Віктор САВЧЕНКО
АРМАГЕДДОНПродовження
4. Для іудейської традиції притаманне фіксування подій, пов’язаних з жертвами свого народу. Іудеї знали, якою дорогою йдуть і проставляли на ній віхи своїх втрат. Автор далекий від думки, що зібраний ним з різних джерел матеріал дає повну картину поневірянь людей, що їх колись було вигнано з рідної землі. Але й ті, мабуть, куці, дані свідчать про співмірність між масштабом трагедій народу і активністю Темного сателіта. Особливо виразно це бачимо, коли астральні аури семітів і яфетичних народів отримують однаково високий вплив Орба. Тобто тваринна складова людини (будь-якої) вивищується над її духовною складовою. Між народами (силами, потугами) відбувається те, що називають "коса на камінь”. Перемагає сильніший і чисельніший. Що й сталося 3761 — 3861 рр. за еврейським літочисленням (у перше століття н. е.). Саме на це століття припала найбільша кількість "здригань” астральної аури планети — 10 (див. графік 3). Цією ж кількістю сплесків активності Темного сателіта були означені інші народи, що йшли авраамовою дорогою часу (графік 2). Наслідок дивовижного протистояння — 1,1 мільйона вбитими тільки серед переможених, решта депортовані. І це на той час, коли земля ще не була так залюднена, як тепер. 3861 – 3961 роки (2-ге ст. н.е.) забрали в іудейського народу ще понад 500000 людей. Тут, знову ж таки, не враховані втрати переможців.
Далі йде спокійне століття (3961 — 4061 рр. еврейського літочислення чи 3-тє ст. н.е.) — усього один сплеск активності Орба. Для яфетичних народів звірство також пішло на спад.
Лихо (масове нищення, "галут” — вигнання), яке сталося у період від 3761-го до 3961-го євр. літочислення, проте проростає з попереднього століття, коли Орб послав був стільки ж (10) "детонаційних хвиль” на людство (графіки 2, 3). У цей період у земний світ прийшло кілька поколінь людей з ненормальною психікою, які й дітям своїм прищеплювали параноїдальне виховання. Це були покоління, кожен десятий з якого з’явився у світ без табутивного бар’єру. У цей час (63 р. до н. е.) Ізраїль стає васалом Риму. І саме у цей період у земний світ приходить така лиховісна сутність, як Ірод Великий. Але для покоління людей несамовитих, означених сильним тваринним інстинктом, діяння династії Іродів не було чимось надзвичайним. Не дивно, що у 30-і роки н.е. вони не визнають Месії, хоч про його прихід знали з пророцтва Даниїла та від Посвячених. То була ніч людства. Про подібну ніч у кінці другого тисячоліття Нострадамус скаже: "найтемніше, найнепроглядніше затемнення сонця”.
5. Багато хто з істориків називали тодішні події в Іудеї словом "революція”. Так, після смерті Ірода Великого єврейські патріоти, не послухавши миролюбних слів першосвященика Хіллена, оголосили війну наступникові Ірода Архелаю і розіклали намети свого військового табору довкола храму. Військо Архелая знищило 3000 повстанців, багато з яких прийшли в Єрусалим на свято Пасхи (4р. до н.е.). В наступне свято п’ятдесятниці повстанці знову зібралися і багатьох із них знову повбивали. Святилища пограбували легіонери, мистецьки прикрашені аркади храму згоріли, немало євреїв у відчаї покінчило життя самогубством. Загони патріотів почали тепер гуртуватися в сільській місцевості, погрожуючи розправитися з кожним, хто підтримував римську владу. Один такий загін захопив столицю Галілеї Сенфорис. На це в Палестину вторгся з двадцятитисячним військом намісник Сірії Вар. Він зруйнував сотні міст, розіп’яв на хрестах дві тисячі повстанців, тридцять тисяч продав у рабство (Віл Дурант з посиланням на Йосифа Флавія).
Закваска, яку вчинив Ірод Великий і якій він таки ж не давав забродити, з його смертю почала бурхливо шумувати. Її пригнітили силою, але тільки на якийсь час. Наростав внутрішній опір. Адже у храмі приносили жертви Яхве в ім’я імператора, тобто поневолювача-язичника. А вже коли Калігула видав наказ про спорудження у храмі своєї статуї, ось-ось мало було спалахнути нове повстання. Тільки зненацька смерть Калігули запобігла тому.
На цей час припадає виникнення руху "зелотів” ("стилетників”). Члени цього товариства поклялися вбивати кожного, нелояльного до свого народу. Вони змішувалися на вулицях з натовпом, стромляли стилет у спину своїй жертві і розчинялися поміж люду.
