С. Праск

Очищаюча від гріхопадінь суть християнства

Мене завжди вражала мудрість Біблії – ще відтоді, як я всім розумом і серцем впірнув у її божественну глибину. І справді, у її Господніх таїнах мовби немає дна для людської мислі, для її розвитку, вдосконалення. Взяти хоча б (на погляд невігласа-атеїста примітивну) біблійну розповідь про помішання мов під час спорудження Вавілонської вежі. Та коли вдуматися і глянути на цю проблему з висоти нинішнього рівня людських знань, раптом відкривається новий погляд – який великий і глибокий смисл закладений у цьому Божому акті. Чому Бог так вчинив? Та тому, щоб ще не сформоване людство знову не стало на гальмівну дорогу застою, а не розвитку, аби весь час шукало істини в боротьбі думок, у мирній боротьбі умів і сердець, щоб не зледачіло, а відтак не виродилося від одноманіття. Як просто і геніально вирішив наш Творець проблему дальнішого людського розвитку через його різноманіття. І річ не в самій Вавілонській вежі, яку збудувати до Неба просто неможливо. Богові було зрозуміло, що то безглуздя, дурна трата сил і часу. Однак науково обмежена тодішня людина ще не могла цього збагнути.

Згадаймо, що сказав Бог Ноєві та синам його після потопу: «Плодіться й розмножуйтеся та наповнюйте землю!» (Книга «Буття», гл. 9, вірш 1). Зверніть увагу, Бог наголосив: «наповнюйте землю!». А що ж незабаром вирішили чинити перші люди? А вони, порадившись між собою, сказали: «Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі» (Книга «Буття», гл. 11, вірш 4). Звідси випливає, що людина й не думала виконувати Божу настанову «наповнювати землю», а збиралася «не розпорушитися по поверхні всієї землі». А це в Божі плани не входило. Богові потрібен був розвиток людства, а не застій. Бо що б воно вийшло, якби усі люди скупчилися в однім місці, не заселяючи решту землі. А відтак не тільки б існувала одна мова, а й одна думка, бо розвиток саме у її різноманітті. Чи не тому, приміром, більшовицька система новітнього Вавілону однодумства мусила зникнути, бо від самого початку була приречена на загибель, адже орієнтувалася не на Божий план вільного розцвіту різноманіття культур, а на диявольське одноманіття диктату. Рятунок людства, його розвитку, як і всього живого на Землі, лишень у різноманітті. Ось чому Бог дав початок багатьом народам. Більше народів, більше різноманіття, більше оригінальних думок, більше культур. Багатство течій в різноманітних галузях людського пізнання та буття – це не недолік, це життєва норма. Чи не тому й Бог допустив безліч релігійних течій на землі, щоб Віра міцніла, очищалася в боротьбі різних течій у пізнанні Абсолютної істини Бога-Творця, аби людство не йшло шляхами безглуздя, як оце було з Вавілонською вежею, аби не марнувало дурно своїх сил та енергії на пусті, непотрібні справи.

Або як точно і лаконічно сказано в Біблії про сотворення світу! Навіть стає дивним, як до такої досконалої теорії світобудови могла додуматися тодішня людина, нехай навіть і мислитель, у давні часи, коли писалася перша Мойсеєва Книга Буття! Чомусь згадалося мені, як ще в студентські роки один викладач-атеїст саркастично насміхався з Біблії, мовляв, яке безглуздя в ній написане, адже з Книги Буття виходить, що Бог створив світло у перший день, а Сонце і Місяць – аж на четвертий день творення. Нам, студентам, і мені в тім числі, справді подумалося, що викладач має рацію, адже як могло світло появитися без Сонця! Нині аж незручно почуваюся за оту молодечу наївність, правильніше, незнання.

Давайте поглянемо нині на цей біблійний текст з погляду тодішнього землянина, адже Біблія писалася таки для землян, а не інопланетян. У Книзі «Буття» гл. 1, вірші 2 і 3 мовиться: «А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею (в давньоєврейському оригіналі «над обличчям праокеану». Примітка С. П.) і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло».

Передусім хочу зауважити, що джерелом світла не обов’язково має бути якесь небесне світило. Світло може бути й іншого походження (приміром, полярне сяйво тощо). А тепер поміркуймо, що після утворення небесних тіл (як тепер твердять учені внаслідок «вибуху»), не важко уявити, що Земля спочатку могла бути в розжареному стані, а, значить, окутаною товстим шаром продуктів згоряння, різноманітних газів, пари. Навіть коли вона охолола, ще довго наша планета мала би бути окутана цією темнющою пеленою. То чи могло сонячне проміння проникати до поверхні землі через ту густу димовидну чи паровидну завісу. Візьмемо для прикладу планету Венера. Вчені дослідили, що вона окутана густим шаром хмар. То чи можна побачити з нашої небесної сусідки Сонце! Теж саме відбувалося й з нашою Землею. Спочатку була суцільна темрява. Ну це як, наприклад, після атомної війни, коли б настала так звана «ядерна зима», бо сонячне проміння не могло б прорватися через суцільну і товсту димову завісу. Коли згодом та кіптява розсіялася б і в повітрі залишилася лишень водяна пара, звісно ж, появилося б світло, а відтак день і ніч. З часом появилася й рослинність. І, нарешті, коли пароподібна водна пелена внаслідок остаточного охолодження землі зникла, з’явилися Сонце і Місяць, а згодом, коли атмосфера стала зовсім прозорою – і зорі.

