Віктор САВЧЕНКО
І БАЧИВ Я ЗВІРИНУ...
Деякі з розшифрованих пророцтв св. Івана Богослова
"Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість."
("Об’явлення св. Івана БОГОСЛОВА")
І БАЧИВ Я ЗВІРИНУ...
Деякі з розшифрованих пророцтв св. Івана Богослова
"Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість."
("Об’явлення св. Івана БОГОСЛОВА")
ЧИСЛО ЗВІРИНИ
1. Одним із найпотаємніших в "Об'явленні святого Івана Богослова" є назване число звірини. "18 Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість," — пише пророк у тринадцятій главі "Об'явлення..." Мене, як фантаста, багато років бентежило це число. Я шукав пояснення йому в кожнім рядку "Об'явлення...". Та нарешті привернуло увагу те, що стих, у якому пишеться про нього, нумерується числом 18, а перед ним ще й три крапки стоять із попереднього 17-го стиха. Числа 18 і 666 поєднані тим, що перше є сумою цифр другого. Чи не в цьому таємниця?
Треба також узяти до уваги, що число 18 має ще одне значення: в сумі (1+8) воно дає 9, а це число Марса — символа війни та руйнування. У планетарному світі ця планета означає фізичну силу. Таким чином, 18 є кодом числа звірини і водночас кодом Марса.
Отож, якщо число 18 вважати за код до числа 666, то багато чого можна пояснити в "Об'явленні".
Почнемо здалеку. У такій собі сім'ї в Німеччині 1818 року народився хлопчик, якому судилося стати в майбутньому творцем нової "релігії". Поглянемо на рік народження: 1+8+1+8=18. Набір цифр року, під яким народилося немовля, не якийсь довільний, а ніби тричі підтверджений — дві вісімнадцятки містять у собі по три шістки (дві дев'ятки) і водночас сума цифр кожної з вісімнадцяток (1+8) також дорівнює 9-ти. Цифри року народження 1, 8, 1, 8 у сумі також дають 18, яке містить у собі три шістки (дві дев'ятки) і в сумі (1+8) складає 9.
Хлопчика назвали Марходей Маркс Леві; досягши повноліття, він став називати себе Карлом Марксом. Слід зазначити, що слова МАРС і МАРКС дуже схожі.
1881 року (сума цифр така ж сама) К. Маркс практично завершив роботу над Основним Законом "нової релігії" — "Капіталом". До речі, в числі 1881 друга його половина є дзеркальним відбитком першої. Але до цього ми ще повернемось...
2. Тим часом перенесемося у двадцяте століття. 1917 року (сума цифр — 18) нова "релігія" перемогла. Від народження К. Маркса до того часу (1917—1818) минуло 99 років, що в сумі складає також число 18.
Отож, озброївшись цим ключем (чи кодом), спробуємо пояснити деякі моменти з "Об'явлення..."
"7 І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, 8 та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. 9 І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений він був додолу, а з ним і його анголи були скинені" . Треба розуміти, що сталося те у роки, основою яких є число 18. "Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має" (гл.12).
А тепер трохи окультних знань. "Магнетична сфера"(термін окультний) нашої планети точно відповідає тваринній душі людини і носить назву "Темний сателіт". Цей темний (похмурий) сателіт є центром або вогнищем тваринної сили Землі, зловісний девіз якого: "Для себе" (ego). Оскільки людина — анатомічна часточка планети, то вона підпадає під "герметичний закон": "те, що вгорі, подібне тому, що внизу» або «те, що на землі, є таке ж, як і на небі".
Упродовж «золотого» і "срібного" періодів еволюції темний невидимий сателіт перебував в афелії своєї орбіти і вплив його на земне життя був не дуже суттєвим. Та в часи "мідного" і "залізного" віків цей орб постійно наближався, його похмурі тіні на Землі ставали дедалі густішими, могутнішими; і так до 1881 року, коли він пройшов через свій перигей.
