ВІЩИЙ СОН ЦАРЯ
Продовження
6. "...І царство третє, інше, що з міді, яке буде панувати над усією землею.” Цим – третім царством, як свідчить історія, стала Греція, яка 333 р. до н.е., перемігши персидського царя Дарія ІІІ в битві біля килікійського міста Іссоси, перетворилася на світову державу. Її цар Александр Македонський усього за десять років поширив своє панування аж до Індії та Афганістану. До речі, слово "александр” грецькою означає "захисник”. За словами матері Александра Олімпії, його батьком був Зевс, з яким вона провела у храмі три доби. Чи є цьому підтвердження, невідомо. А ось те, що Александра назвав при свідках сином найстаріший жрець храму, до якого навідався молодий полководець, це історичний факт. Перед тим, як розпочати свої завоювання, "Захисник” подолав тисячу сто кілометрів по безводній Лівійській пустелі, прямуючи у той храм Зевса, де був його батько. У храм він зайшов уранці, а вийшов на світанку наступного дня — так свідчать ті, хто супроводжував його, а потім очікував під стінами храму. Це є певною мірою підтвердженням кровного зв’язку Александра з храмом Зевса. Син навідався до батька за благословенням. Александр спочатку був захисником і визволителем грецьких земель, раніше загарбаних персами, а вже потім завойовником.
Чому "нутро його (боввана) та стегно його — з міді...”, "царство третє, інше, що з міді...”? Тому, що мідь містить у собі потенційність планети Венери. Етноси чи група етносів, що їх об’єднувала одна віра, перебували під протекцією цієї зірки. У всьому світі Венеру шанували як носія любові й мудрості. Надто відома Венера як богиня любові. В окультизмі ж любов і мудрість ототожнюються, вона означає любов у душі Великого Чоловіка Архетипа. Отож у конституції земної людини вона уособлює жіночий плодоносний елемент.
Але для повнішого тлумачення мідної частини боввана головним є те, що греки зображували Венеру в образі Афродіти з рогами бика на голові. В езотериці ріг є символом влади. За грецькою міфологією Афродіта народилася від сімені бога неба Урана, яке потрапило в морську воду. Спочатку вона була богинею неба та дітонародження, але під впливом східного культу Астарти стала богинею любовних чар, кохання та вроди. Пізніше в Римі, її також ототожнювали з Венерою. Другою богинею-жінкою була Артеміда; спочатку вона вважалася богинею Місяця, пізніше – покровителькою породіль.
Афродіта, Артеміда, Афіна, Мінерва, Гера — найбільш шановані богині грецького пантеону. Аби збагнути, яку вагу у віруванні еллінів мав культ жіночої богині, візьмемо до прикладу хоча б храм Артеміди в Ефесі, який за всіма ознаками належить до семи чудес світу. Споруджували його сто двадцять років. За розмірами він був сто десять метрів завдовжки і п’ятдесят п’ять — завширшки, обрамований з усіх боків двома рядами колон, висота яких сягала вісімнадцяти метрів. Усього ж колон було сто двадцять сім. Їх виготовляли у каменярні за п’ять кілометрів від храму, де було відкрито поклади найкращого мармуру. Щоб транспортувати, їх обшивали товстими дошками, які на кінцях прикріпляли до грубих колод, в які вбивали осі, а вже на осі одягали колеса і в такий спосіб колони доправляли до будівництва. Своїм гребенем храм сягав п’ятдесяти метрів. На його спорудження запрошували кращих зодчих, скульпторів, архітекторів з усього тогочасного світу. Завершили будівництво наприкінці п’ятого століття до н. е. Пеоній Ефеський і Деметрій (колишній храмовий раб). Храм став чудом світу. Отож спорудили його в часи, коли панували вже мідо-перси, а, може, ще за Набоніда та Валтасара (груди та рамена зо срібла).
Точна дата завершення спорудження храму невідома, але те, що він діяв у часи панування мідо-персів не викликає сумніву. Не виключено, що й катастрофа спалення його Геростратом якось пов’язана з закінченням епохи срібних грудей і рамен. Згорів він 21 червня 356 р. до н.е., у той самий день, коли народився Александр Македонський. Тобто Артеміда припинила своє існування, як богиня Місяця і увійшла в нове призначення як покровителька породіль. І це сталося з приходом у світ сутності, якій судилося створити найбільшу з імперій, що колись знало людство.
