Віктор САВЧЕНКО
І БАЧИВ Я ЗВІРИНУ...
Деякі з розшифрованих пророцтв св. Івана Богослова
"Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воночисло людське. А число її шістсот шістдесят шість."
("Об’явлення св. Івана БОГОСЛОВА")
І БАЧИВ Я ЗВІРИНУ...
Деякі з розшифрованих пророцтв св. Івана Богослова
"Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воночисло людське. А число її шістсот шістдесят шість."
("Об’явлення св. Івана БОГОСЛОВА")
ЗОДЯГНЕНА В СОНЦЕ
1. Уже мовилося, пророцтва відкриваються не послідовно, як їх виклав Іван Богослов, а в ході з’ясування окремих деталей. Вони нагадують сторінку тексту, на якій можна прочитати лиш кілька слів, та й то не підряд. Решта "зафарбована”. Та якщо прочитати хоча б два-три слова, що стоять поряд, то можна вже здогадуватися про попереднє чи наступне за ними слово. До глави 12-ї ми звернулися після того, як з аркуша вже було змито трохи "фарби”. Так, у розділах 13 – 22 тепер угадуються не лише слова, а й цілі рядки, в яких проте не все достатньо чітко розпізнається.
Складність у прочитанні таємничого тексту гл. 12 полягає в тому, що в ній майже не проглядається жодної події земного світу. Якщо, наприклад, за образом семиголової звірини легко вгадується структура компартії, за великою розпусницею — комуністична Москва, то за жінкою, зодягненою в сонце, неможливо розпізнати жодного з реальних образів. Хоча в "Об’явленні...” цей образ передує апокаліптичній главі тринадцятій і пов’язаний з нею "семиголовим змієм”.
"Жінка, зодягнена в сонце, та семиголовий змій.
І з’явилася на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір. 2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу. 3 І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців. 4 Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить... 5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. 6 А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годували її тисячу двісті шістдесят день” (гл. 12).
"Жінка, зодягнена в сонце...” В окультизмі сонце — джерело духовності. Отож образ жінки уособлює духовність. "А під ногами її місяць...” Місяць, як і Орб (Темний сателіт) є осердям тваринної сили. Тобто маємо образ сутності, тваринна складова якої повністю підпорядкована духовній. Згадаймо біблійний вислів "наступити п’ятою на голову змія”, тобто на тваринний інстинкт. "2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу.” Щоб переконатися, що породілля — це тільки образ, наведемо кінець 12-ї глави: "17 І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове” (ця подія відбувалася вже у земному світі). Жінка — образ, метафора, за якою вгадується нова епоха людства, що починається одразу по завершенню кола сонячного Зодіаку. Вона народжувалася, справді, у великих муках. Адже це будуть люди, не схожі на тих, що жили на землі в попередні роки. Оскільки з 1881-го починається нове коло сонячного Зодіаку, то й люди будуть за своєю сутністю схожі на тих, що жили на самому початку попереднього зодіакального кола сонця. Тобто, починаючи з 1881-го, сонце, а з ним і вся його планетна система, повернулися "на круги своя”, у те місце космосу, звідки починався попередній оберт. Відтак і вплив космічних об’єктів на живі організми (гравітація, радіація, магнетизм, акустика і т.ін.) стане таким же, яким був 25920 років тому.
2. "На її голові вінок із дванадцяти зір.” Це дванадцять знаків Зодіаку (людського, а не сонячного), тобто дванадцять різних типів людей, що приходитимуть у земний світ. Дія зодіакальних сузір’їв на них проте буде дещо відмінною від попереднього.
Отже св. Іван повідомив, що у потойбіччі виношуватимуться сутності для нової епохи людства, і що ці майбутні сутності матимуть благословення Вищої Сили. А за те, чи бути їм утіленими у земних людей, а чи знищеними, змагатимуться дві сили, два егрегори: Самаель (сатана) і Михаель (Архангел Михаїл).
"3 І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.” Тобто йдеться про егрегор зла, "змія”, який спочатку перебуватиме в астральному світі і робитиме спробу зашкодити народженню нової сутності земної людини.
"Його хвіст змів третину зір із неба та кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить...” Щоб зрозуміти, що таке "третина зір”, треба осмислити окультний термін "астросом”. Це напівматеріальна оболонка, яка втілює дух у матерію, тобто "програма”, яка відповідає за втілення духа в "скафандр” (тіло) і функціонування "скафандра”, коли в ньому є дух. "Астросом” — слово, що складається з двох грецьких: "астра”— зірка і "сомо” — тіло. Тобто це частка астрального світу. Хвіст змія кинув додолу (у земний світ) третину астросомів (зір), які й стали складовою тогочасного людства, значна частина якого були ті, що "вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове”.
