Віктор САВЧЕНКО
ПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ
Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла
ПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ
Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла
ПРО КНИГУ
ПРОРОКА ДАНИЇЛА
Як уже мовилося, пророцтва Даниїла збувалися з великою точністю. Але очікували їх збуття тільки посвячені. Знав про них також Ісус Христос, який казав: "15 Тож, коли ви побачите ту "гидоту спустошення”, що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — 16 тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. 17 Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. 18 І хто на полі, — хай назад не повертається взяти одежу свою. 19 Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, за днів тих! 20 Моліться ж, щоб ваша втеча не сталася зимою, ані в суботу” (Єванг. від Матвія, гл. 24).
Це було пояснення таких пророчих слів Даниїла: "26 І по тих шостидесятьох і двох тижнях буде погублений Месія (Ісус), хоч не буде на ньому вини. А це місто й святиню знищить народ володаря, що прийде, а кінець його (народу іудеїв) — в повідді. І аж до кінця буде війна, гострі спустошення. 27 І Він (Ісус) зміцнить заповіта для багатьох за один тиждень, а за півтижня припинить жертву та жертву хлібну. І на святиню прийде гидота спустошення...” (Дан., гл. 9).
Отже йдеться про те ж саме. А тільки Даниїлові воно колись відкрилося, а Ісус знав про події як Син Божий. І той, і Той казали про великий геноцид, який обійшовся іудеям у близько двох мільйонів забитими і суцільною депортацією. Всього ж у Римській імперії на той час проживало більше семи мільйонів євреїв.
Тексти Даниїлової Книги написані в такій формі, що невтаємничені могли тільки ідентифікувати їх з подією, яка вже сталася, але розпізнати її наближення вони не мали змоги. Розум пересічної людини, хоч якою б мудрою вона не була, відмовляється вірити в таке. Через те з’являються дослідники, які вважають, що Книгу Даниїла написано не до, а після подій. Першим із таких був філософ-неоплатоник третього століття Порфирій (нар. 233 р.), котрий стверджував, що автор Книги був іудеєм, який жив у часи Антіоха Епіфанія і який виклав сучасну йому історію у формі пророцтва (Жак Дукан). Тобто описав утиски євреїв Єрусалима, осквернення храму і повстання Маккавеїв. Антіох ІV Епіфаній, який правив від 175 до 163 р. до н.е., справді знищив сорок тисяч євреїв і пограбував Єрусалимський храм з наміром ввести в Сірії, до складу якої належав також і Ізраїль, язичництво. Але священик Матасія і його семеро синів підняли повстання і зрештою звільнили свою землю. Антіох же помер у неймовірних стражданнях, вражений жахливою хворобою черева... Таким чином гидота осквернення святині мала місце, а от щодо гидоти спустошення, то вона настала тільки 70 року н.е., коли римляни геть зруйнували храм і вигнали зі святої землі усіх євреїв. Тобто ця жахлива подія сталася у суворій відповідності з пророцтвом Даниїла.
Звертає на себе увагу те, що пророк не прив’язує жодного зі своїх передбачень до якоїсь із метрик часу, а користується відносною часовою відстанню, властивою для іудейської традиції — сім тижнів, шістдесят два тижні тощо, у яких день береться за рік.
Другим аргументом на користь того, що Книга Даниїла була написана після подій, що в ній пророкуються, була її двомовність: у ній є тексти, писані арамейською, а є єврейською мовами. Зустрічаються й перські, і грецькі слова. Пізніші дослідження показали, що Книга Даниїла написана східно-арамейським діалектом — офіційною мовою Вавілона з 700 по 300 р. до н.е. Це підтвердили й сувої, знайдені в кумранській печері. Тексти в них переписані арамейською мовою і датовані другим століттям до н.е. Від написаних у Вавілоні рукою Даниїла вони відрізняються десь так, як сучасна українська мова від літописної. Отож пророцтво вперше побачило світ у шостому столітті до н.е. Єврейськомовні фрагменти його стосуються єврейського етносу, арамейськомовні — всіх інших. Персидські і грецькі слова, що входили до тодішнього лексикону мешканців Вавілонії, мабуть, передавали точніше значення понять, ніж арамейські і єврейські.
На користь того, що Книгу Даниїла було написано в VI — V століттях до н.е. свідчить також мовна її подібність до Книги Єзекіїля й Неємії, написаних у цей же час.
Супротивники Даниїлової Книги використовували історичні неточності в тексті, наприклад, щодо Валтасара й Мідянина Дарія, яких Даниїл називає царями, але які були, так би мовити, виконуючими обов’язки царів: перший при царі вавілонському Набоніді (його батькові), другий при царі перському Кірі (родичеві). Не суперечить і те, що він назвав Валтасара сином Навуходоносора, хоча той був онуком цього царя. Річ у тім, що в семітських мовах слово "батько” ("аб”) означає також діда і навіть іншого предка. Насправді ж Валтасар виконував обов’язки царя в тій частині, що стосувалася податків, війська, місць релігійного поклоніння. Він був онуком Навуходоносора по материнській лінії.
