НОВЫЙ ИЕРУСАЛИМ
Продолжение
11. Сутностей з’являтиметься в брамах кожної пори року по три різновиди з чотирьох сторін світу: "13 Від сходу три брамі, і від півночі три брамі, і від півдня три брамі, і від заходу три брамі.” Це не означає, що людність Нового Єрусалима налічуватиме тільки дванадцять імен. Імен буде багато, але всі вони ділитимуться на дванадцять груп, у відповідності до назв колін Ізраїлевих, себто первинних імен, що відповідають знакам Зодіаку.
Число 12 є ключовим числом "Об’явлення...” Поза всяким сумнівом, воно пов’язане з дванадцятьма апостолами, один з яких написав "Об’явлення...” Це були місіонери того часу, які несли нову віру в різні куточки світу. Так, Петро проповідував у Малій Азії, Єгипті та Римі, Матвій — в Іудеї, Сірії та Персії, Варфоломій у Вірменії, Андрій в землях на північ від Малої Азії аж до Києва, Пилип — у Фрігії, Хома — в Індії, Іаков Алфеїв — у Сірії та Єгипті, Симон Зілот — на Кавказі, на території сучасної Абхазії.
Всі апостоли, крім Івана Богослова, були піддані жахливим тортурам і страчені. Справу їхню продовжив св. Іван. Осередком його проповіді стало місто Ефес у Малій Азії, звідки він керував життям християнських общин в малоазійських містах Смірні, Пергамі, Тіятирі, Сардах, Філадельфії та Лаодикії. Тут же, в Єфесі св. Ів. Богослов і помер на початку другого століття. Йому вже виповнилося 105 років і він був єдиним із дванадцяти, хто помер своєю смертю.
Учні св. Івана — Полікарп (єпископ Смірнський) та Ігнатій Богоносець (єписком Антіохійський), хоч і не були апостолами, але залишили послання, що їх Церква шанує нарівні з апостольськими. Святого Полікарпа було спалено на вогнищі в часи правління імператора Марка Аврелія, а св. Ігнатія розтерзали дикі звірі на арені римського цирку за правління Траяна.
Якщо припустити, що всі дванадцять апостолів народилися під різними знаками Зодіаку, тобто під назвами дванадцяти різних племен синів Ізраїля, то можна бодай поверхово збагнути значення ключового числа дванадцять. Напевне, справа не тільки у вірності "таємній вечері” і друзям-однодумцям, а в чомусь глибшому, до чого число 12 є тільки "гілкою”.
12. "22 А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель — то його храм і Агнець.”
Назви "Єрусалим”, "Новий Єрусалим”, "місто Єрусалим” вживаються в значенні "віра”. Так само, як за словом "земля” в "Об’явленні...” ховається слово "людність”. Якщо віру можна перенести у будь-яку точку світу, то споруду, до того ж зруйновану ще 70-го року нашої ери, перенести складно. Та й недоцільно. Вона-бо й так існує у тому — другому вимірі, з якого спускається віра. До того ж храм, що стояв колись на Сіонському пагорбі, це — святий дім іудаїзму і колиска християнства, тобто святе місце двох релігій. Новий Єрусалим — "доросла” релігія. Вірні його вже при народженні матимуть у свідомості своїй часточку від Бога і приклад Христа (Агнця), тобто храм віри буде в їхніх душах. "Оце оселя для Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і сам Бог буде з ними, 4 і Бог кожному сльозу з очей їхніх зітре”, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!”
"23 І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, — слава бо Божа його освітила, а світильник для нього — Агнець.” Сонце й місяць символізують джерело денного й нічного світла; це метафори на світло духовне — розум, освіченість. До речі, слова "освіта”, "освіченість” — знову ж таки "гілки”, "корінь” яких — людина, на яку падає світло від свічки. Світло запалюють тільки у темряві. Отже, освічений — це той, кого видно в мороці. А вогник свічки символізує джерело істини й духовності у "ніч” людства. Такі ночі з’являються періодично, щокожних 900 і 1800 років (див. графіки 2 і 3 в розділі "Темний сателіт (Орб)”). Людьми, яких було видно в темряві і які користувалися повагою, в усі часи були вчителі.В усі, крім більшовицькі. Тут освіту розділили на дві складові: інформаційну й духовну. Інформаційну залишили, а духовну вилучили. Наслідок такого поділу — Чорнобиль. За цим словом стоять сотні тисяч прикладів, від ядерних експериментів над людьми, до глобального нищення природи.
"А світильник для нього — Агнець.” Христос це — приклад відповідальності людини за свій народ, за все людство, готовність узяти на себе гріхи інших та пожертвувати собою задля добра інших.
"24 І народи ходитимуть у світлі його, а земні царі принесуть свою славу до нього. 25 А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде. 26 І принесуть до нього славу й честь народів, 27 І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця.”