В Іудеї, один за одним, змінювалися римські ставленики, які поводили себе більше, як грабіжники. Так Флор забрав з храму сімнадцять талантів, що спричинило до нового вибуху протистоянь. У відповідь легіони Флора розсіяли натовп, пограбували сотні осель і повирізали їх господарів, а підбурювачів висікли і розіп’яли. У той день, за свідченням Йосифа Флавія було вбито 3600 іудеїв.
Старі або заможні люди радили потерпіти, мовляв, повстання проти такої могутньої імперії призведе до національного самогубства; молоді ж і бідаки звинуватили їх у потворстві ворогові і боягузстві.
А ось слова, які можна без зміни (крім числа загиблих) перенести на час жовтневого заколоту в Росії. "Місто і мало не кожна сім’я розкололися на дві партії: одна захопила горішню частину Єрусалима, друга — нижню; вони нападали один на одного, користуючись будь-якою зброєю, що була під рукою. В 68 році між ними відбувся вирішальний бій; радикали перемогли і вбили 12000 людей, включаючи всіх багатих. Повстання переросло в революцію. Повсталі оточили римський гарнізон у Массаді, переконали воїнів скласти зброю і здатися, а тоді знищили всіх полонених” (Віл Дюрант). Тобто маємо той самий сценарій, за яким розвивалися події і у третю ніч людства в Петербурзі, а саме — громадянську війну.
6. "33 Тоді знову Пилат увійшов у преторій (службове приміщення Пілата), і покликав Ісуса, і до нього сказав: "Чи Ти Цар юдейський?” 34 Ісус відповів: "Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?” 35 Пилат відповів: "Чи ж юдеянин я? Твій народ та первосвященики мені Тебе видали. Що таке ти вчинив?” 36 Ісус відповів: "Моє царство не із світу цього. Якби із цього світу було моє Царство, то служба моя воювала б, щоб не виданий був я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси...” 37 Сказав же до нього Пилат: "Так ти Цар?” Ісус відповів: "Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос.”
38 Говорить до нього Пилат: "Що таке правда?”
І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та каже до них: "Не знаходжу я в Ньому провини. 39 Та ви маєте знати, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, відпущу вам Царя Юдейського?” 40 Та знову вони зняли крик, вимагаючи: "Не Його а Варавву!” А Варавва був злочинець” (гл. 18).
"От тоді взяв Ісуса Пилат, та велів збичувати Його. 2 Вояки ж, сплевши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю (пурпур, порфіра, тобто червона тканина) наділи на Нього, 3 і приступили до Нього й казали: "Радій, Царю Юдейський!” І били по щоках Його...
4 Тоді вийшов назовні ізнову Пилат та й говорить до них: "Ось Його виводжу назовні до вас, щоб ви переконалися, що провини ніякої в Нім не знаходжу.” 5 І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: "Оце Чоловік!” 6 Як побачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: "Розіпни, Розіпни!” Пилат каже до них: "То візьміть Його ви й розіпніть, — бо провини я в Нім не знаходжу!” 7 Відказали юдеї йому: "Ми маємо Закон, а за Законом Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!” 8 Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більше, 9 і вернувся в преторій і знову питає Ісуса: " Звідки ти?” Та Ісус йому відповіді не подав. 10 І каже до Нього Пилат: "Не говориш до мене? Хіба Ти не знаєш, що маю я владу розп’яти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?” 11 Ісус відповів: "Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав...”
12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали: "Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! ("кесарів приятель” — почесний титул, що його в той час мало хто мав із римської знаті. Пілату Понтію дозволено було носити цей титул через те, що він був одружений з онукою римського кесаря, яку звали Клавдія Прокула. Вона ж — Клавдія застерігала Пілата: "Не роби нічого поганого Праведнику Тому, бо я нині у сні багато постраждала за нього”). Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві!” 13 Як зачув же Пилат це слово, то вивів назовні Ісуса... 14 Був то ж день Приготування Пасхи, година була близько шостої. І він каже юдеям: "Ось ваш Цар!” 15 Та вони закричали: "Геть, геть із Ним! Розіпни Його!” Пилат каже до них: "Царя вашого мушу розіп’яти?” 16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розіп’ясти...” (гл. 19, Єванг. від св. Івана).
Ці слова, написані майже сучасними для нас стилем та лексикою, не потребують жодних коментарів; вони передають чорні хмари ненависті та жорстокості, що нависли були над тогочасним людом. Темний сателіт протягом ста тридцяти років підряд (на час страти Христа) надсилав у земний світ свої "детонаційні хвилі”.