Яке це має відношення до "Одкровення..." ("Об'явлення...")? Одразу й не скажеш. Просто окультний 1881 рік збігається із завершенням праці над "новою релігією" — "Капіталом". Втім, в історично-часовому плані саме цей рік істотного значення не має; просто тінь від орба тоді була найгустішою. У найближчі до 1881 роки чорний сателіт майже так само впливав на земне життя; надто в межах кількох десятків років (до і після). У цей період було оприлюднено перший (1867 р.), другий (1885 р.), третій (1894 р.) і четвертий (1905 р.) томи "Капіталу". У цей же час із неба було "скинено" сутності людей, які згодом уособлять "нову віру", а саме В. Леніна (1870), Ф. Дзержинського (1877), Л. Троцького (1879), Й. Сталіна (1879, грудень, майже 1880 р.), Г. Зінов'єва (1883), Л. Каменєва (1883), Я. Свердлова (1885).
3. А тепер знову перейдемо до "Об'явлення...". У главі 13, що має назву "Антихрист і його пророк. Семиголова звірина звела світ", пишеться: «І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, а на рогах її були десять вінців, а на її головах богозневажені імена". Аби трохи пояснити фантастичний образ звірини, звернемося до гл. 17 ("Таємниця жінки і звірини"): "15 І говорить (Ангол) до мене: "Води, що бачив ти їх, де сидить та розпусниця, то народи, та люди, і племена та язики". А ще раніше в цій же главі: "9 Тут розум, що має він мудрість. Сім голів — це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, — 10 п'ять їх упало, один є, а другий іще не прийшов, а як прийде, то мусить він трохи пробути"... "12 А десять тих рогів, що бачив ти їх, то десять царів..."
Якщо перекласти тайнопис Івана Богослова на зрозумілу мову, то він прозвучить так: "І я бачив владу, що з людського моря виходила, яка правила десятьма царствами і яка мала сім співголів, а ці сім співголів були ворогами церкви Христової..."
Далі в 13 гл. пишеться: "12 І змій дав їй (звірині) свою силу і престола свого, і владу велику. А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смертельна її вздоровилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіриною! 4 І вклонилися змієві (марксизмові), що дав владу звірині, говорячи: "Хто до звірини подібний, і хто воювати з нею може?
5 І їй дано уста, що говорили зухвале та богозневажне. І їй дано владу діяти сорок два місяці".
Передусім, хто вони — сім співголів? В. Ленін, Й. Сталін, Л. Троцький, Ф. Дзержинський, Я. Свердлов, Л. Каменєв, Г. Зінов'єв. Реальна влада концентрувалася в них, інші "полум'яні лицарі" — похідне від цієї сімки.
"Змій", котрий дав силу їм, — то "нова релігія" — марксизм, яка народилася в час найгустішої тіні орба — в році 1881. А яка із семи голів "була ніби забита на смерть"? Це — Ленін. У нього стріляли, але він одужав. Справді, вся планета стежила за його здоров'ям. І він, справді, правив навзагал три з половиною роки (сорок два місяці), поки рана його смертельна була вздоровилась. Це тоді став зароджуватися культ Леніна, а марксизм переходив (а точніше, насаджувався силою) в маси. Саме в цей час за наказом Леніна було розстріляно сотні тисяч священослужителів. Тоді саме готувався ґрунт для вкорінення нової віри.
Коли я називаю марксизм релігією, то це не метафора. Наприклад, А. Луначарський відверто писав, що вчення К. Маркса збагнути простій людині важко. Краще, якщо вона в нього повірить, як у Закон Божий.А ще він писав: "На троні світів сяде хтось, ликом подібний до людини, і облаштований світ вигукне: "Свят, свят, свят!.." І людина-Бог озирнеться й усміхнеться". До речі, саме А. Луначарський виступав проти руйнування храмів, бо вважав, що настане час, коли замість образів там будуть портрети творця й апостолів нової віри, а службу правитимуть комісари.
"6 І відкрила вона свої вуста на зневагу проти Бога, щоб богозневажити ім'я його й оселю його, та тих, хто на небі живе. 7 І їй дано проводити війну зо святими та їх перемогти" (гл. 13).
Отож звернемося знову до 13 глави: "2 А звірина, що я її бачив, подібна до барса була, а ноги її — як ведмежі, а паща її — немов лев'яча паща".
Слова "лев’яча паща", "подоба барсяча", "ноги її — як ведмежі" — не просто образність. Це — історичні символи держав: лев уособлював Вавилон, ведмідь — Мідо-Персію, а барс — Грецію. Св. Іван Богослов тим повідав, що держава, якою правитиме звірина, поєднає в собі досвід наймогутніших і найжорстокіших тоталітарних режимів усіх часів і народів. Ті, хто пережив більшовицьку епоху, можуть засвідчити, що символи, наведені святим, повністю відображають її звірячу сутність. Скількох людей, скільки доль було знівечено, витоптано в цей період!? Скільки етносів зникло!? А робили те носії темних сил, що прийшли в земний світ в період, наближений до 1881 року; програвши війну з силами добра на небі, вони перенесли її в людське суспільство.