При читанні цього тексту виникає враження, що йдеться не про земне життя, а про небесне — отой, другий план буття; надто багато тут ідеального. Але перші рядки глави 21 свідчать, що мова йде все-таки про земний світ: "І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога...” "10 І заніс (ангел) мене духом на гору велику й високу і місто велике мені показав, — святий Єрусалим, що сходив із неба від Бога.” Тобто віра сходила, справді, з неба. А з неба вона може сходити тільки в один світ (вимір) — земний. Отже мова йде про земний осередок небесної віри. Таким осередком для католиків є Ватікан.
Для православного світу, який налічує 120 млн. людей ним стане, мабуть, місто, яке знаходиться за 2269 км. від Сіонського пагорба, близько п’ятдесятого градуса Північної Широти. Скоріше за все це буде Київ, де у першому столітті нової ери запалив вогник християнства апостол Андрій (Андрій Первозваний). За проповіді християнства його було страчено у грецькому місті Патра: апостола розіп’яли на Х-подібному хресті. Через дев’ятсот з лишком років після страти Андрія православна віра стала державною релігією Київської Русі.Пізніше андріївський хрест став одним із державних символів Російської імперії.
13. "І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. 2 Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки – дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій...” (гл. 22).
Тут ідеться про "місце виходу” сутностей, які населятимуть Новий Єрусалим. Оскільки вжите слово "ріка”, то мовиться про конкретний народ. Вода, ясна мов кришталь, себто прозора, очищена. Отже народ цей буде очищений від минулих гріхів. Очищається ж народ, як і людина, тривалими стражданнями.
У вислові "Посеред його вулиці...” слово "його” написане з малої літери. Отже св. Іван мав на увазі не Бога чи Агнця, а народ чи місто "...І по цей бік і по той бік ріки — дерево життя...” Іншими словами: "обабіч потоку очищених сутностей — земні люди, що зачинають, виношують і народжують дітей, у які втілюються сутності з "потоку”. "...Що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій...” Ідеться про все ті ж дванадцять колін Ізраїля, а саме про дванадцять типів людей, народжених під різними знаками Зодіаку, і дванадцять імен, що їм відповідають.
"А листя дерев — на вздоровлення народів.” Якщо під словом "плоди” вгадуються новонароджені люди, то значення слова "листя” не зрозуміле. Можливо, це той нематеріальний світ духів, в оточенні якого живе земна людина. В апокаліптичні часи цей світ був заселений темними. Оскільки вжите слово "народів”, тобто людей планети, то є підстави думати, що це, справді, духи, які підживлюватимуть енергетику сутностей, а не потворитимуть її, як це було в недалекому минулому.
"3 І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому. 4 І побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чолах.”
Прокляття, як і бажання завдавати лихо іншому, з’являється у людини, враженої сатанинством, а саме — в часи активного Орба, тобто тоді, коли тінь від нього на земний світ була найгустішою.
Слово "раби” тут ужите не в значенні "невільники”, а в значенні "свідомі виконавці”.
"І побачать лице Його...” Оскільки лице Бога побачити нікому не дано, то йдеться про лице Христа. Отже, з Новим Єрусалимом у земний світ прийде й Месія. "А ймення Його — на їхніх чолах..” Чоло, точніше середина чола, є енергетичним центром свідомості. Тобто в свідомості людей — громадян Нового Єрусалима буде віра і символ Христа. Цю ж метафору ( "на їхніх чолах”) Іван Богослов уживав, коли казав про людей, які прийняли образ звірини на свої чола.
"І ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки.”
Щоб збагнути смисл цього стиха, треба знову згадати слова Нострадамуса: "...і передуватиме тому (утворенню імперії антихриста) затемнення Сонця, найтемніше і найнепроглядніше від часу сотворіння світу і до смерті і страти Ісуса Христа аж до нашого часу...” (Тобто до 1556 р.). Ідеться про період, коли астральна аура — Орб перебувала найближче до землі і водночас була найактивнішою. Згідно з окультним ученням, світлі сутності приходять у земний світ від Сонця. В часи, наближені до 1881-го року, прихід їх блокувався й потворився Темним сателітом. У той час, справді, потрібні були "світло світильника” і "світло сонця”, тобто духовно чисті люди, які у мороці сатанинства стали б світильниками істини й гуманізму. Зокрема, для українського народу таким світильником став Тарас Шевченко.
І ще одне: "до смерті і страти Ісуса Христа.” Чому Нострадамус згадав цю подію в тексті, де йдеться про "затемнення Сонця”? Тому, що то було століття також найбільшої активності Орба (див. розділ "Темний сателіт (Орб)”, Графік 3). Тобто тоді також було "затемнення Сонця”. А в тогочасній темряві найяскравішим із світильників був Ісус Христос, а також — Іван Предтеча, апостоли та інші люди, які запалили сім свічок віри.
"6 І сказав він (ангел) до мене: "Це вірні й правдиві слова, — а Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. 7 Ото, незабаром приходжу.
Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!”
Іншими словами: Бог духів пророчих послав свого ангела, щоб він показав своїм рабам через Івана, що незабаром статися мусить.
Слово "незабаром” ужито тому, що пророцтва св. Івана почали збуватися одразу після їх описання. Вони побудовані так, що таємне ставало явним тільки після того, як подія збулася. Але й тоді не кожному дано було розпізнати в ній передбачення, що справдилося. Так, мені почала відкриватися та частина пророцтв, свідками якої був я, мої батьки, люди попередніх поколінь, що їм довелося пережити довгу ніч червоного сатанинства, а саме з 13-ї глави.
З цього числа — а воно означає слово "смерть” — і починається майбутній літопис справжнього армагедона. Це в 13-й главі наводиться число звірини — 666. Не випадково перша голова звірини Ленін своєму наказу про знищення священиків дав номер 13 666 /2.
Події, які сталися в християнському світі в період від кінця першого—початку другого століття н.е. і до прелюдії жовтневого сатанинства, напевне, збувались у суворій відповідності з передбаченнями Ів. Богослова. Не виключено, що були й люди-очевидці, які уподібнювали їх з пророцтвами. Але мені віднайти такі свідчення поки не пощастило. Втім, спосіб розшифрувати попередні глави "Об’явлення...” є, треба лише глибоко вивчити історію християнського світу в період від початку другого до кінця вісімнадцятого століть. Тоді, наприклад, за чотирма вершниками з глави 6-ї можна буде побачити драматичні і трагічні події тих часів.
"І ото незабаром приходжу.” Пророцтва почали збуватися одразу, тобто "незабаром”, після оприлюднення "Об’явлення...”
"8 І я, Іван, чув і бачив це. А коли я почув та побачив, я впав до ніг Ангола, що мені це показав, щоб вклонитись йому. 9 І сказав він до мене: "Та ж ні! Бо я співслуга твій і братів твоїх пророків, і тих, хто зберігає слова цієї книги. Богові вклонися!”
10 І сказав він до мене: "Не запечатуй слів пророцтва цієї книги...”
"І я, Іван, чув і бачив це...” Схоже, що ангел показав Іванові "голографічну картину” майбутніх подій, що їх Вища Сила розробила у своєму "конструкторському бюро”, тобто схему, яка в міру занурення її в матеріальний світ і набирання її деталей матеріальної форми, почне збуватися. Іншими словами, Іван побачив "фільм”, за сценарієм Всевишнього, власне, макет майбутніх грандіозних подій у людському світі.
Хоча може бути й таке: ангел переніс Івана в майбутнє (для нас — людей майбутнє, бо у тому вимірі часу немає , а відтак і майбутнього немає) і показав йому самі події, а не їхні схеми.
Ангел — істота одного з нематеріальних світів. Спілкування його з Іваном стало можливим через те, що Іван був у дусі, тобто у стані сну чи трансу, коли єство людини покидає свого матеріального носія — тіло. Іван належав до тих, кому довірено було Вищою Силою проникати в інші світи.
"Не запечатуй слів пророцтва цієї книги...” Мабуть, крім символьно-метафоричної системи, що нею користувався Іван Богослов, існує ще й інша, що дозволяє глибше приховати смисл пророцтв. Вона також була відома Іванові.
"Час бо близький! Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!
12 Ото незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його. 13 Я Альфа й Омега. Перший і Останній, Початок і Кінець.”
Старий єврейський алфавіт має двадцять дві літери, "Об’явлення...” – двадцять дві глави. У дванадцятій главі йдеться про війну між світлими й темними сутностями на небі і перемозі там світлих. "І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт ("усесвіт,” — напевне, у значенні земний і небесний світи), і скинений він був додолу, а з ним і його анголи були скинені...”
Тринадцята глава присвячена спалаху сатанинства вже на землі. Нагадаємо, у номері указу першої голови звірини Леніна про нищення священиків і храмів був закодований весь таємний смисл саме цієї — тринадцятої глави — № 13 666 /2; 13 — номер глави, 666 — число звірини, що про нього пишеться в стиху 18-ім цієї глави, 2 — глава має всього два розділи, перший з яких називається "Антихрист і його пророк. Семиголова звірина звела світ” і "Друга звірина помагає зводити світ.”
Події решти глав після тринадцятої, що мені їх пощастило пояснити, витікають з подій тринадцятої глави чи є їх наслідком. Якщо прихід у земний світ звірини нумерується лихим числом тринадцять, то справедливо припустити, що й інші глави мають свої числові коди. Зокрема глава "Загибіль Вавилону” нумерується числом вісімнадцять — символом руйнування.. Аби пояснити приховану сутність решти числових кодів глав, треба знати мову "гілок”, яка мені невідома.