7. Є в тексті слово, на яке мало хто звертає увагу, але яке проектує трагедію однієї людини (хоча й Сина Божого) на трагедію великої людності, тих, у свідомості кого текла духовна кров Ісуса. Це слово "багряниця” (пурпур або порфіра).
Пілат виводить народові знеславленого Ісуса
Порфіра — червона фарба, яка була поширена на Сході, а найбільше у Вавілоні, де поклонялися Зевсу-Белу (Белу-Мардуку). Там храмові завіси, одяг жерців, шати царів виготовляли з порфіри. Багато хто з вельмож задля пишноти також убиралися в порфіру. Одягання на Ісуса "багряниці” було знущанням. Мовляв, якщо ти цар, то отже тобі личить і царський колір. Це, так би мовити, підтекст дійства. Езотеричний же смисл сховано глибше. Над земним світом на той час мав владу чорний егрегор Самаеля. Однією з його втілених сутностей був цар іудейський Ірод. До боротьби з Христом він готувався ще до народження Ісуса. Але розправитися з ним йому не судилося. Це зробили згодом іродіани – партія Ірода (тогочасна звірина), які вважали Ірода своїм богом. Треба сказати, Ірод багато зробив для розбудови єрусалимського храму – святині іудаїзму і тому мав підтримку у релігійної знаті. Отож убивство Ісуса мало дві причини: перша (видима) та, що він назвав себе Сином Божим і друга — іродіани виконували програму свого "вождя”, який ще до народження Христа був анти-христом. Усе те відбувалося в ніч людства, коли в свідомості кожного — в кого більше, у кого менше, було від князя темряви. А "державний” колір царства Самаеля (див. схему еманацій Септенера) червоний, а число його 666; червоне з числом 666 поєднує те, що й число сатани, і довжина хвилі коливань атома червоного 7560 ангстрем дають ту ж саму теософську суму 18. Саме під цим державним кольором "змія великого, вужа стародавнього” у 1917-м почалося нищення православного християнства. "Багряницю”, яку 33-го одягли на Месію, 1917-го одягли на багатомільйонну людність. Не сталося жодного більш-менш значущого дійства, від смертного вироку окремій людині до великомасштабних заходів спорудження таборів смерті, над якими б не майорів червоний стяг — "багряниця”. Годі вже й казати про нищення церковних пріоритетів та духовних набутків церкви. Згадаймо наказ Леніна за номером 13666/2 від 1-го травня 1919 р., у якому закодовано таке: число 13 означає "смерть”; 666 — що смерть прийде від сатани (звірини); 2 — буде дві голови звірини, які нищитимуть церкву. Що й сталося. Під "багряницею” радянська звірина знищила 62 млн. людей. Всього ж комуністичними режимами світу було знищено 110 млн. людей. Але це вже було у другу – темнішу за попередню — ніч людства. Тут астральна аура планети надсилала свої "детонаційні хвилі” у земний світ з найближчої відстані.
Свято нищення православ’я відзначали щороку. Власне, то була окультна містерія, під час якої все довкола потопало в морі червоних прапорів та гасел. Містерія та мала назву всенародного свято 1 Травня. "І побачив я жінку, що сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневаженими, яка мала сім голів і дев’ять рогів. 4 А жінка була одягнена в порфіру й кармазин (темно-червоний колір), і приоздоблена дорогоцінним камінням і перлами... 6 І бачив я жінку, п’яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивувався я дивом великим...” ("Об’явлення св. Ів. Богослова”, гл. 17).
Ті, хто вимагав від Пілата "Розіпни, Розіпни!”, прийшли у світ у століття з найбільшою частотою здригань Орба —10. Ті, хто належав до радянської звірини, також народилися у століття, коли Орб послав у земний світ 10 "детонаційних хвиль” (у роки, наближені до 1881-го). Різниця між першими і другими в потужності "хвиль”. Тому й армагеддон двадцятого століття був страхітливіший від армагеддона, коли розіп’яли Месію. Про це промовисто свідчить графік втрат єврейського етносу на іудейській дорозі часу. Православне християнство, на відміну від іудаїзму, не має традиції фіксувати свої втрати. Тому авторові цих рядків не пощастило наповнити графік активності Орба втратами людей на христовій дорозі часу. Відомо тільки, що всього загинуло від комуністичного режиму в Радянському Союзі 62 млн., зокрема українців понад п’ятнадцять мільйонів, що завдало непоправного удару по генофонду нації. У свідомості українця упродовж ще не одного покоління ятритиметься недовіра і страх.
