СЬОМИЙ АНГОЛ
Продовження
25. Та повернемося ще раз до 1881 року — року найбільшого за всю історію людства "затемнення сонця"(за словами М. Нострадамуса). Це тоді був переможений і скинутий на землю "змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт"(гл. 12). Церква знала про цю подію на небі, хоч окультні знання і вважає за гріх. Папа Римський Лев ХІІІ 1884-го року оприлюднив енцикліку — звернення до всього світу, де він поділив рід людський на два протилежні табори: один — під Богом, другий — під сатаною. Подальший перебіг подій показав, що папа не помилився. Пізніше вже подібну "енцикліку" проголосила й сама звірина, перемігши у Другій світовій війні аналогічну звірину; вона також розділила світ на два табори — соціалістичний і капіталістичний.
Звертає на себе увагу аналогічність біографій двох вождів.
Гітлер, як і Сталін, був третьою дитиною в сім'ї.
Всі діти у родині, що з'явилися на світ до їхнього народження, повмирали.
Обоє вихідці з бідних родин.
Обоє були недоученими студентами.
Батько Гітлера, як і батько Сталіна, якийсь час також заробляв на прожиття швацьким ремеслом.
І в Сталіна, і в Гітлера кохані жінки покінчили життя самогубством.
І про того, й про того ходили чутки, що вони їх убили.
Ці двоє, поза всяким сумнівом, були фрагментами "змія великого, вужа стародавнього". Вони були ніби дублерами, спущеними в матеріальний світ. Але роботи вистачило обом. По суті вожді являли собою два боки тієї самої медалі, виплавленої зі сплаву, якого досі не знало людство і який можна назвати хіба що "сатанитом". У зв'язку з цим варто нагадати, що Сталін у молоді роки підписував деякі свої підбурливі статті характерним псевдонімом — Бісошвілі.
І в Радянському Союзі, і в гітлерівській Німеччині винищували церковників. Та якщо компартія проголосила релігію дурманом, то фашисти пішли далі — вони нарекли себе носіями Бога — свого — націонал-соціалістичного. Навіть на нагрудних бляхах карбували "Got mit Uns" — "Бог з нами". Але це вже було після приходу до влади Гітлера. А поки що німці відкривали на території Радянського Союзу свої танкові та авіаційні училища, що їх за Версальською угодою не мали права тримати в себе; будували таємні філіали військових заводів; тут таки ж створювалася німецька хімічна зброя і проводилися секретні досліди з нею. А вже після приходу до влади Гітлера, незадовго до початку німецької експансії, високий гість Гіммлер приїздив запозичувати досвід побудови концентраційних таборів та їх режимів утримання. Гіммлер виявився здібним учнем. Не порушуючи радянського прототипу технології нищення людей, він оснастив свої підприємства крематоріями, "душовими", душогубками та іншим. Втім, у таких новаціях у камарада Сталіна не було потреби. Все-бо робив 40—50-градусний мороз. Він же перешкоджав спалахам епідемій через велику кількість трупів.
Слід зауважити, що прихід до влади Гітлера, який з часом проголосить священну війну більшовизму, — фатальний прорахунок самого Сталіна. Він, котрий правив Комінтерном, як внутрішньою структурою СРСР, не дозволив німецьким комуністам об’єднатися з соціал-демократами. Цим він розколов ліву коаліцію, з чого й скористалися фашисти.
Йога стверджує: "Не може бути дружби з темним, може бути тільки рабство у темного". А як бути з дружбою між двома темними? На словах товаришуючи, Сталін і Гітлер пильно стежили один за одним. Німецька розвідка доносила, що кремлівський вождь готує нову світову війну. Гітлер вирішив випередити, поки технологія виготовлення нових озброєнь ще не вийшла з шарашок, де концентрувалася тоді наукова та інженерна еліта, й не стала на конвейєр.
І погнали "дублери" свої народи один на одного під знаменами того ж самого кольору — червоного.
Не зайве нагадати, що поміж семи кольорів, що їх здатне розрізнити людське око, червоний — суть Кама Рупи — престолу тваринних почуттів, поєднаних з Тваринною Душею чи Нижчим Манасом, і є носієм саме цих людських принципів. Нижчому Манасові і Кама Рупі, червоному чудовиську в нас цілком підлягає Астральне Тіло людини. Іншими словами криваво-червоний колір відображає тваринні бажання і не може бути відокремлений від матеріального плану. Ще недавно населення однієї шостої суші не знало іншого кольору, крім цього. Ну, а вже таке поєднання, як синій і жовтий (надто в Україні) вважалося тяжким криміналом.
Другій світовій війні передувало дивовижне знамення. Антрополог Михайло Герасимов, що поновлював обличчя померлих за їхніми черепами, отримав від Сталіна дозвіл відкрити усипальницю Тамерлана.
На початку підготовчих робіт місцеві жителі оповідали повір’я: буцімто не можна порушувати спокій бога війни, інакше не минути лиха — третього дня, мовляв, повернеться Тімур з війною. Так казали старі люди на базарі в Самарканді. Знав про повір’я і Сталін, але йому дуже хотілося побачити обличчя великого завойовника.
Вночі в склепі мавзолею Гур-Емір Самаркандського музею спалахнули прожектори: кінохроніка знімала відкриття могили. Старий, що працював у мавзолеї, благав не відкривати, та над ним тільки посміялись. Під велетенською у 240 пудів мармуровою плитою, в сутінках саркофагу побачили чорну труну, накриту зотлілим золотим покривалом. Тімур помер десь далеко від Самарканда і до місця поховання тіло везли у тій труні. По тому, як з віка вийняли велетенського цвяха і підняли його, Герасимов дістав череп Тамерлана і продемонстрував перед камерою. Плівку надіслали до Москви.
Це було в ніч на 20 червня 1941 року. А двадцять другого червня почалася війна.
26. "17 Сьомий же Ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучний залунав від небесного храму з престолу, говорячи: "Сталося!" І сталися блискавки й гуркіт та громи, і сталося велике трясіння землі... Великий такий землетрус, такий міцний. 19 І місто велике розпалося на три частини, і попадали людські міста... І великий Вавилон згаданий був перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву... 20 І зник кожен острів, і не знайдено гір!... 21 І великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покарання градом, — бо кара Його була дуже важка!" (гл. 16).
В Біблії слово "земля" має два значення: земна твердь і людство. Людство називають землею тому, що людина тілесна складається з тих самих елементів, що й земна твердь. Окультне слово "земля" у значенні людство містить у собі так само два значення — плоть і дух.
У наведеному тексті приховано також два плани: прямий і метафоричний. Прямий — про справжнє трясіння землі; його започаткувало виверження вулкана Кракатау 1883-го року, а також великі землетруси, які почалися наприкінці дев’ятнадцятого століття і тривають ще й досі, метафоричний — трясіння людства; його фізичне й духовне нищення. Обидва плани трясінь пов’язані тією ж самою причиною — наближенням астральної аури — Темного сателіта до свого тіла — Землі.
Прямий план тексту сьомої чаші гніву розглядається в розділі "Темний сателіт (Орб)". У цьому ж розділі спробуємо пояснити його метафоричний, окультний смисл.
Сьома (і остання в минулому тисячолітті) чаша гніву Божого, поза всяким сумнівом, була Друга світова війна. Те, що коїлося протягом 1941—1945 р. р., справді, можна назвати "великим трясінням землі" в прямому і переносному значенні. Якщо зібрати до купи всю вибухівку воюючих сторін і підірвати, то вибух стався б, мабуть, потужніший, аніж виверження вулкана Кракатау. А якщо зібрати до купи всі сейсмічні коливання від снарядів, мін, авіаційних бомб, то це був би всесвітній землетрус великої руйнівної сили. І все те супроводжувалося б блискавками, гуркотом та громами і "...великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей". Не один, тулячись в окопі під артобстрілом чи авіаційним нальотом, проклинав усе на світі, в тому числі й Бога. Навіть побіжний перегляд історії християнського світу від народження Христа свідчить, що такої жорстокої бійні, як Друга світова, людство не знало. Стає зрозумілим і подив св. Івана Богослова — аж три знаки оклику в п’яти стихах (з 17-го по 21-й).
Наведений уривок — чи не найпрозоріше писання, але і в ньому чимало метафоричного. Наприклад, "19 І місто велике розпалося на три частини..." Вірогідно, йдеться про Європу, яка з війною розпалася на три складові: воюючі Німеччина, Радянський Союз та інші держави, уряди яких спочатку дивилися на Гітлера як на силу, що здатна знищити більшовицьку імперію, а згодом як на загарбника. І таки загарбав більшість із них Гітлер — "... і попадали людські міста..." "20 І зник кожен острів, і не знайдено гір!..." В "Об’явленні..." гора — це держава.
Текстові про сьому чашу гніву Господнього відповідні і пророцтва Нострадамуса: "Старий і Новий Заповіти будуть вигнані і спалені, а затим антихрист стане пекельним принцем, і ще востаннє тріпатиме всі Королівства Християнського світу, а також невірні протягом двадцяти п’яти літ і спалахнуть найстрашніші війни і битви, а малі та великі міста, замки та інші споруди будуть спалені, зруйновані, розорені, проллється кров цнотливих дівчат і заміжніх жінок, над вдовами поглумляться, немовлятам розіб’ють голови об міські стіни, і стільки лиходійства з людьми вчиниться з допомогою сатани, принца темряви, що майже увесь світ буде розбитий і спустошений; І перед цими подіями незвичайні птахи кричатимуть у повітрі: «Уі, уі (Сьогодні, сьогодні)..."