Ми зупинилися на числі 22. Це — кінець алфавіту, двадцять друга літера, Омега. Воно може означати кінець випробуванням і, мабуть, становлення віри. 22 в сумі дає чотири, симетрію, хрест, сузір’я у формі хреста, що було знаком посвячених і використовувалося в містеріях стародавнього Єгипту. Символ цей зберегли єсеї. Найвищим ступенем посвяченості у єсеїв був четвертий. Його надавали тільки тому, хто сягнув найвищого пророчого обов’язку. Такий обов’язок узяв на себе Ісус і його затвердили посвяченим четвертого ступеня старійшини єсейської общини. Напевне, існує слово чи значення, що його ховає в собі число 22, яке, будучи "прочитане”, дало б точне тлумачення подій, про які йдеться в стихах 11 — 13 гл. 22-ї. Проте основною складовою того символу мусив би бути хрест. Бо хрест — це обов’язок перед людством, готовність відповідати за гріхи інших. Те, що колись узяв на себе один, буде властиве всім – у більшій чи меншій мірі. Такими будуть люди Нового Єрусалима — віри, яка спуститься з неба до людей, що мешкають за 2269 км від Старого Єрусалима; і почнеться впровадження віри з п’ятдесятого градуса Північної Широти.
"Час бо близький! Неправедний — нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий — нехай ще освячується!”
Якщо уявити людство, як натовп, який з’являється з туману, рухається в одному напрямку і зрештою зникає в іншому тумані в кінці дороги, то сучасне людство — це останні з тих (кількох поколінь), хто перебуває між двома розливами туману. Людям цим дано чинити все, що чинилося й до них. Але якщо раніше "заплату” отримували там — за межею, то тепер "12 Ото незабаром приходжу і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.” Тобто кожен отримає зароблене у цьому — земному житті.
"14 Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто.”
Йдеться про тих, хто покається, очиститься душею, щоб потрапити в потік живої води, який витікає від Престолу, і зрештою втілитися під якимось із дванадцяти "колін Ізраїля” та опинитися поміж вірних Нового Єрусалима.
"15 А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить і чинить неправду.” Тобто вперше буде проведено роз’єднання (сегрегацію). У "стінах” Нового Єрусалима опиняться світлі сутності, поза ними — темні. Зло не буде знищене у світі, просто воно вже не буде перемішане з добром. Із хаосу виокремляться два основні кольори — білий і чорний. І той, кому важко збагнути що є що у сірій мішанині, отримає чіткі обриси добра і зла.
Слова "ним будуть” виділені в тексті. Чому? Чи не тому, що слово "будуть” характеризує час, тобто чисто людський фактор. У тому вимірі, звідки лине потік сутностей, немає такого поняття. Для людини рухається стрілка годинника, а для сутності потойбіччя — обертається циферблат, а стрілка стоїть на місці.На циферблаті нанесені всі події у земному й неземному світах.
Виділене й слово "ним”, займенник слова "місто”. Але чому саме, — більш-менш вмотивованого пояснення немає.
"16 Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засвідчити вам це у Церквах. Я корінь і рід Давидів, зоря ясна і досвітня.”
Ісус веде родовід від царя Давида і по материній лінії, і по лінії земного батька Йосипа. Чому "зоря ясна і досвітня”? Тому, що настає кінець ночі. Уже тепер можна розпізнати проблиски того майбутнього дня.
"17 А Дух і невіста говорять: "Прийди!” А хто чує, хай каже: "Прийди!” І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!”
Невіста — дівчина, яка виходить заміж, щоб бути заплідненою і народити. У наведеному тексті — це метафора. Вона означає людність, підготовлену до прийняття оновленої віри (запліднення оновленою вірою). Це ті, хто населяє регіон по обидва боки від 50-го градуса Північної Широти.
Дух, на відміну від душі, — найвища субстанція людської сутності. "Дух” у тексті 17-го стиха це, напевне, загальний дух людності Нового Єрусалима.
"І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!”
Це звернення до тих, хто у потойбіччі. По суті — запрошення опинитися в потоці життя, що випливає від Престолу, та прийти у земний світ.
"Осторога.
18 Свідкую я кожному, хто чув слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на них Бог кари, що написані в книзі оцій. 19 А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.”
Чому така сувора засторога? Тому, що пророцтво своє Ів.Богослов написав мовою "гілок”. Навіть зміна одного слова, вже не мовиться про додавання чи віднімання чогось, спотворить підтекст, а відтак унеможливить побачити "корінь”, тобто розшифрувати пророцтво, коли настане час. Власне, перетворить чітке описання майбутніх подій на купу незрозумілих висловів. Отже пророцтво не стане пророцтвом.
"...то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.” Людині, яка спотворить "Об’явлення...”, буде вкорочено вік і вона опиниться поза мурами Нового Єрусалима — нової віри.