Отож за два тисячоліття нашої ери людство пережило два великі армагеддони – перший на початку ери, другий наприкінці другого тисячоліття. І перший, і другий проростають від початку й кінця останньої (12-ї) Пророчої ери, а саме від 279 р. до н.е. і 1881 р. н.е. (23760-го і 25920 р. сон. Зод.). Усі ці роки дають ту ж саму теософську суму — 18.
Великих втрат зазнав іудейський етнос у сімнадцятому столітті. Світською, так би мовити, причиною було те, що євреї опинилися в епіцентрі протистояння слов’янських народів: поляків, українців і росіян. І оскільки вони — євреї були не найбіднішою верствою поміж християнського люду, то й грабували, а часто й убивали їх усі ворогуючі сторони. До того ж вони після депортації з Іспанії, Франції та інших країн Західної Європи, ще не встигли як слід адаптуватися поміж слов’ян і отже вважалися чужорідним елементом. Багато хто з них дав себе використати знаті, ставши управителями маєтків і т. ін., а відтак обернувся на ворога простого люду.
А тепер знову звернемо увагу на графіки активності Темного сателіта для цього періоду. Для християнського світу (граф. 1) вона — активність не була надмірно великою — 7 – 8 імпульсів на століття. Для іудейського ж (граф. 3) сягнула критичної межі 9 – 10 "здригань”. Хроніка цього століття свідчить, що 5408-го (1648-й християнського літочислення) року, за передбаченнями кабалістів, мусив був прийти Месія, син Давидів, і звільнити священну землю — Ізраїль. Отож євреї всього світу жили цією надією. Психіка їх – темпераментних південців перебувала у вищому регістрі, а це — нетерпимість, знервованість, одержимість. Тому й розправа над ними бувала дуже жорстокою. Наприклад, у Пальмі на Мальорці, як писалося вище, було спалено багато тисяч іудеїв, у Мадриді — 86 людей, у Франкфурті було знищено цілий єврейський квартал. Додамо до переліченого вбивства, знущання та депортацію у багатьох країнах Західної Європи.
Отож друга причина втрат єврейського етносу у 17-м столітті — окультна.
І знову ж таки, розшукати дані про систематичні втрати християн (православних і католиків) авторові не пощастило. А їх було, як свідчать історичні події, на порядок більше, адже бойові дії вели саме вони.
8. Що таке хрестові походи, відомо кожному; хто і коли їх розпочав знають історики. А про те, що їх розпочали люди, які прийшли у світ у роки активного Орба, навряд чи кому відомо. Якщо взяти графіки активності Орба для авраамової і християнської доріг часу, то на них найбільша кількість "здригань” — 10 для першої припадає на кінець дев’ятого — початок десятого століть; для другої на кінець десятого — початок одинадцятого століть. Отож навісніння для людей, які жили за авраамовим і християнським календарями сягнуло свого максимуму в 900-ті і, відповідно, в 1000-ні роки. У цей час у земний світ прийшли чотири покоління сутностей, тваринна складова аури яких отримала максимальне (і близьке до того) сприяння Орба. Що й стало основною — глибинною причиною нетерпимості та навісніння тих, хто організовував хрестові походи і був їх учасником. Релігійні й завойовницькі мотиви то – тільки наслідки.
Про хрестоносців написано багато історичних досліджень, художніх творів, поставлено кінофільмів, але скільки їх — "визволителів гроба господнього” загинуло — невідомо. Залишилися згадки тільки про те, що під час захоплення Єрусалима 1099 року вони вбили понад 165 тисяч євреїв та мусульман.
Порівнявши найвищі активності Орба для трьох шкал часу, можна завважити, що для іудеїв, тих, хто жив за авраамовим календарем, і християн максимум "здригань” становить 10; іудеї жили при активності Орба дев’ять пульсацій на століття 300 років, авраамівці — 100, християни – 100. Схоже, що діяльність хрестоносців стимулювали ті, хто жив за іудейським і авраамовим календарями, тобто етноси, аури яких більш чутливі до посилань Темного сателіта. І ця закономірність зберігається упродовж усього дослідженого періоду (див. графіки): спочатку "дихання” Орба відчувають іудеї, потім авраамівці і вже потім християни.
Виходячи з цього, можна сказати, що Орб по-різному впливає на представників різних релігій. Наприклад, християни найменш вразливі. Пояснити це генетичними особливостями нації важко, адже поміж іудеїв чимало неєвреїв, а поміж християн багато південців і людей неяфетичної раси.