Як бачимо, біблійна розповідь про створення світу абсолютно не суперечить уявленням нинішніх учених. А стосовно «Божих днів», то вони можуть бути цілими ерами, адже апостол Петро в своєму Другому соборному посланні говорить: «… в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!» (гл. 3, вірш 8). І тут Святе Письмо має рацію. Нині ми вже знаємо, що часові норми в космосі, особливо за межами нашої Сонячної системи, зовсім інші. У космосі час ніби зупиняється, коли б людина рухалася в ньому зі швидкістю світла. Тому один день у часових нормах нашої Галактики може справді вимірюватися тисячами років. У попередніх розділах вже йшлося, що зоряний звід робить повний оберт за 25920 земних років.

Подібних випадків, узятих з Біблії, можна навести безліч. Однак не лише в Святому Письмі, а й в інших джерелах, приміром, у глинобитних табличках Шумеру чи ієрогліфах Єгипту, не знайдено жодного запису, що наші предки були мавпами, себто гойдалися на деревах. Чи, може, були знайдені археологами викопні рештки скелетів перехідної форми від мавпи до людини? Такого теж не зафіксувала ні писана давня історія, ні археологія, як і те, що, приміром, еволюція перетворила кота в коня тощо. Або ж про те, що генетичний код життя міг виникнути самовільно. Як на мене, це явне безглуздя, щоб така складна життєво важлива біологічна структура виникла сама по собі. Проте чомусь в людській праісторії залишилися записи про всесвітній потоп, про створення світу, але ні одного запису нема про походження людини від мавпи. Люди, як правило, обов’язково щось знають з переказів про своїх предків. І коли древні люди мали вдосталь фантазії, щоб витворити витончену структуру релігійного вчення про Бога, то чому б вони не могли запам’ятати про своїх предків, які гойдалися на деревах? Чи не здається затятим атеїстам цей абсурд позбавленим будь-якої логіки. Ми повинні не забувати, що сам факт буття у Всесвіті є безконечним, вічним, отож ми, звичайні смертні люди, судити про нього, виходячи із свого куцого віку, вже не говорячи про розум, не маємо права. Якщо ми існуємо, і якщо все довкіл нас існує, то за всією логікою виходить, що й сам процес існування теж сущий, себто реальний та незалежний від наших куцих знань чи побажань. Бо що ми знаємо про буття якихось вищих ступенів розвитку, із зовсім інших вимірів? А нічогісінько. Це буття існує незалежно від того, чи ми приходимо на світ, чи відходимо з цього світу.

Звичайно ж, що первісні люди не могли цього збагнути. Тому людина ішла в пізнанні Бога від простого до складного, власне, так як і повинно бути, тобто як і задумано Творцем. Проте згадаймо, скільки ще зовсім у недавній час войовничими атеїстами було написано літератури про неіснування Бога. В кінці минулого століття серед людей навіть побутував анекдот про лектора-атеїста, який здивовано запитував у колгоспника:

– А ти що, віриш у Бога?

– Звісно, – відповів той.

– А навіщо тобі вірити в нього. Хіба ти йога бачив?

– Я і ескімосів не бачив, – відповів той, стенувши плечима. – То, виходить, я повинен не вірити і в їх існування?

Інша справа, що недосконале морально і духовно людство постійно огірчувало Бога своїми гріхопадіннями, які тривають і понині. Наш Небесний Творець карав людей, аби навертати їх на шлях істини, про це яскраво засвідчують сторінки Біблії. Тому Він постійно намагався вдосконалювати людську Віру. Останнім проявом цього Божого чину стало народження християнства. Його справді революційну роль змушені були визнавати навіть й безбожники, про що підтверджували їхні численні довідники атеїста. І дійсно, саме християнство ліквідувало расові і національні перепони, воно проповідувалося для усіх народів. Власне, уся людська мораль останніх двох тисячоліть базувалася на Святому Євангелії, цебто ученні Ісуса Христа. В питаннях віри християнство категорично відмовилося від усіх соціальних перепон. Саме перші християни відмінили жертвоприношення тварин, але з великою радістю віддавали себе в жертву за Христову віру. Ніякої національної і расової дискримінації нема у християнстві. Все це визнавали і визнають атеїсти. Однак, коли мова заходила про саму особу Ісуса Христа, вони намагалися перетворити його реальність у звичайний міф, як і історичні передумови виникнення його релігійного вчення, брехливо заявляючи у тих же довідниках атеїста, що ніякі грецькі, римські та єврейські автори першого століття не залишили нам абсолютно ніяких відомостей про християнство. Але це явна неправда!

