ТРЕТІЙ АНГОЛ
Продовження
13. "4 Третій же Ангол вилив чашу свою на річки та водні джерела, — і сталася кров. 5 І почув я Ангола вод, який говорив: "Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив! 6 Бо вони пролили кров святих та пророків, — і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!" 7 І я чув, як жертівник говорив: "Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві й справедливі суди твої!"
Море живиться ріками, що в нього впадають, ріки (великі й малі) існують завдяки водним джерелам. Етнос — повна подоба річки. Він так само живиться від своїх етнічних джерел — родів, тече в просторі (територія народу) і часі — від покоління до покоління. Так само, як води рік відрізняються за температурою (північні прохолодніші), сольовим складом, замуленістю, так і народи відмінні один від одного за темпераментом, рисами характеру і т.ін., що називається ментальністю.
Отож "річки та водні джерела", що на них вилив чашу свою третій Ангол, не така вже й потаємна метафора.
Визначальним "водним джерелом", що живив ріку російського етносу, був рід Романових, а його "становим хребтом" — царська династія. За ними йшли князівські, графські роди, що галузилися своїм корінням у сиву давнину. Довкіл них гуртувалися дворянські роди, а вже довкіл дворянських — роди селян. Свої родоводи знали й шанували не лише титуловані особи і дворяни, а також селяни та жителі міст.
Від покоління до покоління примножувалися й передавалися у спадок матеріальні здобутки, переповідалися бувальщини й небилиці, а водночас перетікали й кармічні борги у струмках і джерелах роду. І все те накопичувалося від нашадка до нащадка, аж поки не збиралася їх "критична маса".
І настала година суду Божого.
"6 І побачив я Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. 7 І він говорив гучним голосом:
"Побійтеся Бога та славу
віддайте Йому,
бо настала година суду Його,
і вклоніться Тому, Хто створив
небо,
і землю, і море, і водні
джерела!" (гл.14).
Першому, кому довелося сплачувати борги стало "водне джерело" Романових. Почалося з того, що не давав Бог Миколі ІІ престолонаступника, а одних лиш дочок. Та на щирі молитви царя і церкви зглянувся таки і подарував сина Олексія — миле й добре дитя. Але хлопчик з’явився на світ хворобливим — у нього довго не гоїлася будь-яка подряпина. Він вродився з гемофілією — хворобою незсідання крові.
Чимало людей народжується з такою недугою. Але мало в кого не заживає пуповина. А в царевича Олексія вона весь час кривавилась.
То було знамення. Пуповиною-бо пов’язані всі ланки роду — від боярського, патріархом якого був Андрій Кобила, роду Кошкіних (до початку 16 ст.) , Захар’їних (до кінця 16 ст.), з 1613 року - царським. Першим царем з династії Романових став Михайло Федорович. З 1721 року це вже був імператорський рід — перший імператор — Петро І.
Не заживала пуповина останньої ланки роду Романових. Сходила кров’ю.
"Треба було розставити сім’ю якомога зручніше для розстрілу. Кімната була вузька — і боялися, що скупчаться. І тоді Юровський вигадав. Він їм сказав, що треба зійти в підвал, оскільки є загроза обстрілу будинку. А поки там що, їх мусять сфотографувати. Бо в Москві хвилюються і чутки різні поширюються — чи вони, бува, не втекли...
І ось вони спустилися вниз і стали для фотографування вздовж стіни. А коли вони вишикувались...
У цей час на дворі запрацював двигун вантажної машини, почулися вихлопи...
Замість фотографа увійшла команда революціонерів.
Юровський сказав Романовим: через те, що їхні родичі продовжують наступ на Радянську Росію, Уралвиконком ухвалив їх розстріляти. Микола повернувся спиною до коменданта — обличчям до сім’ї, потім, немов би отямившись, обернувся до коменданта з запитанням: "Що?" "Що?"
Юровський, котрий у лівій руці тримав невеликий клаптик паперу, а праву тримав у кишені, поквапом повторив і наказав команді приготуватись.
Микола сказав: "Ви не відаєте, що коїте" і знову обернувся до сім’ї, від інших пролунало кілька безтямних окликів, все це тривало кілька секунд.
Одразу після читання Юровський вихопив свій кольт і вистрілив..."
Існує таке поняття, як "місце виходу". В біологічному плані це лоно матері, з якого виходить немовля. В ширшому — батьки, завдяки яким людина з’являється на світ, її сім’я. В окультному плані це — процес втілення сутності в плід і її "дисантування" в матеріальний вимір. Сутність бере від батька й матері не лише будівельний матеріал і програму розвитку плоті, а також інформаційну спадщину роду. Та спадщина може бути світлою (рід не грішив) і темною, але не до такої міри, коли вже треба розплачуватися за гріхи попередніх поколінь; може бути й чорною і сягнути критичної величини, і тоді синові доведеться нести покуту за вчинки батька, діда, прадіда.
"Місце виходу" царевича Олексія — його сім’я було кінцевим. Окультна пуповина роду на ньому "по-живому" обривалась. Тому й кривавилась пуповина в хлопчика. Він став останньою, розірваною ланкою в ланцюжку.
"Юровський: "Команді заздалегідь було наказано, кому в кого стріляти і наказано цілитись прямо в серце, щоб запобігти великої кількості крові і закінчити скоріше..."
"Весь простір крихітної кімнатки страти вони віддали одинадцятьом нещасним... І ті металися у тій клітці, а 12 стрільців, розібравши свої жертви, безугавно палили з пройми двостулкових дверей..."
"Олексій Кабанов: "Я добре пам’ятаю: коли ми всі, хто брав участь у страті, підійшли до відчинених дверей, то утворилося три ряди стріляючих з револьверів, причому другий і третій ряди стріляли через плече тих, хто стояв попереду. Рук, простягнутих з револьверами в бік страчуваних, було так багато і вони були так близько одна до одної, що той, хто стояв попереду, отримував опік тильного боку кисті від пострілів сусіда, що стояв позаду."
"Павло Медвєдєв: "Кров текла потоками. З моєю появою спадкоємець був ще живий — стогнав. До нього підійшов Юровський і двічі-тричі вистрілив упритул. Спадкоємець затих. Картина викликала в мене млість."
"Кабанов: "Тоді я вбіг у приміщення страти і закричав: припинити стрілянину, живих добити багнетами!"
"Той храм - справжнє побоїще. Жерці по кісточки ходили в крові, піднімаючи одяг. По-садистськи вбивали тварин, а, бувало, й дітей. Їхні жертви, стоячи повинні були стікати кров"ю від безлічі уколів."
Коли вбитих виносили до вантажівки, деякі з них ще ворушились.
"Стрекотин: "Єрмаков узяв у мене гвинтівку з багнетом і доколов усіх, хто виявився живим." (Е.Радзінський).
14. В сім’ю Романових стріляли не більшовики - вони були тільки виконавцями. Стріляли з минулого...