Copyright © Савченко В.В., 2010
Продолжение
11. Сутностей з’являтиметься в брамах кожної пори року по три різновиди з чотирьох сторін світу: "13 Від сходу три брамі, і від півночі три брамі, і від півдня три брамі, і від заходу три брамі.” Це не означає, що людність Нового Єрусалима налічуватиме тільки дванадцять імен. Імен буде багато, але всі вони ділитимуться на дванадцять груп, у відповідності до назв колін Ізраїлевих, себто первинних імен, що відповідають знакам Зодіаку.
Число 12 є ключовим числом "Об’явлення...” Поза всяким сумнівом, воно пов’язане з дванадцятьма апостолами, один з яких написав "Об’явлення...” Це були місіонери того часу, які несли нову віру в різні куточки світу. Так, Петро проповідував у Малій Азії, Єгипті та Римі, Матвій — в Іудеї, Сірії та Персії, Варфоломій у Вірменії, Андрій в землях на північ від Малої Азії аж до Києва, Пилип — у Фрігії, Хома — в Індії, Іаков Алфеїв — у Сірії та Єгипті, Симон Зілот — на Кавказі, на території сучасної Абхазії.
Всі апостоли, крім Івана Богослова, були піддані жахливим тортурам і страчені. Справу їхню продовжив св. Іван. Осередком його проповіді стало місто Ефес у Малій Азії, звідки він керував життям християнських общин в малоазійських містах Смірні, Пергамі, Тіятирі, Сардах, Філадельфії та Лаодикії. Тут же, в Єфесі св. Ів. Богослов і помер на початку другого століття. Йому вже виповнилося 105 років і він був єдиним із дванадцяти, хто помер своєю смертю.
Учні св. Івана — Полікарп (єпископ Смірнський) та Ігнатій Богоносець (єписком Антіохійський), хоч і не були апостолами, але залишили послання, що їх Церква шанує нарівні з апостольськими. Святого Полікарпа було спалено на вогнищі в часи правління імператора Марка Аврелія, а св. Ігнатія розтерзали дикі звірі на арені римського цирку за правління Траяна.
Якщо припустити, що всі дванадцять апостолів народилися під різними знаками Зодіаку, тобто під назвами дванадцяти різних племен синів Ізраїля, то можна бодай поверхово збагнути значення ключового числа дванадцять. Напевне, справа не тільки у вірності "таємній вечері” і друзям-однодумцям, а в чомусь глибшому, до чого число 12 є тільки "гілкою”.
12. "22 А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель — то його храм і Агнець.”
Назви "Єрусалим”, "Новий Єрусалим”, "місто Єрусалим” вживаються в значенні "віра”. Так само, як за словом "земля” в "Об’явленні...” ховається слово "людність”. Якщо віру можна перенести у будь-яку точку світу, то споруду, до того ж зруйновану ще 70-го року нашої ери, перенести складно. Та й недоцільно. Вона-бо й так існує у тому — другому вимірі, з якого спускається віра. До того ж храм, що стояв колись на Сіонському пагорбі, це — святий дім іудаїзму і колиска християнства, тобто святе місце двох релігій. Новий Єрусалим — "доросла” релігія. Вірні його вже при народженні матимуть у свідомості своїй часточку від Бога і приклад Христа (Агнця), тобто храм віри буде в їхніх душах. "Оце оселя для Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і сам Бог буде з ними, 4 і Бог кожному сльозу з очей їхніх зітре”, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!”
"23 І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, — слава бо Божа його освітила, а світильник для нього — Агнець.” Сонце й місяць символізують джерело денного й нічного світла; це метафори на світло духовне — розум, освіченість. До речі, слова "освіта”, "освіченість” — знову ж таки "гілки”, "корінь” яких — людина, на яку падає світло від свічки. Світло запалюють тільки у темряві. Отже, освічений — це той, кого видно в мороці. А вогник свічки символізує джерело істини й духовності у "ніч” людства. Такі ночі з’являються періодично, щокожних 900 і 1800 років (див. графіки 2 і 3 в розділі "Темний сателіт (Орб)”). Людьми, яких було видно в темряві і які користувалися повагою, в усі часи були вчителі.В усі, крім більшовицькі. Тут освіту розділили на дві складові: інформаційну й духовну. Інформаційну залишили, а духовну вилучили. Наслідок такого поділу — Чорнобиль. За цим словом стоять сотні тисяч прикладів, від ядерних експериментів над людьми, до глобального нищення природи.
"А світильник для нього — Агнець.” Христос це — приклад відповідальності людини за свій народ, за все людство, готовність узяти на себе гріхи інших та пожертвувати собою задля добра інших.
"24 І народи ходитимуть у світлі його, а земні царі принесуть свою славу до нього. 25 А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде. 26 І принесуть до нього славу й честь народів, 27 І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця.”