4. Закладини того звірства почалися значно раніше. Ще тоді, коли лише формувався світогляд майбутнього батька "нової релігії". Перед тим, як стати комуністом, Маркс був членом "Ліги справедливості" і "Союзу рівних", які насправді являли собою сатанинські товариства, товариства тих, котрі колись називали себе відьмаками й відьмами. Вже у студентські роки К. Маркс написав драму "Квлален", що древньоєврейською називається анаграмою, тобто ім'я Христа, написане навпаки, читай антихрист:
"Бачиш цей меч —
Князь темряви продав мені його...
Ти (сатана) летиш в провалля.
І я зі сміхом кинусь за тобою...
І незабаром кину людству
Мої прокляття титанічні.
Моє, прийнявши вчення,
Світ згине по-дурному."
Власне, це вже була програма. А "нова релігія" мала стати тільки її знаряддям. Отож 1818 року у світ прийшла сутність, зорієнтована на руйнування християнської духовності.
5. Семиголова звірина, про яку мовиться в гл. 13, — то влада, яка вийшла з народів та людей, з племен і язиків 1917 року. А вже сім голів, на яких сидить жінка (про неї нижче), то — сім царів: "п'ять їх упало, один є, другий ще не прийшов, а як прийде, то мусить він трохи пробути". Упали: Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Андропов, один є — Черненко; другий, котрий мусить трохи бути — Горбачов. Справді, Горбачов, як одна з голів звірини, невдовзі обернувся на людину. З усього, Іван Богослов побував тут (у дусі) тоді, коли Радянським Союзом правила шоста голова — К. Черненко.
Звірина мала ще десять рогів (ріг — символ влади) , а на рогах її було десять вінців (гл. 13), "А десять тих рогів, що бачив ти їх, то десять царів, що ще не прийняли царства" (гл. 17).
До складу Радянського Союзу, що утворився 30.12.1922 року, спочатку ввійшли Росія, Білорусія, Україна, Азербайджан, Грузія, Вірменія (три останні були об'єднані в Закавказьку Радянську Федеративну Соціалістичну Республіку).
У 1924—1925 роках у складі України було утворено Молдавську АРСР. Третій з'їзд Рад СРСР (травень 1925 р.) до складу Союзу прийняв Узбецьку РСР і Туркменську РСР. У складі Узбецької РСР було утворено Таджицьку РСР.
Отже, на 1925 рік Союз РСР складався: з Російської Федерації, Білорусії, України (у складі останньої — Молдавія), Азербайджану, Вірменії, Грузії у складі Закавказької РФСР; Узбецької РСР (у її складі Таджицька АРСР) та Туркменської РСР, тобто 10 республік.
Яким би не був статус тих десяти народів на час їх "добровільного" об'єднання, але це були етноси, котрі одвіку мали своїх царів, гетьманів, князів, господарів, ханів, емірів, тобто вінценосних державців. Щоправда, після утворення СРСР їхні одвічні «вінці» були замінені на герби також у формі вінків. Ось чому Іван Богослов пише, що на рогах у них були десять вінців.
Уже згодом, 1936 року Союз загарбав Казахстан і Киргизстан, а 1940-го — Естонію, Латвію, Литву.
Ангол каже Іванові: "...десять царів (читай: перших секретарів це-ка), що ще не прийняли царства, але приймуть владу царську на одну годину. 13. «Вони мають одну думку, а силу та владу свою віддадуть звірині" (гл. 17). Здається, тут і пояснювати зайве. Правителі десяти держав, що входили до Союзу, мали якусь владу тільки короткий час. Невдовзі вони перетворилися на звичайних виконавців вказівок з Москви. Нищення влади в республіках було таким брутальним, що навіть дехто з тих, хто сповідував "нову віру", пустили собі кулю в лоб. В Україні такими були Скрипник і Хвильовий. Усі, хто бодай трохи був наближений до влади, справді мали тільки одну думку. Той, хто смів мати іншу, будував "комуністичний рай" для перших на лісоповалах, Біломорканалі тощо. А якщо вона була геть відмінною, то він опинявся на тому світі.