З Новгорода: "Прийшла Москва і порубала, порізала, втопила 150 тисяч новгородців - жінок, дітей, старих. Вода широкого Волхова стала червоною від крові; зв’язавши по 10-15 чоловік, скидали їх в річку з мосту. Грізний цар і його опричники бідкалися, що мало людей знищили — сили бракувало."
З Кашлика — столиці сибірського хана Кучума ратні люди та волзькі козаки Єрмака — десь зовсім близько, під самим Єкатеринбургом, а тільки з 1580-х років.
З Батурина й Кодні, де все населення, включаючи жінок, дітей, старих, було знищене.
"До мене предки йдуть похмурі
Не замордовані — живі.
Горить в душі моїй Батурин
І захлинається в крові."
(Володимир Сіренко)
У Новгороді головним виконавцем був Малюта Скуратов, у Батурині й Кодні — Меншиков. За обома "малими" стояло велике "водне джерело" Романових.
"В этом вихре гнев веков свинцовых,
Русь Малют, Иванов, Годуновых,
Хищников, опричников, стрельцов..."
З дивовижною силою пов’язав поет у цих рядках "быль царей и явь большевиков".
Звертає на себе увагу той факт, що першим московським царем офіційно був проголошений 1547-го року Іван ІV Васильович (Грозний) — найжорстокіший з монархів. А першим імператором (1721р.) — Петро І, котрий у ланцюжку правителів Росії мало чим поступався в жорстокості Грозному.
Отож з минулого стріляли в царську родину ті, хто виснував ідею "другого Риму", "приращения земли русской", ті, хто посіяв . Серпа ж було скинуто звірині. Вона й вижала. А тільки жнивом виявилися зовсім інші люди.
"Єкатеринбург лежить посеред Уральських гір, порослих лісом.
На північ від міста, верст за 14-ть, містяться залізні рудники, що належать Верх-Ісетському заводу. Тут, в урочищі Чотири брати, є старий, давно покинутий рудник. З обох боків дороги, що веде в селище Кіптяки, знаходяться численні шахти. Сюди й прямував Юровський.
Вантажівка зупинилася спершу біля заводу. Єрмаков попередив своїх людей. З’явився конвой. Вантажівка рушила далі; слідом — легший автомобіль з вантажем бензину. Іншої дороги, крім тієї, що вела на Кіптяки, не було.
Обоз перетнув Пермську залізницю, потім — Тагільську. Сторожа біля переїзду помітила його. Потім, заглибившись у ліс і з трудом рухаючись по м’якому грунті, вантажна машина звернула ліворуч і рушила до ряду шахт, що звуться Ганина яма.
...Доки тривала страхітлива операція, єрмаківські червоноармійці оточили ліс, нікого не пропускаючи.
Юровський у цей самий же день повернувся в місто, але потім його бачили на дорозі в Кіптяки.
Увечері 5 (18) липня повз залізничний переїзд у Кіптяки проїхав легкий автомобіль з шістьма молодими солдатами і одним цивільним з чорною, немов смола, бородою. Двоє солдатів повернулися до переїзду з лісу; призналися, що вони московські.
Упродовж цих днів (4/17-го, 5 і 6-го липня) легкі вантажівки перевозили з Єкатеринбурга до місця, куди були відвезені трупи, від 30 до 40 відер бензину і понад 11 пудів сірчаної кислоти.
Порубані на шматки тіла були спалені з допомогою бензину, тверді частини потім піддали дії кислоти.
Збереглися документи постачальника кислоти.
"Пропоную негайно, без будь-яких зволікань і відмов, видати з вашого складу п’ять пудів сірчаної кислоти пред’явиникові цього. Обл. Комісар Войков."
"Пропоную видати ще три сулії японської сірчаної кислоти пред’явникові цього. Обл. Комісар постачання Войков."
Весь цей час комісари продовжували виставляти довкола будинку Іпатієва зовнішню варту, аби міські жителі нічого не запідозрили.
Коли тіла в лісі спопелили, небезпечні документи спалили в Іпатієвському домі, а речі, що належали Сім’ї, розграбували, дім полишили.
У М.К.Дитерихса, котрий розслідував обставини вбивства, склалося переконання, що голови царя, цариці, престолонаступника, а може, й інших членів сім’ї, були взяті в Москву." (Р.Вільтон).
На скільки таке припущення коректне у світлі перезаховання останків монаршої родини, що відбулося 1998 року, важко сказати.
Вбивство царської сім’ї, справді, схоже на ритуальне. Поряд з вікном, навпроти того місця, де було вбито царя, виявився кабалістичний напис.
У протоколі огляду сказано:
"На самому краю підвіконня чорнилом зроблено один над одним три написи: "1918 року", "148467878 р", а поблизу таким самим чорнилом і тим самим почерком написано "87888."
Неподалік на шпалерах стіни тим же чорнилом і такими ж товстими лініями написані такі знаки:
Вчений Енель у брошурі "Жертва" дає розшифровку напису: "Тут, за наказом темних сил, царя було принесено в жертву для зруйнування держави. Про це сповіщаються всі народи."
А народи оповістили, знову ж таки, вісімнадцятого липня. Ось зміст телеграми, що її радянський уряд надіслав за кордон бездротовим телеграфом:
"Вісник № 1653 19 липня. На першому засіданні обраного п’ятим з’їздом Рад, Президії ЦВК , що відбулося 18 липня, голова Свердлов оприлюднив отримане по прямому дроту повідомлення від Уральської Ради про розстріл колишнього царя Миколи Романова..."
Зайве стверджувати, що рішення про страту імператорської родини ухвалювали в Москві — була телеграма від Леніна і Свердлова. Тобто вирок (земний) винесла знову ж таки звірина.
У тому Єкатеринбурзькому підвалі одночасно з царською родиною розстріляли також лікаря Боткіна, фрейлену Демидову, кухаря Харитонова, слугу Труппа.
За кілька місяців по тому в Петропавлівській фортеці буде страчено великого князя Дмитра Костянтиновича. Перед розстрілом він вимовить ті ж слова, що й Микола ІІ "Не відають, що коять. Прости їм, Господи."
Звідки їм було відати, якщо вони були тільки "судовими виконавцями".
Доля Романових спіткає всі княжі та графські "водні джерела", всі титуловані роди, на яких упродовж кількох століть трималася ідея "другого Риму". Але першим, кому судилося сплатити кармічні борги, стало царське — сакральне "водне джерело".
Трагедія сталася в липні 1918-го, "коли шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знамено звірини й вклонявся її образу" (червоний терор),але вона водночас пояснює і слова ангела вод та жертівника, які казали: "Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що ти це присудив! 6 Бо вони пролили кров святих та пророків,- і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того! 7 І чув я як жертівник говорив: "Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві і справедиві суди твої!" (гл. 16).
А тепер порахуємо монархів з роду Романових:
1. Михайло Федорович (1613 — 45).
2. Олексій Михайлович (1645 — 76).
3. Федір Олексійович (1676 — 82).
4. Іван V Олексійович (1682 — 96).
5. Петро І Олексійович (1682 — 1725).
6. Катерина І (дружина Петра І) (1725 — 27).