Потім, коли змій програв війну з Архангелом Михаїлом на небі (там переміг світлий егрегор), "скинений він був додолу, а з ним і його анголи були скинені”. "13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати він жінку, що вродила хлоп’я”. Виходить, що жінка була і на небі, й на землі... Отже це, справді, метафора, за якою сховане щось,що визначає поступ, формування, як матеріального, так і астрального світів. Воно виявилося неприйнятним для Самаеля, тому й повів він боротьбу з ним. "14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу”. Два крила — це дві гілки християнства: православна і католицька. Пустиня — спустошене від віри й духовності місце (у часі). Годувати — підтримувати духовно. "Час, і часи, і півчасу” — за цим, мабуть, стоїть якийсь реальний термін.
"15 І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її.” У Івана Богослова вже були аналогічні образи: "а голос Його (Христа) — немов шум великої води”, "а з уст Його меч обосічний виходив” (гл.1: 15, 16). Тобто тут — у 12-ій гл. йдеться про лихе слово змія, метою якого було підірвати віру, що мала стати складовою духовності нової епохи. "16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст...” "Земля” — людність планети, яка "випила” (слухала) словесний потік змія, але не повірила йому.
Після цього "змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.” Починалася епоха сатанинства в земному світі. На одній шостій суші неподільно вже панувала звірина. Слово "воювати” — тут не метафора. Згадаймо вказівку Леніна за номером 13666/2 від 01.05.1919 р., у якій наказується: "...Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно (підкреслення Леніна) и повсеместно. И как можно больше...”
Стародавній егрегор зла, що витає над людством з незапам’ятних часів, бачив у христовій вірі найлютішого свого ворога. Християнство-бо руйнує основу, на якій тримається егрегор "око за око, зуб за зуб”. Першим виконавцем цього егрегора був цар Ірод. Убивство ним чотирнадцяти тисяч немовлят міста Віфлеєма, поміж яких мав бути й Месія, сповідувало дві мети – земну і астральну. У біблійному пророцтві сказано про прихід царя іудейського, тобто альтернативного до існуючого. Тому Ірод, довідавшись про народження Ісуса, пішов на такий жахливий злочин. Але головний мотив — астральний. У земний світ було висіяно зернину, яка, визрівши, дасть плід віри для всього людства. Віри, якій у майбутньому судилося заповнити сутності людей новим змістом, тобто витіснити з них сатанинство Самаеля.
Перед Леніним стояло складніше завдання. Адже зерно проросло, дало насіння, яке розвіялося по всьому світу і зійшло в душах людей. Тобто Ленін воював не з першопричиною, а з наслідком. Але обоє: і цар Ірод, і перша голова радянської звірини вели боротьбу з Богом.
Однаковою мірою вони були й покарані. Ірод помер страхітливою смертю в Ієрихоні — був з’їдений живцем червою. Ленін також конав у жахливих муках. Ось свідчення: "Інтернаціоналісти цілодобово несли варту довкола розкішного двоповерхового особняка, колишнього заміського палацу князя Сергія Олександровича в Горках. Морозної різдвяної ночі 1923 р. вони почули страшне виття, що долинало прямо з-під будинку. Була глибока ніч, у небі світив повний місяць. Клацнувши затворами своїх випробуваних австрійських карабінів, вартові стали сходитися на те виття, вирішивши, що до особняка підійшли з лісу вовки. Але вовків не було. На заскленій веранді першого поверху у кріслі-каталці сидів Ленін, одягнений у тілогрійку й валянки. Підвівши виснажене обличчя до місяця, він тужно й дико вив. Злий дух гукав до своїх побратимів у космосі, благаючи випустити його на волю.” (І.Буніч).
А за рік по тому, у січні 1924 р., робітники копали котлован під тимчасовий мавзолей. Ломом була пробита каналізаційна труба, але пробоїну у лютий мороз не помітили. Та вже з відлигою труба лопнула, заливши нечистотами мавзолей. Церковники, довідавшись про це, казали: "По мощах і єлей”.
Якщо у Леніна була партія більшовиків, то в Ірода — релігійна організація, секта, члени якої вважали Ірода месією і які діяли у спілці з фарисеями. Вони називалися іродіанами і обслуговували царську династію. Іродіани цькували Христа і після смерті Ірода І Великого. Спровадження Ісуса на Голгофу, як і подальше переслідування християн фарисеями, відбувалося під впливом партії Ірода.