Храм Артеміди
Який зв’язок мають ці деталі з "царством третім, що з міді”? Те, що цей храм, як і храми Афродіти, Афіни, Гери, Мінерви — храм богині-жінки, а отже й планети Венери, потенціальність якої міститься в металі мідь. "Нутро його та стегно його з міді.” Людина виношується у лоні жінки. Храми богинь-жінок стали, по суті, духовним лоном для всього грецького етносу.
Зовнішньою ознакою мідних нутра і стегна було те, що греки з незапам’ятних часів спеціалізувалися на виготовленні мідних предметів. Згадує про мідний посуд як головний міновий товар греків пророк Єзекіїль: "Яван (біблійна назва грецького етносу), Тувал та Мешех — це купці твої, — людську душу (мабуть, мається на увазі рабів) та мідяні речі давали вони за замінний крам твій” (гл. 27, ст. 13). Та найбільшого поширення набула мідь (точніше — бронза) в армії Александра Македонського. Щити, шоломи, кольчуги, сокири виготовляли з бронзи. Бронзові обладунки грецьких воїнів вигідно відрізняли їх від мідо-персів, які убиралися в тогу з простої тканини. Александр Македонський переміг таку могутню державу, як Мідо-Персія ще й завдяки бронзовому оснащенню свого воїнства.
Але це знову ж таки зовнішня ознака пророцтва. Внутрішня ж полягає в програмі, складеній Вищою Силою.
Напевне, існує простіше пояснення зв’язку грецької цивілізації з Венерою, а відтак з міддю, але мені воно не відоме. Такі знання ретельно приховувалися. За їх розголошення людину позбавляли життя. Так, не був би скараний на смерть і Сократ, якби тримав у таємниці одкровення Даймоса про Місяць. "Він стверджував, що Місяць заселений у глибоких, широких і темних долинах...” (О.Блаватська). Мабуть, тут ідеться не про матеріальні істоти, а про ще не втілених або уже розвтілених сутностей.
Отож зв’язок мідної складової боввана, що його побачив у сні Навуходоносор, вказує на те, що третім світовим царством після Вавілону мала бути Греція. Про це знав Даниїл, інакше не було б його пророцтва "Видіння над потоком Улай”. "20 Той баран, якого ти бачив, що мав ті два роги, – це царі мідян та персів. 21 А козел той волохатий, це цар Греції...” Отже царі мідян та персів це – "груди його та рамена його – зо срібла”, "цар Греції” — "нутро його та стегно його з міді.” Це, справді, два паралельні пророцтва.
"А козел з кіз став аж надто великий. А коли він зміцнився, то був зламаний той великий ріг, а замість нього виросли чотири подобі рога на чотири вітри неба.” (гл. 8) Великий ріг це — влада Александра Македонського, який несподівано помер у тридцять три роки (схоже, його отруїли), а відтак зламалася й утворена ним влада (ріг). Чотири подоби рога – царства, що утворилися з імперії Александра."9 А з одного з них вийшов один малий ріг, і з малого став великий до півдня, і до сходу, і до Пишноти” (Палестини). (гл. 8). Детальніше про це сказано в розділі "В кінці часів”.
Перед тим, як перейти до залізних ніг боввана, завважимо, що всі складові того колоса – не фрагменти, а частини цілого. Перемігши мідо-персів, Александр обрав столицею нової держави не якесь із міст своєї батьківщини, а Вавілон. Сатрапом Вавілона призначив перса Мазея; та й більшість сатрапів завойованої Мідо-Персії він залишив на своїх місцях. Александр одружився з донькою Дарія ІІІ Статирою та з донькою Артаксеркса ІІІ Парисатідою. Він заохочував змішані шлюби між своїми подвижниками й воїнами з жінками інших етносів. Так, роздав весільні подарунки десяти тисячам солдат, які одружилися з персіянками.
Увійшовши в Єгипет, він відвідав знаменитий оракул Амона, який знаходився в глибині пустелі. Жерці проголосили Александра сином Амона і визнали фараоном. Власне, сталося все так, як колись із Камбісом.
Держава Александра Македонського простягалася від Єгипту до берегів Інда, від Чорного моря на півночі до Перської затоки на півдні.
Помер Александр у Вавілоні. Військо прощалося з ним, проходячи крізь царський зал в палаці Навуходоносора ІІ, де на тронному підвищенні було поставлене ложе Александра.