У Книзі словом "халдей” названо чарівників. Водночас цим словом іменували також плем’я. Згодом під час царювання Мідо-Персії слово "халдей” звузилося до назви жерців бога Віла (Геродот). Походить же воно від шумерського "гал-ду” — "священик-будівник”. Ці люди складали астрономічні мапи, на яких робили свої передбачення. Даниїл назвав Валтасара царем халдейським (а точніше: царем халдеїв). Отож виходить, що халдеї — це професія і водночас етнос. Справді, як пише Діодор Сіцілійський (І ст. до н.е.), халдеї, проживши у Вавілоні протягом кількох віків як жрецька каста, у часи Набопаласара стали панівною політичною силою. Отже слова "халдей” у значенні чарівник і "халдей” — представник племені не суперечать одне одному. А значення, в якому їх вживає Даниїл, свідчать, що йдеться про час, коли це слово ще не звузилося до одного поняття — "жрець”.
Чимало шкоди Книзі Даниїла завдало вміщення в неї текстів про Сусанну, Віла і дракона, які потрапили в грецький переклад Септуагінту. З одного боку, вони позбавлені пророчого смислу, з іншого — писані тогочасною грецькою мовою. А це підривало довіру до всього твору. Мовляв, Книгу написано близько до часів Маккавеїв.
Ситуацію змінила знахідка старовинних сувоїв у кумранських печерах на березі Мертвого моря. У трьох з одинадцяти печер виявили вісім рукописів Книги Даниїла. І жоден з них не містив глав про Сусанну і таке інше. Хоч деякі з цих рукописів були датовані часами, наближеними до маккавейських, але все свідчило про те, що це було пророцтво на ті події, а не їх закодоване описання.
На користь того, що Даниїл — великий пророк часів нового Вавілону свідчать: Ісус Христос, Біблія, історичні дослідження (давні й новітні), археологічні знахідки, не мовлячи вже про те, що пророцтва його збувалися й після заперечень стосовно Книги.
До цієї скрині з передбаченнями тягнулися в усі часи. Декому щастило підняти віко і на мить зазирнути всередину, але відкривалося йому тільки те, що вже збулося. Хоча й цього також було немало. Так, вдалося зідентифікувати пророцтво про трьох із чотирьох звірів, про сімдесят тижнів, зовнішній план пророцтва про боввана... Але значна частина Даниїлових накреслень залишається нерозгаданою й дотепер. А поміж них є такі, які торкаються кожного, хто прийшов у світ у двадцятому — на початку двадцять першого століття.
Публікації останніх років на цю тему базуються в основному на даних, що дійшли до нас ще від Різдва Христового, коли з дивовижною точністю збулося найважливіше з пророцтв — про сімдесят тижнів, яке, без перебільшення, визначило долю всього людства, а не тільки іудеїв. Попри високу ерудицію, обізнаність, добрі наміри авторів таких досліджень, їхні спроби зазирнути глибше в "скриню” мало що дали. А відтак ці роботи справедливо можна назвати коментарями, а не заглибленням у сугестію пророцтва. Вже не мовиться про дешифрування Даниїлових текстів. Роботи такі містять багато цікавого й корисного, привертають увагу до вічної книги людства Біблії. Їх можна назвати й "щаблями” для того, хто підніметься колись по драбині пізнання вище.
Якийсь мандрівник дванадцятого століття, що подорожував по Іраку, оповів цікаву історію, пов’язану з Даниїлом. Між мешканцями одного селища, що розкинулося з обох берегів невеликої річки Тустер (східніше від Тібра) спалахнула ворожнеча. Попри однакові природні й географічні умови, в яких жили тут люди, на одному березі річки мешканці були заможні й щасливі, на другому — ледь зводили кінці з кінцями. Добробут перших приписували труні з останками Даниїла, яка знаходилася на їхній території. Місцеве повір’я стверджувало, що прах пророка приносить щастя кожному, хто до нього наближається. Отож люди з протилежного боку річки вимагали, аби труну Даниїла було встановлено в них. Конфлікт уже мав перерости у зіткнення, та все ж сторони домовилися про те, що труна стоятиме почергово рік на одному боці, рік — на протилежному. Така домовленість тривала кілька років, поки одного разу цар Санигаршах, відвідавши цей район, не поклав край тим діям, у яких він вбачав непоштивість до пам’яті великого пророка. Цар наказав прикувати гріб ланцюгами посеред мосту на однаковій відстані від обох берегів.
По суті, ця оповідь є притчею про іудеїв і неіудеїв (християн і мусульман), які однаково вважають Даниїла своїм пророком.
А ще це може бути притчею про конфлікт між вірою і розумом, яких порівну закладено в писаннях пророка. Тут поєднані одкровення про майбутню історію світу, що їх Вища Сила дарувала Даниїлові на його молитву, і водночас математичні розрахунки, які вимагають, опріч певного стану душі, ще й напруженої роботи думки. Тим-то й тягнуться до невеликої за обсягом, але безмежної за значущістю, Книги пророка теологи і ті, хто прагне підтвердити віру фактом, подією, пророцтвом, що збулося. Книга надихала на творчість вченого Ньютона, філософа Юнга, митців Мікеланджело, Рембрандта, Рубенса, Доре. За мотивами Книги створено безліч драматургічних, літературних, малярських творів. І якщо у другому тисячолітті тексти Даниїла бентежили в основному людей духа, то третє тисячоліття стане часом прочитання їх людьми інтелекту (за умови їхньої духовності).
Copyright © Савченко В.В., 2010