7. Петро ІІ (онук Петра І) (1727 —30).
8. Анна Іванівна (дочка Івана V) (1730 — 40).
9. Іван VІ Антонович (правнук Івана V) (1740 — 41).
10. Єлизавета Петрівна (дочка Петра І) (1741 — 61).
11. Петро ІІІ (онук Петра І) (1761 — 62).
12. Катерина ІІ (дружина Петра ІІІ) (1762 — 96).
13. Павло І (син Петра ІІІ) (1796 —1801).
14. Олександр І (син Павла І) (1801 — 25).
15. Микола І (син Павла І) (1825 — 55).
16. Олександр ІІ (син Миколи І) (1855 — 1881).
17. Олександр ІІІ (син Олександра ІІ) (1881 — 94).
18. Микола ІІ (син Олександра ІІІ) (1894 — 1917).
Як видно, Микола ІІ виявився вісімнадцятим і останнім коліном влади Романових.
Випадковість?
А те, що він відрікся від престолу саме 1917-го (сума цифр — 18) також випадковість? А те, що його діда —Олександра ІІ вбивають терористи в окультний 1881-й також випадковість?
Про трагічну загибель династії Романових віщувалося віддавна. Вже дід Миколи ІІ Микола І клопотався тим. Не цікавість обивателя погнала його на околицю Петербурга, в халупу до ворожки Марфуші.
Імператор зайшов до неї не називаючись, в старій офіцерській шинелі померлого брата Олександра І.
— Сідай, не соромся,— зустріла його ворожка, показуючи на лавку.— Хоч лавка це не трон, проте на ній безпечніше й спокійніше... Ти хочеш знати, скільки тобі лишилося жити? Ну, так слухай: перш ніж прийде весна, настане твоя остання хвилина.
Вже цього було досить, щоб викликати роздратування відвідувача. Коли ж вона почала оповідати про його минуле, казати про те, що він думав і знав тільки сам, імператор не витримав...
Проте, коли до будинку ворожки за годину під’їхала чорна закрита карета таємної поліції, було вже пізно. Найкраща петербурзька чаклунка, на прізвисько "київська відьма", випила отруту. Напевне, їй було відомо не лише про третій відділ — апарат військово-поліцейської диктатури — та прізвиська Миколи І, що дав йому люд — "Палкін", "лютий Нерон", а також його наміри щодо неї. Марфуша втекла від тортур на той світ.
Треба сказати, що імператор помер з точною відповідністю до пророкувань —2 березня 1855 року.
В сім’ї Романових побутував переказ про віщування якогось пустельника Серафима (чи не Серафима Саровського?) стосовно долі династії. Віщування записав один відставний генерал і за наказом Олександра ІІІ воно начебто зберігалося в архіві жандармського корпусу.
За Миколи ІІ цей папір довго розшукували і зрештою знайшли, але в департаменті поліції. Цар читав: "На початку царювання цього монарха будуть нещастя і біди народні. Настане розбрат великий в державі, батько на сина піде і брат на брата..." Писалося там і про війну невдалу, що передуватиме розбрату.
Чи не російсько-японську?
Микола ІІ відчував наближення катастрофи. Прагнучи якщо не попередити її, то бодай підготуватись до неї, він то їде в Саров до якоїсь ясновидиці Паші, то дослухається до пророцтв придворної дами, мадам Лейтенбергської, в котру нібито вселився дух, то в Царське Село з Козельська привозять юродивого Митька і трактувальника його мимрень Єльпідіфора і нарешті в палатах оселяється Григорій Распутін.
Судячи з того, з якими словами Микола ІІ зустрів смерть свою і своїх рідних, він знав, що таке станеться. Можливо, йому невідомі були тільки обставини та деталі трагедії.
Наводить на роздуми ще й таке. Двоє найжорстокіших володарів Російської держави Іван Грозний і Йосип Сталін померли в роки з сумою цифр 18. Перший — 1584-го, другий — 1953-го. З ними померли й створені ними режими.
15. "Річки та водні джерела" — то народи, з яких складалася Російська імперія. "...І сталася кров..." — почалися громадянські війни вже всередині "річок"—народів. Зокрема в російському етносі завирували міріади "джерел" і "струмків" та повстали на повноводні "кровоносні судини" організму етнічної Росії.
Таке ж саме сталося в державах-сателітах Польщі, Фінляндії, Литві, Латвії, Естонії, де "джерела" і "струмки" утворили повінь й знесли геть усе чужорідне й тих, хто зрадив племені.
В Україні змагалися між собою за владу кілька потуг: Симон Петлюра та його партія, гетьман Скоропадський -— уламок трону Романових, Нестор Махно — за ідейними переконаннями близький до звірини. (Ідеї комунізму та анархізму відрізняються тільки тим, що перші, перед тим, як перейти до народовладдя, вважали, що народ треба до цього підготувати з допомогою тієї ж влади, а другі проголосили народовладдя одразу.)
Громадянські війни в Польщі, Фінляндії, Литві, Латвії, Естонії, в Закавказьких республіках, в Україні закінчилися проголошенням незалежності. Проте вистояли тільки ті народи, що мали глибоке коріння етнічної єдності та віри і де не мала впливу звірина. В Україні — в найбільш залюдненому і етнічно перемішаному (в містах) краї —звірина була така ж активна, як і в Петербурзі та Москві. Тут так само йшло пограбування й руйнування храмів, побиття священиків, а тільки робилося це етносом. Червона бактерія антихриста розкладала одвічну християнську ментальність українця; він обертався на свою протилежність, надто в містах, де було найбільше фрагментів звірини.
З дна піднялась каламуть. Почали нищити все, що вивищувалося над пересічним людом — дворян, купців, промисловців, інтелігенцію. Нищили найчастіше не завойовника та запроданця, а свій свого.
Це можна сказати й про білоруса, грузина, вірменина.
Ось що таке "4 Третій Ангол вилив чашу свою на річки та водні джерела,— і сталася кров."
"5 І почув я Ангола вод..." — Скоріше за все, при Всевишньому є ангел, котрий відповідає за етноси.
16. І знову ж таки, що то за людність була, яка дозволила втягнути себе в ті криваві події?
Біологи довели наявність колективного розуму в комах і ссавців. Існує він і в людей. Десь із середини дев’ятнадцятого і до середини двадцятого століття цей колективний розум перебував на межі божевілля. Бо якби він був здоровий, не "завела" б його жодна група фанатиків, жодне лжевчення. Причина - все те ж космічне число звірини - 666 (1881 р.).
На землі жили люди, котрі прийшли у світ у часи найбільшої густоти Темного сателіта. Вони, хто більше, хто менше, були психічно вражені. А вже ті з них, хто мав медіумічні здібності (а такі завжди є навіть у невеликому колективі) отримали сприяння розвиткові тих здібностей і отже набули ще більшого впливу на збуджену юрбу.
Але не тільки це.