Отож влада Александра Македонського ні чим не відрізнялася від влади Навуходоносора ІІ, Набоніда, Валтасара, Кіра, Дарія, Камбіса та інших царів з династії Ахеменідів. Вона являла лише видозміну двох попередніх складових однієї форми, назва якій "бовван”. "31 Ти, царю, бачив, аж ось один великий бовван, – цей величезний, а блиск його дуже сильний; він стояв перед тобою, а вигляд його був страшний.”
7. "40 А царство четверте буде сильне, як залізо, бо залізо товче і розбиває все, так і воно стовче і розіб’є, як залізо, що все розбиває.” Цьому пророцтву суголосне пророцтво з "Видіння над потоком Улай” про малий ріг, що вийшов з одного з чотирьох.
Поза сумнівом, мова йде про римську імперію, в якій основним предметом поклоніння був бог війни Марс. А Марсові в земному світі відповідає метал залізо. І не тільки. Марс має владу над сталлю, усілякою гострою зброєю та вогнем. Кабалістично він означає харчування Великого Чоловіка Архетипа, і отже представляє почуття смаку в його конституції. На езотеричній планисфері Марс являє собою ангела Самаеля, у якому перебувають найвищі атрибути злого духа. Астрологічно він символізує і втілює у своєму астральному вираженні дух жорстокості та сліпого кровожерного руйнування. Він має здатність керувати силами поглинання й асиміляції.
Так само й на зовнішньому плані маємо залізо. На відміну від греків, основою озброєння яких була бронза, римська армія вже мала залізні мечі, щити, списи, обладунки.
Якщо езотеричний смисл срібних грудей і плечей боввана пояснити складно, мідні нутро і стегно вимагають певних зусиль для їх пояснення, то залізні ноги аж надто прозоро вказують на римську імперію. Це і залізо (Марс), і дві ноги, які є пророцтвом на те, що держава ця буде розщеплена на дві. Що й сталося 395 р. н. е., коли імперія була розділена на Західну і Східну (Візантію).
І знову ж таки, цареві снився бовван, тобто постать, одне ціле, яке проте має свій початок і кінець. Пальці ніг велетня й були кінцем трансформації влади, яка почалася з золотої голови. Якщо всі складові боввана — золото, срібло, мідь, залізо знайшли своє підтвердження в історії, то що означає слово "глина” невідомо.
"41 А що ти бачив ноги та пальці частинно з ганчарської глини, частинно з заліза, то це буде поділене царство, і в ньому буде трохи залізної міці, бо ти бачив залізо, змішане з глейкою глиною. 42 А пальці ніг частинно з заліза, а частинно з глини, то й частина царства буде сильна, а частина буде ламлива. 43 А що бачив ти залізо, змішане з глейкою глиною, то вони змішані будуть людським насінням, а не будуть прилягати одне до одного, як залізо не змішується з глиною.” Щоб збагнути цей уривок слід уважно дослідити, чим був для римлян Марс, адже його потенціальність – у залізі. Обслуговували бога війни жерці-салії, які служили цьому культу з незапам’ятних часів. Вони ходили в народ, гримлячи військовими обладунками, одягненими на голе тіло. Під час цього дійства, яке спершу відбувалося на двох пагорбах, де мешкали латиняни та сабіняни, у закруті ріки Тібра, до жерців підходили жінки, які хотіли мати дітей і підставляли себе під удари сиром’ятних канчуків, якими салії шмагали усіх, кого попало. Про значущість Марса для римлян свідчить те, що імператор Август почав споруджувати в Римі храм Марса Месника. Хоч поміж домінуючих богів римського пантеону були і Юпітер, і Зевс, і Апполон, і Венера, до речі, Венера вважалася пращуром імператорського роду Юліїв, і Кібела, але найбільш шанованим залишався Марс. Цей бог був духовним стрижнем усієї римської людності.
Це й було залізо, про яке йдеться в пророцтві.
8. Римська імперія, попри її хижацтво щодо чужих багатств та земель, у плані конфесійному була напрочуд демократична. Люди, які опинялися в столиці тогочасного світу Римі – шукачі кращої долі, а чи пригнані в кайданах, рано чи пізно відкривали вівтарі та храми своїм богам. І в цьому влада їм не перешкоджала. Навпаки, найближчий подвижник Августа Марк Віпсоній Агріппа спорудив у Римі Храм Усіх Богів — Пантеон. Бог війни Марс, який уособлював сутність кожного римського підданого, грабував, убивав і нищив матеріальні набутки, водночас не торкався духовного плану людини. Винятком стали іудеї, та й то не через свою віру, адже в столиці імперії знаходилася чи не найбільша синагога, а з причини надмірного прагнення до незалежності.