Надто впадає в очі тотожність останніх слів цитованого уривка з першими словами стиха 17 гл. 16. "Об’явлення..." "І голос гучний залунав з небесного храму з престолу, говорячи: «Сталося!" Звертають на себе увагу слова "Сатана, принц темряви". Річ у тому, що їх ужито не лише в переносному значенні. Відомо, що Сталін працював уночі. Всі секретарі союзних республік, обкомів і навіть райкомів підлаштовувалися до розпорядку доби вождя і працювали також ночами. Що вже казати про НКВС?
І ще одне: Нострадамус називає правителя «принцем темряви», тобто сином князя темряви. А Маркс писав у вірші:
Бачиш цей меч? —
Князь темряви продав мені його...
Виходить, що меч, проданий князем темряви Марксові (хоч і в метафоричній формі), повернувся до сина (а, може, онука) князя темряви у вигляді марксизму.
Що ж до наведеного терміну — двадцять п’ять років... Якщо від 1953-го (до речі, сума цифр становить 18) — року смерті Сталіна — відняти 25, то отримаємо 1928-й рік, коли новий керівник нової більшовицької імперії вже твердо стояв на ногах.
Нострадамус був завжди точний з числами.
27. Порівнюючи текст про сьому чашу гніву Господнього з Нострадамусовим, можна зробити висновок: або пророк із Франції користувався "Об’явленням..." св. Івана Богослова, або ж вони обоє черпали інформацію з третього джерела. Таким джерелом могла бути книга Єноха — Священі і таємничі списки, вік яких ніхто ще не спромігся визначити. В окультній літературі про них не раз згадується.
Війна була одним із семи покарань. А до того, як "сім Анголів вийшли з храму, і сім кар вони мали" (гл. 15, стих 6), суд Божий відбувся, по якому "...Ангол летів... гучним голосом кажучи: "Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи руці своїй, 10 то той питиме з вина Божого гніву, вина не змішаного в часі гніву Його і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. "А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її і приймає знамення ймення її" (гл. 14).
Напевне, саме про цей випадок ідеться в словах "І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його (себто Божого) гніву..."(стих 19).
Перед війною практично кожен із радянських громадян мав образ звірини на чолі або на руці своїй. Діти були юними ленінцями, підлітки та юнаки — членами ленінської комуністичної спілки молоді, дорослі — комуністами або віруючими в ідеї Леніна. Уже з дитинства кожна людина мала членський квиток із образом вождя світового пролетаріату. Кожна... За винятком десятків мільйонів тих, що сиділи по концтаборах, в’язницях, виселках, поневірялися за кордоном.
Суворі кари наслав Бог на християнський світ, який дозволив себе ошукати тому, кого скинуто було з небес. По суті це була кара за зраду. Найбільше завинило слов’янство, на терені якого викохалася звірина, та Німеччина, яка дала світові Маркса. Тому найбільших руйнувань і страждань зазнали саме ці дві потуги.
28. "13 І почув я голос із неба, що до мене казав: «Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так каже Дух, — вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом". Справді, бо ті, хто вмирав після того, як "Анголи" стали виливати чаші гніву Божого, уже гинули насильницькою смертю у жахливих стражданнях.
Великий гріх нагромадила Церква християнська перед Богом, надто в імперіях, де вона була державною ідеологією. Замість плекати у вірних пломінець духу Божого, вона виховувала в них імперські настрої. А ці останні розроблялися в салонах сановників, далеких, як правило, від Божої, та й людської моралі. Найбрутальніші агресії другого тисячоліття починалися з благословення їх церковниками і в ім’я Бога.
Слуги господні — це тільки люди.
Якби не певний перебіг подій, що сталися на землі дев’ятнадцятого і двадцятого століть, Йосип Джугашвілі закінчив би семінарію, отримав приход, а згодом і єпархію. І побожно ловили б кожне його слово священики й миряни. Адже життя його починалося так: "Під час церковного посту співали троє. То була покаянна молитва. Співці добиралися з кращими голосами, і один з них завжди був Сосо... Вечірнє богослужіння, три хлопчики, одягнені в стихарі, стоячи на колінах, виспівували молитви... Ангельські голоси трьох дітей, відкриті золоті царські ворота, священик з піднятими до неба руками — і ми, виконавці неземного захоплення та павші ниць..." Це спогад Давида Суліашвілі — друга дитинства Сталіна, також професійного революціонера, котрий зрештою опинився в сталінському ж концтаборі.
Коли ж Сосо вперше з’явився в Горійській духовній семінарії, на ньому було нове синє пальто, повстяний капелюх, а шию облягав гарний червоний шарф.
До речі, склад ДЖУ китайською мовою означає червоний, а ДЖУГА грузинською — залізна руда.
Як відомо з фізики, кожен із семи кольорів сонячного спектру, що їх розрізняє людське око, має власну довжину хвиль. Зокрема довжина хвиль червоного кольору (а точніше — на межі червоного й коричневого) дорівнює 7560 ангстремам (7 + 5 + 6 + 0 = 18).
Отож кольоровий код заколоту 1917-го, Другої світової війни і одного з їх рушіїв — Сталіна збігаються: у числовому вираженні він дорівнює 18-ти, тобто числу звірини.
Слід застерегти: червоне не є погане, якщо воно в поєднанні з іншим кольором і дозоване відповідно до здорової людської психіки. Якщо ж в Астральному Тілі людини домінує червоний колір, то психіка її підпорядкована Нижчому Манасові і Кама Рупі (червоному чудовиськові в нас).
Червоний стяг, під яким прийшла звірина до влади, — не просто символ пролитої крові, це "контур", що збуджує Каму Рупу в людині. Проведення навіть мирних демонстрацій під червоними прапорами (незалежно від того, що на них написано) — абсурд. Надивившись на них, людина заряджається агресивністю — на рівні підсвідомості.
А вже коли вождеві треба вершити свої криваві наміри, то тут і сам сатана велів здійснювати їх під червоними штандартами. Велелюдні демонстрації тридцятих років, де радянський люд вимагав розправи над "ворогами народу", проходили під червоними прапорами; як і суди, "трійки", трибунали...
29. Але перший сплеск червоного сатанинства стався 18 березня 1871 р., коли робітники створили в Парижі свій уряд, який назвали Паризькою комуною; він проіснував 72 дні. Стяг у них був червоний, а люду вигубили під ним силу силенну.
Та ще не всі частки "змія великого, вужа стародавнього" скинуті були на землю. Основній голові звірини Володимиру Ульянову було всього рік від народження. Захлинулася Паризька комуна власною кров’ю. Тим часом наближався 1881-й — переломний в історії людства рік. Невидимий орб дедалі щільніше облягав планету, перешкоджаючи втіленню світлих сутностей від сонця і збуджуючи тваринні інстинкти в з в и ч а й н и х людях. Уже в добре підживлений християнськими стражданнями і кров’ю світ прийшла одна з голів звірини, на совісті якої у майбутньому буде багато крові. Це сталося 1877 р., а сутність мала ймення Дзержинський. Майже одночасно, 1879 р. з’явилися ще дві провідні голови звірини — Троцький і Сталін. Символічно, а чи запрограмовано Вищою Силою, перший склад прізвища Бронштейн (справжнє прізвище Троцького) — БРОН означає грецькою "грім, удар блискавки".
Отож 1879-го, напередодні сатанинського 1881 р. з відстанню в кілька місяців у земний світ прийшли дві сутності, одна з яких несла на собі символ грому і блискавки, а друга — червоно-коричневого кольору.
А 18 червня 1883 р. у земний світ була спущена ще одна з майбутніх голів звірини — Каменєв. І знову ж таки, фрагмент справжнього прізвища цього чоловіка (Розенфельд) — РОЗЕН походить від латинського "рожевий, червоний".
Цього ж року з’явилася ще одна голова звірини — Зінов’єв. Хоч у справжньому його прізвищі (Апфельбаум) і немає нічого червоного, проте, коли ми чуємо слово "яблуко" (німецькою апфель), то асоціації червоного у нас виникають. Втім, це не є надто коректним аргументом.
Вже дещо віддаленіше від 1881-го, а саме 1885 р. народилася ще одна голова звірини — Свердлов. Код цього прізвища, як і прізвищ Ульянова та Дзержинського, розшифрувати не пощастило. Але, нагадаймо, всі сім голів були рудоволосі.
Таким чином, у часи, наближені до найбільшого "затемнення сонця" (за словами Нострадамуса) у земний світ уже було скинуто душу "змія великого, вужа стародавнього" — марксизм і сім голів, яким накреслено було стати єдиним організмом і "мати одну думку". Найкривавіші поміж них мали червоно-коричневі ознаки. В майбутньому голова з ознакою "грім, удар блискавки» створить армію, яку нарече "червоною". Армія та буде непереможною і справді подібною до грому та блискавки.
30. Але повернемось до закладин червоного звірства в Російській імперії.