У зв’язку з семи головами змія звертає на себе увагу таке. Династію Іродів складали сім царів, а саме: Ірод І Великий — батько, Ірод Архелай — син, Ірод Агріппа ІІ — син, Ірод Антипа — син, Ірод Агріппа І — онук, Ірод Філіпп І — син, Ірод Філіпп ІІ — син. Правління їх припадає на роки найбільшої активності Темного сателіта, коли тваринна складова людської сутності отримала найбільше сприяння для свого розвитку (див. розділ "Темний сателіт (Орб)”, графіки 1, 2) Перефразовуючи Івана Богослова, можна сказати, що жінка тоді була одягнена в місяць, а стояла на сонці. Тому й ім’я Ірода, як і Калігули та Нерона, стало символом звірства для всього людства.
Ось факти неймовірної жорстокості, що їх зафіксувала історія. Ірод І Великий убив трьох своїх синів, дружину Маріамну, тещу Александру і ще багато родичів. Винищив усіх до одного представників попередньої династії Хасманеїв. Убив у Віфлеємі чотирнадцять тисяч дітей, віком до двох років. Багато разів і жорстоко придушував повстання. Усе життя цього правителя означене великою кров’ю.
Це була, так би мовити, перша голова тогочасної звірини.
Ірод Архелай, перекладається, як "начальник народу” (Сталіна — другу голову нинішньої звірини називали "батьком народів”), нічим не відрізнявся від Ірода Великого. По суті це було його продовження. На свято Пасхи убив 3000 іудеїв у храмі й місті. За цей та інші злочини Рим запроторив його до в’язниці, де він і помер.
Ірод Агріппа ІІ, перекладається, як людина, котра при своєму народженні причиняє біль. За його правління ув’язнили апостола Павла.
Ірод Антипа — правив четвертою частиною Іудейського царства (Галілеєю та Персеєю). Відомий як украй розбещений. Забрав у Ірода Філіппа І, брата свого, дружину Іродіаду — онуку свого батька і сестру Ірода Агріппи І. Тобто це було кровозмішання. За намовлянням Іродіади велів обезглавити Івана Хрестителя, який засуджував цей шлюб. Відомо, що Пілат послав до нього Христа перед розп’яттям. Ірод Антипа багато розпитував у Сина Божого, адже йому були відомі події у Віфлеємі, але Ісус не відповів на жодне з його запитань. За домагання царського трону імператор Риму Калігула зіслав його й Іродіаду в м. Ліон у Галії (Франція), де вони провели решту життя у бідності.
Ірод Агріппа І убив мечем апостола Іакова, сина Заведея. Хотів був убити й апостола Петра, та йому щось завадило. Жорстоко переслідував християн. Помер, як і його дід, у великих муках — був з’їдений червою. То була якась внутрішня хвороба, яка тривала всього чотири дні.
Ірод Філіпп І — син Ірода Великого від Маріамни, доньки першосвященика Симона. Був одружений з Іродіадою (сестрою Ірода Агріппи І), яка кинула його та взяла кровозмішальний шлюб з другим своїм дядьком Антипою. Філіпп І великої влади не мав.
Ірод Філіпп ІІ — син Ірода Великого від єрусалимлянки Клеопатри, був одружений із Саломеєю — донькою Філіппа І та Іродіади. Це Саломея, за намовлянням матері, зажадала від Антипи голову Івана Хрестителя. Філіпп ІІ правив Ватанеєю, Трахонітою та Авронітою — четвертою частиною Іудеї. Його правління вважається поміркованим.
Ірод і його рід, справді, були месією, але месією сатани. Таким самим месією був і Ленін.Отож Ірод — іродіани, Ленін — ленінці....
Ось як пише радянська енциклопедія про Ірода: "...іудейський правитель, ставленик римлян. За час його правління проводилося інтенсивне будівництво нових міст, храмів, палаців. Жорстокість, з якою Ірод придушував народні рухи, знайшла своє відображення в біблійних міфах, зокрема в переказах про винищення Іродом іудейських дітей.” Тобто загалом правитель прогресивний, але жорстокий. Подібне пишеться і про Івана Грозного, і про Петра І, методи діяльності яких намагався наслідувати Сталін. До речі, Ірод мав приставку "Великий”. Петро І — також. Ну, а Іван, відповідно, був "Грозний”.
У попередніх розділах цієї книги наводиться доволі прикладів нищення змієм "останків насіння її”. Власне, всю діяльність звірини можна розділити на два основні напрямки: перший — нищення в людях духовності Божої, другий — насадження власної — сатанинської.
За всі 25920 років це, мабуть, була найзапекліша битва між Самаелем і Михаелем. Для Михаеля, хоч він і переміг, вона була надто важкою, оскільки Самаелеві сприяв Темний сателіт.