У книзі "Про град Божий” Августин писав: "Чи можливо пригадати імена усіх богів і богинь, яких самі римляни ледь змогли вмістити у два грубі томи... Навіть охорону поселень вони доручали не одному якомусь богові, а над селами ("рура”) поставили богиню Рузину, над вершинами ("юга”) гір — бога Югатина, над пагорбами ("коллис”) — богиню Коллатину, над долинами ("валлум”) — Валлонію. Не могли навіть вигадати такої Сегетії, якій довірили б цілком жниво ("сегетес”); але посіяне насіння, доки воно перебувало в землі, належало, на їхню думку, бути підпорядкованим богині Сейі, а коли виходить з-під землі і утворює жниво ("сегес”) – богині Сегетії; нарешті, коли хліб обмолочено й зібрано, його зберігання ("тутум”) доручалося богині Тутуліні. Хто б міг подумати, що доки насіння витикається із землі травичкою і дає спілі колоски не досить однієї Сегетії?.. До земельних сходів насіння вони приставили Прозерпіну, до колінець і вузликів ("нодус”) стебла — бога Нодута, до покрівців ("інволюктам”) колосків – богиню Волютину; коли ж покрівці розкривалися ("патеско”), аби дати вихід колоскам, їх доручали богині Пателяні, коли ниви покривалися новим колоссям — богині Гостиліні, жниво, що зацвіло ("флоренс”) доручали богині Флорі, те, що наливалося ("ляктекс”) — богові Ляктурні, те, що дозрівало ("матуренс”) – богові Матурі, прополювання ("рунканс”) і жнива — богині Рунцині...
Кожен до свого дому приставляв аж трьох богів — Форкула до дверей ("форес”), Кардею — до завісів ("кардо”), Лементина до порогу ("лиментум”).”
Отож римляни, незалежно від їхньої етнічної чи конфесійної належності мали за центральне божество Марса, вірили також в Юпітера, Зевса, Мітру, Осіріса, Ісіду, Яхве та інших богів, що перейшли сюди з грецького, єгипетського, північного, східного пантеонів, а також сотні, тисячі богів, які відповідали за повсякденне життя. І знову ж таки, це стало можливим через окультні властивості Марса управляти силами поглинання й асиміляції.
Отож "глина” — то язичницькі душі, в які Вища Сила вдмухне колись віру в живого Бога.
9. "41 А що ти бачив ноги та пальці, частинно з ганчарської глини, частинно з заліза, то це буде поділене царство...” Іншими словами, царство буде поділене через немонолітність віри. Марс хоч і домінував у свідомості кожного римського громадянина, але позиції його були не надто міцними. З часом, а цьому сприяли і космічні фактори, вони слабшали, натомість посилювалися позиції етнічних, рідних божеств. Тому й роздвоїлася Римська імперія на складові — власне, римську і грецьку (Візантію). "...І в ньому (царстві) буде трохи залізної міці, бо ти бачив залізо, змішане з глейкою глиною.” Вжиті в пророцтві слова "поділене царство” з дивовижною точністю вказують не на зруйнування, а саме на роздвоєння. 395 року, після смерті імператора Феодосія Великого, стався, справді, поділ єдиної Середземноморської імперії на два утворення: Західну Римську імперію та Східну Римську імперію (Візантію). На чолі першої і другої стали двоє братів — сини Феодосія. Юридично це була одна імперія, якою правили два імператори. Насправді ж ці утворення скоро стали двома незалежними одна від одної державами зі своїми столицями — одна в Ровенні, друга — в Константинополі. У першій сидів 11-літній август Гонорій, у другій — 18-літній август Аркадій.
"42 А пальці ніг частинно з заліза, а частинно з глини, то й частина царства буде сильна, а частина буде ламлива.” Якщо ноги (також гомілки) боввана — то дві складові, а пізніше окремі частини Римської імперії, то пальці – складові двох новоутворених римських держав. Це державні утворення нижчого рівня. З ослабленням центральної влади імператора на території імперії поступово формуються політичні утворення — варварські королівства. Центральна влада дозволила цілому варварському союзу на території імперії жити за власними законами та зі своєю адміністрацією. Це й спричинило створення прообразів майбутніх варварських королівств. Але тоді ще вони були "пальцями” – складовою ніг. Тобто у цих федеральних королівствах на периферії імперії діяла духовна влада Марса та інших богів суто римського пантеону, поміж яких були й етнічні. З послабленням центральної влади позиції Марса слабшали. "То й частина царства буде сильна, а частина буде ламлива.” Тут усе прозоро. Сильною залишалася та частина царства, для якої залізо (Марс) було етнічною прикметою, а саме — та людність, довколо якої виросла всесвітня імперія.