Окультна наука стверджує, що на другому — невидимому плані буття існують принаймні два види безтілесних істот, з допомогою яких матеріальні маги впливають на людей. Це згадувані вже:
1. Елементали (лярви) — самі не впливають на свідомість людей, але підкоряються волі живого (матеріального) мага і стають його знаряддям. Найчастіше це — знаряддя облуди. Маг діє на свідомість живих людей через них.
2. Елементари — тваринні частки душ розбещених і лихих смертних, які позбулися всього, що в них було від Бога. Це душі чорних магів — клас енергетичних вампірів, котрі продовжують своє існування на другому плані тим, що живляться кров’ю (польовою сутністю клітин крові) живих людей-жертв. Єдина їхня мета — зробити тих, на кого вони мають вплив, геть аморальними та занурити їх у всі види гріха.
До речі, мусульманська релігія — Іслам також поділяє буття на два плани. На тому — другому живуть джини і джинії.
Магічне поле Темного сателіта, найбільша активність якого за 25920 років припадає саме на 1881-й рік, змусила діяти душі матеріальних медіумів і нематеріальних елементарів з найвищою активністю. Часом вони складали одне ціле, бо були пов’язані думоформами земних магів. Із спостережень за вчинками тогочасних людей виникає враження, що матеріальні маги легко впускали в свою плоть потойбічних "братів", а часом і зовсім віддавали їм свою "матеріальну домівку". Про це свідчить навісніння, притаманне людям революційної доби. Саме ця якість (навісніння) є найголовнішою ознакою людського елементара. Всі, хто впадає в екстаз внаслідок релігійного чи ідеологічного збудження (фанатизму) — жертви елементарів з паралельного світу.
Як відомо, недугою навісніння (у крайніх її проявах) були вражені перший московський цар Іван ІV і перший імператор Росії Петро І. У час найбільшого навісніння і цар Іван Васильович, і імператор Петро Олексійович навіть убивають рідних синів.
Другою недугою елементара є схильність до прийняття без особливої потреби всіляких псевдо, кличок, прізвиськ. Так, Іван ІV Васильович нарік себе Грозним, а Петро І —Великим.
Творець "нової релігії" також з Марходея Маркса Леві став Карлом Марксом; його перші апостоли Ульянов і Бронштейн стали Леніним і Троцьким, а "неправдивий пророк" з Джугашвілі перетворився на Сталіна.
ЧЕТВЕРТИЙ АНГОЛ
17. "8 Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. 9 І спека велика палила людей, і зневажали вони ім'я Бога, що має владу над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому".
Якщо шість кар гніву Господнього — перша, друга, третя, п'ята, шоста і сьома пояснюються і підкріплюються чіткими історичними подіями (а не самою тільки логікою), то четверта — важка для осмислення.
В окультному понятті Сонце — не просто планета, це щось значно величніше. Таємниця сонця є найбільшою з численних таємниць окультизму. Досить сказати, що всі храми стародавнього світу були побудовані лицем до сонця, а їх портали відкриті на Схід. Піфагорієць Філолай казав: "Сонце є дзеркало вогню, велич полум'я якого через відбиття в тому дзеркалі ллється на нас, і цю велич ми називаємо образом..." "Існує три в одному, при ньому центральне Сонце є попередженням Природи: перше є всезагальна причина всього, Верховне Благо і досконалість; друга — потужність — Верховний Розум, що наділений владою над усіма розумними істотами; третє — це видиме сонце. Чиста енергія сонячного розуму сходить із трону, що світиться, — в центрі неба наше Сонце займає його; причому ця чиста енергія є Логос нашої системи". Сказавши таке, Юліан виказав тільки частину сонячної таємниці, і, незважаючи на те, що він був царственним Посвяченим, йому довелося розпрощатися з життям. Сократ, до речі, помер за такий же злочин, не будучи посвяченим.
Отож для з'ясування суті четвертої чаші гніву Божого потрібні теософські та окультні знання, якими автор цих рядків, на жаль, не володіє.
Але якщо взяти цю — четверту чашу покарань, як крапку на кривій (чи прямій) кар за гріхи, що їх Бог послідовно насилав на православний світ, то знаючи, що таке третя і п'ята "чаші", можна здогадатися про події, які відбувалися між громадянськими війнами двадцятих років і страхіттями 1935—1941 років.
Поза всяким сумнівом, найзначущішою подією був голод. Його спланувала і розв'язала звірина з метою знищити власника, котрий не вписувався в учення "змія" і був тягарем на ногах, що крокували до комунізму. Спочатку було вигублено або депортовано найпродуктивнішу частину сільськогосподарського виробника — "куркулів", котрі годували не тільки імперію, а також і Європу. А потім звірина повигрібала з селянських комор усі запаси, прирікши сім'ї на голодну смерть. У пошуках їжі пухлі люди брели до міста, але тут на них очікували кордони озброєної міліції, що мала наказ убивати. А тим часом за рубіж ішли ешелони добірного зерна — плата за промислові технології. Сталін нарощував м'язи для великого індустріального стрибка.
18. Голодомор мав два спрямування: перше — згадане вище і друге — етнічне. Звірина замахнулась винищити українську людність, яка переважно концентрувалася в селі. Споконвіку міста в Україні зростали чисельно за рахунок сіл, а не навпаки. Отож нищенням українського села досягалося нищення етносу. Відбувалося не відпилювання гілок і навіть цілих дерев, а викорчовування. Тільки за брехливою статистикою ОГПУ загинуло три з половиною мільйони людей. Справжні ж підрахунки показали цифру в сім мільйонів. Тим часом міста, в яких український елемент не був домінуючою складовою, постачалися продуктами. Погано, але постачалися.
Зменшення кількості українців потягло за собою й зміни в якості народу. Було зламано бунтівний дух, непокору, споконвічне прагнення до свободи. Українцеві було прищеплено вдачу вола. Те, що не вдавалося зробити упродовж кількох століть царським династіям, а ще раніше Речі Посполитій, звірина зробила за якихось три-п'ять років. Голодомором 1933-го українському народові завдано удару такої сили, що він отямиться від нього тільки через кілька поколінь. Але таки отямиться. І ментальність його поновиться.
Ментальність творця, трударя, народу веселої вдачі.
Треба зазначити, що голоду зазнали й деякі райони Росії, зокрема Поволжя. Але тамтешній голодомор не набув таких масштабів, як в Україні.
Важко сказати, яким ключем можна відімкнути таємницю четвертої чаші кари Господньої і як поєднати її з сонцем. Чи не тому, що селяни найбільшою мірою безпосередньо пов'язані з небесним світилом? Від сонця-бо залежить врожай злаків і трав, а відтак і плодючість худоби. Сонце через рослин і тварин дає енергію людині. Забравши в селян продукти, звірина забрала в них енергію, що її дає сонце для життя.
Напевне ясно тільки одне — кара була Божа, хоч і здійснювалася рукою антихриста. Народові українському було накреслено спокутувати гріхи через страждання, і він пройшов усіма колами пекла. Але "... і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому". Тому-то були вилиті наступні чаші гніву Господнього.