6. "І їй( (з(звіриніі) дана влада над кожним племенем і народом, і язиком, і людом. 8 І їй вклоняються всі, хто живе на землі, що їхні імена не написані в книгах життя Агнця (Ісуса Христа), заколеного від закладин світу" (гл. 13). Себто, ті, хто Бога не визнавав.
"11 І бачив я іншу звірину, що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій (за Марксом). 12 І вона виконувала всю владу першої звірини перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонились першій звірині, що в неї вздоровлена була її рана смертельна" гл. 13). Цією «іншою звіриною», поза всяким сумнівом, був Сталін. Після ХІ з'їзду партії (1922 р.) пленум ЦК ВКП(б) обрав його генеральним секретарем, утвердивши по суті повновладним вершителем Російської Федерації і Радянського Союзу. Це і є два його роги. Спершу вони були, справді, подібні до ягнячих, та вже через десять років він так зміцнився при владі, що вони стали чортячими. Сталін виконував усю владу "першої звірини" і в останні роки життя Леніна, і після його смерті. Він, власне, з Леніна зробив "образ" (ікону) і присилував вклонятись йому. "13 І чинить вона великі ознаки, так, що й огонь зводить з неба додолу перед людьми. 14 І зводить вона мешканців землі через ознаки, що їх дано їм чинити звіриною (йдеться про першу звірину), що має рану від меча ( коли ці рядки писав Іван Богослов, пороху ще не було, і що таке пістолет, він напевне не знав) та живе. 15 І дано їй вкласти духа образові звірини, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не поклониться образові звірини, побиті були".
Всі противники ленінізму, крім тих, кому пощастило емігрувати, були фізично винищені або запроторені до концтаборів, "16 І зробить вона, щоб усім — малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам — було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, 17 щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не мав знамення звірини, або числа ймення його..."(гл.13).
Чи не так було? Купувалося тільки життєво необхідне. Торговельний промисел, втім, як будь-який інший (наука, література, мистецтво, економіка, політика), був доступний тільки тим, хто мав червону книжечку з профілем Леніна — партквиток — "знамення звірини". А число знамення 18 — кабалістичне число від суми цифр будь-яких із років: 1818, 1917, надто ж з 1881 — найжахливішого в історії людства.
"18 Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість".
7. Найперша голова звірини прийшла із незвичайного середовища.
У родині службовця Іллі Миколайовича Ульянова та його дружини Марії Олександрівни — у дівоцтві Бланк (доньки лікаря єврея-вихриста і німкені Анни Горшопф) народився хлопчик, якого батьки назвали Володимиром. Він був третьою дитиною в сім'ї. За чотири роки до нього з'явився на світ брат Олександр, а за шість — сестра Анна.
Ілля Миколайович був релігійною людиною і дітей намагався виховати в любові до Бога.
Як ставилася до релігії Марія Олександрівна, прямих свідчень не збереглося. Але окремі штрихи з біографії матері вождя революції проливають деяке світло. Тепер, коли більшовицька доба відійшла у минуле, все більше з'являється публікацій про утаємничене. Однією з перших до цієї теми звернулася відома письменниця Марієтта Шагінян, що свого часу наробила великого переполоху у верхівці партійної влади. Затим за вивчення біографії кремлівських вождів взялася письменниця Лариса Васильєва.
Таким чином, з'ясовано, що Марія Олександрівна в її бутність фрейліною при Дворі стала коханкою когось із членів царської родини. Донька Анна — перша дитина була квіткою кохання і зради людини царської крові. Друга дитина — хлопчик народився 31 березня 1866 року буцімто від Дмитра Каракозова, колишнього учня Іллі Миколайовича Ульянова в Пензенській гімназії. Роман між Марією Олександрівною і Дмитром Каракозовим, до речі, молодшим від неї на п’ять років, не являв таємницю для знайомих Ульянових у той час. На правій руці хлопчика був шостий палець, що вважається знаком диявола. Це був Олександр. Коли Ілля Миколайович, бувало, запитував у нього, чи піде він до церкви, Олександр коротко і твердо відповідав: "Ні".
І ці запитання, як пише старша сестра Анна, перестали повторюватись. Коли ж Ілля Миколайович помер (січень 1886 р.), син навіть не приїхав на похорон. Усе літо разом з матір'ю він провів у маєтку Олексіївці. І, повернувшись до Петербурга, почав готуватися до замаху на Олександра Третього, який він планував здійснити в річницю терористичного акту Каракозова на Олександра Другого, а саме 4 квітня.