При читанні цього тексту виникає враження, що йдеться не про земне життя, а про небесне — отой, другий план буття; надто багато тут ідеального. Але перші рядки глави 21 свідчать, що мова йде все-таки про земний світ: "І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога...” "10 І заніс (ангел) мене духом на гору велику й високу і місто велике мені показав, — святий Єрусалим, що сходив із неба від Бога.” Тобто віра сходила, справді, з неба. А з неба вона може сходити тільки в один світ (вимір) — земний. Отже мова йде про земний осередок небесної віри. Таким осередком для католиків є Ватікан.
Для православного світу, який налічує 120 млн. людей ним стане, мабуть, місто, яке знаходиться за 2269 км. від Сіонського пагорба, близько п’ятдесятого градуса Північної Широти. Скоріше за все це буде Київ, де у першому столітті нової ери запалив вогник християнства апостол Андрій (Андрій Первозваний). За проповіді християнства його було страчено у грецькому місті Патра: апостола розіп’яли на Х-подібному хресті. Через дев’ятсот з лишком років після страти Андрія православна віра стала державною релігією Київської Русі.Пізніше андріївський хрест став одним із державних символів Російської імперії.
13. "І показав він мені чисту ріку живої води, ясну, мов кришталь, що випливала з престолу Бога й Агнця. 2 Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки – дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій...” (гл. 22).
Тут ідеться про "місце виходу” сутностей, які населятимуть Новий Єрусалим. Оскільки вжите слово "ріка”, то мовиться про конкретний народ. Вода, ясна мов кришталь, себто прозора, очищена. Отже народ цей буде очищений від минулих гріхів. Очищається ж народ, як і людина, тривалими стражданнями.
У вислові "Посеред його вулиці...” слово "його” написане з малої літери. Отже св. Іван мав на увазі не Бога чи Агнця, а народ чи місто "...І по цей бік і по той бік ріки — дерево життя...” Іншими словами: "обабіч потоку очищених сутностей — земні люди, що зачинають, виношують і народжують дітей, у які втілюються сутності з "потоку”. "...Що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій...” Ідеться про все ті ж дванадцять колін Ізраїля, а саме про дванадцять типів людей, народжених під різними знаками Зодіаку, і дванадцять імен, що їм відповідають.
"А листя дерев — на вздоровлення народів.” Якщо під словом "плоди” вгадуються новонароджені люди, то значення слова "листя” не зрозуміле. Можливо, це той нематеріальний світ духів, в оточенні якого живе земна людина. В апокаліптичні часи цей світ був заселений темними. Оскільки вжите слово "народів”, тобто людей планети, то є підстави думати, що це, справді, духи, які підживлюватимуть енергетику сутностей, а не потворитимуть її, як це було в недалекому минулому.
"3 І жодного прокляття більше не буде. І буде в ньому Престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому. 4 І побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чолах.”
Прокляття, як і бажання завдавати лихо іншому, з’являється у людини, враженої сатанинством, а саме — в часи активного Орба, тобто тоді, коли тінь від нього на земний світ була найгустішою.
Слово "раби” тут ужите не в значенні "невільники”, а в значенні "свідомі виконавці”.
"І побачать лице Його...” Оскільки лице Бога побачити нікому не дано, то йдеться про лице Христа. Отже, з Новим Єрусалимом у земний світ прийде й Месія. "А ймення Його — на їхніх чолах..” Чоло, точніше середина чола, є енергетичним центром свідомості. Тобто в свідомості людей — громадян Нового Єрусалима буде віра і символ Христа. Цю ж метафору ( "на їхніх чолах”) Іван Богослов уживав, коли казав про людей, які прийняли образ звірини на свої чола.
"І ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки.”
Щоб збагнути смисл цього стиха, треба знову згадати слова Нострадамуса: "...і передуватиме тому (утворенню імперії антихриста) затемнення Сонця, найтемніше і найнепроглядніше від часу сотворіння світу і до смерті і страти Ісуса Христа аж до нашого часу...” (Тобто до 1556 р.). Ідеться про період, коли астральна аура — Орб перебувала найближче до землі і водночас була найактивнішою. Згідно з окультним ученням, світлі сутності приходять у земний світ від Сонця. В часи, наближені до 1881-го року, прихід їх блокувався й потворився Темним сателітом. У той час, справді, потрібні були "світло світильника” і "світло сонця”, тобто духовно чисті люди, які у мороці сатанинства стали б світильниками істини й гуманізму. Зокрема, для українського народу таким світильником став Тарас Шевченко.
І ще одне: "до смерті і страти Ісуса Христа.” Чому Нострадамус згадав цю подію в тексті, де йдеться про "затемнення Сонця”? Тому, що то було століття також найбільшої активності Орба (див. розділ "Темний сателіт (Орб)”, Графік 3). Тобто тоді також було "затемнення Сонця”. А в тогочасній темряві найяскравішим із світильників був Ісус Христос, а також — Іван Предтеча, апостоли та інші люди, які запалили сім свічок віри.
