мору смерті, не для миру, а для війни, не для розвитку і будівництва, а для руйнування. Чи не тому Бог свого часу помішав розум Гітлерові, коли учених, котрі йшли правильним шляхом до створення ядерної зброї, він запроторив до в’язниці, а доручив виготовлення атомної бомби тим фізикам, які своїм хибним шляхом ніколи б її не створили. Бо якби Гітлерові вдалося одержати цю страшну смертоносну зброю ще в першій половині сорокових років минулого століття, світ стояв би на грані знищення, бо ця зброя убивала б не лише ворогів, а й також її творців.

Мабуть, в критичні моменти, які людство саме собі створює на землі, Бог таки втручається у життя землян, коли воно висить на смертельній волосині невігластва. І велике щастя, що на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини під час найбільшої світової техногенної аварії (через безголовий і безвідповідальний експеримент бездумних «науковців») було викинуто в повітря лише 50 мільйонів кюрі радіаційних ізотопів (хоча це в 40 разів більше, ніж спричинив вибух атомної бомби над Хіросімою в 1945 році), бо якби вступили в ланцюгову реакцію отих 200 тонн! чистого урану, що й понині покояться під руїнами четвертого блоку, сумніваюся чи я зміг би нині написати оці рядки, бо від такої катастрофи не тільки не залишилося б нашої матінки – України, а й мінімум пів-Європи.

Проте в наш час не менш підступною від атомної чуми є новітня повзуча пошесть деградації моральності і духовності людства через сексуальну розбещеність та різноманітні збоченства, наркоманію та алкоголізм, особливо молоді, цебто майбутніх продовжувачів роду людського. І саме тут таїться найбільша небезпека «розкріпаченого» вседозволеністю гомосапієнса. Я не є якимось прихильником протестантизму, бо сповідую віру православну своїх батьків, однак все частіше приходжу до висновку, що, може, й вони добре чинять, огороджуючи своїх дітей різними заборонами від нинішньої псевдоцивілізації, від її підступної глобалізаторської антикультури. Бо хіба нинішні «цивілізаторські» спроби глобалістів виправдати розпусту терміном так званої «сексуальної революції» та гомосексуалізм (завуальовано називаючи його нетрадиційним статевим орієнтуванням) чи аборти, пияцтво, наркоманію – є Божою справою?! Це підступний гіпнотичний витвір диявола, аби занапастити світ і одвічні Господні моральні та духовні здобутки людства, поставити їх з ніг на голову. І, на жаль, розсадником цього сучасного «Содому й Гомори» є телебачення, кіно та книги з гнилим нутром так званої модерної літератури. Чума сексуальної революції тривожно збаламутила світ, породивши не лише нові незнані досі хвороби, а остаточно вбила в душі високі моральні норми і тендітні пелюстки цноти людини розумної, привела її не тільки до духовного, а й фізичного виродження. І тепер, аби не докотитися до остаточної деградації, а, значить, і погибелі людства як такого, на високих керівних державних кріслах мусять возсідати особистості високоморального і гнучкого, але водночас твердого розуму, а не хворобливої егоїстичності аморальні амбітними.

Аби не бути голослівним, наведу підсумки соціоло-гічних досліджень статевої поведінки наймолодших громадян України та опитувань, які провів дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) спільно з Міністерством охорони здоров’я України та Українським інститутом соціальних досліджень  ім. О. Яременка, що проходили з 1999 по 2008 роки. Матеріали просто шокуючі для пересічного читача, звичайно, окрім лікарів венерологів і гінекологів, що були достатньо інформовані про цю проблему. Хіба це жарти, коли 73,6% молодих підлітків мають регулярні чи нерегулярні статеві зв’язки, більшість із яких почали сексуальне життя у віці 15 – 17 літ, а частина навіть ще у шостому класі. Більшість опитаних, що вже мали статевий досвід, поєднують секс з уживанням алкоголю і наркотиків. Одне слово, 59% вагітностей у дівчат закінчуються абортами. Звідси й ранні запалення внутрішніх статевих органів і порушення менструального циклу. А це перші ознаки того, що певна частина дівчат матимуть проблеми з безпліддям. Адже підлітковий перелік захворювань майже зовсім не відрізняється від «дорослої» венерології. І це ж у дітей ще із не сформованим фізичним розвитком. То до чого ж дійдемо?! Так і хочеться згадати свою молодість чи перше юначе кохання (адже й тоді, можливо, ще гарячіше кохали, ніж зараз), а проминуло якесь півстоліття. Бувало по 3-4 роки зустрічаєшся з дівчиною, але, окрім поцілунків, більшого дівчина не дозволяла. Хіба, може, якісь одиниці – і то про них усі знали, називаючи зневажливо відповідними епітетами. А нині це звична норма. Ох і не до добра це! Бо апостол Павло застерігав: «Хіба ви не знаєте, що той, хто злучається з розпусницею, стає одним тілом із нею».