Мало хто замислюється над тим, чому Москву іноді називають білокам’яною. Назва ця походить з тих часів, коли Кремль був з білого каменю. Та ось великий князь московський Іван ІІІ Васильович затіяв спорудження нового — значно більшого від попереднього — Кремля з рудої цегли. Будівництво тривало більше десяти років, а почалося 1485 року (1+ 4 + 8 + 5 = 18). Кремль був столицею для Івана ІІІ Васильовича, Василія ІІ Івановича, Івана 1V Васильовича, котрі правили відповідно в періоди 1462 — 1505, 1505 — 1533, 1533 — 1584. Рівень звірства у Великому князівстві московському (як свідчать історичні джерела) наростав від діда Івана до онука Івана в геометричній прогресії і досяг своєї кульмінації в рік смерті Івана Грозного — 1584-го; а тривало звірство 99 років (1584 - 1485), що в сумі складає 18.
Починаючи від закладин рудого Кремля Велике князівство московське перейшло в іншу якість: доти воно боронило свою незалежність від агресорів, після — розпочало "приращение земли московской".1485-й рік став рудим тавром , позначкою сатани на владі московській.
До речі, Іван 1V Васильович був такої ж масті, як і стіни Кремля — рудої.
Ось що пише сучасник : "Встановлення опричини стало таким дивовижним актом деморалізації московського народу, що навіть якби Сатана хотів би вигадати щось для псування людяності, то й той не спромігся б на щось вдаліше."
Митрополит московський Філіп сказав цареві: "Облиш опричнину! Інакше мені бути митрополитом не можливо. Твоє діло не вгодне Богові й не буде тобі нашого благословення!"
За наказом царя ноги цього чоловіка закували в дерев’яні колодки, а руки в залізні кайдани і морили голодом. А його єдиному родичеві Іванові Количеву відтяли голову і вкинули її в яму, де мучився владика московської православної церкви; до речі , — особа, що номінально дорівнювала цареві. Зрештою Філіпа було задушено.
"У Новгороді нахапали духовних з новгородських та навколишніх монастирів і церков, закували в "железа" і в Городищі поставили на "правеж"; всякий день били їх на правежі, вимагаючи по 20 новгородських рублів з кожного.
Також скликали знатних мешканців і торгових людей. Їх закували в кайдани, а будинки їхні та майно опечатали. 6 січня 1570 року, в п’ятницю, приїхав цар з рештою війська. Наступного дня дане було повеління перебити киями до смерті всіх ігуменів і монахів, котрі стояли на правежі."
Всі найстрахітливіші царські повеління надходили з Кремля, як і найжахливіші тортури відбувалися в Кремлі. "Нерідко по обіді цар Іван їздив мучити опальних. Їх приводили цілими сотнями, а багато з них на очах у царя та за його участі замордовували до смерті. То була улюблена розвага царя Івана. Після кривавих сцен він бував особливо веселим."
Веселився, догулював останній з роду Рюриковичів, що правив слов’янським людом 600 років...
Як сказано, сатана запрограмований на самознищення. Спочатку Грозний власноручно забиває сина Івана — лютого опричника; про всяк випадок, адже надійшов донос про його зростаючу популярність. Тоді за його наказом в Угличі зарізали другого сина. Третій — Федір помер своєю смертю (офіційно), хоча існує версія, що його отруїв Годунов, котрий і став царем.
Заслуговує на увагу ще й такий факт: 1584 року над Москвою з’явилася комета. Уже хворий Іван Грозний ледь підвівся, аби вийти на ганок; довго дивився на комету і, пополотнівши, сказав:
— Ось знамення моєї смерті.
Цар, котрий знав чого варті його молитви, до Бога не звертався, а позбирав чаклунів. Аж із Архангельська терміново попривозили до Москви 16 бабусь-чаклунок. Всі вони свідчили, що Іван 1V помре 18 березня. Обурений пророцтвами Грозний наказав того ж таки 18 березня спалити їх живцем. Проте коли вранці призначеного дня Бєльський (довірений царя) з’явився до чаклунок щоб виконати монаршу волю, ті в один голос почали волати, що день, мовляв тільки-но починається і ще невідомо, чим він закінчиться.
Трагічної розв’язки ніщо не віщувало. Цар почувався добре, був навіть у доброму гуморі. Але сідаючи грати в шахи, він зненацька поточився і схопився за груди. А за хвилину знепритомнів і невдовзі помер.
1712-го року Петро І переніс столицю царства в Петербург. Але ні до, ні після влада не змінила свого ставлення до своїх підданих. Просто вже не було таких екстремумів невмотивованого звірства, як за Івана Грозного. І це тривало доти, доки не прийшла звірина. "В історичні дні Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року Кремль Московський був взятий штурмом загонами Червоної гвардії та революційних солдатів. З березня 1918 року став місцем перебування Радянського уряду" (УРЕ, т. 7). Нарешті в гніздовисько, яке було збудоване під знаком 666, повернувся справжній господар.І повернувся в рік також під знаком сатани. Ухвали про розгортання червоного терору, голодомори, побудови концтаборів і рознарядки про кількість "ворогів народу", як і плани підготовки всесвітньої революції та загарбання всієї Європи, готувалися в Кремлі. А 1937 року, в розпал сталінського сатанинства, на вежах Кремля спалахнули рубінові зорі. Але рішення про їх встановлення на баштах Спаській, Нікольській, Боровицькій та Троїцькій було прийнято 1935 року.
Звертає на себе увагу закладка храму Христа Спасителя в Москві. "Для збереження вічної пам’яті нечуваній ревності, відданості, любові до Віри та Батьківщини, що врятувало Русь від загибелі, вознамірились Ми в першопристольному граді нашім Москві спорудити церкву в ім’я Спасителя Христа. Хай благословить Всевишній Починання Наше! Хай збудеться воно! Хай простоїть храм многії віки!"
Церква мала стати вічним пам’ятником тих, хто віддав життя в боротьбі з наполеонівським нашестям.
12 жовтня 1817 року, в день, коли французи п’ять років тому покинули Москву, на Воробйових горах відбулася врочиста закладка храму в присутності Олександра І.
Але 1827 року (царював уже Микола І) комісію, що її раніше було призначено для побудови храму, ліквідували, а проект А.Л.Вітберга визнали як такий, що його неможливо виконати. Мовляв, грунт під фундаментом піщаний, пронизаний системою природних джерел, а відтак є загроза просідання майбутньої споруди.
Нове місце під храм вибрав сам Микола І неподалік від Кремля.
10 вересні 1829 року відбулося нове закладення храму — відмінного в архітектурному задумі від попереднього. Кладка велася аж до 1858 року (тоді зняли зовнішнє риштування); на престолі сидів уже Олександр ІІ. Завершили ж роботи у 1881 році, але освятити не змогли — цього року терористи вбили царя. Освячення храму відбулося тільки 1883-го — року коронації Олександра ІІІ.
Проіснував храм, споруджений на честь праведно пролитої крові та відданості Вірі Христовій, менше років ніж будувався. Інакше й бути не могло, адже його збудували поряд з вівтарем сатани — Кремлем. Його долю ще до закладин визначили два окультні роки - 1827 та 1881, а також століття з коренем 18.
Втім, якби він не носив імені Христа Спасителя, а, наприклад, Василія Блаженного, то напевне звірина його не зруйнувала б. Адже цей, останній, отримав назву від прибудованого до спорудженої Іваном Грозним церкви Покрови Святої Богородиці на Рву "придела" над могилою юродивого Василія Блаженного, котрий помер у віці 82-х років і котрого "шанував і боявся" сам Іван Грозний "яко провидца сердца и мыслей человеческих". Але найбільша відмінність цих споруд була в тому, що одну зведено як пам’ятник патріотизму й самовідданості, іншу ж як пам’ятник загарбництву. Адже її було споруджено на честь перемоги Івана Грозного над військом царевича Епанчу, взяттю Казані і вчиненої там різанини.
31. Всі істоти, від найвищої святої сутності до примітивної одноклітинної мають своє особисте число, що відрізняє її і стає джерелом її характеристик, прикмет і якостей, а також і долі.
Випадковість, — вчить Карнелій Агріппа,— є насправді лише невідома прогресія, а час — тільки послідовність чисел. Як свідчить історія, числом кодується не лише окрема людина, а ще й ідея. В алфавітах деяких націй кожна літера має свою числову величину. Зокрема, кожне єврейське слово складає число, а кожне число — слово. Так, сума числових величин літер слова "Мойсей" складає 345 (5 + 300 + 40), а слова "Ієгова" (дослівно: "Я єсмь Сущий") — 543 (21 + 501 + 21). Тобто 345 є дзеркальним відображенням чи прочитаним навпаки числом 543. Крім того, що ці числа відображають єдину — Божу сутність, вони, будучи складені (345 + 543), дають кабалістичну величину імені Христа — 888.
Напевне, існує аналогічний спосіб прочитання також і числа звірини... Скоріше за все, в числі 666 закодовано реальні імена сатани і його земного пророка. Можна тільки здогадуватися, що тим останнім був Карл Маркс. Число ж 18 — лише краєчок таємниці земного сатанинства, але й воно відповідає на багато питань, на які досі не було відповіді. Так, воно є кодом ідеї марксизму, червоного кольору, кодом найкривавіших людей останніх двох тисячоліть — Леніна, Сталіна і Троцького. До речі, червоне для компартійця було не просто кольором, а кров’ю марксистсько-ленінського вчення, що струмувала мільйонноголовим тілом невидимою рідиною.