Битва ця мала два плани: битва програм (егрегорів) потойбіччя і битва їх матеріальних проекцій у земному світі. Отож треба було аби перемогли ще матеріальні носії ідеї... "Звеселися ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов , маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!” (гл. 12).
3. Народження людини пов’язане з муками матері, народження нової епохи — з великими муками для всього людства і кожної людини зокрема. Це відповідальний і водночас хисткий момент. Тому "дитина”, що вродилася, була взята до Бога. За образом "хлоп’яти” проглядається та частина високодуховних сутностей, яких вища Сила утримала від земного пекла перехідного періоду, щоб по закінченню всього, пов’язаного з народженням (кров і таке інше), зробити їх основою нового суспільства.
"5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом.” Чому чоловічої статі? Тому, що епоха Водолія, яка прийшла на зміну епохи Риб і яка триватиме 2160 років (до 4040 р. за нашим літочисленням) — це епоха чоловіча. Їй притаманні інтенсивніші вібрації, тобто уся людська природа налаштована у вищому ключі. Знак Водолія — знак електричний (в окультному значенні), позитивний. Він сприяє чоловічим якостям душі. Уже тепер можна спостерігати, як розкріпачується свідомість жінки (емансипація). Вплив цього знака стимулює у природі позитивні атрибути: інтелект людства спрямовується у науку, в людини з’являється потяг до духовних істин, із свідомості спадає (правда поволі) ярмо релігійного та іншого догматизму. Людина починає говорити про необхідність такої релігійно-філософської системи, яка грунтувалася б на наукових істинах, а ті перебували б у гармонії з духовністю релігійної системи. Образ жінки, одягненої в сонце (духовність), яка стоїть на місяці (інстинкті) і символізує саме таку систему.
4. "...Всі народи має пасти залізним жезлом.” У цьому вислові незрозумілим є поняття "залізний жезл”. Передусім, що таке "жезл”? В окультизмі, а "Об’явлення...” — суто окультний твір, є поняття "магічний жезл”. Це — "магнетичний і електричний кондуктор волі”. Він спрямовує потік волі мага і концентрує його на предметі. Виготовляють магічний жезл зі слонової кістки жіночої особини (найкращі), а також з деревини чорного, кедрового, самшитового дерева, горіха, прибережної верби тощо. Довжина його близько півметра, на широкому кінці — золота накладка, на вузькому — срібний чи мідний наконечник. "Залізний жезл (скіпетр) служить виразним символом суворості та могуті помазаників Господніх проти збурювачів” (Біблійна енциклопедія).
Отож "залізний жезл” — також образ, який символізує закони нової епохи. А оскільки це епоха, якій притаманні інтелект, потяг до наукових і духовних істин, то й закони будуть на сторожі цих атрибутів людської діяльності. Адже "жінка, одягнена в сонце, а під ногами її місяць...”
5. Звертають на себе увагу прикмети змія: "червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.” Нагадаємо, червоний колір — ознака інстинкту, тваринної сутності, "червоне чудовисько в нас” (Кама Рупу). Частота коливань атома червоно-коричневого кольору становить 7560 ангстрем; теософська сума цифр цього числа — 18 (666). Тобто основна прикмета комуністичного режиму була розроблена в астральному світі. Ця програма втілилася в матерію у суворій відповідності з її астральним планом. Навіть сім голів звірини: Ленін, Сталін, Троцький, Дзержинський, Зінов’єв, Каменєв, Свердлов були рудоголові. Це свідчить, що їхні астральні сутності Самаель добирав "власноручно”, як власноручно поклав на ті голови й вінці. Тобто у потойбіччі сутності тих сімох очолювали чорний егрегор. Там же було й визначено десять влад (рогів) держав,які складуть основу імперії антихриста на землі. До речі, в Біблії ріг — символ влади. З яких глибин історії виходить це поняття, сказати важко. Але варто звернути увагу на такий факт. Ізраїльська археологічна експедиція під керівництвом професора Хаіма Расмона, що працювала на руїнах поселення Субейта, розкопала у спідніх шарах бронзового віку людські кістяки, черепи яких були з рогами. Роги трималися досить міцно. Антропологи намагаються дослідити чи роги росли природно, чи їх вживлено в якийсь спосіб. (Газ. "Волшебная шкатулка”, 1997 р., Дніпропетровськ). Якщо ця інформація — не газетна "качка”, то біблійний символ влади має, справді, матеріальне пояснення.
Коли Самаеля було переможено Михаелем і скинено в земний світ, його програма дещо змінилася: із семи голів на чільне місце вийшла одна, потім друга, за нею третя, але вже не з первинної сімки, і так до сьомої. Вінців було також сім, але вони з’являлися на головах послідовно, з дня обрання головою партії.