Здійснити свій задум Олександрові Ульянову не вдалося. Цього разу охранка не дрімала: 1 березня 1887 року його було заарештовано.
Якщо проаналізувати сказане, то виходить, що пружиною нищення царської родини був не Каракозов, не Олександр і пізніше не Володимир, а Марія Олександрівна, яка мала з династією свої порахунки. Наївно думати, що коханець, до того ж молодший на п'ять років, зміг укласти в душу зрілої жінки могутній генератор ненависті. Тим паче, його народовольчі ідеї навряд чи спонукали б небідну, благополучну жінку до помсти ціною життів власних дітей.
Що й казати, Каракозов був у руках Марії Олександрівни знаряддям і першою спробою. По його страті вона зробила ставку на сина, якому тоді був тільки рік від народження. Але цю ставку вона зробила пізніше. А зразу після страти Дмитра Каракозова злякалася. Злякалася за власну долю. Про її стосунки з терористом могли донести охранці... Це тоді вона зіштовхує з найвищої кручі в Нижньому Новгороді (родина якраз там мешкала) однорічного Олександра. Та цього разу доля була ласкава до хлопчика. Тільки на все життя він зостався горбатим. (Л.Васильєва).
Мала Марія Олександрівна ще доньку Ольгу - 1871-го, сина Дмитра — 1874 -го, та доньку Марію — 1878-го року народження — також вихованих у ненависті до царської родини. Деякі дослідники доводять, що справжнім батьком когось із них був сімейний лікар Покровський.
Її помста і ненависть перемогли з третьої спроби. За наказом Ульянова-Леніна був знищений не тільки цар, але й уся його родина. Династія Романових перестала існувати.
Деяку ясність щодо сутності Марії Олександрівни вносить пожовклий документ німецькою мовою, що його років із тридцять тому показав журналістам старий розенкрейцер. У ньому фігурувало ім’я Марії Ульянової.
Старий був відомий, як один із гросмейстерів ордену посвячених і перед смертю вирішив розкрити одну з похмурих таємниць історії.
У молоді роки Марія Олександрівна відвідувала лекції "Великого мага" і втаємниченого розенкрейцерівського ордену Григорія Оттовича М, котрий своїм завданням ставив насадження в Росії секти сатанистів. Він одразу примітив духовно чуйну Марію. Посвячення в сатанинську секту трималося в глибокій таємниці від світу і близьких людей. Поміж "Великих посвячених" знання передавалися з уст в уста, книг не дозволялося тримати вдома, а отримані шифровані депеші належало негайно спалити. Кілька разів на тиждень, крадькома від чоловіка й дітей, Марія Ульянова присвячувала себе езотеричній молитві і читанню таємничих текстів.
У двадцять сім літ у білому одязі жриці вона присягнула ідолам і поклялась ненавидіти Бога. Сповідує себе вірною служителькою Бааль-Шема, рогатого бика, "друга людей". Отримавши білу мантію, Марія Ульянова в нічних моліннях намагається усвідомити свою особливу місію в світі... Раптом перед її очима виникає велетенська кривава пляма. Вона стає дедалі більшою і заливає собою територію Росії.
Ніхто з домашніх не знав про таємниче захоплення цієї жінки. Ночами під керівництвом "вчителя" Марія навчалась науці астральних "виходів" і "зчиток", працювала над зміцненням волі, над передачею думок на відстань, над силою переконання та гіпнотичного паса. За кілька років вона отримує посвячення сьомого ступеня в сатанинській ієрархії. Тричі підписана кров’ю угода: присвячення Бофемоту дітей, сім’ї, близьких, віддання серця, крові і всієї себе. Буквально за кілька тижнів у старшого сина Олександра входить демон тероризму. Мирний і добрий студент першого курсу університету раптом спалахує ідеєю вбити царя.
Марія медитує на образ сина. За наказом магістра вона накреслює знак "ТЕТ", літеру диявольського посвячення, і віддає сина на вівтар лукавого. Подальша доля родини визначена.
Перший візит до Марії після арешту сина наносить "учитель". Надіслано запит "всесвітньому магові". І відповідь з Уругваю: "Необхідне жертвопринесення." Ульяновій наказують стати однією з фрейлен диявола. Перед нею накреслюють незвичайне завдання.