Слово "сатана" — древньоєврейське. Його значення — супротивник, ворог. У Святому Писанні воно означає те ж саме, що й слово "диявол" — верховодець злих духів, ворог Бога, спокусник і губитель людських душ.
Слово "диявол" — грецького походження. Це злий, підступний ангол, який прагне спокусити людину та навіяти їй хибні думки і лихі наміри.
По суті те ж саме.
Православна віра проростає з іудаїзму, тому й символи, як і тайнопис, у них мали бути схожими. Справді, якщо взяти давню слов’янську азбуку глаголицю, яка віддавна була відома в Київській Русі і якою користувалися в Македонії, Моравії, Чехії, Паннонії, Болгарії та Хорватії, то її створено за тим самим принципом, що й древньоєврейський алфавіт, а саме кожній літері відповідає число (див. табл.). Проте на відміну від єврейського алфавіту, який має 22 літери, глаголиця нараховує їх аж 42.
В єврейському алфавіті число 666 означає ала диявол, сатана (слово ала - він є ставиться перед назвами імен). У слов’янській азбуці — глаголиці — смерт (м’який знак тут числа не має ) і диктат:
Таким чином, у глаголицю, мабуть, через грецьке письмо, перейшов і древній тайнопис. Власне, символ, за яким ховається програма випробувань для людства, надто для православного світу, що її підготувала Вища Сила. Настав час — останнє століття другого тисячоліття — і вона спрацювала. Кожен звідав, що таке диявол і сатана, що таке смерть і диктат.
У світлі сказаного звертає на себе увагу те, що вождь світового пролетаріату мав вісімнадцять псевдо. А саме:
1. В.И.Ивановский.
2. Джон Фрей.
3. Иван Иваныч.
4. Иорданов.
5. И-чин-ли.
6. Константин Петрович Иванов.
7. Николай Петрович.
8. Н.Леницын.
9. Профессор Мюллер.
10. Синьор Дринь-Дринь.
11. Собакевич.
12. Тяпкин-Ляпкин.
13. Федор Петрович.
14. Финский повар.
15. Ф.Ф.Ивановский.
16. Чхеидзе.
17. Шкурка.
18. Ленин.
Підрахуємо кількість літер у повному імені вождя:
Владимир Ильич Ленин
12345678 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18.
Ось як почала порядкувати перша голова звірини:
Российская
Социалистическая Федеративная
Советская Республика
Центральный Исполнительный Комитет
Советов Раб., Солд., Кр., и Каз. Деп.
Москва, Кремль.
№13666/2
01.V.1919 г.
Строго секретно.
Председателю ВЧК
тов. Дзержинскому Ф.Э.
УКАЗАНИЕ
В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией.
Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше.
Церкви надлежат закрытию. Помещения храмов опечатывать и превращать в склады.
Председатель В.Ц.И.К. М.Калинин
(подпись)
Председатель
Сов. Нар. Комиссаров В.Ульянов (Ленин)
(подпись)
Цей документ знаходився в спеціальній течці в архіві ЦК КПРС під грифом "Суворо секретно" і "Зняття копій забороняється, з будинку не виносити!"
Впадає в око аж надто дивний набір цифр у номері наказу 13666/2. Спробуємо розібратись, чи має цей номер якесь відношення до пророцтва св. Івана.
13 глава "Об’явлення..." починається так: "13 І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів..." А закінчується: "...18 Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її — шістсот шістдесят шість." Затим починається чотирнадцята глава.
Ця — 13-а гл. складається з двох підрозділів, а саме: "Антихрист і його пророк: Семиголова звірина звела світ" та "Друга звірина помагає зводити світ."
Ось складові номера ленінського наказу: 13, 666, /2. Число 13 означає смерть, 666 — від антихриста Леніна (адже наказ він видав), коса риска і цифра 2 — те, що буде ще й друга звірина, яка виконуватиме той самий наказ.
Що це: випадковий збіг чисел у наказі?
Такі збіги випадковими не бувають.
Якщо порядок чисел цього наказу є послідовним продовженням порядку чисел попередніх наказів вождя революції, а числа наступних його наказів витікають із числа цього наказу, як буває в будь-якій канцелярії, то такий збіг планувався Вищою Силою і Ленін про те знати не міг. Якщо ж номер для цього наказу вигадав сам Ленін, то він був свідомий своєї місії і означив її відповідним чином. А саме: смерть (13) православному світові від антихриста (666). Щоправда, як він міг передбачити, що буде ще й друга звірина?
Та може бути ще й таке: Ленін добре знав "Об’явлення св. Ів. Богослова" (адже в школах у ті часи викладали "Закон Божий") і використав числа 13-ої глави для кодування номера наказу.
За роки свого царювання Ленін ініціював чотири кампанії проти Православної Церкви. Перша — листопад 1917 року — 1919 рік: закриття монастирів храмів, реквізиція їхнього майна. Друга — 1919-1920 роки: відкриття святих мощей, позбавлення духовенства політичних прав. Третя —починаючи з кінця 1920 року: розкол Православної Церкви, її руйнування зсередини. І четверта — з початку 1922 року: пограбування чи, як казав Ленін, "очищення" усіх церков і розстріл максимального числа православних священиків. Вождь планував за кожного повішеного "попа" платити по 100 тисяч рублів, при чому спровокувати акцію так, щоб підозра впала на бандитів — "зелених".
32. Варто згадати ще одну ознаку звірини — п’ятикутну зірку. Обернена вгору двома гострими кутами, вона є символом людського чаклунства і в такому положенні визнається кожним окультистом як знак "Лівої Руки" та застосовується в церемоніальній магії. За стародавнім повір’ям, армії рабів, що трудилися на спорудженні єгипетських пірамід, носили нашиті на одязі п’ятикутні зірки, а інженери ("комсостав") — шестикутні. За масонською міфологією, п’ятикутна зірка є символом раба, а шестикутна — посвяченого, архітектора подій. У принципі немає різниці між побудовою піраміди чи комуністичного суспільства, як немає різниці між рабами, що працювали на "стройках вєка" — єгипетських чи радянських. Щоправда, зірки носили й генерали, але в тому суспільстві нижчий чин був рабом вищого, і так аж до генералісімуса. Але й той був рабом усієї звірини і вчення змія — марксизму.
33. І сам Маркс, і голови майбутньої звірини були розумними. А як відомо, особа, що володіє розумом сильним і діяльним, залишає в просторах астрального світу могутні форми, чи ембріони психічних думок. За сприятливих умов ці форми думок, що являють собою земну карму безтілесної душі, можуть входити в контакт з утіленою душею, себто земною людиною, і впливати на неї на рівні підсвідомості. Впливи такі можуть бути направлені як на добро, так і на зло, як на творення, так і на руйнування, як на високу духовність, так і на деструкцію людської моралі. Найчастіше той, хто має такий вплив, навіть сам того не відає. Та все ж ім’я йому — медіум. Поза всяким сумнівом, найсильнішим із темних медіумів був Маркс, якому вдалося посіяти свої ідеї в свідомість багатьох, але найголовніше — знайти медіумічних "ретрансляторів" ідей, які послідовно, упродовж десятиліть, звуком, писаним словом та через думоформи астрального виміру вводили в оману чи не половину людства.
Досі мало хто усвідомлює справжню причину нищення Сталіним і Гітлером інтелігенції. Це робилося не тільки (і не стільки) тому, що в освічених людях диктатори бачили можливих опонентів своїх ідей. Здебільшого інтелігенція сприйняла новий радянський лад хоча б тому, що знала і бачила гріхи старого. Але з часом у її свідомості виникало дедалі більше запитань: що ж воно діється? Затим наставало бажання розібратись, а вже по тому йшли думоформи в астральний вимір, руйнуючи там павутиння думок темних медіумів. За логікою банального диктатора, з приходом його до влади досить вигубити лише екстремістичну частину інтелігенції і на суспільство вже буде накинуто вуздечку. Справа в тому, що не всякий, хто найбільше "кричить", найбільше і впливає на свідомість. Може бути тиха людина з чітким мисленням і сильними позитивними медіумічними здібностями, думоформи якої завдадуть астральному полю темних збитків більше, ніж тисяча галасунів. Ось і спробуй виявити таку людину... Тому, щоб не було помилки, винищували всіх, надто тих, хто етнічно не належав до нації, на яку ставив диктатор. Так, до 20-ліття "Великого Жовтня" з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в Карелії між містами Медвежь’єгорськом і Повенцем енкаведисти стратили пострілами в потилицю тисяча сто одинадцять інтелектуалів, поміж яких кілька сот діячів української культури: М. Зеров, Л. Курбас, В. Підмогильний, В. Поліщук, І. Кириленко і багато інших, доробок яких входить у золотий фонд літературних і культурних надбань. Всього ж тоді (з 27.10 по 4.10) було розстріляно дев’ять тисяч осіб.
Щоб за такий короткий час розстріляти стільки людей, треба було мати добре відлагоджену технологію вбивства. Людині зачитували вирок, змушували розписатись навпроти свого прізвища в "журналі"... Знайдено і журнал, і доповідну капітана Матвєєва, виконавця вироків (власноручно він розстріляв тисячу сто одинадцять чоловік).
Це тільки один із багатьох прикладів.
До речі, у фашистській Німеччині масові розстріли також присвячували до дат.