Виходячи із Божої заповіді «Не вбий!» проблема абортів є кричуще недопустимою, великим гріхом! Посудіть самі. За офіційними даними, оприлюдненими в пресі, у 1980 році лишень в СРСР було зроблено 16 мільйонів абортів! І це дані тільки офіційно зареєстрованих операцій. А скільки ще здійснено таємно, нелегальним шляхом! То це ж, приміром, за 10 років – 160 мільйонів смертей! На кожну радянську жінку приходилося по 4-5 штучних переривань життя. Господи, то ще яка страшніша війна може бути від цієї, цілком легальної, що здійснюється тими, хто мав би множити, продовжувати і берегти безцінне людське життя від недугів, охороняти його відповідно даної священної клятви Гіппократа. Боже, скільки дітовбивців наплодила ця страшна країна «світлого майбутнього», що мало іменуватися комунізмом. І як це наша земля так довго могла витримувати такий масштабний гріх, що навіть не вміщується в здоровий глузд! Та де ж може зсилатися Боже благословення на таке гріховне суспільство! Адже діти – це квіти на могилах батьків! І, мабуть, добре, що існують багатодітні сім’ї справді віруючих християн. Напевне таким чином Господь рятує і врівноважує наш світ, збільшуючи число праведників, а грішників спрямовує до самовиродження. Власне, грішники-дітовбивці самі знищують свій рід, обмежуючи його природній приріст штучно. Я не раз замислювався (гадаю, що кожному з нас слід над цим серйозно задуматися), чому це в Святому Письмі стільки місця присвячено жіночій цноті. Напевне, Бог, передбачуючи, що всі земні гріхи, а відтак вади генної досконалості людини можуть чинитися насамперед через аморальність жінки, продовжувачки роду, створив її з отим незвичайним знаком цнотливості – наявністю дівочої пліви неторканості. В цьому Господньому знакові закладена грандіозна моральна сутність чистоти дошлюбних стосунків, а відтак зачаття безгрішного плода досконалості продовжувачів роду, бо, за біблійними канонами, саме первородний плід належить Богові. В книзі «Вихід» гл. 22, вірш 28 сказано: «Первородного з синів своїх даси Мені». Отож народжена дитина від блуду теж несе на собі тавро цього дошлюбного гріха, адже він зафіксований її генною пам’яттю з усіма батьківськими чеснотами чи вадами, зі здоровим чи хворобливим корінням. Виходить, що ще від зачаття починається ланцюгова реакція або гріхопадіння, або високих цнот новонародженого. Тому кожне зачаття повинно почаркуватися в святості любові з Божого благословіння, а не в гріховнім диявольськім блуді. Чи не тому в Біблії єдиною причиною для розлучення є перелюб, згадаймо вищеназвані слова апостола Павла. А Євангеліє від Матвія однозначно твердить: «Хто дружину свою відпустить не з причини перелюбу і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб». Отже єдиною причиною розлучення за християнськими законами є перелюб, розпуста.