"43 А що бачив ти залізо, змішане з глейкою глиною, то вони змішані будуть людським насінням, а не будуть прилягать одне до одного, як залізо не змішується з глиною.” Власне, цей стих пояснює духовну структуру Римської імперії, яка трималася на пантеоні центральних богів і розмаїтому багатобожжі підкорених народів. "Змішані людським насінням...” — асиміляція, перемішування, притаманні Марсові. Але попри таке змішування, кожен молився своєму божеству. Тобто імперія являла собою в духовному плані не моноліт, а конгломерат. Цей конгломерат тримався купи доти, доки не з’явилася духовна субстанція, яка об’єднала всіх.
Чому "глейка глина”, "ганчарська глина”? В біблійній мові глина є метафорою, за якою приховано ідею творення. Щораз, коли в біблійних текстах ідеться про глину й гончара, то маються на увазі стосунки людини зі своїм Творцем: "Тепер, о Господи, Ти — наш Отець, ми глина, а Ти ганчар, і ми всі — чин Твоїх рук!” (Ісая, гл. 64, ст. 8).
10. Сон Навуходоносора складається з двох частин: видіння боввана та його зруйнування. Езотеричні елементи колоса символізують чотири наддержави — Вавілон, Мідо-Персію, Грецьку та Римську імперії, а точніше — їх окультні основи — золото, срібло, мідь і залізо, за якими стоять небесні сили, що сприяли становленню й занепаду цих держав, а вони походять відповідно від Сонця, Місяця, Венери та Марса. Мова не про матеріальний план планет, а про їхню окультну силу. Влада, яка зачалася в голові (золото, Сонце, Вавілон), згодом трансформувалася в груди та рамена (срібло, місяць, Мідо-Персія), потім — у стегно та нутро (мідь, Венера, Грецька імперія), і нарешті — в ноги (залізо, Марс, Римська імперія). Хоч в основі тієї влади стояли різні етноси: відповідно вавілоняни та халдеї, мідійці і перси, греки, римляни, але це була та сама влада, основана на жорсткому централізмі, вершиною якої був цар, імператор. У всіх тих державах особа царя дорівнювалася до бога. Хто в цьому сумнівався, того вбивали. Так, Александр Македонський наказав армії звертатися до нього, як до бога. З цим не погодився його біограф, філософ Калістен, присланий з Афін Арістотелем для написання "Анабазиса” — історії, яка прославляла б походи Македонського. "Александр — не бог, — публічно заявив філософ,— не син Зевса від земної жінки. Він найхоробріший серед хоробрих, найрозумніший серед усіх талановитих полководців. Тільки діяння, його божественні за значенням, можуть створити йому славу героя та звеличити до напівбога.” Калістена засудили за намір убити Александра та ще за якісь злочини, закували в кайдани, посадили в клітку, вивезли зі столичної Екбатани і повісили в провінції Бактриані. Напевне, через цю несправедливість Александр помер за загадкових обставин у 323 р до н. е., не встигши підготувати собі заміну. Аналогічні розправи над тими, хто сумнівався, чинили й римські імператори Август, Калігула, Нерон та інші.
Отож образ боввана — форма влади. Що сталося з цією формою йдеться у другій частині пророцтва, про камінь.
11. Як і про інші елементи Навуходоносорового сну, про нього пишеться двічі. Перший раз, коли Даниїл оповідає цареві його сон, і другий — коли він тлумачить фрагменти цього сну.
Тлумачення сну: "44 А за днів тих царів Небесний Бог поставив царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче і покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки.”
"За днів тих царів...” Мається на увазі Дарія й Кіра, Александра, Августа та його наступників, та, мабуть, і самого Навуходоносора. У той час, коли влада, зароджена у Вавілоні, трансформувалася в мідо-перський, грецький та римський варіанти, у потойбіччі Небесний Бог готував нову духовну форму для всього людства; "всього” — бо сказано: "і те царство не буде віддане іншому народові”. "Іншому”, мабуть, у — значенні "не буде віддане якомусь одному”.