9. Як і тисячу років до того, події оберталися довкола хрестової віри, як у країнах, де ця віра мала вже тисячолітнє коріння, так і поміж язичників, куди християнство тільки-но проникало, наприклад, у Київській Русі, де відлік часу вели за авраамовим літочисленням.
Ось хроніка військових походів київських князів у часи наростання активності Орба (взято з "Повісті врем’яних літ”):
В літо 6364 (858 р. н. е.) цар Михайло пішов з воями берегом і морем на болгар...
В літо 6374 (866) ходили Аскольд і Дір на греків. І прийшли в 14-те літо Михайла царя. Цар же ходив на агарян (мусульман)...
В літо 6390 (882). І пішов Олег, взявши воїв своїх багато... І взяв Смоленськ... І взяв Любич...
В літо 6391 (883) почав Олег воювати проти древлян, і підкорив їх.
В літо 6392 (884) ходив Олег проти сівери, і переміг сіверів...
В літо 6425 (907). І пішов Олег на греків...
В літо 6419 (911) велика списоподібна звізда була видна на заході...
В літо 6422 (914) ходив Ігор на древлян і переміг...
В літо 6428 (920) Ігор воював проти печенігів...
В літо 6442 (941) Ігор ходив на греків. (На цьому слід трохи зупинитись). ...І як прийшли вони, і пристали (до берега), і стали воювати в країні Віфінській, і полонили їх по Понту (Чорному морю) аж до Іраклія і до землі Фофлагонської. І всю країну Нікомедійську пополонили, і Суд весь спалили. І кого брали, тих розтинали, інших, як мішені, розставляли і стрілами розстрілювали, і хребти ламали, назад руки зв’язавши, і цвяхи залізні посеред голови їм забивали. І святих церков багато вогневі віддали... І раду радила русь, і вийшли оружно проти греків, і битва між ними була жорстока, і ледь-ледь подолали греки. Надвечір повернулися руси до дружини своєї і вночі, посідавши в лодії, відбігли. Феофан же зустрів їх у лодіях вогнем, і почав пускати вогонь трубами на лодії руськії, і було видно страшне чудо: і русь же, бачачи полум’я, стрибала у воду морську і хотіла врятуватися, і тільки деякі додому повернулись. Ті ж, що в землю свою повернулись, — кожен своїм оповідали про те, що сталось, і про вогонь із лодій: "Неначе блискавку небесну, — казали, – мають греки у себе і, її пускаючи, нас попалили, і через це не здолали ми їх...”
В літо 6452 (944) Ігор зібрав багато воїв: варяги і русь, і печеніги, і взяв від них заложників, – пішов проти греків у лодіях і на конях, прагнучи помститися за себе...”
Описання такої жорстокості не часто зустрінеш у літописах. Хто ж те скоїв? Люди, яким тоді було від двадцяти до сорока років, тобто ті, хто народився в межах 6410 — 6430 рр. авраамового літочислення — у час найбільшої активності Темного сателіта. Скільки років тоді було заводієві акції — Ігореві? У "Повісті врем’яних літ” є такий запис: "В літо 6411 (902) Ігор виріс і ходив...” Якщо під словом "виріс” мається на увазі 18 – 20 років, то в році 6449 (941) йому було близьки шістдесяти років. Народився він, скоріше за все, у 6381 році, а виховувався у "ніч” тогочасного людства (див. графік 2).
Поміж київських князів він залишив в історії чи не найглибший слід.
Але продовжимо хронологію військових походів язичницької Русі.
В літо 6454 (946) Ольга зі своїм сином Святославом військо велике і хоробре зібрала і пішла на деревську землю...
В літо 6473 (965) пішов Святослав на козар...
В літо 6474 (966) Святослав переміг вятичів...
В літо 6475 (967) іде Святослав на Дунай воювати болгар...
В літо 6479 (971) прийшов Святослав у Переяславець, і закрилися болгари. І вийшли болгари на січу велику проти Святослава, і була січа велика...
В літо 6484 (976) пішов Ярополк на брата свого Олега у деревську землю...
В літо 6489 (981) пішов Володимир на ляхи і захопив городи їхні Перемишль і Червен...
В літо 6490 (982) повстали дружно вятичі, і пішов на них Володимир і переміг їх вдруге...
В літо 6491 (983) пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їхню...
В літо 6492 (984) пішов Володимир на родимичів...
В літо 6496 (988) пішов Володимир із воями на Корсунь, город грецький...