Далі: П"ятий і шостий анголи
Copyright © В.В. Савченко, 2010
Продовження
13. "4 Третій же Ангол вилив чашу свою на річки та водні джерела, — і сталася кров. 5 І почув я Ангола вод, який говорив: "Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив! 6 Бо вони пролили кров святих та пророків, — і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!" 7 І я чув, як жертівник говорив: "Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві й справедливі суди твої!"
Море живиться ріками, що в нього впадають, ріки (великі й малі) існують завдяки водним джерелам. Етнос — повна подоба річки. Він так само живиться від своїх етнічних джерел — родів, тече в просторі (територія народу) і часі — від покоління до покоління. Так само, як води рік відрізняються за температурою (північні прохолодніші), сольовим складом, замуленістю, так і народи відмінні один від одного за темпераментом, рисами характеру і т.ін., що називається ментальністю.
Отож "річки та водні джерела", що на них вилив чашу свою третій Ангол, не така вже й потаємна метафора.
Визначальним "водним джерелом", що живив ріку російського етносу, був рід Романових, а його "становим хребтом" — царська династія. За ними йшли князівські, графські роди, що галузилися своїм корінням у сиву давнину. Довкіл них гуртувалися дворянські роди, а вже довкіл дворянських — роди селян. Свої родоводи знали й шанували не лише титуловані особи і дворяни, а також селяни та жителі міст.
Від покоління до покоління примножувалися й передавалися у спадок матеріальні здобутки, переповідалися бувальщини й небилиці, а водночас перетікали й кармічні борги у струмках і джерелах роду. І все те накопичувалося від нашадка до нащадка, аж поки не збиралася їх "критична маса".
І настала година суду Божого.
"6 І побачив я Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. 7 І він говорив гучним голосом:
"Побійтеся Бога та славу
віддайте Йому,
бо настала година суду Його,
і вклоніться Тому, Хто створив
небо,
і землю, і море, і водні
джерела!" (гл.14).
Першому, кому довелося сплачувати борги стало "водне джерело" Романових. Почалося з того, що не давав Бог Миколі ІІ престолонаступника, а одних лиш дочок. Та на щирі молитви царя і церкви зглянувся таки і подарував сина Олексія — миле й добре дитя. Але хлопчик з’явився на світ хворобливим — у нього довго не гоїлася будь-яка подряпина. Він вродився з гемофілією — хворобою незсідання крові.
Чимало людей народжується з такою недугою. Але мало в кого не заживає пуповина. А в царевича Олексія вона весь час кривавилась.
То було знамення. Пуповиною-бо пов’язані всі ланки роду — від боярського, патріархом якого був Андрій Кобила, роду Кошкіних (до початку 16 ст.) , Захар’їних (до кінця 16 ст.), з 1613 року - царським. Першим царем з династії Романових став Михайло Федорович. З 1721 року це вже був імператорський рід — перший імператор — Петро І.
Не заживала пуповина останньої ланки роду Романових. Сходила кров’ю.
"Треба було розставити сім’ю якомога зручніше для розстрілу. Кімната була вузька — і боялися, що скупчаться. І тоді Юровський вигадав. Він їм сказав, що треба зійти в підвал, оскільки є загроза обстрілу будинку. А поки там що, їх мусять сфотографувати. Бо в Москві хвилюються і чутки різні поширюються — чи вони, бува, не втекли...
І ось вони спустилися вниз і стали для фотографування вздовж стіни. А коли вони вишикувались...
У цей час на дворі запрацював двигун вантажної машини, почулися вихлопи...
Замість фотографа увійшла команда революціонерів.
Юровський сказав Романовим: через те, що їхні родичі продовжують наступ на Радянську Росію, Уралвиконком ухвалив їх розстріляти. Микола повернувся спиною до коменданта — обличчям до сім’ї, потім, немов би отямившись, обернувся до коменданта з запитанням: "Що?" "Що?"
Юровський, котрий у лівій руці тримав невеликий клаптик паперу, а праву тримав у кишені, поквапом повторив і наказав команді приготуватись.
Микола сказав: "Ви не відаєте, що коїте" і знову обернувся до сім’ї, від інших пролунало кілька безтямних окликів, все це тривало кілька секунд.
Одразу після читання Юровський вихопив свій кольт і вистрілив..."
Існує таке поняття, як "місце виходу". В біологічному плані це лоно матері, з якого виходить немовля. В ширшому — батьки, завдяки яким людина з’являється на світ, її сім’я. В окультному плані це — процес втілення сутності в плід і її "дисантування" в матеріальний вимір. Сутність бере від батька й матері не лише будівельний матеріал і програму розвитку плоті, а також інформаційну спадщину роду. Та спадщина може бути світлою (рід не грішив) і темною, але не до такої міри, коли вже треба розплачуватися за гріхи попередніх поколінь; може бути й чорною і сягнути критичної величини, і тоді синові доведеться нести покуту за вчинки батька, діда, прадіда.
"Місце виходу" царевича Олексія — його сім’я було кінцевим. Окультна пуповина роду на ньому "по-живому" обривалась. Тому й кривавилась пуповина в хлопчика. Він став останньою, розірваною ланкою в ланцюжку.
"Юровський: "Команді заздалегідь було наказано, кому в кого стріляти і наказано цілитись прямо в серце, щоб запобігти великої кількості крові і закінчити скоріше..."
"Весь простір крихітної кімнатки страти вони віддали одинадцятьом нещасним... І ті металися у тій клітці, а 12 стрільців, розібравши свої жертви, безугавно палили з пройми двостулкових дверей..."
"Олексій Кабанов: "Я добре пам’ятаю: коли ми всі, хто брав участь у страті, підійшли до відчинених дверей, то утворилося три ряди стріляючих з револьверів, причому другий і третій ряди стріляли через плече тих, хто стояв попереду. Рук, простягнутих з револьверами в бік страчуваних, було так багато і вони були так близько одна до одної, що той, хто стояв попереду, отримував опік тильного боку кисті від пострілів сусіда, що стояв позаду."
"Павло Медвєдєв: "Кров текла потоками. З моєю появою спадкоємець був ще живий — стогнав. До нього підійшов Юровський і двічі-тричі вистрілив упритул. Спадкоємець затих. Картина викликала в мене млість."
"Кабанов: "Тоді я вбіг у приміщення страти і закричав: припинити стрілянину, живих добити багнетами!"
"Той храм - справжнє побоїще. Жерці по кісточки ходили в крові, піднімаючи одяг. По-садистськи вбивали тварин, а, бувало, й дітей. Їхні жертви, стоячи повинні були стікати кров"ю від безлічі уколів."
Коли вбитих виносили до вантажівки, деякі з них ще ворушились.
"Стрекотин: "Єрмаков узяв у мене гвинтівку з багнетом і доколов усіх, хто виявився живим." (Е.Радзінський).
14. В сім’ю Романових стріляли не більшовики - вони були тільки виконавцями. Стріляли з минулого...