Далі: Голова звірини, якій судилося стати царем
Copyright © В.В. Савченко, 2010
Продовження
25. Та повернемося ще раз до 1881 року — року найбільшого за всю історію людства "затемнення сонця"(за словами М. Нострадамуса). Це тоді був переможений і скинутий на землю "змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт"(гл. 12). Церква знала про цю подію на небі, хоч окультні знання і вважає за гріх. Папа Римський Лев ХІІІ 1884-го року оприлюднив енцикліку — звернення до всього світу, де він поділив рід людський на два протилежні табори: один — під Богом, другий — під сатаною. Подальший перебіг подій показав, що папа не помилився. Пізніше вже подібну "енцикліку" проголосила й сама звірина, перемігши у Другій світовій війні аналогічну звірину; вона також розділила світ на два табори — соціалістичний і капіталістичний.
Звертає на себе увагу аналогічність біографій двох вождів.
Гітлер, як і Сталін, був третьою дитиною в сім'ї.
Всі діти у родині, що з'явилися на світ до їхнього народження, повмирали.
Обоє вихідці з бідних родин.
Обоє були недоученими студентами.
Батько Гітлера, як і батько Сталіна, якийсь час також заробляв на прожиття швацьким ремеслом.
І в Сталіна, і в Гітлера кохані жінки покінчили життя самогубством.
І про того, й про того ходили чутки, що вони їх убили.
Ці двоє, поза всяким сумнівом, були фрагментами "змія великого, вужа стародавнього". Вони були ніби дублерами, спущеними в матеріальний світ. Але роботи вистачило обом. По суті вожді являли собою два боки тієї самої медалі, виплавленої зі сплаву, якого досі не знало людство і який можна назвати хіба що "сатанитом". У зв'язку з цим варто нагадати, що Сталін у молоді роки підписував деякі свої підбурливі статті характерним псевдонімом — Бісошвілі.
І в Радянському Союзі, і в гітлерівській Німеччині винищували церковників. Та якщо компартія проголосила релігію дурманом, то фашисти пішли далі — вони нарекли себе носіями Бога — свого — націонал-соціалістичного. Навіть на нагрудних бляхах карбували "Got mit Uns" — "Бог з нами". Але це вже було після приходу до влади Гітлера. А поки що німці відкривали на території Радянського Союзу свої танкові та авіаційні училища, що їх за Версальською угодою не мали права тримати в себе; будували таємні філіали військових заводів; тут таки ж створювалася німецька хімічна зброя і проводилися секретні досліди з нею. А вже після приходу до влади Гітлера, незадовго до початку німецької експансії, високий гість Гіммлер приїздив запозичувати досвід побудови концентраційних таборів та їх режимів утримання. Гіммлер виявився здібним учнем. Не порушуючи радянського прототипу технології нищення людей, він оснастив свої підприємства крематоріями, "душовими", душогубками та іншим. Втім, у таких новаціях у камарада Сталіна не було потреби. Все-бо робив 40—50-градусний мороз. Він же перешкоджав спалахам епідемій через велику кількість трупів.
Слід зауважити, що прихід до влади Гітлера, який з часом проголосить священну війну більшовизму, — фатальний прорахунок самого Сталіна. Він, котрий правив Комінтерном, як внутрішньою структурою СРСР, не дозволив німецьким комуністам об’єднатися з соціал-демократами. Цим він розколов ліву коаліцію, з чого й скористалися фашисти.
Йога стверджує: "Не може бути дружби з темним, може бути тільки рабство у темного". А як бути з дружбою між двома темними? На словах товаришуючи, Сталін і Гітлер пильно стежили один за одним. Німецька розвідка доносила, що кремлівський вождь готує нову світову війну. Гітлер вирішив випередити, поки технологія виготовлення нових озброєнь ще не вийшла з шарашок, де концентрувалася тоді наукова та інженерна еліта, й не стала на конвейєр.
І погнали "дублери" свої народи один на одного під знаменами того ж самого кольору — червоного.
Не зайве нагадати, що поміж семи кольорів, що їх здатне розрізнити людське око, червоний — суть Кама Рупи — престолу тваринних почуттів, поєднаних з Тваринною Душею чи Нижчим Манасом, і є носієм саме цих людських принципів. Нижчому Манасові і Кама Рупі, червоному чудовиську в нас цілком підлягає Астральне Тіло людини. Іншими словами криваво-червоний колір відображає тваринні бажання і не може бути відокремлений від матеріального плану. Ще недавно населення однієї шостої суші не знало іншого кольору, крім цього. Ну, а вже таке поєднання, як синій і жовтий (надто в Україні) вважалося тяжким криміналом.
Другій світовій війні передувало дивовижне знамення. Антрополог Михайло Герасимов, що поновлював обличчя померлих за їхніми черепами, отримав від Сталіна дозвіл відкрити усипальницю Тамерлана.
На початку підготовчих робіт місцеві жителі оповідали повір’я: буцімто не можна порушувати спокій бога війни, інакше не минути лиха — третього дня, мовляв, повернеться Тімур з війною. Так казали старі люди на базарі в Самарканді. Знав про повір’я і Сталін, але йому дуже хотілося побачити обличчя великого завойовника.
Вночі в склепі мавзолею Гур-Емір Самаркандського музею спалахнули прожектори: кінохроніка знімала відкриття могили. Старий, що працював у мавзолеї, благав не відкривати, та над ним тільки посміялись. Під велетенською у 240 пудів мармуровою плитою, в сутінках саркофагу побачили чорну труну, накриту зотлілим золотим покривалом. Тімур помер десь далеко від Самарканда і до місця поховання тіло везли у тій труні. По тому, як з віка вийняли велетенського цвяха і підняли його, Герасимов дістав череп Тамерлана і продемонстрував перед камерою. Плівку надіслали до Москви.
Це було в ніч на 20 червня 1941 року. А двадцять другого червня почалася війна.
26. "17 Сьомий же Ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучний залунав від небесного храму з престолу, говорячи: "Сталося!" І сталися блискавки й гуркіт та громи, і сталося велике трясіння землі... Великий такий землетрус, такий міцний. 19 І місто велике розпалося на три частини, і попадали людські міста... І великий Вавилон згаданий був перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву... 20 І зник кожен острів, і не знайдено гір!... 21 І великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покарання градом, — бо кара Його була дуже важка!" (гл. 16).
В Біблії слово "земля" має два значення: земна твердь і людство. Людство називають землею тому, що людина тілесна складається з тих самих елементів, що й земна твердь. Окультне слово "земля" у значенні людство містить у собі так само два значення — плоть і дух.
У наведеному тексті приховано також два плани: прямий і метафоричний. Прямий — про справжнє трясіння землі; його започаткувало виверження вулкана Кракатау 1883-го року, а також великі землетруси, які почалися наприкінці дев’ятнадцятого століття і тривають ще й досі, метафоричний — трясіння людства; його фізичне й духовне нищення. Обидва плани трясінь пов’язані тією ж самою причиною — наближенням астральної аури — Темного сателіта до свого тіла — Землі.
Прямий план тексту сьомої чаші гніву розглядається в розділі "Темний сателіт (Орб)". У цьому ж розділі спробуємо пояснити його метафоричний, окультний смисл.
Сьома (і остання в минулому тисячолітті) чаша гніву Божого, поза всяким сумнівом, була Друга світова війна. Те, що коїлося протягом 1941—1945 р. р., справді, можна назвати "великим трясінням землі" в прямому і переносному значенні. Якщо зібрати до купи всю вибухівку воюючих сторін і підірвати, то вибух стався б, мабуть, потужніший, аніж виверження вулкана Кракатау. А якщо зібрати до купи всі сейсмічні коливання від снарядів, мін, авіаційних бомб, то це був би всесвітній землетрус великої руйнівної сили. І все те супроводжувалося б блискавками, гуркотом та громами і "...великий град, як важкі тягарі, падав із неба на людей". Не один, тулячись в окопі під артобстрілом чи авіаційним нальотом, проклинав усе на світі, в тому числі й Бога. Навіть побіжний перегляд історії християнського світу від народження Христа свідчить, що такої жорстокої бійні, як Друга світова, людство не знало. Стає зрозумілим і подив св. Івана Богослова — аж три знаки оклику в п’яти стихах (з 17-го по 21-й).
Наведений уривок — чи не найпрозоріше писання, але і в ньому чимало метафоричного. Наприклад, "19 І місто велике розпалося на три частини..." Вірогідно, йдеться про Європу, яка з війною розпалася на три складові: воюючі Німеччина, Радянський Союз та інші держави, уряди яких спочатку дивилися на Гітлера як на силу, що здатна знищити більшовицьку імперію, а згодом як на загарбника. І таки загарбав більшість із них Гітлер — "... і попадали людські міста..." "20 І зник кожен острів, і не знайдено гір!..." В "Об’явленні..." гора — це держава.
Текстові про сьому чашу гніву Господнього відповідні і пророцтва Нострадамуса: "Старий і Новий Заповіти будуть вигнані і спалені, а затим антихрист стане пекельним принцем, і ще востаннє тріпатиме всі Королівства Християнського світу, а також невірні протягом двадцяти п’яти літ і спалахнуть найстрашніші війни і битви, а малі та великі міста, замки та інші споруди будуть спалені, зруйновані, розорені, проллється кров цнотливих дівчат і заміжніх жінок, над вдовами поглумляться, немовлятам розіб’ють голови об міські стіни, і стільки лиходійства з людьми вчиниться з допомогою сатани, принца темряви, що майже увесь світ буде розбитий і спустошений; І перед цими подіями незвичайні птахи кричатимуть у повітрі: «Уі, уі (Сьогодні, сьогодні)..."