В літо 6501 (993) ходив Володимир на хорватів...
В літо 6226 (1018) прийшов Болеслав з ляхами і Святополком на Ярослава...
В літо 6527 (1019) прийшов Святополк з печенігами силою грізною...
В літо 6531 (1023) пішов Мстислав на Ярослава з козарами і косогами...
В літо 6539 (1031) Ярослав і Мстислав зібрали воїв багато, і пішли на ляхів, і знову зайняли городи Червоноруські...
В літо 6546 (1038) Ярослав ходив на ятвягів...
В літо 6548 (1040) Ярослав ходив на литовців...
В літо 6549 (1041) Ярослав ходив у лодіях на мазовшан...
В літо 6550 (1042) Володимир, син Ярослава, ходив на ям і переміг їх...
В літо 6551 (1043) послав Ярослав сина свого Володимира на греків...
В літо 6566 (1058) Ізяслав переміг голядь...
В літо 6573 (1065) ходив Святослав на Ростислава до Тмуторакані... У ті ж времена було знамення на заході: зірка превелика, неначе з кривавими променями, сходила звечора після заходу сонця, і так було сім днів. Се віщувало не на добро. Після цього було усобиць багато і нашестя поганих на Руські землі, бо ця зірка була неначе кривава і віщувала кровопролиття. У ті ж времена було дитя викинуто в річку Сітомлю, це дитя витягли риболови з неводу, його роздивлялися до вечора, і знову вкинули його в воду, бо на його лиці були сороміцькі частини тіла, а про інше через сором і говорити не можна. Перед цим же временем сонце перемінилося, було не світле, а ніби місяць... Так ото подібні знамення бувають не на добре.”
Справді, після цього знамення літописні дати сповіщають уже про міжусобні війни. Русь перестає бути агресором і стає, навпаки, об’єктом нападу половців. Тепер після слів "В літо” стоять роки спорудження церков, смерті князів і священиків, перезаховання мощів і т.ін.
Відповідно до "Повісті врем’яних літ”, київськими князями було здійснено завойовницьких походів у період: з 800 до 900 рр. — 5; з 900 до 1000 рр. — 18: з 1000 до 1100 рр. — 11. Отож найбільша кількість агресій, як і рівень жорстокості, припадає на століття, коли активність Темного сателіта для авраамового календаря, за яким жила Русь, сягнула максимуму — 10 (900 – 1000 рр.) У цей час навіснінням були означені і вожді, і виконавці. В одинадцятому ж столітті здійснювали походи ті, хто народився в десятому, до того ж уже хрещені.
Часи "ночі” людства супроводжувалися знаменнями. Крім двох згаданих, що сталися 6419 (911) та 6573 (1063) рр., літописцем зафіксовано ще кілька. Так, "в літо 6999 (1091)” було знамення на сонці: зникло, мало його залишилося, стало, як місяць о другій годині дня місяця травня в двадцять перший день. ...У це ж літо, коли Всеволод полював на звірів за Вишгородом, і було вже закинуто тенета, і люди загукали, як упав превеликий змій з небес, і вжахнулися всі люди. ...У те ж врем’я земля так стукнула, що багато хто почув. ...У це літо волхв об’явився у Ростові і загинув.”
А ось знамення, яке нічим іншим, як розгерметизацією астрального світу, пояснити не можна.
"В літо 6600 (1092). Предивне чудо було в Полоцьку: тут вночі з’явилися привиди, стогнали опівночі, як люди, шниряли біси вулицями. Кожен, хто із хоромів виходив, щоб побачити, відразу ж був бісами непомітно уражений і від того помирав, і ніхто не насмілювався виходити з хоромів. Після цього почали біси вдень з’являтися на конях, і не було видно їх самих, але видно було копита їхніх коней. І так уражали людей в Полоцьку і його області. Тому і люди говорили: "Мертві б’ють половчан.” Почалося це знамення від Друцька.
У ці времена було знамення в небесах: наче круг був посеред неба величезний.
У це ж літо засуха була, неначе вигоріла земля, і багато лісів самі загорялися, і болота. Багато знаменій було на землі...
У ці ж времена багато людей вимерло від різних хвороб; як говорили продавці хрестів (надмогильних), від Пилипового дня до м’ясопусту продали сім тисяч хрестів. Було це за гріхи наші...
В літо 6607 (1099)... було знамення над Володимиром у місяці квітні: два кола, а в них неначе сонце, і так до шостої години, а на ніч, як три стяги світлі і аж до зорь.”