Отже, 12-а гл. "Об’явлення...” – це пророцтво на важкі пологи людської цивілізації і народження нової епохи.
Copyright © В.В. Савченко, 2010
1. Уже мовилося, пророцтва відкриваються не послідовно, як їх виклав Іван Богослов, а в ході з’ясування окремих деталей. Вони нагадують сторінку тексту, на якій можна прочитати лиш кілька слів, та й то не підряд. Решта "зафарбована”. Та якщо прочитати хоча б два-три слова, що стоять поряд, то можна вже здогадуватися про попереднє чи наступне за ними слово. До глави 12-ї ми звернулися після того, як з аркуша вже було змито трохи "фарби”. Так, у розділах 13 – 22 тепер угадуються не лише слова, а й цілі рядки, в яких проте не все достатньо чітко розпізнається.
Складність у прочитанні таємничого тексту гл. 12 полягає в тому, що в ній майже не проглядається жодної події земного світу. Якщо, наприклад, за образом семиголової звірини легко вгадується структура компартії, за великою розпусницею — комуністична Москва, то за жінкою, зодягненою в сонце, неможливо розпізнати жодного з реальних образів. Хоча в "Об’явленні...” цей образ передує апокаліптичній главі тринадцятій і пов’язаний з нею "семиголовим змієм”.
"Жінка, зодягнена в сонце, та семиголовий змій.
І з’явилася на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір. 2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу. 3 І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців. 4 Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить... 5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. 6 А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годували її тисячу двісті шістдесят день” (гл. 12).
"Жінка, зодягнена в сонце...” В окультизмі сонце — джерело духовності. Отож образ жінки уособлює духовність. "А під ногами її місяць...” Місяць, як і Орб (Темний сателіт) є осердям тваринної сили. Тобто маємо образ сутності, тваринна складова якої повністю підпорядкована духовній. Згадаймо біблійний вислів "наступити п’ятою на голову змія”, тобто на тваринний інстинкт. "2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу.” Щоб переконатися, що породілля — це тільки образ, наведемо кінець 12-ї глави: "17 І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове” (ця подія відбувалася вже у земному світі). Жінка — образ, метафора, за якою вгадується нова епоха людства, що починається одразу по завершенню кола сонячного Зодіаку. Вона народжувалася, справді, у великих муках. Адже це будуть люди, не схожі на тих, що жили на землі в попередні роки. Оскільки з 1881-го починається нове коло сонячного Зодіаку, то й люди будуть за своєю сутністю схожі на тих, що жили на самому початку попереднього зодіакального кола сонця. Тобто, починаючи з 1881-го, сонце, а з ним і вся його планетна система, повернулися "на круги своя”, у те місце космосу, звідки починався попередній оберт. Відтак і вплив космічних об’єктів на живі організми (гравітація, радіація, магнетизм, акустика і т.ін.) стане таким же, яким був 25920 років тому.
2. "На її голові вінок із дванадцяти зір.” Це дванадцять знаків Зодіаку (людського, а не сонячного), тобто дванадцять різних типів людей, що приходитимуть у земний світ. Дія зодіакальних сузір’їв на них проте буде дещо відмінною від попереднього.
Отже св. Іван повідомив, що у потойбіччі виношуватимуться сутності для нової епохи людства, і що ці майбутні сутності матимуть благословення Вищої Сили. А за те, чи бути їм утіленими у земних людей, а чи знищеними, змагатимуться дві сили, два егрегори: Самаель (сатана) і Михаель (Архангел Михаїл).
"3 І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.” Тобто йдеться про егрегор зла, "змія”, який спочатку перебуватиме в астральному світі і робитиме спробу зашкодити народженню нової сутності земної людини.
"Його хвіст змів третину зір із неба та кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить...” Щоб зрозуміти, що таке "третина зір”, треба осмислити окультний термін "астросом”. Це напівматеріальна оболонка, яка втілює дух у матерію, тобто "програма”, яка відповідає за втілення духа в "скафандр” (тіло) і функціонування "скафандра”, коли в ньому є дух. "Астросом” — слово, що складається з двох грецьких: "астра”— зірка і "сомо” — тіло. Тобто це частка астрального світу. Хвіст змія кинув додолу (у земний світ) третину астросомів (зір), які й стали складовою тогочасного людства, значна частина якого були ті, що "вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове”.