Надто впадає в очі тотожність останніх слів цитованого уривка з першими словами стиха 17 гл. 16. "Об’явлення..." "І голос гучний залунав з небесного храму з престолу, говорячи: «Сталося!" Звертають на себе увагу слова "Сатана, принц темряви". Річ у тому, що їх ужито не лише в переносному значенні. Відомо, що Сталін працював уночі. Всі секретарі союзних республік, обкомів і навіть райкомів підлаштовувалися до розпорядку доби вождя і працювали також ночами. Що вже казати про НКВС?
І ще одне: Нострадамус називає правителя «принцем темряви», тобто сином князя темряви. А Маркс писав у вірші:
Бачиш цей меч? —
Князь темряви продав мені його...
Виходить, що меч, проданий князем темряви Марксові (хоч і в метафоричній формі), повернувся до сина (а, може, онука) князя темряви у вигляді марксизму.
Що ж до наведеного терміну — двадцять п’ять років... Якщо від 1953-го (до речі, сума цифр становить 18) — року смерті Сталіна — відняти 25, то отримаємо 1928-й рік, коли новий керівник нової більшовицької імперії вже твердо стояв на ногах.
Нострадамус був завжди точний з числами.
27. Порівнюючи текст про сьому чашу гніву Господнього з Нострадамусовим, можна зробити висновок: або пророк із Франції користувався "Об’явленням..." св. Івана Богослова, або ж вони обоє черпали інформацію з третього джерела. Таким джерелом могла бути книга Єноха — Священі і таємничі списки, вік яких ніхто ще не спромігся визначити. В окультній літературі про них не раз згадується.
Війна була одним із семи покарань. А до того, як "сім Анголів вийшли з храму, і сім кар вони мали" (гл. 15, стих 6), суд Божий відбувся, по якому "...Ангол летів... гучним голосом кажучи: "Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи руці своїй, 10 то той питиме з вина Божого гніву, вина не змішаного в часі гніву Його і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем. "А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки. І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її і приймає знамення ймення її" (гл. 14).
Напевне, саме про цей випадок ідеться в словах "І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його (себто Божого) гніву..."(стих 19).
Перед війною практично кожен із радянських громадян мав образ звірини на чолі або на руці своїй. Діти були юними ленінцями, підлітки та юнаки — членами ленінської комуністичної спілки молоді, дорослі — комуністами або віруючими в ідеї Леніна. Уже з дитинства кожна людина мала членський квиток із образом вождя світового пролетаріату. Кожна... За винятком десятків мільйонів тих, що сиділи по концтаборах, в’язницях, виселках, поневірялися за кордоном.
Суворі кари наслав Бог на християнський світ, який дозволив себе ошукати тому, кого скинуто було з небес. По суті це була кара за зраду. Найбільше завинило слов’янство, на терені якого викохалася звірина, та Німеччина, яка дала світові Маркса. Тому найбільших руйнувань і страждань зазнали саме ці дві потуги.
28. "13 І почув я голос із неба, що до мене казав: «Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так каже Дух, — вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом". Справді, бо ті, хто вмирав після того, як "Анголи" стали виливати чаші гніву Божого, уже гинули насильницькою смертю у жахливих стражданнях.
Великий гріх нагромадила Церква християнська перед Богом, надто в імперіях, де вона була державною ідеологією. Замість плекати у вірних пломінець духу Божого, вона виховувала в них імперські настрої. А ці останні розроблялися в салонах сановників, далеких, як правило, від Божої, та й людської моралі. Найбрутальніші агресії другого тисячоліття починалися з благословення їх церковниками і в ім’я Бога.
Слуги господні — це тільки люди.
Якби не певний перебіг подій, що сталися на землі дев’ятнадцятого і двадцятого століть, Йосип Джугашвілі закінчив би семінарію, отримав приход, а згодом і єпархію. І побожно ловили б кожне його слово священики й миряни. Адже життя його починалося так: "Під час церковного посту співали троє. То була покаянна молитва. Співці добиралися з кращими голосами, і один з них завжди був Сосо... Вечірнє богослужіння, три хлопчики, одягнені в стихарі, стоячи на колінах, виспівували молитви... Ангельські голоси трьох дітей, відкриті золоті царські ворота, священик з піднятими до неба руками — і ми, виконавці неземного захоплення та павші ниць..." Це спогад Давида Суліашвілі — друга дитинства Сталіна, також професійного революціонера, котрий зрештою опинився в сталінському ж концтаборі.
Коли ж Сосо вперше з’явився в Горійській духовній семінарії, на ньому було нове синє пальто, повстяний капелюх, а шию облягав гарний червоний шарф.
До речі, склад ДЖУ китайською мовою означає червоний, а ДЖУГА грузинською — залізна руда.
Як відомо з фізики, кожен із семи кольорів сонячного спектру, що їх розрізняє людське око, має власну довжину хвиль. Зокрема довжина хвиль червоного кольору (а точніше — на межі червоного й коричневого) дорівнює 7560 ангстремам (7 + 5 + 6 + 0 = 18).
Отож кольоровий код заколоту 1917-го, Другої світової війни і одного з їх рушіїв — Сталіна збігаються: у числовому вираженні він дорівнює 18-ти, тобто числу звірини.
Слід застерегти: червоне не є погане, якщо воно в поєднанні з іншим кольором і дозоване відповідно до здорової людської психіки. Якщо ж в Астральному Тілі людини домінує червоний колір, то психіка її підпорядкована Нижчому Манасові і Кама Рупі (червоному чудовиськові в нас).
Червоний стяг, під яким прийшла звірина до влади, — не просто символ пролитої крові, це "контур", що збуджує Каму Рупу в людині. Проведення навіть мирних демонстрацій під червоними прапорами (незалежно від того, що на них написано) — абсурд. Надивившись на них, людина заряджається агресивністю — на рівні підсвідомості.
А вже коли вождеві треба вершити свої криваві наміри, то тут і сам сатана велів здійснювати їх під червоними штандартами. Велелюдні демонстрації тридцятих років, де радянський люд вимагав розправи над "ворогами народу", проходили під червоними прапорами; як і суди, "трійки", трибунали...
29. Але перший сплеск червоного сатанинства стався 18 березня 1871 р., коли робітники створили в Парижі свій уряд, який назвали Паризькою комуною; він проіснував 72 дні. Стяг у них був червоний, а люду вигубили під ним силу силенну.
Та ще не всі частки "змія великого, вужа стародавнього" скинуті були на землю. Основній голові звірини Володимиру Ульянову було всього рік від народження. Захлинулася Паризька комуна власною кров’ю. Тим часом наближався 1881-й — переломний в історії людства рік. Невидимий орб дедалі щільніше облягав планету, перешкоджаючи втіленню світлих сутностей від сонця і збуджуючи тваринні інстинкти в з в и ч а й н и х людях. Уже в добре підживлений християнськими стражданнями і кров’ю світ прийшла одна з голів звірини, на совісті якої у майбутньому буде багато крові. Це сталося 1877 р., а сутність мала ймення Дзержинський. Майже одночасно, 1879 р. з’явилися ще дві провідні голови звірини — Троцький і Сталін. Символічно, а чи запрограмовано Вищою Силою, перший склад прізвища Бронштейн (справжнє прізвище Троцького) — БРОН означає грецькою "грім, удар блискавки".
Отож 1879-го, напередодні сатанинського 1881 р. з відстанню в кілька місяців у земний світ прийшли дві сутності, одна з яких несла на собі символ грому і блискавки, а друга — червоно-коричневого кольору.
А 18 червня 1883 р. у земний світ була спущена ще одна з майбутніх голів звірини — Каменєв. І знову ж таки, фрагмент справжнього прізвища цього чоловіка (Розенфельд) — РОЗЕН походить від латинського "рожевий, червоний".
Цього ж року з’явилася ще одна голова звірини — Зінов’єв. Хоч у справжньому його прізвищі (Апфельбаум) і немає нічого червоного, проте, коли ми чуємо слово "яблуко" (німецькою апфель), то асоціації червоного у нас виникають. Втім, це не є надто коректним аргументом.
Вже дещо віддаленіше від 1881-го, а саме 1885 р. народилася ще одна голова звірини — Свердлов. Код цього прізвища, як і прізвищ Ульянова та Дзержинського, розшифрувати не пощастило. Але, нагадаймо, всі сім голів були рудоволосі.
Таким чином, у часи, наближені до найбільшого "затемнення сонця" (за словами Нострадамуса) у земний світ уже було скинуто душу "змія великого, вужа стародавнього" — марксизм і сім голів, яким накреслено було стати єдиним організмом і "мати одну думку". Найкривавіші поміж них мали червоно-коричневі ознаки. В майбутньому голова з ознакою "грім, удар блискавки» створить армію, яку нарече "червоною". Армія та буде непереможною і справді подібною до грому та блискавки.
30. Але повернемось до закладин червоного звірства в Російській імперії.