"6 І сказав він (ангел) до мене: "Це вірні й правдиві слова, — а Господь, Бог духів пророчих, послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. 7 Ото, незабаром приходжу.
Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!”
Іншими словами: Бог духів пророчих послав свого ангела, щоб він показав своїм рабам через Івана, що незабаром статися мусить.
Слово "незабаром” ужито тому, що пророцтва св. Івана почали збуватися одразу після їх описання. Вони побудовані так, що таємне ставало явним тільки після того, як подія збулася. Але й тоді не кожному дано було розпізнати в ній передбачення, що справдилося. Так, мені почала відкриватися та частина пророцтв, свідками якої був я, мої батьки, люди попередніх поколінь, що їм довелося пережити довгу ніч червоного сатанинства, а саме з 13-ї глави.
З цього числа — а воно означає слово "смерть” — і починається майбутній літопис справжнього армагедона. Це в 13-й главі наводиться число звірини — 666. Не випадково перша голова звірини Ленін своєму наказу про знищення священиків дав номер 13 666 /2.
Події, які сталися в християнському світі в період від кінця першого—початку другого століття н.е. і до прелюдії жовтневого сатанинства, напевне, збувались у суворій відповідності з передбаченнями Ів. Богослова. Не виключено, що були й люди-очевидці, які уподібнювали їх з пророцтвами. Але мені віднайти такі свідчення поки не пощастило. Втім, спосіб розшифрувати попередні глави "Об’явлення...” є, треба лише глибоко вивчити історію християнського світу в період від початку другого до кінця вісімнадцятого століть. Тоді, наприклад, за чотирма вершниками з глави 6-ї можна буде побачити драматичні і трагічні події тих часів.
"І ото незабаром приходжу.” Пророцтва почали збуватися одразу, тобто "незабаром”, після оприлюднення "Об’явлення...”
"8 І я, Іван, чув і бачив це. А коли я почув та побачив, я впав до ніг Ангола, що мені це показав, щоб вклонитись йому. 9 І сказав він до мене: "Та ж ні! Бо я співслуга твій і братів твоїх пророків, і тих, хто зберігає слова цієї книги. Богові вклонися!”
10 І сказав він до мене: "Не запечатуй слів пророцтва цієї книги...”
"І я, Іван, чув і бачив це...” Схоже, що ангел показав Іванові "голографічну картину” майбутніх подій, що їх Вища Сила розробила у своєму "конструкторському бюро”, тобто схему, яка в міру занурення її в матеріальний світ і набирання її деталей матеріальної форми, почне збуватися. Іншими словами, Іван побачив "фільм”, за сценарієм Всевишнього, власне, макет майбутніх грандіозних подій у людському світі.
Хоча може бути й таке: ангел переніс Івана в майбутнє (для нас — людей майбутнє, бо у тому вимірі часу немає , а відтак і майбутнього немає) і показав йому самі події, а не їхні схеми.
Ангел — істота одного з нематеріальних світів. Спілкування його з Іваном стало можливим через те, що Іван був у дусі, тобто у стані сну чи трансу, коли єство людини покидає свого матеріального носія — тіло. Іван належав до тих, кому довірено було Вищою Силою проникати в інші світи.
"Не запечатуй слів пророцтва цієї книги...” Мабуть, крім символьно-метафоричної системи, що нею користувався Іван Богослов, існує ще й інша, що дозволяє глибше приховати смисл пророцтв. Вона також була відома Іванові.
"Час бо близький! Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!
12 Ото незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його. 13 Я Альфа й Омега. Перший і Останній, Початок і Кінець.”
Старий єврейський алфавіт має двадцять дві літери, "Об’явлення...” – двадцять дві глави. У дванадцятій главі йдеться про війну між світлими й темними сутностями на небі і перемозі там світлих. "І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт ("усесвіт,” — напевне, у значенні земний і небесний світи), і скинений він був додолу, а з ним і його анголи були скинені...”
Тринадцята глава присвячена спалаху сатанинства вже на землі. Нагадаємо, у номері указу першої голови звірини Леніна про нищення священиків і храмів був закодований весь таємний смисл саме цієї — тринадцятої глави — № 13 666 /2; 13 — номер глави, 666 — число звірини, що про нього пишеться в стиху 18-ім цієї глави, 2 — глава має всього два розділи, перший з яких називається "Антихрист і його пророк. Семиголова звірина звела світ” і "Друга звірина помагає зводити світ.”
Події решти глав після тринадцятої, що мені їх пощастило пояснити, витікають з подій тринадцятої глави чи є їх наслідком. Якщо прихід у земний світ звірини нумерується лихим числом тринадцять, то справедливо припустити, що й інші глави мають свої числові коди. Зокрема глава "Загибіль Вавилону” нумерується числом вісімнадцять — символом руйнування.. Аби пояснити приховану сутність решти числових кодів глав, треба знати мову "гілок”, яка мені невідома.