Ось факти. Почнемо з римського історика Тацита. Він жив у 60-120 роках після народження Ісуса Христа. Отож стосовно жахливої пожежі в Римі, яка сталася в 64 році нашої ери, він пише: «Всі зусилля людей, все великодушшя імператора і умилостивлення богів виявилися недостатніми, щоб зменшити скандал і згладити занепокоєння людей, що пожежа відбулася внаслідок імператорського наказу. І тому, щоб припинити ці чутки, Нерон встановив винуватців і покарав надто витонченою жорстокістю клас людей, котрих ненавиділи за їх огидні дії, яких у простолюдді називали християнами. Христос, від якого походить їхня назва, був страчений за повелінням прокуратора Понтія Пилата. Зупинене на мить це шкідливе марновірство спалахнуло знову не лише в Іудеї, джерелі зла, а й навіть у Римі. Спочатку були арештовані ті, хто признався, що вони християни. Потім за їхніми свідченнями була звинувачена велика кількість інших не у вчиненні пожежі, а за їхню ненависть до людської раси. Крім того, що заслужили смерть, вони повинні стати предметами викриття. Їх зашивали в шкури диких звірів і давали на розтерзання собакам, інших розпинали на хрестах, деяких запалювали як факели, щоб освітлювати ніч. Нерон відкрив свої сади і влаштовував видовища в цирку… Все це викликало почуття жалю до людей, що заслуговували покарання, бо відчувалося, що вони знищуються не для суспільного блага, а для задоволення жорстокості однієї особи».

Як бачимо, жорстокий Нерон навіть підпалив Рим, аби таким чином винищити перших християн, а атеїсти у своїх довідниках  стверджували,  що  історичних  доказів  зародження

християнства нема.

Спробуємо зацитувати ще одного історика, Стретонія, що жив у 75 – 160 роки після Різдва Христового. Він писав: «Поскільки євреї вносили безпорядки, підбурювані Христом, він (Клавдій) вигнав їх з Риму».

Знову ж, історик Стретоній стверджує про існування Ісуса Христа. Тим більше, він засвідчує, що «при імператорі Клавдії цей Христос мав уже багато учнів у Римі. В 64 році після різдва Христа вони піддалися страшним гонінням». Далі він пише: «В його (Нерона) правління багато зловживань було жорстоко покарано і придушено та впроваджено багато нових законів. Кара спостигла християн, тобто людей, що належать до нового і шкідливого марновірства».

А ось що писав імператорові Трояну ще один римський історик Пліній Молодший (62 – 113 р.р.): «Я ніколи не був присутній ні на якому суді над християнами, тому мені не відомі звичайні кари і розслідування та ті норми, яких повинні дотримуватися… Ось як я поступаю у випадках з людьми, яких приводять до мене, що називаються християнами. Я запитую їх: «Ви християни?» Якщо вони признаються, я вдруге і втретє запитую, погрожуючи смертною карою. І якщо вони і далі противляться, я засуджую їх до смертної кари».

А римський єпископ Климент у своєму першому посланні, де йдеться про Корінтянську церкву, вже після переслідування Нероном християн пише, що апостол Павло був 7 разів посаджений до тюрми. Згадані й інші християнські мученики. Зокрема він зазначає: «Христос належить до тих, хто смиренням духу, а не вищістю над паствою підносив себе. Ісус Христос – наш Господь».

А ось як у 125 році після  різдва  Христового  християнський філософ Алєвсін представив імператорові Андріанові повний кодекс моральних принципів християнської церкви: «Тих, хто пригноблює їх, християни напучують, умовляють і роблять їх своїми друзями. Вони чинять добро своїм ворогам. Їхні дружини, о імператоре, чисті, як незаймані дівиці, а їхні дочки скромні, їх чоловіки стримуються від всяких незаконних статевих зв’язків, надіються на нагороду в іншому світі. Що стосується їхніх рабів і рабинь та їхніх дітей, то вони переконують їх стати християнами. І коли ті погоджуються, то називають їх братами. Вони відмовляються поклонятися чужим богам… Серед них нема неправди, брехні і лукавства, вони люблять одні одного. Хто має, то ділиться з тим, хто бідніший. Коли в них народжується дитина – вони славлять Бога, а коли хтось помирає в своєму беззаконні чи гріхах, то вони гірко сумують по ньому, бо він не побачить царства Божого. Вони своє доброчинство не виставляють напоказ, а роблять це в тайні. Їхнє вчення – це брама світла. Це Божі люди».

Впевнений, що до отих правдивих слів філософа про перших християн нічого добавити. В свою чергу вони спростовують базікання вчорашніх і нинішніх войовничих атеїстів про те, що в першому столітті нашого літочислення нема жодних письмових історичних свідчень про християн.

Далі: Розділ 8