Мало хто замислюється над тим, чому Москву іноді називають білокам’яною. Назва ця походить з тих часів, коли Кремль був з білого каменю. Та ось великий князь московський Іван ІІІ Васильович затіяв спорудження нового — значно більшого від попереднього — Кремля з рудої цегли. Будівництво тривало більше десяти років, а почалося 1485 року (1+ 4 + 8 + 5 = 18). Кремль був столицею для Івана ІІІ Васильовича, Василія ІІ Івановича, Івана 1V Васильовича, котрі правили відповідно в періоди 1462 — 1505, 1505 — 1533, 1533 — 1584. Рівень звірства у Великому князівстві московському (як свідчать історичні джерела) наростав від діда Івана до онука Івана в геометричній прогресії і досяг своєї кульмінації в рік смерті Івана Грозного — 1584-го; а тривало звірство 99 років (1584 - 1485), що в сумі складає 18.
Починаючи від закладин рудого Кремля Велике князівство московське перейшло в іншу якість: доти воно боронило свою незалежність від агресорів, після — розпочало "приращение земли московской".1485-й рік став рудим тавром , позначкою сатани на владі московській.
До речі, Іван 1V Васильович був такої ж масті, як і стіни Кремля — рудої.
Ось що пише сучасник : "Встановлення опричини стало таким дивовижним актом деморалізації московського народу, що навіть якби Сатана хотів би вигадати щось для псування людяності, то й той не спромігся б на щось вдаліше."
Митрополит московський Філіп сказав цареві: "Облиш опричнину! Інакше мені бути митрополитом не можливо. Твоє діло не вгодне Богові й не буде тобі нашого благословення!"
За наказом царя ноги цього чоловіка закували в дерев’яні колодки, а руки в залізні кайдани і морили голодом. А його єдиному родичеві Іванові Количеву відтяли голову і вкинули її в яму, де мучився владика московської православної церкви; до речі , — особа, що номінально дорівнювала цареві. Зрештою Філіпа було задушено.
"У Новгороді нахапали духовних з новгородських та навколишніх монастирів і церков, закували в "железа" і в Городищі поставили на "правеж"; всякий день били їх на правежі, вимагаючи по 20 новгородських рублів з кожного.
Також скликали знатних мешканців і торгових людей. Їх закували в кайдани, а будинки їхні та майно опечатали. 6 січня 1570 року, в п’ятницю, приїхав цар з рештою війська. Наступного дня дане було повеління перебити киями до смерті всіх ігуменів і монахів, котрі стояли на правежі."
Всі найстрахітливіші царські повеління надходили з Кремля, як і найжахливіші тортури відбувалися в Кремлі. "Нерідко по обіді цар Іван їздив мучити опальних. Їх приводили цілими сотнями, а багато з них на очах у царя та за його участі замордовували до смерті. То була улюблена розвага царя Івана. Після кривавих сцен він бував особливо веселим."
Веселився, догулював останній з роду Рюриковичів, що правив слов’янським людом 600 років...
Як сказано, сатана запрограмований на самознищення. Спочатку Грозний власноручно забиває сина Івана — лютого опричника; про всяк випадок, адже надійшов донос про його зростаючу популярність. Тоді за його наказом в Угличі зарізали другого сина. Третій — Федір помер своєю смертю (офіційно), хоча існує версія, що його отруїв Годунов, котрий і став царем.
Заслуговує на увагу ще й такий факт: 1584 року над Москвою з’явилася комета. Уже хворий Іван Грозний ледь підвівся, аби вийти на ганок; довго дивився на комету і, пополотнівши, сказав:
— Ось знамення моєї смерті.
Цар, котрий знав чого варті його молитви, до Бога не звертався, а позбирав чаклунів. Аж із Архангельська терміново попривозили до Москви 16 бабусь-чаклунок. Всі вони свідчили, що Іван 1V помре 18 березня. Обурений пророцтвами Грозний наказав того ж таки 18 березня спалити їх живцем. Проте коли вранці призначеного дня Бєльський (довірений царя) з’явився до чаклунок щоб виконати монаршу волю, ті в один голос почали волати, що день, мовляв тільки-но починається і ще невідомо, чим він закінчиться.
Трагічної розв’язки ніщо не віщувало. Цар почувався добре, був навіть у доброму гуморі. Але сідаючи грати в шахи, він зненацька поточився і схопився за груди. А за хвилину знепритомнів і невдовзі помер.
1712-го року Петро І переніс столицю царства в Петербург. Але ні до, ні після влада не змінила свого ставлення до своїх підданих. Просто вже не було таких екстремумів невмотивованого звірства, як за Івана Грозного. І це тривало доти, доки не прийшла звірина. "В історичні дні Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року Кремль Московський був взятий штурмом загонами Червоної гвардії та революційних солдатів. З березня 1918 року став місцем перебування Радянського уряду" (УРЕ, т. 7). Нарешті в гніздовисько, яке було збудоване під знаком 666, повернувся справжній господар.І повернувся в рік також під знаком сатани. Ухвали про розгортання червоного терору, голодомори, побудови концтаборів і рознарядки про кількість "ворогів народу", як і плани підготовки всесвітньої революції та загарбання всієї Європи, готувалися в Кремлі. А 1937 року, в розпал сталінського сатанинства, на вежах Кремля спалахнули рубінові зорі. Але рішення про їх встановлення на баштах Спаській, Нікольській, Боровицькій та Троїцькій було прийнято 1935 року.
Звертає на себе увагу закладка храму Христа Спасителя в Москві. "Для збереження вічної пам’яті нечуваній ревності, відданості, любові до Віри та Батьківщини, що врятувало Русь від загибелі, вознамірились Ми в першопристольному граді нашім Москві спорудити церкву в ім’я Спасителя Христа. Хай благословить Всевишній Починання Наше! Хай збудеться воно! Хай простоїть храм многії віки!"
Церква мала стати вічним пам’ятником тих, хто віддав життя в боротьбі з наполеонівським нашестям.
12 жовтня 1817 року, в день, коли французи п’ять років тому покинули Москву, на Воробйових горах відбулася врочиста закладка храму в присутності Олександра І.
Але 1827 року (царював уже Микола І) комісію, що її раніше було призначено для побудови храму, ліквідували, а проект А.Л.Вітберга визнали як такий, що його неможливо виконати. Мовляв, грунт під фундаментом піщаний, пронизаний системою природних джерел, а відтак є загроза просідання майбутньої споруди.
Нове місце під храм вибрав сам Микола І неподалік від Кремля.
10 вересні 1829 року відбулося нове закладення храму — відмінного в архітектурному задумі від попереднього. Кладка велася аж до 1858 року (тоді зняли зовнішнє риштування); на престолі сидів уже Олександр ІІ. Завершили ж роботи у 1881 році, але освятити не змогли — цього року терористи вбили царя. Освячення храму відбулося тільки 1883-го — року коронації Олександра ІІІ.
Проіснував храм, споруджений на честь праведно пролитої крові та відданості Вірі Христовій, менше років ніж будувався. Інакше й бути не могло, адже його збудували поряд з вівтарем сатани — Кремлем. Його долю ще до закладин визначили два окультні роки - 1827 та 1881, а також століття з коренем 18.
Втім, якби він не носив імені Христа Спасителя, а, наприклад, Василія Блаженного, то напевне звірина його не зруйнувала б. Адже цей, останній, отримав назву від прибудованого до спорудженої Іваном Грозним церкви Покрови Святої Богородиці на Рву "придела" над могилою юродивого Василія Блаженного, котрий помер у віці 82-х років і котрого "шанував і боявся" сам Іван Грозний "яко провидца сердца и мыслей человеческих". Але найбільша відмінність цих споруд була в тому, що одну зведено як пам’ятник патріотизму й самовідданості, іншу ж як пам’ятник загарбництву. Адже її було споруджено на честь перемоги Івана Грозного над військом царевича Епанчу, взяттю Казані і вчиненої там різанини.
31. Всі істоти, від найвищої святої сутності до примітивної одноклітинної мають своє особисте число, що відрізняє її і стає джерелом її характеристик, прикмет і якостей, а також і долі.
Випадковість, — вчить Карнелій Агріппа,— є насправді лише невідома прогресія, а час — тільки послідовність чисел. Як свідчить історія, числом кодується не лише окрема людина, а ще й ідея. В алфавітах деяких націй кожна літера має свою числову величину. Зокрема, кожне єврейське слово складає число, а кожне число — слово. Так, сума числових величин літер слова "Мойсей" складає 345 (5 + 300 + 40), а слова "Ієгова" (дослівно: "Я єсмь Сущий") — 543 (21 + 501 + 21). Тобто 345 є дзеркальним відображенням чи прочитаним навпаки числом 543. Крім того, що ці числа відображають єдину — Божу сутність, вони, будучи складені (345 + 543), дають кабалістичну величину імені Христа — 888.
Напевне, існує аналогічний спосіб прочитання також і числа звірини... Скоріше за все, в числі 666 закодовано реальні імена сатани і його земного пророка. Можна тільки здогадуватися, що тим останнім був Карл Маркс. Число ж 18 — лише краєчок таємниці земного сатанинства, але й воно відповідає на багато питань, на які досі не було відповіді. Так, воно є кодом ідеї марксизму, червоного кольору, кодом найкривавіших людей останніх двох тисячоліть — Леніна, Сталіна і Троцького. До речі, червоне для компартійця було не просто кольором, а кров’ю марксистсько-ленінського вчення, що струмувала мільйонноголовим тілом невидимою рідиною.