З Новгорода: "Прийшла Москва і порубала, порізала, втопила 150 тисяч новгородців - жінок, дітей, старих. Вода широкого Волхова стала червоною від крові; зв’язавши по 10-15 чоловік, скидали їх в річку з мосту. Грізний цар і його опричники бідкалися, що мало людей знищили — сили бракувало."
З Кашлика — столиці сибірського хана Кучума ратні люди та волзькі козаки Єрмака — десь зовсім близько, під самим Єкатеринбургом, а тільки з 1580-х років.
З Батурина й Кодні, де все населення, включаючи жінок, дітей, старих, було знищене.
"До мене предки йдуть похмурі
Не замордовані — живі.
Горить в душі моїй Батурин
І захлинається в крові."
(Володимир Сіренко)
У Новгороді головним виконавцем був Малюта Скуратов, у Батурині й Кодні — Меншиков. За обома "малими" стояло велике "водне джерело" Романових.
"В этом вихре гнев веков свинцовых,
Русь Малют, Иванов, Годуновых,
Хищников, опричников, стрельцов..."
З дивовижною силою пов’язав поет у цих рядках "быль царей и явь большевиков".
Звертає на себе увагу той факт, що першим московським царем офіційно був проголошений 1547-го року Іван ІV Васильович (Грозний) — найжорстокіший з монархів. А першим імператором (1721р.) — Петро І, котрий у ланцюжку правителів Росії мало чим поступався в жорстокості Грозному.
Отож з минулого стріляли в царську родину ті, хто виснував ідею "другого Риму", "приращения земли русской", ті, хто посіяв . Серпа ж було скинуто звірині. Вона й вижала. А тільки жнивом виявилися зовсім інші люди.
"Єкатеринбург лежить посеред Уральських гір, порослих лісом.
На північ від міста, верст за 14-ть, містяться залізні рудники, що належать Верх-Ісетському заводу. Тут, в урочищі Чотири брати, є старий, давно покинутий рудник. З обох боків дороги, що веде в селище Кіптяки, знаходяться численні шахти. Сюди й прямував Юровський.
Вантажівка зупинилася спершу біля заводу. Єрмаков попередив своїх людей. З’явився конвой. Вантажівка рушила далі; слідом — легший автомобіль з вантажем бензину. Іншої дороги, крім тієї, що вела на Кіптяки, не було.
Обоз перетнув Пермську залізницю, потім — Тагільську. Сторожа біля переїзду помітила його. Потім, заглибившись у ліс і з трудом рухаючись по м’якому грунті, вантажна машина звернула ліворуч і рушила до ряду шахт, що звуться Ганина яма.
...Доки тривала страхітлива операція, єрмаківські червоноармійці оточили ліс, нікого не пропускаючи.
Юровський у цей самий же день повернувся в місто, але потім його бачили на дорозі в Кіптяки.
Увечері 5 (18) липня повз залізничний переїзд у Кіптяки проїхав легкий автомобіль з шістьма молодими солдатами і одним цивільним з чорною, немов смола, бородою. Двоє солдатів повернулися до переїзду з лісу; призналися, що вони московські.
Упродовж цих днів (4/17-го, 5 і 6-го липня) легкі вантажівки перевозили з Єкатеринбурга до місця, куди були відвезені трупи, від 30 до 40 відер бензину і понад 11 пудів сірчаної кислоти.
Порубані на шматки тіла були спалені з допомогою бензину, тверді частини потім піддали дії кислоти.
Збереглися документи постачальника кислоти.
"Пропоную негайно, без будь-яких зволікань і відмов, видати з вашого складу п’ять пудів сірчаної кислоти пред’явиникові цього. Обл. Комісар Войков."
"Пропоную видати ще три сулії японської сірчаної кислоти пред’явникові цього. Обл. Комісар постачання Войков."
Весь цей час комісари продовжували виставляти довкола будинку Іпатієва зовнішню варту, аби міські жителі нічого не запідозрили.
Коли тіла в лісі спопелили, небезпечні документи спалили в Іпатієвському домі, а речі, що належали Сім’ї, розграбували, дім полишили.
У М.К.Дитерихса, котрий розслідував обставини вбивства, склалося переконання, що голови царя, цариці, престолонаступника, а може, й інших членів сім’ї, були взяті в Москву." (Р.Вільтон).
На скільки таке припущення коректне у світлі перезаховання останків монаршої родини, що відбулося 1998 року, важко сказати.
Вбивство царської сім’ї, справді, схоже на ритуальне. Поряд з вікном, навпроти того місця, де було вбито царя, виявився кабалістичний напис.
У протоколі огляду сказано:
"На самому краю підвіконня чорнилом зроблено один над одним три написи: "1918 року", "148467878 р", а поблизу таким самим чорнилом і тим самим почерком написано "87888."
Неподалік на шпалерах стіни тим же чорнилом і такими ж товстими лініями написані такі знаки:
Вчений Енель у брошурі "Жертва" дає розшифровку напису: "Тут, за наказом темних сил, царя було принесено в жертву для зруйнування держави. Про це сповіщаються всі народи."
А народи оповістили, знову ж таки, вісімнадцятого липня. Ось зміст телеграми, що її радянський уряд надіслав за кордон бездротовим телеграфом:
"Вісник № 1653 19 липня. На першому засіданні обраного п’ятим з’їздом Рад, Президії ЦВК , що відбулося 18 липня, голова Свердлов оприлюднив отримане по прямому дроту повідомлення від Уральської Ради про розстріл колишнього царя Миколи Романова..."
Зайве стверджувати, що рішення про страту імператорської родини ухвалювали в Москві — була телеграма від Леніна і Свердлова. Тобто вирок (земний) винесла знову ж таки звірина.
У тому Єкатеринбурзькому підвалі одночасно з царською родиною розстріляли також лікаря Боткіна, фрейлену Демидову, кухаря Харитонова, слугу Труппа.
За кілька місяців по тому в Петропавлівській фортеці буде страчено великого князя Дмитра Костянтиновича. Перед розстрілом він вимовить ті ж слова, що й Микола ІІ "Не відають, що коять. Прости їм, Господи."
Звідки їм було відати, якщо вони були тільки "судовими виконавцями".
Доля Романових спіткає всі княжі та графські "водні джерела", всі титуловані роди, на яких упродовж кількох століть трималася ідея "другого Риму". Але першим, кому судилося сплатити кармічні борги, стало царське — сакральне "водне джерело".
Трагедія сталася в липні 1918-го, "коли шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знамено звірини й вклонявся її образу" (червоний терор),але вона водночас пояснює і слова ангела вод та жертівника, які казали: "Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що ти це присудив! 6 Бо вони пролили кров святих та пророків,- і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того! 7 І чув я як жертівник говорив: "Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві і справедиві суди твої!" (гл. 16).
А тепер порахуємо монархів з роду Романових:
1. Михайло Федорович (1613 — 45).
2. Олексій Михайлович (1645 — 76).
3. Федір Олексійович (1676 — 82).
4. Іван V Олексійович (1682 — 96).
5. Петро І Олексійович (1682 — 1725).
6. Катерина І (дружина Петра І) (1725 — 27).