Щоправда, серед частини фахівців од медицини, та й учених все частіше звучить хибна думка, що статеве стримування, мовляв, може шкодити молодій людині. Це свідомо нав’язувана неправда, не підтверджена жодними конкретними прикладами. Стримування – навпаки, охороняє несформовану фізично і духовно молоду особистість від можливих гірких наслідків. Шкодить здоров’ю, як фізичному, так і духовному, передчасне розтління молоді, розпалювання статевих інстинктів і передчасне сексуальне життя, що є причиною багатьох бід: венеричні хвороби, аборти, безпліддя тощо. Диявол через преславуту «сексуальну революцію» та інші неоглобалізаторські штучки навмисне випустив з пляшки цього джина, аби нарешті остаточно зруйнувати не лише християнську багатовікову мораль як таку  взагалі, через так званий неомодернізм у літературі та мистецтві, зокрема через обездуховлений продукт телебачення, ліквідувавши цілковито такий неписаний гріхостримуючий моральний постулат, як сором. Власне, у наш час, на превеликий жаль, його вже нема, а свята дівоча цнота – стала серед молоді об’єктом насмішок і глуму. Бідкаються навіть і сатаністи, що з кожним роком їм усе важче розшукати непорочниць для своїх щорічних сатанинських ритуалів торжества гріха під час шабашів відбирання цноти в непорочної дівчини, тому змушені вдовольнятися грішницями.

А тепер давайте глянемо на цю підступну і, на жаль, глобальну проблему людства очима науковців, які займаються вивченням ракових захворювань у жінок. Для прикладу візьмемо найостанніші дослідження з проблем раку грудей. Цю страшну хворобу вчені охрестили промовистою назвою «розплата за цивілізацію»! Виявляється, що в наш час від 50 до 80 відсотків жінок мають відхилення у функції молочної залози та захворюваності на рак. Щоправда, як не дивно, ця проблема не стосується жінок країн ісламу, а також глибоко віруючих родин, які сповідують і твердо дотримуються усіх християнських норм. Науковці одностайно прийшли до єдиного висновку, що, наприклад, у мусульманських країнах це пов’язано із способом життя. Жінки там традиційно раніше народжують, довше годують дітей грудьми, а віра забороняє їм робити аборти. В свою чергу в нас, а особливо на Заході, абсолютно інший, власне, протиприродний спосіб життя: жінки пізніше виходять заміж і, звісно ж, уже в старшому віці народжують дітей. Багато жінок вважає, що нині, цебто в час високих наукових досягнень, робити аборти безпечно – і найчастіше на цьому опікаються, особливо коли роблять аборт першої вагітності, втрачаючи дальнішу здатність народжування. Бо молочна залоза не тільки символ сексуальності, вона виконує важливе завдання годівлі дитини. Адже як тільки жінка завагітніє, весь її організм перебудовується. Нервова, кровотворна, ендокринна, серцево-судинна системи налаштувалися на дитину. А залоза уже з перших днів вагітності приготувалася виробляти молоко. Цебто всі жіночі органи запрацювали по-новому. І раптом ця злагод-жена перебудова організму різко переривається абортом. Що ж відбувається у цей катастрофічний момент в материнському організмі? Передусім різкий збій всієї ендокринної системи, яка відповідає за збалансоване продукування гормонів.

Одне слово, після аборту різко порушується робота центрів, котрі регулюють найважливіші функції організму. Молочна залоза – це орган насамперед залежний. Адже жіночий організм влаштований так, що молочна залоза є своєрідним індикатором, який відображає здоров’я всього організму. І коли ці фактори ризику, пов’язані з абортом, накопичуються, то врешті якась частина залози, образно кажучи, мовби випадає з командної системи й починає незалежне життя сама по собі. Тоді ж починається проблема з мастопатією.

І це ще не все. Останні неймовірно-фантастичні біоенергетичні дослідження виявили надзвичайний феномен, який інакше, як існуванням Небесного Творця чи сил, зв’язаних із ним, не назвеш. За кілька місяців, перед тим як завагітніти, жінка одержує в додачу до свого ще одне додаткове біополе. Напрошується висновок, що без цього дарованого якимись вищими силами біополя (а, може, нової душі) плід не зародиться, а правильніше, не буде розвиватися. Тому цілком можливо, що коли жінка зумисне штучно позбулася своєї першої вагітності (згадаймо, що все первородне з синів, як мовить Святе Письмо, належить Богові), то в покарання за омертвлення ще в утробі свого первістка Бог не посилає більше отого додаткового біополя (душі) для продовження її роду. І чи не через отой тяжкий гріх, про який щойно йшлося вище, кожна п’ята сім’я в Україні нині є безплідною, цебто не може народити нащадків! От вам і наслідки розпусти чи так званої «сексуальної революції», абортів і різних протизачаткових хімічних засобів. Ба ще плюс до того руйнівна дія алкоголізму та наркоманії, мова про які піде далі.