Треба сказати, що знамення 1065, 1091, 1092 та 1099 рр. сталися вже на затуханні астрального колапсу Орба. До цього слід додати, що на час активності Орба по Європі прокотилася хвиля руйнівних землетрусів. Зруйновано було й Константинополь. 26 березня 1000 року землетруси призвели до великих руйнувань і пожеж. Христова віра очікувала пришестя антихриста. 999 рік вважали замаскованим, дзеркальним відображенням числа 666. Тим більше, що у попередньому — 998-му в небі з’явилася і кілька днів сяяла велика комета.
Як свідчать європейські хроніки того часу, люди вирішили, що антихрист уже прийшов і очікували кінця світу, а відтак вважали вже марним обробляти і засівати землю, лікувати хворих і відбудовувати зруйновані житла. Це призвело до великого мору, довгих років голоду й розрухи.
Поза всяким сумнівом, період від 900 до 1050 рр. в історії людства був апокаліптичним. На жаль, авторові цих рядків не пощастило віднайти матеріали про кількість людських втрат, але, вочевидь, вони були величезними.Про це свідчать хоча б кількість хрестових походів та агресій язичницької Русі. Вже не мовиться про експансію мусульманства.
Отож усі три розглянуті максимуми Темного сателіта супроводжувалися великими потрясіннями людства і водночас трясінням земної тверді. У книзі "І бачив я звірину...” наводяться факти вулканізмів, зокрема, виверження Везувія, землетрусів у перше століття нової ери, а також дана якісна й кількісна оцінка тектонічних катаклізмів земної кулі за період кінця старого — початку нового кіл сонячного Зодіаку. Так, саме у найнепрогляднішу ніч людства — 1883 р. сталося виверження вулкана Кракатау. Такої сили вибуху, людська пам’ять до того не зафіксувала.
Можна казати, що "детонаційні хвилі” Темного сателіта впливають не тільки на людську свідомість, а також на своє власне тіло — Землю. І що вплив їхній тим суттєвіший, чим більша частота здригань Орба на століття. З досягненням максимуму — 10 починається колапс людства і планетної тверді.
Ключ до розуміння цього — теософська сума 18.
10. А якими подіями означені неапокаліптичні часи?
Як уже мовилося, єврейський етнос перебував у "повідді”. Багато євреїв осіло в західник країнах, багато їх подалося через Чорне море до Дніпра, де в п’ятдесятих роках побував Андрій Первозваний, і на Кавказ. На північному Кавказі вони влилися в Хозарський Каганат, який панував над цим регіоном, і здобули у кочівників велику прихильність, оскільки вирізнялися з-поміж тамтешньої людності освіченістю, розумінням, як будувати державність, а також багатством – великою кількістю коштовностей, які довгий час приховували від римлян. Скоро вони запровадили ефективну систему збирання данини з підвладних хозарам племен, а невдовзі самі стали збирачами. Та найголовнішим наслідком від вливання євреїв у Каганат було те, що хозари прийняли іудаїзм.
Так велося аж до кінця восьмого сторіччя, коли могутність Хозарського Каганату після воєн з арабами, що тривали півстоліття, була підірвана. Араби, які на той час прийняли іслам, вихлюпнулися з Аравійської пустелі на Середземномор’я та Причорномор’я у кінці 7 – 8 ст. У зв’язку з цим багато євреїв переселилися на підвладні хозарам землі на Оку, а частина мігрувала до Дніпра, де вже існувала міцна єврейська громада і де євреї промишляли торгівлею та лихварством. Лихварство ж приводило часто до боргового рабства того, хто позичав. Отож єврейська хроніка 823 року відзначила перший погром у Києві і спалення синагог. Другий погром у Києві стався 1024 року, за князювання Ярослава Мудрого. (На час погрому князь перебував у Новгороді). Мотивами погрому було те, що багато киян опинилися в борговому рабстві у євреїв, а також те, що до Києва підійшов Мстислав з хозарами; кияни їх у місто не пустили. Виступи проти євреїв-лихварів спонукали згодом Ярослава скасувати боргове рабство. Але ці два сплески навісніння сталися уже в ніч людства.