Сон: "34 Ти бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що з заліза та з глини, – і розтрощив їх. 35 Того часу розтрощилося як одне, — залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду; а камінь, що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю.”
Передусім, що таке "одірвався камінь”?
У ті часи, коли писалося пророцтво, і багато століть по тому, на Сході, зокрема також в іудейській землі, існував звичай кидати в людину, яка скоїла важкий злочин, каміння і забивати її до смерті. У каменюванні брала участь уся громада, якщо злочин був тяжкий. Але в пророцтві йдеться про камінь, що одірвався звідкись сам, "не через руку”. Тобто каменювала боввана не людність, а Вища Сила, і вдарила колоса у найвразливіше місце, "що з заліза та з глини”. Тобто удар було нанесено не в моноліт, а в конгломерат. Отож камінь — не тільки знаряддя вбивства, а також символ справедливої відплати. Каменювали не лише тих, хто вчинив побутовий злочин, а також тих, хто порушував закони віри, тобто згрішив проти Бога. Римська імперія скоїла два великі гріхи: розіп’яла Месію і зруйнувала храм – святиню іудейської, а також християнської віри.
Слово "камінь” — тут метафора, за якою сховано силу небесну.
Випадково чи ні, а в тогочасній історії фігурував ще один камінь. Ісуса зняли з хреста до заходу сонця, нашвидкоруч обповили поховальними смугами і поклали в гробницю — невелику печеру, висічену у скелі неподалік від Голгофи. Вхід завалили важкою камінною брилою. А щоб учні Христові не змогли викрасти тіло, біля печери поставили ще й сторожу. Минула доба і ще одна ніч. Коли ж уранці учениці Христа прийшли до гробниці, щоб омити Його тіло і завершити поховальний обряд, то виявили, що камінь відсунутий, а гробниця порожня. Саме на той момент явився їм ангел, який повідомив: "Христос воскрес!”
Отож ідеться ще про один камінь, який символізує звільнення, вихід у відкритий світ нової віри.
І ще про одне і, мабуть, головне значення "каменя”, як наріжного каменя храму (віри). Ось що пише пророк Ісая: "16 Тому Господь Бог сказав так: оце поклав каменя Я на Сіоні, каменя випробуваного, наріжного, дорогого, міцно закладеного. Хто вірує в нього, не буде той засоромлений!” (гл. 28). А ось слова пророка Захарії: "9 Бо оце той камінь, що його Я поклав перед Ісусом. На одному камені сім очей. Ось Я вирізблю на ньому різьбу його, — говорить Господь Саваоф, — і відкину вину цієї землі за один день.” (гл. 3). У такому ж значенні слово "камінь” вживається і в Книзі Псалмів: "22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, — 23 від Господа сталося це, і дивно воно в очах наших!” (гл. 117)
"...А камінь, що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю.” Якщо в окультизмі ріг — символ влади, то гора — це віра — піраміда віри, від простого віруючого, до найвищої конфесійної особи, над якими – тільки Бог. Отож "камінь” це, поза всяким сумнівом, християнська віра, що зруйнувала форму (боввана), розтрощила багатобожне язичництво, яке й існувало завдяки цій формі. А з глини виникла людність з новим наповненням, в основі якого лежить любов. Чи достатньою мірою реалізується воно — наповнення в житті?— це інше питання...
Слова "усю землю” означають земне людство, яке уже тепер налічує близько півтора мільярди християн.
12. Коли людину позбавляють земного життя, сутність її проте не зникає, а перебуває у потойбіччі. Влада, що її зруйнував "камінь”, кинутий "не через руку”, перестала існувати в земному світі. Форму (програму) ж її не було знищено; вона поповнила собою астральний вимір. Мине час, у земному світі складуться сприятливі умови для її функціонування, і вона з досвідом Вавілону, Мідо-Персії, Греції й Риму накладеться на людство і спрацює повною мірою. Що й сталося у двадцятому столітті. Знищеною ж буде ця форма, як свідчить пророцтво св. Івана Богослова, тільки через тисячу років після наших днів, накоївши ще один раз лиха в людському світі.