Потім, коли змій програв війну з Архангелом Михаїлом на небі (там переміг світлий егрегор), "скинений він був додолу, а з ним і його анголи були скинені”. "13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати він жінку, що вродила хлоп’я”. Виходить, що жінка була і на небі, й на землі... Отже це, справді, метафора, за якою сховане щось,що визначає поступ, формування, як матеріального, так і астрального світів. Воно виявилося неприйнятним для Самаеля, тому й повів він боротьбу з ним. "14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу”. Два крила — це дві гілки християнства: православна і католицька. Пустиня — спустошене від віри й духовності місце (у часі). Годувати — підтримувати духовно. "Час, і часи, і півчасу” — за цим, мабуть, стоїть якийсь реальний термін.
"15 І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її.” У Івана Богослова вже були аналогічні образи: "а голос Його (Христа) — немов шум великої води”, "а з уст Його меч обосічний виходив” (гл.1: 15, 16). Тобто тут — у 12-ій гл. йдеться про лихе слово змія, метою якого було підірвати віру, що мала стати складовою духовності нової епохи. "16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст...” "Земля” — людність планети, яка "випила” (слухала) словесний потік змія, але не повірила йому.
Після цього "змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.” Починалася епоха сатанинства в земному світі. На одній шостій суші неподільно вже панувала звірина. Слово "воювати” — тут не метафора. Згадаймо вказівку Леніна за номером 13666/2 від 01.05.1919 р., у якій наказується: "...Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно (підкреслення Леніна) и повсеместно. И как можно больше...”
Стародавній егрегор зла, що витає над людством з незапам’ятних часів, бачив у христовій вірі найлютішого свого ворога. Християнство-бо руйнує основу, на якій тримається егрегор "око за око, зуб за зуб”. Першим виконавцем цього егрегора був цар Ірод. Убивство ним чотирнадцяти тисяч немовлят міста Віфлеєма, поміж яких мав бути й Месія, сповідувало дві мети – земну і астральну. У біблійному пророцтві сказано про прихід царя іудейського, тобто альтернативного до існуючого. Тому Ірод, довідавшись про народження Ісуса, пішов на такий жахливий злочин. Але головний мотив — астральний. У земний світ було висіяно зернину, яка, визрівши, дасть плід віри для всього людства. Віри, якій у майбутньому судилося заповнити сутності людей новим змістом, тобто витіснити з них сатанинство Самаеля.
Перед Леніним стояло складніше завдання. Адже зерно проросло, дало насіння, яке розвіялося по всьому світу і зійшло в душах людей. Тобто Ленін воював не з першопричиною, а з наслідком. Але обоє: і цар Ірод, і перша голова радянської звірини вели боротьбу з Богом.
Однаковою мірою вони були й покарані. Ірод помер страхітливою смертю в Ієрихоні — був з’їдений живцем червою. Ленін також конав у жахливих муках. Ось свідчення: "Інтернаціоналісти цілодобово несли варту довкола розкішного двоповерхового особняка, колишнього заміського палацу князя Сергія Олександровича в Горках. Морозної різдвяної ночі 1923 р. вони почули страшне виття, що долинало прямо з-під будинку. Була глибока ніч, у небі світив повний місяць. Клацнувши затворами своїх випробуваних австрійських карабінів, вартові стали сходитися на те виття, вирішивши, що до особняка підійшли з лісу вовки. Але вовків не було. На заскленій веранді першого поверху у кріслі-каталці сидів Ленін, одягнений у тілогрійку й валянки. Підвівши виснажене обличчя до місяця, він тужно й дико вив. Злий дух гукав до своїх побратимів у космосі, благаючи випустити його на волю.” (І.Буніч).
А за рік по тому, у січні 1924 р., робітники копали котлован під тимчасовий мавзолей. Ломом була пробита каналізаційна труба, але пробоїну у лютий мороз не помітили. Та вже з відлигою труба лопнула, заливши нечистотами мавзолей. Церковники, довідавшись про це, казали: "По мощах і єлей”.
Якщо у Леніна була партія більшовиків, то в Ірода — релігійна організація, секта, члени якої вважали Ірода месією і які діяли у спілці з фарисеями. Вони називалися іродіанами і обслуговували царську династію. Іродіани цькували Христа і після смерті Ірода І Великого. Спровадження Ісуса на Голгофу, як і подальше переслідування християн фарисеями, відбувалося під впливом партії Ірода.
У зв’язку з семи головами змія звертає на себе увагу таке. Династію Іродів складали сім царів, а саме: Ірод І Великий — батько, Ірод Архелай — син, Ірод Агріппа ІІ — син, Ірод Антипа — син, Ірод Агріппа І — онук, Ірод Філіпп І — син, Ірод Філіпп ІІ — син. Правління їх припадає на роки найбільшої активності Темного сателіта, коли тваринна складова людської сутності отримала найбільше сприяння для свого розвитку (див. розділ "Темний сателіт (Орб)”, графіки 1, 2) Перефразовуючи Івана Богослова, можна сказати, що жінка тоді була одягнена в місяць, а стояла на сонці. Тому й ім’я Ірода, як і Калігули та Нерона, стало символом звірства для всього людства.