7. Петро ІІ (онук Петра І) (1727 —30).
8. Анна Іванівна (дочка Івана V) (1730 — 40).
9. Іван VІ Антонович (правнук Івана V) (1740 — 41).
10. Єлизавета Петрівна (дочка Петра І) (1741 — 61).
11. Петро ІІІ (онук Петра І) (1761 — 62).
12. Катерина ІІ (дружина Петра ІІІ) (1762 — 96).
13. Павло І (син Петра ІІІ) (1796 —1801).
14. Олександр І (син Павла І) (1801 — 25).
15. Микола І (син Павла І) (1825 — 55).
16. Олександр ІІ (син Миколи І) (1855 — 1881).
17. Олександр ІІІ (син Олександра ІІ) (1881 — 94).
18. Микола ІІ (син Олександра ІІІ) (1894 — 1917).
Як видно, Микола ІІ виявився вісімнадцятим і останнім коліном влади Романових.
Випадковість?
А те, що він відрікся від престолу саме 1917-го (сума цифр — 18) також випадковість? А те, що його діда —Олександра ІІ вбивають терористи в окультний 1881-й також випадковість?
Про трагічну загибель династії Романових віщувалося віддавна. Вже дід Миколи ІІ Микола І клопотався тим. Не цікавість обивателя погнала його на околицю Петербурга, в халупу до ворожки Марфуші.
Імператор зайшов до неї не називаючись, в старій офіцерській шинелі померлого брата Олександра І.
— Сідай, не соромся,— зустріла його ворожка, показуючи на лавку.— Хоч лавка це не трон, проте на ній безпечніше й спокійніше... Ти хочеш знати, скільки тобі лишилося жити? Ну, так слухай: перш ніж прийде весна, настане твоя остання хвилина.
Вже цього було досить, щоб викликати роздратування відвідувача. Коли ж вона почала оповідати про його минуле, казати про те, що він думав і знав тільки сам, імператор не витримав...
Проте, коли до будинку ворожки за годину під’їхала чорна закрита карета таємної поліції, було вже пізно. Найкраща петербурзька чаклунка, на прізвисько "київська відьма", випила отруту. Напевне, їй було відомо не лише про третій відділ — апарат військово-поліцейської диктатури — та прізвиська Миколи І, що дав йому люд — "Палкін", "лютий Нерон", а також його наміри щодо неї. Марфуша втекла від тортур на той світ.
Треба сказати, що імператор помер з точною відповідністю до пророкувань —2 березня 1855 року.
В сім’ї Романових побутував переказ про віщування якогось пустельника Серафима (чи не Серафима Саровського?) стосовно долі династії. Віщування записав один відставний генерал і за наказом Олександра ІІІ воно начебто зберігалося в архіві жандармського корпусу.
За Миколи ІІ цей папір довго розшукували і зрештою знайшли, але в департаменті поліції. Цар читав: "На початку царювання цього монарха будуть нещастя і біди народні. Настане розбрат великий в державі, батько на сина піде і брат на брата..." Писалося там і про війну невдалу, що передуватиме розбрату.
Чи не російсько-японську?
Микола ІІ відчував наближення катастрофи. Прагнучи якщо не попередити її, то бодай підготуватись до неї, він то їде в Саров до якоїсь ясновидиці Паші, то дослухається до пророцтв придворної дами, мадам Лейтенбергської, в котру нібито вселився дух, то в Царське Село з Козельська привозять юродивого Митька і трактувальника його мимрень Єльпідіфора і нарешті в палатах оселяється Григорій Распутін.
Судячи з того, з якими словами Микола ІІ зустрів смерть свою і своїх рідних, він знав, що таке станеться. Можливо, йому невідомі були тільки обставини та деталі трагедії.
Наводить на роздуми ще й таке. Двоє найжорстокіших володарів Російської держави Іван Грозний і Йосип Сталін померли в роки з сумою цифр 18. Перший — 1584-го, другий — 1953-го. З ними померли й створені ними режими.
15. "Річки та водні джерела" — то народи, з яких складалася Російська імперія. "...І сталася кров..." — почалися громадянські війни вже всередині "річок"—народів. Зокрема в російському етносі завирували міріади "джерел" і "струмків" та повстали на повноводні "кровоносні судини" організму етнічної Росії.
Таке ж саме сталося в державах-сателітах Польщі, Фінляндії, Литві, Латвії, Естонії, де "джерела" і "струмки" утворили повінь й знесли геть усе чужорідне й тих, хто зрадив племені.
В Україні змагалися між собою за владу кілька потуг: Симон Петлюра та його партія, гетьман Скоропадський -— уламок трону Романових, Нестор Махно — за ідейними переконаннями близький до звірини. (Ідеї комунізму та анархізму відрізняються тільки тим, що перші, перед тим, як перейти до народовладдя, вважали, що народ треба до цього підготувати з допомогою тієї ж влади, а другі проголосили народовладдя одразу.)
Громадянські війни в Польщі, Фінляндії, Литві, Латвії, Естонії, в Закавказьких республіках, в Україні закінчилися проголошенням незалежності. Проте вистояли тільки ті народи, що мали глибоке коріння етнічної єдності та віри і де не мала впливу звірина. В Україні — в найбільш залюдненому і етнічно перемішаному (в містах) краї —звірина була така ж активна, як і в Петербурзі та Москві. Тут так само йшло пограбування й руйнування храмів, побиття священиків, а тільки робилося це етносом. Червона бактерія антихриста розкладала одвічну християнську ментальність українця; він обертався на свою протилежність, надто в містах, де було найбільше фрагментів звірини.
З дна піднялась каламуть. Почали нищити все, що вивищувалося над пересічним людом — дворян, купців, промисловців, інтелігенцію. Нищили найчастіше не завойовника та запроданця, а свій свого.
Це можна сказати й про білоруса, грузина, вірменина.
Ось що таке "4 Третій Ангол вилив чашу свою на річки та водні джерела,— і сталася кров."
"5 І почув я Ангола вод..." — Скоріше за все, при Всевишньому є ангел, котрий відповідає за етноси.
16. І знову ж таки, що то за людність була, яка дозволила втягнути себе в ті криваві події?
Біологи довели наявність колективного розуму в комах і ссавців. Існує він і в людей. Десь із середини дев’ятнадцятого і до середини двадцятого століття цей колективний розум перебував на межі божевілля. Бо якби він був здоровий, не "завела" б його жодна група фанатиків, жодне лжевчення. Причина - все те ж космічне число звірини - 666 (1881 р.).
На землі жили люди, котрі прийшли у світ у часи найбільшої густоти Темного сателіта. Вони, хто більше, хто менше, були психічно вражені. А вже ті з них, хто мав медіумічні здібності (а такі завжди є навіть у невеликому колективі) отримали сприяння розвиткові тих здібностей і отже набули ще більшого впливу на збуджену юрбу.
Але не тільки це.