Слово "сатана" — древньоєврейське. Його значення — супротивник, ворог. У Святому Писанні воно означає те ж саме, що й слово "диявол" — верховодець злих духів, ворог Бога, спокусник і губитель людських душ.
Слово "диявол" — грецького походження. Це злий, підступний ангол, який прагне спокусити людину та навіяти їй хибні думки і лихі наміри.
По суті те ж саме.
Православна віра проростає з іудаїзму, тому й символи, як і тайнопис, у них мали бути схожими. Справді, якщо взяти давню слов’янську азбуку глаголицю, яка віддавна була відома в Київській Русі і якою користувалися в Македонії, Моравії, Чехії, Паннонії, Болгарії та Хорватії, то її створено за тим самим принципом, що й древньоєврейський алфавіт, а саме кожній літері відповідає число (див. табл.). Проте на відміну від єврейського алфавіту, який має 22 літери, глаголиця нараховує їх аж 42.
В єврейському алфавіті число 666 означає ала диявол, сатана (слово ала - він є ставиться перед назвами імен). У слов’янській азбуці — глаголиці — смерт (м’який знак тут числа не має ) і диктат:
Таким чином, у глаголицю, мабуть, через грецьке письмо, перейшов і древній тайнопис. Власне, символ, за яким ховається програма випробувань для людства, надто для православного світу, що її підготувала Вища Сила. Настав час — останнє століття другого тисячоліття — і вона спрацювала. Кожен звідав, що таке диявол і сатана, що таке смерть і диктат.
У світлі сказаного звертає на себе увагу те, що вождь світового пролетаріату мав вісімнадцять псевдо. А саме:
1. В.И.Ивановский.
2. Джон Фрей.
3. Иван Иваныч.
4. Иорданов.
5. И-чин-ли.
6. Константин Петрович Иванов.
7. Николай Петрович.
8. Н.Леницын.
9. Профессор Мюллер.
10. Синьор Дринь-Дринь.
11. Собакевич.
12. Тяпкин-Ляпкин.
13. Федор Петрович.
14. Финский повар.
15. Ф.Ф.Ивановский.
16. Чхеидзе.
17. Шкурка.
18. Ленин.
Підрахуємо кількість літер у повному імені вождя:
Владимир Ильич Ленин
12345678 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18.
Ось як почала порядкувати перша голова звірини:
Российская
Социалистическая Федеративная
Советская Республика
Центральный Исполнительный Комитет
Советов Раб., Солд., Кр., и Каз. Деп.
Москва, Кремль.
№13666/2
01.V.1919 г.
Строго секретно.
Председателю ВЧК
тов. Дзержинскому Ф.Э.
УКАЗАНИЕ
В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией.
Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше.
Церкви надлежат закрытию. Помещения храмов опечатывать и превращать в склады.
Председатель В.Ц.И.К. М.Калинин
(подпись)
Председатель
Сов. Нар. Комиссаров В.Ульянов (Ленин)
(подпись)
Цей документ знаходився в спеціальній течці в архіві ЦК КПРС під грифом "Суворо секретно" і "Зняття копій забороняється, з будинку не виносити!"
Впадає в око аж надто дивний набір цифр у номері наказу 13666/2. Спробуємо розібратись, чи має цей номер якесь відношення до пророцтва св. Івана.
13 глава "Об’явлення..." починається так: "13 І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів..." А закінчується: "...18 Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її — шістсот шістдесят шість." Затим починається чотирнадцята глава.
Ця — 13-а гл. складається з двох підрозділів, а саме: "Антихрист і його пророк: Семиголова звірина звела світ" та "Друга звірина помагає зводити світ."
Ось складові номера ленінського наказу: 13, 666, /2. Число 13 означає смерть, 666 — від антихриста Леніна (адже наказ він видав), коса риска і цифра 2 — те, що буде ще й друга звірина, яка виконуватиме той самий наказ.
Що це: випадковий збіг чисел у наказі?
Такі збіги випадковими не бувають.
Якщо порядок чисел цього наказу є послідовним продовженням порядку чисел попередніх наказів вождя революції, а числа наступних його наказів витікають із числа цього наказу, як буває в будь-якій канцелярії, то такий збіг планувався Вищою Силою і Ленін про те знати не міг. Якщо ж номер для цього наказу вигадав сам Ленін, то він був свідомий своєї місії і означив її відповідним чином. А саме: смерть (13) православному світові від антихриста (666). Щоправда, як він міг передбачити, що буде ще й друга звірина?
Та може бути ще й таке: Ленін добре знав "Об’явлення св. Ів. Богослова" (адже в школах у ті часи викладали "Закон Божий") і використав числа 13-ої глави для кодування номера наказу.
За роки свого царювання Ленін ініціював чотири кампанії проти Православної Церкви. Перша — листопад 1917 року — 1919 рік: закриття монастирів храмів, реквізиція їхнього майна. Друга — 1919-1920 роки: відкриття святих мощей, позбавлення духовенства політичних прав. Третя —починаючи з кінця 1920 року: розкол Православної Церкви, її руйнування зсередини. І четверта — з початку 1922 року: пограбування чи, як казав Ленін, "очищення" усіх церков і розстріл максимального числа православних священиків. Вождь планував за кожного повішеного "попа" платити по 100 тисяч рублів, при чому спровокувати акцію так, щоб підозра впала на бандитів — "зелених".
32. Варто згадати ще одну ознаку звірини — п’ятикутну зірку. Обернена вгору двома гострими кутами, вона є символом людського чаклунства і в такому положенні визнається кожним окультистом як знак "Лівої Руки" та застосовується в церемоніальній магії. За стародавнім повір’ям, армії рабів, що трудилися на спорудженні єгипетських пірамід, носили нашиті на одязі п’ятикутні зірки, а інженери ("комсостав") — шестикутні. За масонською міфологією, п’ятикутна зірка є символом раба, а шестикутна — посвяченого, архітектора подій. У принципі немає різниці між побудовою піраміди чи комуністичного суспільства, як немає різниці між рабами, що працювали на "стройках вєка" — єгипетських чи радянських. Щоправда, зірки носили й генерали, але в тому суспільстві нижчий чин був рабом вищого, і так аж до генералісімуса. Але й той був рабом усієї звірини і вчення змія — марксизму.
33. І сам Маркс, і голови майбутньої звірини були розумними. А як відомо, особа, що володіє розумом сильним і діяльним, залишає в просторах астрального світу могутні форми, чи ембріони психічних думок. За сприятливих умов ці форми думок, що являють собою земну карму безтілесної душі, можуть входити в контакт з утіленою душею, себто земною людиною, і впливати на неї на рівні підсвідомості. Впливи такі можуть бути направлені як на добро, так і на зло, як на творення, так і на руйнування, як на високу духовність, так і на деструкцію людської моралі. Найчастіше той, хто має такий вплив, навіть сам того не відає. Та все ж ім’я йому — медіум. Поза всяким сумнівом, найсильнішим із темних медіумів був Маркс, якому вдалося посіяти свої ідеї в свідомість багатьох, але найголовніше — знайти медіумічних "ретрансляторів" ідей, які послідовно, упродовж десятиліть, звуком, писаним словом та через думоформи астрального виміру вводили в оману чи не половину людства.
Досі мало хто усвідомлює справжню причину нищення Сталіним і Гітлером інтелігенції. Це робилося не тільки (і не стільки) тому, що в освічених людях диктатори бачили можливих опонентів своїх ідей. Здебільшого інтелігенція сприйняла новий радянський лад хоча б тому, що знала і бачила гріхи старого. Але з часом у її свідомості виникало дедалі більше запитань: що ж воно діється? Затим наставало бажання розібратись, а вже по тому йшли думоформи в астральний вимір, руйнуючи там павутиння думок темних медіумів. За логікою банального диктатора, з приходом його до влади досить вигубити лише екстремістичну частину інтелігенції і на суспільство вже буде накинуто вуздечку. Справа в тому, що не всякий, хто найбільше "кричить", найбільше і впливає на свідомість. Може бути тиха людина з чітким мисленням і сильними позитивними медіумічними здібностями, думоформи якої завдадуть астральному полю темних збитків більше, ніж тисяча галасунів. Ось і спробуй виявити таку людину... Тому, щоб не було помилки, винищували всіх, надто тих, хто етнічно не належав до нації, на яку ставив диктатор. Так, до 20-ліття "Великого Жовтня" з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в Карелії між містами Медвежь’єгорськом і Повенцем енкаведисти стратили пострілами в потилицю тисяча сто одинадцять інтелектуалів, поміж яких кілька сот діячів української культури: М. Зеров, Л. Курбас, В. Підмогильний, В. Поліщук, І. Кириленко і багато інших, доробок яких входить у золотий фонд літературних і культурних надбань. Всього ж тоді (з 27.10 по 4.10) було розстріляно дев’ять тисяч осіб.
Щоб за такий короткий час розстріляти стільки людей, треба було мати добре відлагоджену технологію вбивства. Людині зачитували вирок, змушували розписатись навпроти свого прізвища в "журналі"... Знайдено і журнал, і доповідну капітана Матвєєва, виконавця вироків (власноручно він розстріляв тисячу сто одинадцять чоловік).
Це тільки один із багатьох прикладів.
До речі, у фашистській Німеччині масові розстріли також присвячували до дат.
Далі: Голова звірини, якій судилося стати царем
Copyright © В.В. Савченко, 2010