Ось факти неймовірної жорстокості, що їх зафіксувала історія. Ірод І Великий убив трьох своїх синів, дружину Маріамну, тещу Александру і ще багато родичів. Винищив усіх до одного представників попередньої династії Хасманеїв. Убив у Віфлеємі чотирнадцять тисяч дітей, віком до двох років. Багато разів і жорстоко придушував повстання. Усе життя цього правителя означене великою кров’ю.
Це була, так би мовити, перша голова тогочасної звірини.
Ірод Архелай, перекладається, як "начальник народу” (Сталіна — другу голову нинішньої звірини називали "батьком народів”), нічим не відрізнявся від Ірода Великого. По суті це було його продовження. На свято Пасхи убив 3000 іудеїв у храмі й місті. За цей та інші злочини Рим запроторив його до в’язниці, де він і помер.
Ірод Агріппа ІІ, перекладається, як людина, котра при своєму народженні причиняє біль. За його правління ув’язнили апостола Павла.
Ірод Антипа — правив четвертою частиною Іудейського царства (Галілеєю та Персеєю). Відомий як украй розбещений. Забрав у Ірода Філіппа І, брата свого, дружину Іродіаду — онуку свого батька і сестру Ірода Агріппи І. Тобто це було кровозмішання. За намовлянням Іродіади велів обезглавити Івана Хрестителя, який засуджував цей шлюб. Відомо, що Пілат послав до нього Христа перед розп’яттям. Ірод Антипа багато розпитував у Сина Божого, адже йому були відомі події у Віфлеємі, але Ісус не відповів на жодне з його запитань. За домагання царського трону імператор Риму Калігула зіслав його й Іродіаду в м. Ліон у Галії (Франція), де вони провели решту життя у бідності.
Ірод Агріппа І убив мечем апостола Іакова, сина Заведея. Хотів був убити й апостола Петра, та йому щось завадило. Жорстоко переслідував християн. Помер, як і його дід, у великих муках — був з’їдений червою. То була якась внутрішня хвороба, яка тривала всього чотири дні.
Ірод Філіпп І — син Ірода Великого від Маріамни, доньки першосвященика Симона. Був одружений з Іродіадою (сестрою Ірода Агріппи І), яка кинула його та взяла кровозмішальний шлюб з другим своїм дядьком Антипою. Філіпп І великої влади не мав.
Ірод Філіпп ІІ — син Ірода Великого від єрусалимлянки Клеопатри, був одружений із Саломеєю — донькою Філіппа І та Іродіади. Це Саломея, за намовлянням матері, зажадала від Антипи голову Івана Хрестителя. Філіпп ІІ правив Ватанеєю, Трахонітою та Авронітою — четвертою частиною Іудеї. Його правління вважається поміркованим.
Ірод і його рід, справді, були месією, але месією сатани. Таким самим месією був і Ленін.Отож Ірод — іродіани, Ленін — ленінці....
Ось як пише радянська енциклопедія про Ірода: "...іудейський правитель, ставленик римлян. За час його правління проводилося інтенсивне будівництво нових міст, храмів, палаців. Жорстокість, з якою Ірод придушував народні рухи, знайшла своє відображення в біблійних міфах, зокрема в переказах про винищення Іродом іудейських дітей.” Тобто загалом правитель прогресивний, але жорстокий. Подібне пишеться і про Івана Грозного, і про Петра І, методи діяльності яких намагався наслідувати Сталін. До речі, Ірод мав приставку "Великий”. Петро І — також. Ну, а Іван, відповідно, був "Грозний”.
У попередніх розділах цієї книги наводиться доволі прикладів нищення змієм "останків насіння її”. Власне, всю діяльність звірини можна розділити на два основні напрямки: перший — нищення в людях духовності Божої, другий — насадження власної — сатанинської.
За всі 25920 років це, мабуть, була найзапекліша битва між Самаелем і Михаелем. Для Михаеля, хоч він і переміг, вона була надто важкою, оскільки Самаелеві сприяв Темний сателіт.
Битва ця мала два плани: битва програм (егрегорів) потойбіччя і битва їх матеріальних проекцій у земному світі. Отож треба було аби перемогли ще матеріальні носії ідеї... "Звеселися ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов , маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!” (гл. 12).