Окультна наука стверджує, що на другому — невидимому плані буття існують принаймні два види безтілесних істот, з допомогою яких матеріальні маги впливають на людей. Це згадувані вже:
1. Елементали (лярви) — самі не впливають на свідомість людей, але підкоряються волі живого (матеріального) мага і стають його знаряддям. Найчастіше це — знаряддя облуди. Маг діє на свідомість живих людей через них.
2. Елементари — тваринні частки душ розбещених і лихих смертних, які позбулися всього, що в них було від Бога. Це душі чорних магів — клас енергетичних вампірів, котрі продовжують своє існування на другому плані тим, що живляться кров’ю (польовою сутністю клітин крові) живих людей-жертв. Єдина їхня мета — зробити тих, на кого вони мають вплив, геть аморальними та занурити їх у всі види гріха.
До речі, мусульманська релігія — Іслам також поділяє буття на два плани. На тому — другому живуть джини і джинії.
Магічне поле Темного сателіта, найбільша активність якого за 25920 років припадає саме на 1881-й рік, змусила діяти душі матеріальних медіумів і нематеріальних елементарів з найвищою активністю. Часом вони складали одне ціле, бо були пов’язані думоформами земних магів. Із спостережень за вчинками тогочасних людей виникає враження, що матеріальні маги легко впускали в свою плоть потойбічних "братів", а часом і зовсім віддавали їм свою "матеріальну домівку". Про це свідчить навісніння, притаманне людям революційної доби. Саме ця якість (навісніння) є найголовнішою ознакою людського елементара. Всі, хто впадає в екстаз внаслідок релігійного чи ідеологічного збудження (фанатизму) — жертви елементарів з паралельного світу.
Як відомо, недугою навісніння (у крайніх її проявах) були вражені перший московський цар Іван ІV і перший імператор Росії Петро І. У час найбільшого навісніння і цар Іван Васильович, і імператор Петро Олексійович навіть убивають рідних синів.
Другою недугою елементара є схильність до прийняття без особливої потреби всіляких псевдо, кличок, прізвиськ. Так, Іван ІV Васильович нарік себе Грозним, а Петро І —Великим.
Творець "нової релігії" також з Марходея Маркса Леві став Карлом Марксом; його перші апостоли Ульянов і Бронштейн стали Леніним і Троцьким, а "неправдивий пророк" з Джугашвілі перетворився на Сталіна.
ЧЕТВЕРТИЙ АНГОЛ
17. "8 Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. 9 І спека велика палила людей, і зневажали вони ім'я Бога, що має владу над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому".
Якщо шість кар гніву Господнього — перша, друга, третя, п'ята, шоста і сьома пояснюються і підкріплюються чіткими історичними подіями (а не самою тільки логікою), то четверта — важка для осмислення.
В окультному понятті Сонце — не просто планета, це щось значно величніше. Таємниця сонця є найбільшою з численних таємниць окультизму. Досить сказати, що всі храми стародавнього світу були побудовані лицем до сонця, а їх портали відкриті на Схід. Піфагорієць Філолай казав: "Сонце є дзеркало вогню, велич полум'я якого через відбиття в тому дзеркалі ллється на нас, і цю велич ми називаємо образом..." "Існує три в одному, при ньому центральне Сонце є попередженням Природи: перше є всезагальна причина всього, Верховне Благо і досконалість; друга — потужність — Верховний Розум, що наділений владою над усіма розумними істотами; третє — це видиме сонце. Чиста енергія сонячного розуму сходить із трону, що світиться, — в центрі неба наше Сонце займає його; причому ця чиста енергія є Логос нашої системи". Сказавши таке, Юліан виказав тільки частину сонячної таємниці, і, незважаючи на те, що він був царственним Посвяченим, йому довелося розпрощатися з життям. Сократ, до речі, помер за такий же злочин, не будучи посвяченим.
Отож для з'ясування суті четвертої чаші гніву Божого потрібні теософські та окультні знання, якими автор цих рядків, на жаль, не володіє.
Але якщо взяти цю — четверту чашу покарань, як крапку на кривій (чи прямій) кар за гріхи, що їх Бог послідовно насилав на православний світ, то знаючи, що таке третя і п'ята "чаші", можна здогадатися про події, які відбувалися між громадянськими війнами двадцятих років і страхіттями 1935—1941 років.
Поза всяким сумнівом, найзначущішою подією був голод. Його спланувала і розв'язала звірина з метою знищити власника, котрий не вписувався в учення "змія" і був тягарем на ногах, що крокували до комунізму. Спочатку було вигублено або депортовано найпродуктивнішу частину сільськогосподарського виробника — "куркулів", котрі годували не тільки імперію, а також і Європу. А потім звірина повигрібала з селянських комор усі запаси, прирікши сім'ї на голодну смерть. У пошуках їжі пухлі люди брели до міста, але тут на них очікували кордони озброєної міліції, що мала наказ убивати. А тим часом за рубіж ішли ешелони добірного зерна — плата за промислові технології. Сталін нарощував м'язи для великого індустріального стрибка.
18. Голодомор мав два спрямування: перше — згадане вище і друге — етнічне. Звірина замахнулась винищити українську людність, яка переважно концентрувалася в селі. Споконвіку міста в Україні зростали чисельно за рахунок сіл, а не навпаки. Отож нищенням українського села досягалося нищення етносу. Відбувалося не відпилювання гілок і навіть цілих дерев, а викорчовування. Тільки за брехливою статистикою ОГПУ загинуло три з половиною мільйони людей. Справжні ж підрахунки показали цифру в сім мільйонів. Тим часом міста, в яких український елемент не був домінуючою складовою, постачалися продуктами. Погано, але постачалися.
Зменшення кількості українців потягло за собою й зміни в якості народу. Було зламано бунтівний дух, непокору, споконвічне прагнення до свободи. Українцеві було прищеплено вдачу вола. Те, що не вдавалося зробити упродовж кількох століть царським династіям, а ще раніше Речі Посполитій, звірина зробила за якихось три-п'ять років. Голодомором 1933-го українському народові завдано удару такої сили, що він отямиться від нього тільки через кілька поколінь. Але таки отямиться. І ментальність його поновиться.
Ментальність творця, трударя, народу веселої вдачі.
Треба зазначити, що голоду зазнали й деякі райони Росії, зокрема Поволжя. Але тамтешній голодомор не набув таких масштабів, як в Україні.
Важко сказати, яким ключем можна відімкнути таємницю четвертої чаші кари Господньої і як поєднати її з сонцем. Чи не тому, що селяни найбільшою мірою безпосередньо пов'язані з небесним світилом? Від сонця-бо залежить врожай злаків і трав, а відтак і плодючість худоби. Сонце через рослин і тварин дає енергію людині. Забравши в селян продукти, звірина забрала в них енергію, що її дає сонце для життя.
Напевне ясно тільки одне — кара була Божа, хоч і здійснювалася рукою антихриста. Народові українському було накреслено спокутувати гріхи через страждання, і він пройшов усіма колами пекла. Але "... і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому". Тому-то були вилиті наступні чаші гніву Господнього.
Далі: П"ятий і шостий анголи
Copyright © В.В. Савченко, 2010