Та повернемося до неапокаліптичних часів. Для слов’ян на початку другого століття н.е. тривав так званий Черняхівський період, який характерний торгівлею зерном з Грецією та Римом, зростанням культури. Ареал слов’янського поширення — від Дніпра до Карпат і на північ до Прип’яті. У цей період слов’яни, що селилися між Дніпром і Дністром, не споруджували укріплень, що свідчить про мирний час. Крім того, міжплемінний союз тут був досить міцний. Отож з кінця першого століття почалися часи розквіту. У Велесовій книзі, написаній волхвами ще задовго до Київської Русі, мовиться про плем’я, яке проживало на Середньому Подніпров’ї і яке мало назву руси або русичі. Від них походить назва річок Рось і Русава. Між іншим, латиною слово "русь”, "рустикус” перекладається як "орач”, "хлібороб”. Як видно, назва ця йде прямо від народу Оріїв (Аріїв) – родоначальників південно-східних слов’ян.
Що ж до північно-слов’янських племен, то вони були сховані лісами, а відтак відірвані від цивілізованого півдня. Вони перебували на стадії так званої "зарубенецької” культури і загальмувалися у своєму розвитку щонайменше на 300 років.
У трисотих-чотирисотих роках з-поміж південно-східних слов’ян починає виділятися найчисельніше плем’я — поляни. Вони й організували так званий "антський союз” з метою протистояти готам (плем’я східних германців). Антський союз підкоряє на якийсь час готів. Але тут обійшлося без звірства. Анти не пригнічували готів; залишили їм навіть землі і державність. Але готи, запросивши в гості князя Божа з синами і його сімдесят вельмож, підступно вбили їх ("розіп’яли для страшного прикладу”). Відтак зненацька напали на полян. Після того почалася довга й виснажлива війна з готами. Зрештою анти знову вийшли у Причорноморські степи, відкинувши готів за Дунай (візіготи) і на схід за Дон (остроготи). Тим часом, зі сходу наближалися кочівники гунни, які "взяли антів в оборону проти готів і з допомогою вірної ім частини готів знищили своєвільного Вінітара” (М.Грушевський). Утворилося щось схоже на союз антів з гуннами, який очолив Аттіла. Це було могутнє утворення. Йому платили данину Рим і Греція. По смерті Атілли (453) союз розпався. Атілла залишив глибокий слід в історії, але прив’язати його діяння до активності Темного сателіта важко, адже союз той складався з язичників-русів, які датували події за авраамовим календарем, і гунів, які свою віру, як і літочислення, винесли ще, мабуть, з Китаю.
Є свідчення про те, що Атілла не проявляв нетерпимості до чужорідної віри. Так, захопивши Рим, він не став руйнувати Хрестової церкви, а тільки обклав державу даниною. Існує навіть художнє полотно, на якому папа римський умовляє Атіллу не руйнувати міста і храмів. Тобто ідеєю тодішніх воєн було загарбництво, а не релігійний фанатизм, як це сталося між римлянами та іудеями у перше століття, між язичниками та християнами у десяте і між марксистами та християнами у двадцяте. Завойовниками рухала жадоба, а не шаленство. А в таких випадках убивають тільки того, хто чинить опір.
При ознайомленні з історичними джерелами цього періоду впадає в око те, що анти — праукраїнці завжди жили на своїй території, яку боронили від завойовників. Спершу такими були готи, потім аварці, пізніше хозари й печеніги.
Смутні часи для слов’янства почалися з поверненням зі сходу колись вигнаних остроготів. Вони прийшли під натисном аварців, які насувалися з прикаспійських степів на захід (568). Треба сказати, що в цей час найменших утисків поміж слов’ян зазнали анти. Як свідчать історичні джерела, аварське військо дуже неохоче сприйняло план свого кагана йти на антів. Воно навіть збунтувалось і не пішло.
У другій чверті сьомого століття аварська держава упала, а в третій чверті міцніє хазарська держава, яка, з одного боку, боронить степи від нападу кочових орд, з другого — сама стає загрозою слов’янству.
Історичні джерела про події на Подніпров’ї від 100 до 800 р. украй куці. Це переважно візантійські хроніки, а пізніше літописні матеріали "Повісті врем’яних літ”, писані заднім числом за сто-двісті років.
Але у браку інформації є також інформація. А саме: у цей період не сталося нічого справді апокаліптичного. Бо якби таке сталося, то воно було б зафіксоване в історії людства.
Втім, навалу гуннів на Західну Європу історики вважають великим випробуванням для західного світу. З гуннами, напевне, були й анти, й словени, й дуліби та інші племена. Якщо слов’яни жили за авраамовим календарем, то гунни невідомо якого літочислення дотримувались, а відтак невідомі й особливості впливу Темного сателіта на той етнос.
Завойовувалися тоді народи, землі, матеріальні цінності, а не людські душі, що притаманне часам апокаліптичним.
Далі: Армагеддон 11
Copyright © Савченко В.В., 2010