Переді мною стаття академіка Углова «Медичні і соціальні наслідки вживання алкоголю». Вона написана з однойменної доповіді, що була прочитана на важливій медичній конференції ще в 1981 році. Цілком зрозуміло, чому її було дозволено оприлюднити аж за керівництва Михайла Горбачова в час так званої «гласності», бо в тодішні брежнєвські часи на подібну «крамольну» інформацію про таке ганебне, а я б сказав, злочинне явище в «найдемократичнішому» і «найгуманнішому» суспільстві було накладене строге табу. А з цієї сенсаційної статті випливало, що комуністичне керівництво СРСР свідомо, тобто спеціально споювало свій народ аби, мабуть, він галюцінаційно, власне, засліплено в психічно хворобливому алкогольному стані білої гарячки, нарешті повірив, що він уже живе в реальному соціалізмі, цебто на порозі отого безбожного «світлого майбутнього», яке іменується комунізмом. Чи, може, святу Господню віру в людських душах намагалося випалити отією «огненною водою» – аква вітою?

 Однак залишимо надмірні мудрування довкіл цієї проблеми для філософів і заглибимося в конкретні вражаючі цифри стрімкого вживання алкоголю збільшовиченим «гомосовєтікусом». Якщо у 1905 році у «п’яній» Росії (як тоді образно з неї насміхався цивілізований світ) кожен мешканець її випивав 3,5 літра алкоголю в рік (одна літра чистого алкоголю дорівнює 2,5 літрам горілки), у 1910 – 3,6 літра, а в 1914 – 4,6 літра (правда, у 1914 році був уведений сухий закон, що проіснував до 1925 року), то після війни, а, особливо, починаючи з 1952 року, із алкоголем в Країні Рад почало творитися щось неймовірне. А вже у 1977 році його споживання досягло по 10,8 літра на душу населення. У 1983 році в Радянськім Союзі ця цифра підскочила до 12 літрів на душу населення. Це ж 30 літрів горілки! А коли ще додати невраховану самогонку – то це чи не вдвічі більше. Одне слово, у 1983 році було вироблено лише «казьонки» по 60 пляшок на кожного жителя – і на старого, і на немовлятко в колисці, – і вся ця «огненна вода» була продана в крамницях та випита. Але ж п’ють не всі. Значить, у питущих ця цифра чи не подвоюється!

У сибірських селах, зокрема серед місцевих нацменшин,

почалася справжня алкогольна розруха. Почали пити всі – від голови колгоспу до конюха. В однаковій мірі і жінки, і діти. Через покоління від них нічого не залишилося. Чи не той перевірений метод виродження повторили росіяни, правильніше російські більшовики із сибірськими кровними братами американських індіанців?!

Власне, у 80 роках минулого століття в Радянськім Союзі не залишилося тверезих людей. Якщо у 1913 році в Росії 43% чоловіків були непитущими, то в 1979 році їх залишилося лишень 0,6%. А жінок, що не вживали алкоголю, в 1913 році було понад 90%, то в 1979 році їх залишилося тільки 2,4 відсотка! Якщо 95% юнаків і дівчат до 18 років у 1913 році не пробували алкоголю (за цим строго наглядали їхні батьки, шануючи християнську настанову «Не пий!»), то в безбожному Радянському Союзі у 1979 році таких залишилося всього-на-всього 5%. Як бачимо, неграмонітні наші предки твердо знали, що не можна пити дітям і жінкам, аби міцним було потомство, однак цього не розуміла чи не хотіла розуміти начебто освічена влада так званого «розвинутого соціалізму».