Ми зупинилися на числі 22. Це — кінець алфавіту, двадцять друга літера, Омега. Воно може означати кінець випробуванням і, мабуть, становлення віри. 22 в сумі дає чотири, симетрію, хрест, сузір’я у формі хреста, що було знаком посвячених і використовувалося в містеріях стародавнього Єгипту. Символ цей зберегли єсеї. Найвищим ступенем посвяченості у єсеїв був четвертий. Його надавали тільки тому, хто сягнув найвищого пророчого обов’язку. Такий обов’язок узяв на себе Ісус і його затвердили посвяченим четвертого ступеня старійшини єсейської общини. Напевне, існує слово чи значення, що його ховає в собі число 22, яке, будучи "прочитане”, дало б точне тлумачення подій, про які йдеться в стихах 11 — 13 гл. 22-ї. Проте основною складовою того символу мусив би бути хрест. Бо хрест — це обов’язок перед людством, готовність відповідати за гріхи інших. Те, що колись узяв на себе один, буде властиве всім – у більшій чи меншій мірі. Такими будуть люди Нового Єрусалима — віри, яка спуститься з неба до людей, що мешкають за 2269 км від Старого Єрусалима; і почнеться впровадження віри з п’ятдесятого градуса Північної Широти.
"Час бо близький! Неправедний — нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще опоганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а святий — нехай ще освячується!”
Якщо уявити людство, як натовп, який з’являється з туману, рухається в одному напрямку і зрештою зникає в іншому тумані в кінці дороги, то сучасне людство — це останні з тих (кількох поколінь), хто перебуває між двома розливами туману. Людям цим дано чинити все, що чинилося й до них. Але якщо раніше "заплату” отримували там — за межею, то тепер "12 Ото незабаром приходжу і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.” Тобто кожен отримає зароблене у цьому — земному житті.
"14 Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто.”
Йдеться про тих, хто покається, очиститься душею, щоб потрапити в потік живої води, який витікає від Престолу, і зрештою втілитися під якимось із дванадцяти "колін Ізраїля” та опинитися поміж вірних Нового Єрусалима.
"15 А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить і чинить неправду.” Тобто вперше буде проведено роз’єднання (сегрегацію). У "стінах” Нового Єрусалима опиняться світлі сутності, поза ними — темні. Зло не буде знищене у світі, просто воно вже не буде перемішане з добром. Із хаосу виокремляться два основні кольори — білий і чорний. І той, кому важко збагнути що є що у сірій мішанині, отримає чіткі обриси добра і зла.
Слова "ним будуть” виділені в тексті. Чому? Чи не тому, що слово "будуть” характеризує час, тобто чисто людський фактор. У тому вимірі, звідки лине потік сутностей, немає такого поняття. Для людини рухається стрілка годинника, а для сутності потойбіччя — обертається циферблат, а стрілка стоїть на місці.На циферблаті нанесені всі події у земному й неземному світах.
Виділене й слово "ним”, займенник слова "місто”. Але чому саме, — більш-менш вмотивованого пояснення немає.
"16 Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засвідчити вам це у Церквах. Я корінь і рід Давидів, зоря ясна і досвітня.”
Ісус веде родовід від царя Давида і по материній лінії, і по лінії земного батька Йосипа. Чому "зоря ясна і досвітня”? Тому, що настає кінець ночі. Уже тепер можна розпізнати проблиски того майбутнього дня.
"17 А Дух і невіста говорять: "Прийди!” А хто чує, хай каже: "Прийди!” І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!”
Невіста — дівчина, яка виходить заміж, щоб бути заплідненою і народити. У наведеному тексті — це метафора. Вона означає людність, підготовлену до прийняття оновленої віри (запліднення оновленою вірою). Це ті, хто населяє регіон по обидва боки від 50-го градуса Північної Широти.
Дух, на відміну від душі, — найвища субстанція людської сутності. "Дух” у тексті 17-го стиха це, напевне, загальний дух людності Нового Єрусалима.
"І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!”
Це звернення до тих, хто у потойбіччі. По суті — запрошення опинитися в потоці життя, що випливає від Престолу, та прийти у земний світ.
"Осторога.
18 Свідкую я кожному, хто чув слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, то накладе на них Бог кари, що написані в книзі оцій. 19 А коли хто що відійме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.”
Чому така сувора засторога? Тому, що пророцтво своє Ів.Богослов написав мовою "гілок”. Навіть зміна одного слова, вже не мовиться про додавання чи віднімання чогось, спотворить підтекст, а відтак унеможливить побачити "корінь”, тобто розшифрувати пророцтво, коли настане час. Власне, перетворить чітке описання майбутніх подій на купу незрозумілих висловів. Отже пророцтво не стане пророцтвом.
"...то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.” Людині, яка спотворить "Об’явлення...”, буде вкорочено вік і вона опиниться поза мурами Нового Єрусалима — нової віри.
Copyright © Савченко В.В., 2010