Диявол спокушає дітей Марії, і Володимир, Анна, Дмитро талановито "зчитують" програму заморського магістра: вбити царя, стерти з лиця землі християнську церкву, поставити людство на край безодні та спопелити світ. Перед Володимиром постала велика місія. Але без матері він не зможе зробити ані кроку. Відтоді Володимир стає терафимом — провідником матері. Для нього вона свята, єдиний об’єкт поклоніння.
...Тридцять років Володимир прожив немов у сомнамбулічному сні, — духовний онук Великого Магістра, чадо рогатого Бофемота.
Дух Марії Ульянової й понині шириться над Красною площею, медитує над його могилою... (Д.Лазарєв).
Чому ця жінка стала на шлях людиноненависництва? Які глибинні мотиви спонукали її до того?
Дані про матір Анну Горшопф незначні. Проте батько, за свідченнями сучасників, був шанованою в Петербурзі людиною, добрим лікарем, який, до речі, лікував і Тараса Шевченка. То який же прихований ген спалахнув у її свідомості?
Либонь, це був ген діда.
Евгенія Шехтман — архівіст з м. Житомира виявила у списках Великого фонду — Волинського головного суду справу про звинувачення міщанина Бланка у підпалі міста Старокостянтинова 1825 року. Як свідчить справа, у Старокостянтинові жив міщанин Мошко Бланк зі своєю сім’єю. Займався торгівлею, був сміливий у судженнях, умів відстоювати свою думку, навіть якщо вона суперечила духовним канонам. Хоч він і вірив у Бога, проте це не заважало йому зневажати обряди і звичаї, узаконені єврейською релігією, що передавалися від покоління до покоління. На Бланка ополчилися всі набожні євреї, але він не корився.
Конфлікт загострювався. У критичний момент ворожнечі Старокостянтинів раптом спалахнув. Провину за підпал поклали на Бланка. Було заведено кримінальну справу. Звинуваченого очікувала сувора кара. А було у М.Бланка двоє синів Абель і Сруль (Ізраїль), які на той час мешкали в Петербурзі. Слід сказати, що М.Бланк добре розумів значення освіти. Він спочатку дав змогу хлопцям закінчити Житомирське повітове училище, а потім направив їх до столиці для продовження освіти й одержання професії лікаря. Перешкодою була єврейська національність, яка не дозволяла їм ні жити у губернському місті, ані навчатись у вищому учбовому закладі ("закон осідлості"). Але цю перешкоду їм допоміг подолати дядько Дмитро Бланк, петербурзький купець, який перейняв християнську віру. Це з його допомогою хлопці прийняли християнство. І Сруля нарекли Олександром, а Абеля — Дмитром. Хрещенням вони відкрили собі шлях до вступу у військово-медичну академію, яку згодом успішно закінчили.
Брати Бланки й звернулися з проханням про захист батька до Урядового сенату, який був водночас і головною судовою установою імперії. І Мошка Іцковича Бланка було виправдано.
Впадає в око аналогія. Дід Марії Олександрівни під впливом переконань чи амбіцій стає ворогом людності Волинського містечка Старокостянтинова і підпалює його. Марія — онука його — стає ворогом династії Романових, а відтак церкви та імперії, і також "підпалює". Це був сатанинський ген діда, який проявив себе через покоління в онуці, а визрів і повною мірою спрацював у правнуках - надто у Володимирові.
8. Перша голова звірини з великою ненавистю ставилася до Христової церкви, про що свідчать пореволюційні накази нової влади щодо священослужителів. Найбільше в тому старалася Надія Крупська. Тут вони були рівні. Якби Ленін прожив бодай до 1930 року, на одній шостій суші не залишилося б жодного священика.
Нострадамус про це пише:
"Святим храмам буде причинено велике поругання,
І це вважатиметься великою доблестю (відвагою),
Той, чий профіль карбуватимуть на грошах, на золоті, на медалях,
Зрештою, помре в дивних муках."
Друга голова звірини, що прийшла на зміну першій, виконувала владу першої і "робила — щоб земля та всі, хто живе на ній, вклонилися першій звірині". Це був Сталін. Заповітна мрія його матері була побачити сина священиком. Якщо Ленін складав екзамени екстерном, то Сталін вчився на стаціонарі. Його виключили з останнього курсу семінарії, яка давала вищу освіту. Але сутності втілюються в немовлят не за бажанням батьків, а за вищими законами. Тим паче, генетичні закладини були інші. Не зайве нагадати, що він народився також з ознакою сатани: два його пальці на нозі були зрощені.