Матеріальним вираженням "каменя” був Ісус Христос, за ним ішли апостоли, а за ними — їхні учні. Усі вони загинули в муках, крім св. Івана Богослова, який помер своєю смертю на дев’яносто п’ятому році життя в місті Ефесі. Так, Ісуса Христа, перед тим, як розіп’ясти, бичували — били п’ятихвостим канчуком зі свинцевими кульками на кінці кожного ременя. За іудейським законом сорок ударів цього катівського знаряддя вважалося смертельною дозою. Ісуса шмагали тридцять дев’ять разів. Тобто перед тим, як розіп’ясти, його забили мало не до смерті. Тим було порушене навіть римське право, яке забороняло карати людину двічі за той самий злочин. В Ефіопії помер у муках Матвій, який проповідував вчення Христа в Іудеї, Сірії та Персії. У стражданнях померли Варфоломій та Іуда Фаддей після проповіді у Вірменії. Був розіп’ятий на хресті у грецькому місті Патри Андрій, який проповідував у місцевості, де згодом виросло місто Київ. Він дійшов туди по Дніпру. Апостол Філіпп проповідував у Фрігії, Фома — в Індії, Яків Алфеїв — у Сірії та Єгипті, святий апостол Симон Зилот — на Кавказі. Їм на зміну прийшли їхні учні, яких очікувала та ж сама доля.
Це й було "каменем”, який зруйнував боввана.
Як бачимо, географія проповідей охоплювала чи не увесь світ. Стають зрозумілими слова: "А камінь, що вразив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю.” Але не одразу. Кінцем руйнування, мабуть, можна вважати трисоті роки, коли було зведено в єдиний Новий Заповіт усі тексти євангелій і писань апостолів та тих, хто увірував у вчення Христа ще за його життя і невдовзі після його смерті.
Це були земні діяння. Езотеричний же смисл полягав у тому, що одержимі новою вірою люди творили довкола себе магічні ланцюги – середовище однодумців, поєднаних не матеріальними, а духовними цінностями. Люди, які мислять категоріями моралі й духовності, пов’язані між собою через астральний світ. Тобто ідея, яку вони сповідують, має свій відбиток у потойбіччі. Особливістю магічного ланцюга є те, що він складається не лише з думок і почуттів живих людей, а також із сутностей тих, хто помер. Мертва людина є носієм ідеї і в потойбічному світі. Жодну ідею знищити неможливо. Навпаки, чим більше винищуватиметься людей — носіїв ідеї, тим чіткішою і стійкішою вона буде в астральному світі. Напевне, це було відомо й учням Ісуса, які добровільно йшли на тортури і смерть. Найстійкішою основою магічного ланцюга стають мученики за ідею. Не випадково фізичну смерть того чи іншого християнина відзначали, як день його народження, оскільки вважали, що саме в цей день він народився для нового — вічного життя. Обряд складався з поминального бенкету (тризни), читання "легенди” (історії життя і страждань) та співання гімнів.
З астрального світу через сон, через інші поля, якими пронизаний матеріальний світ, ідея, значно підсилена, повертається на землю.
Оскільки магічних ланцюгів було стільки ж, скільки й апостолів та учнів і послідовників, то за короткий історичний період вони злилися в один вселюдський світлий егрегор Христової віри. Тобто утворилася "велика гора”, яка справді наповнила всю землю. Але програма її складалася заздалегідь у потойбіччі: "44 А за днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується.” Царство видалося міцним, і на стільки, що вистояло навіть у найглупішу ніч людства (у роки, наближені до 1881-го), коли у земний світ повернулася попередня форма (бовван), іншими словами — сатана, антихрист, знак якого 666. Воно (царство) втрималося, хоч і зазнало величезних духовних втрат. Ще й тепер, на початку третього тисячоліття, спустошені звіриною душі складають значну частину людства.
Але повернемося до вавілонського двору. На завершення пророцтва Даниїл сказав:
"Великий Бог об’явив цареві те, що станеться потім. А сон цей певний, і певна його розв’язка!”
46 Тоді цар Навуходоносор упав на своє обличчя й поклонився Даниїлові, і наказав приносити йому хлібну жертву та любі пахощі! 47 Цар відповів Даниїлові та й сказав: "Направду, що ваш Бог — це Бог над богами та пан над царями, і він відкриває таємниці, коли міг ти відкрити оцю таємницю!” 48 Тоді цар звеличив Даниїла, і дав йому численні подарунки, і вчинив його паном над усім вавилонським краєм, і великим провідником над усіма вавилонськими мудрецями...”
Copyright © Савченко В.В., 2010