3. Народження людини пов’язане з муками матері, народження нової епохи — з великими муками для всього людства і кожної людини зокрема. Це відповідальний і водночас хисткий момент. Тому "дитина”, що вродилася, була взята до Бога. За образом "хлоп’яти” проглядається та частина високодуховних сутностей, яких вища Сила утримала від земного пекла перехідного періоду, щоб по закінченню всього, пов’язаного з народженням (кров і таке інше), зробити їх основою нового суспільства.
"5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом.” Чому чоловічої статі? Тому, що епоха Водолія, яка прийшла на зміну епохи Риб і яка триватиме 2160 років (до 4040 р. за нашим літочисленням) — це епоха чоловіча. Їй притаманні інтенсивніші вібрації, тобто уся людська природа налаштована у вищому ключі. Знак Водолія — знак електричний (в окультному значенні), позитивний. Він сприяє чоловічим якостям душі. Уже тепер можна спостерігати, як розкріпачується свідомість жінки (емансипація). Вплив цього знака стимулює у природі позитивні атрибути: інтелект людства спрямовується у науку, в людини з’являється потяг до духовних істин, із свідомості спадає (правда поволі) ярмо релігійного та іншого догматизму. Людина починає говорити про необхідність такої релігійно-філософської системи, яка грунтувалася б на наукових істинах, а ті перебували б у гармонії з духовністю релігійної системи. Образ жінки, одягненої в сонце (духовність), яка стоїть на місяці (інстинкті) і символізує саме таку систему.
4. "...Всі народи має пасти залізним жезлом.” У цьому вислові незрозумілим є поняття "залізний жезл”. Передусім, що таке "жезл”? В окультизмі, а "Об’явлення...” — суто окультний твір, є поняття "магічний жезл”. Це — "магнетичний і електричний кондуктор волі”. Він спрямовує потік волі мага і концентрує його на предметі. Виготовляють магічний жезл зі слонової кістки жіночої особини (найкращі), а також з деревини чорного, кедрового, самшитового дерева, горіха, прибережної верби тощо. Довжина його близько півметра, на широкому кінці — золота накладка, на вузькому — срібний чи мідний наконечник. "Залізний жезл (скіпетр) служить виразним символом суворості та могуті помазаників Господніх проти збурювачів” (Біблійна енциклопедія).
Отож "залізний жезл” — також образ, який символізує закони нової епохи. А оскільки це епоха, якій притаманні інтелект, потяг до наукових і духовних істин, то й закони будуть на сторожі цих атрибутів людської діяльності. Адже "жінка, одягнена в сонце, а під ногами її місяць...”
5. Звертають на себе увагу прикмети змія: "червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.” Нагадаємо, червоний колір — ознака інстинкту, тваринної сутності, "червоне чудовисько в нас” (Кама Рупу). Частота коливань атома червоно-коричневого кольору становить 7560 ангстрем; теософська сума цифр цього числа — 18 (666). Тобто основна прикмета комуністичного режиму була розроблена в астральному світі. Ця програма втілилася в матерію у суворій відповідності з її астральним планом. Навіть сім голів звірини: Ленін, Сталін, Троцький, Дзержинський, Зінов’єв, Каменєв, Свердлов були рудоголові. Це свідчить, що їхні астральні сутності Самаель добирав "власноручно”, як власноручно поклав на ті голови й вінці. Тобто у потойбіччі сутності тих сімох очолювали чорний егрегор. Там же було й визначено десять влад (рогів) держав,які складуть основу імперії антихриста на землі. До речі, в Біблії ріг — символ влади. З яких глибин історії виходить це поняття, сказати важко. Але варто звернути увагу на такий факт. Ізраїльська археологічна експедиція під керівництвом професора Хаіма Расмона, що працювала на руїнах поселення Субейта, розкопала у спідніх шарах бронзового віку людські кістяки, черепи яких були з рогами. Роги трималися досить міцно. Антропологи намагаються дослідити чи роги росли природно, чи їх вживлено в якийсь спосіб. (Газ. "Волшебная шкатулка”, 1997 р., Дніпропетровськ). Якщо ця інформація — не газетна "качка”, то біблійний символ влади має, справді, матеріальне пояснення.
Коли Самаеля було переможено Михаелем і скинено в земний світ, його програма дещо змінилася: із семи голів на чільне місце вийшла одна, потім друга, за нею третя, але вже не з первинної сімки, і так до сьомої. Вінців було також сім, але вони з’являлися на головах послідовно, з дня обрання головою партії.
Отже, 12-а гл. "Об’явлення...” – це пророцтво на важкі пологи людської цивілізації і народження нової епохи.
Copyright © В.В. Савченко, 2010