С. Праск

Гріхи ворожби і чародійства

У Книзі «Вихід», глава 22, вірш 17 сказано: «Чарівниці не зоставиш при житті». А Бог ніколи не мовить чогось недоречного! Адже кожна чарівниця – слуга диявола. А диявол – найлютіший супротивник Божий та вірних Йому дітей людського роду. А ще в Біблії у Книзі «Левит» глава 20, вірш 6 говориться: «А душа, що звертається до померлих духів та чарівників, щоб блудити з ними, – то Я зверну Своє лице проти тієї душі, – і винищу того з-посеред народу його».

Подібних прикладів у Святому Письмі предостатньо, що засвідчує про величезну шкоду для людини від гріха ворожби і чародійства. А в книзі Діянь Апостольських надибуємо на розповідь, як в результаті проповідної діяльності апостола Павла багато мешканців Ефесу, котрі займалися чародійством, спалили свої чаклунські чи магічні книги з ворожбицтва. Бо, слава Богу, вони зрозуміли, що заняття чародійством та чорнокнижництвом несумісні з Божими справами, з Його святими заповідями.

Спробуємо розібратися, чому саме несумісні? Біблія нам говорить, що після гріхопадіння людство усе більше втрачало зв'язок, а відтак знання предків про Єдиного Бога, тому почало навертатися до ідолопоклонства, цебто до язичества, придумавши безліч своїх власних божків, від яких навіть вже не благали, а вимагали якихось вчинків чи матеріальних благ та бажаних результатів у різних сферах життя. А так як на їхні боговідступницькі поганські запити охоче відгукувалися, звісно ж, злі бісівські чи демонічні сили, отож з’явилася відповідна магія із своїми посібниками, цебто різними чаклунськими книгами для зв’язків з цими підступними диявольськими силами, що, до речі, діє й дотепер у всіх відомих формах язичества. Так появилося на світ чаклунство та ворожбитстсво чи спіритизм. Згадаймо, як зневірений і переляканий ізраїльський цар Саул, від якого за прогріхи його відвернувся Бог, перевдягнувшись у простолюдина, вночі прийшов до однієї ворожбитки (чим свій гріх чи не подвоїв), аби та викликала йому дух пророка Самуїла. І от що сповістив тоді йому, незадоволений порушенням його спокою в потойбічні, Самуїлів дух: «… Господь віддав із тобою також Ізраїля до рук филистимян. А завтра ти та сини твої будете разом зі мною: також Ізраїлевого табора віддасть Господь до рук филистимян». – (Перша книга Самуїлова, глава 28 вірш 19). Наступного дня так і сталося, Саул був покараний за свої прогріхи перед Богом.

Хто читав Біблію, знає, що в Старому Заповіті закон Мойсея суворо забороняє звертатися за радою до ворожбитів, а тим більше довіряти їм свою душу. Адже згідно християнського чи іудейського релігійного віровчення, кожен ворожбит входить у контакт зі злими духами тьми, аби з їхньою допомогою вчинити якусь чаклунську чи віщунську дію, але насправді й сам стає знаряддям у руках цих бісівських сил. А біси – це теж слуги, тільки вже диявола. Отож вони не можуть бути могутнішими від нього, адже раб не може володіти більшою силою, ніж його господар. За вченням отців святої Христової Церкви диявол і його демонічні духи не мають влади над волею людини, а тим більше глибоко релігійної з твердою вірою. Вони можуть лишень хитрим обманом вплутати у свої тенета нестійкого у вірі боговідступника, бо лише неправедник, воля якого вже схилилася до гріха, стає доступним князеві світу цього, себто дияволу і його слугам. Власне, грішник добровільно дається в руки лукавого і з того часу його воля послушна і слідує волі бісівській. Назагал, і кожен ворожбит, можливо й, не усвідомлюючи цього, теж віддає свою волю на послух дияволові, й відтоді уже не він, а біси чи демони розпоряджаються нею, промовляючи його вустами свої сатанинські псевдопророцтва. Отож вся його ворожба чи чаклунство – це не плід його власної могуті, інтуїції, фантазії чи розуму, а то хитрі прояви вищих сил тьми, хоч і сам чародій чи ворожбит, може й, цього не розуміє і все більше упевнюється в своїй «всесильності», тобто приймає бажане за дійсне.

Найчастіше люди слабкої волі і віри, або егоїстичні амбітними, що перебільшують, себто гіперболізують свої здібності, шукаючи дива або здійснення якихось власних егоїстичних устремлінь чи рятуючись від недуг, спокушуються спілкуванням із слугами тьми, нерідко ради цікавості чи жартома, і через хитру обнадійливу ворожбу, яка навіть може й справдитися, потрапляють під владу темних сил. А от вирватися із цих тенет добровільно уже не дано нікому. Диявол затягує людину у все більший гріх, з якого рятунку чи вороття уже нема. Не забуваймо, що диявол наділений величезною надприродною силою, бо він, цей могутній володар тьми, до свого падіння і боговідступництва був найближчим Божим ангелом на ім’я Люцифер, цебто ангелом світла. За релігійними переказами з ним відійшла від Бога й третина усіх небесних янголів. Отже легіони тих вищих надприродніх темних сил, що здатні без жодних труднощів проникати в Інформаційне Поле Всесвіту, тобто у цей Вселенський банк пам’яті про наше минуле, сучасне і майбутнє, здатні через таких чаклунів і ворожбитів підкинути кожному охочому правдиву інформацію із отого космічного банку пам’яті про ту чи іншу особину чи подію, щоб таким хитрим чином заманювати грішників у свої тенета, аби після смерті скористатися їхніми душами для своїх чорних справ.

З іншого ж боку, це може бути й хитрим способом коду-вання свідомості людей злими силами через правдоподібність ворожби чи якогось диявольського передбачення. Власне, нині чимало науковців, котрі займаються вивченням цього непрос-того явища, дотримуються думки, що саме різноманітного роду пророцтва можуть кодувати свідомість мешканців планети і через потужні колективні мисленні форми створювати шляхи розвитку чи еволюції, або ж деградації тих чи інших суспільних формацій. Отож ми можемо подібними діями самі на себе накликати напророчену злими ворожбитами біду.

І якщо це насправді так (а я чомусь підсвідомо вірю в подібне), тоді кожна людина серйозніше мусить замислитися над тим і відмовитися від послуг ворожбитів і магів, охоронивши таким чином себе від подібного кодування. Бо ще невідомо, чи наворожене ворожбитом було призначене ним долею, чи, може, диявольські сили волею того чи іншого відьмака закодували, цебто запрограмували нас на той чи інший фатальний наслідок. Біда наша в тім, що найчастіше людина причини своїх страждань відшукує не в своїх гріхах, а в злих, часто міфічних намірах ближніх. Тому, знайшовши з допомогою якогось псевдопровидця-чаклуна свого ворога, вона миттєво забуває про свої власні гріхи, намагаючись якнайдошкульніше відомстити супротивникові, а відтак ще більше підпадає під вплив диявола, опиняючись внаслідок своєї безрозсудності у ще більшій біді. Тому не ворожбит губить людину, губить її власне вперте некаяття. Отож остерігаймося ворожби і чародійства, не занапащаймо своєї душі, не накликаймо добровільно на себе погибелі. Пам’ятаймо настанову Біблії: «А чоловік або жінка, коли вони будуть викликати Духа мерців або ворожити, – будуть конче забиті, камінням закидають їх, кров їхня на них!» (Книга Левит; глава 20, вірш 27).

Далі: Розділ 21