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я в Радянськім Союзі у 1980 році нараховувалося 40 мільйонів алкоголіків. Це ж кожен сьомий житель країни! цебто 60% всього дорослого населення! От звідки почалося самовиродження народів. У росіян – це стало національним лихом, яке, до речі, вони й нам, українцям, привнесли, бо ця чума в ті роки докотилася й до України і стала нині теж нашою національною трагедією. Внаслідок пияцтва зросла кількість дебільних дітей, знизилася різко народжуваність і катастрофічно зросла смертність. Щоб не бути голослівним, знову повернемося до конкретних статистичних цифр. Наприклад, у 1983 році народилося майже 16% дітей (а це кожна сьома дитина) з різноманітними відхиленнями від норми, з них 3% – цілковиті виродки, дебіли. Алкоголь в першу чергу з’їдає органи травлення, мозок і органи розмноження. Якщо в 1960 році у Вологодській області Росії була лиш одна школа для дебільних дітей, то в 1983 – аж 18! Ба й в нашому Донецьку не ліпша ситуація. Якщо у 1960 році тут було 4 таких школи, то в 1983 році їх стало аж 38!!!

З алкоголізмом тісно пов’язані народжуваність та смертність. Якщо в 1960 році на 1000 населення СРСР народжувалося 25 дітей, а помирало 7 чоловік, то у 1980 році народжувалося вже 18 (із них троє дебілів), а помирало 10,3 чоловіка. Цебто народжуваність скоротилася більш як на чверть, а смертність зросла на 47 відсотків. І це, як не дивно, в країні, де на той час працював кожен четвертий лікар, як і вчений, світу, а смертність була у півтора раза вищою, ніж у неграмотному Китаї. Через пиятику щорічно в Радянськім Союзі гинуло 1,5 мільйона чоловік. А це ж 13 Хіросім! За науковими дослідженнями, алкоголіки живуть на 17 років менше від непитущих людей. У селах, особливо в Росії (та й у нас), механізатори не доживають до пенсії.

Слід пам’ятати, що 30% випитого алкоголю затримується в мозку, а він складає лишень 2%  маси тіла людини. Можете собі уявити, яке навантаження лягає, власне, навалюється на нього! Пияк в першу чергу пропиває не штани, а сором і совість, які для нас, християн, тисячоліттями були основою моралі. Може, й через те більшовики впустили в людину цього «зеленого змія», аби остаточно зруйнувати цю основу християнської моралі. Адже у гірких пияків почуття сорому руйнується в першу чергу. Нервові клітини, що відповідають за сором, у них мертві. Навчити народ пити – значить, лишити його розуму, перетворити людину в двоногу тварину. Чи не через те, маючи четверту частину всіх учених світу, ми пасли в науково-технічному прогресі задніх, ба й досі пасемо. Значить, такою «продуктивною», а, може, дутою була їхня «заалкоголізована» якість.

Можливо, держава лакомилася на важко зароблені гроші трударів, аби знову забрати їх за безцінь назад, створивши так званий «горілчаний бюджет» країни «розвинутого соціалізму». Адже у 80-ті роки минулого століття десь 40 мільярдів карбованців надходило до державного бюджету саме від спиртних напоїв. Але це були оманливі прибутки, бо вперті статистичні цифри говорять про інше, що у 1983 році в країні було одержано 150 мільярдів карбованців збитків на ґрунті алкоголю і масового алкоголізму, на 15% знизилася продуктивність праці, численні прогули, простої, аварії, пожежі тощо. Та й лише на лікування алкоголіків ішло до 40% усіх коштів, виділених на охорону здоров’я країни. А скільки розбитих сімей, скільки сиріт і напівсиріт при живих батьках, а відтак ріст злочинності, моральний і духовний занепад, переповнені в’язниці тощо.

Наукова статистика стверджує: дорослому чоловікові, щоб спитися, потрібно 10 – 15 років, жінці – удвічі менше, а дитині – 3 – 4 роки. Ще за часів існування СРСР були частими конференції з профілактики дитячого алкоголізму. Це жах!

Як висновок усього сказаного вище, мимовільно виникає

логічне запитання: чому ж більшовики так і не побудували обіцяного комунізму? Відповідь напрошується одна. Бо революцію робили тверезими на твердому християнському фундаменті наших дідів і прадідів, а комунізм намагалися будувати п’яними і безбожними, тому й програли. Одне слово, зійшли на ніщо, на пшик, але залишили після себе на довгі роки моральну і духовну руїну.

Далі: Розділ 20