При Сталінові продовжувалося руйнування храмів. Згадаймо знищення Михайлівського Золотоверхого собору в Україні. Смертний вирок був винесений навіть самій Софії Київській. І тільки втручання зарубіжних країн, зокрема Франції, врятувало цю неповторну історичну пам'ятку.
Про прихід Сталіна до влади Нострадамус пише так:
"Не схожий на інших (чоловік) прийде у велику Імперію,
Далекий від доброти, ще більше від щастя,
Коронований тим, хто недавно встав із ліжка,
Королівство наближається до великого лиха."
9. В гл. 17 "Об'явлення..." у розділі "Велика розпусниця" пишеться: "І прийшов один із Анголів, що мають сім чаш, і говорив зо мною, кажучи: "Підійди — і я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами (згадаймо: води — то народи). 2 З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивалися мешканці землі". І в дусі повів він мене на пустиню. (Пустиня — спустошене від Христа місце.) І побачив я жінку, що сиділа на червоній (підкреслення В. С.) звірині, переповненій іменами богозневаженими, яка мала сім голів і десять рогів. 4 А жінка була одягнена в порфіру (довга пурпурова мантія, символ влади; пурпур — темно-червоний або яскраво-червоний колір) й кармазин (темно-червоного кольору) і приоздоблена золотом і дорогоцінним камінням та перлами. У руці своїй вона мала золоту чашу, повну гидоти та нечистоти розпусти її. А на чолі її було написане ім’я, таємниця: «Великий Вавилон — мати розпусти й гидоти землі".
Вавілон, як і все, про що пишеться в "Об'явленні...", — метафора. Згадаймо, Євангеліє було створене наприкінці першого — на початку другого століття нової ери, а держава Вавілон існувала від 19 до 6 віків до Різдва Христового. Але з усього він — Вавілон був, мабуть, прототипом Радянської імперії.
"І бачив я жінку п'яну від крові святих і від крові мучеників Ісусових і, бачивши її, дивувався дивом великим".
Наприкінці цієї глави ангел повідомив Іванові Богослову: "18 А жінка, яку ти бачив, то місто велике, що панує над царями земними".
Немає потреби пояснювати, про яке місто йдеться.
Це місто — Москва.
Сказане тут же (гл.17): "11 І звірина, що була — і нема, і вона сама восьма й з сімох, і йде на погибель" — яскраве підтвердження цьому. Бо Радянською імперією керувала комуністична партія з Москви — столиці Росії і водночас Радянського Союзу. Ось чому "восьма з сімох". І склалося так з 1922 року. Нагадаємо: в Союз "об'єдналися" Росія, Білорусія, Україна, Молдавія (у складі України), а також Азербайджан, Вірменія, Грузія у складі Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Решта республік була в різний спосіб загарбана цим утворенням.
Сім голів звірини мають подвійне значення. У першому випадку з людського моря 1917 року вийшла семиголова звірина і головами її були Ленін, Троцький, Сталін, Каменєв, Зінов'єв, Дзержинський, Свердлов. У другому — голови звірини змінювали одна одну в часі. Першою був Ленін, другою — Сталін, за ним Хрущов, Брежнєв, Андропов, Черненко, Горбачов. Ці голови з віддаленням часу їхнього народження від фатального 1881 року (вихід "Капіталу" Маркса) ставали дедалі людянішими. Остання з них — Горбачов був уже нормальною людиною. Що і стало причиною загибелі "Вавилону". Випадково чи ні, а Горбачов носить ім'я Архангела Михаїла, котрий "переміг на небі змія великого, вужа стародавнього, що зветься диявол і сатана і що зводить усесвіт".
Сутністю своєю Горбачов був антиподом Сталіна. Якщо Сталін за освітою і вихованням тяжів до християнської віри, а за народженням — "генетикою" — до сатани, то Горбачов, маючи освіту "змія" (марксизм), виховання звірини (компартійне), душею належав Богові. Чоловік цей був української, козацької крові і йому дано було зруйнувати імперію антихриста.
Далі "Число звірини" Продовження 10
Copyright © Савченко В.В., 2010