С. Праск
Вічна таємниця виникнення
Всесвіту і життя
У Книзі «Буття» глава 22, вірші 17 і 18 мовиться: «Я поблагословлю тебе (Авраама), і розмножуючи розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря… І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».
Тобі не здається, шановний читачу, що Авраам міг здивуватися, чому Бог порівняв кількість зірок на небі із кількістю піщинок на узбережних пляжах. Зрештою, міг подумати, що Господь, напевне, помилився чи обмовився, адже за часів Авраама, ба й і в наш час можемо побачити на небі неозброєним оком від сили 7 тисяч зірок протягом року. Така кількість нащадків Авраама не могла втішити. Інша річ – піщинки на березі моря, їх безліч. Але нинішня людина, озброєна найновішою телескопічною технікою, приходить до висновку, що Бог має таки рацію, він знав, що саме порівнювати, зірок у Всесвіті теж безліч, хоча й невидимих для людського ока. Лише в нашій галактиці, що іменується Молочним Шляхом, нараховується понад 100 мільярдів зірок. А за оцінками ряду інших учених, їх щонайменше від 200 до 400 мільярдів.
Діаметр нашої Галактики незбагненно величезний. Вчені вважають, що якби людина у якомусь зорелеті рухалась навіть зі швидкістю світла (цебто 299793 кілометрів за секунду), то вона б змогла подолати цю відстань лишень за 100 тисяч років! А скільки це кілометрів? Спробуємо підрахувати. За рік світло долає майже 10 трильйонів кілометрів. Помножимо цю цифру ще на 100000 і одержимо, що наша Галактика Молочний Шлях має в діаметрі близько квінтильйона (1000000000000000000) кілометрів! Хіба не фантастика! Учені вважають, що середня відстань між зірками в межах нашої Галактики дорівнює майже шість світлових років, тобто близько 60 мільйонів кілометрів. Людському розумові навіть важко осягнути такі відстані, а тим більше розміри лишень однієї зоряної системи, що іменується галактикою. А тільки в спостережній частині Всесвіту є близько 10 мільярдів таких галактик! Однак за межею досяжності нинішніх телескопів їх, звісно ж, більше. У Всесвіті є, як вважають астрономи, 100 мільярдів галактик! А тепер уявімо – скільки-то лишень зірок у них знаходиться, вже не кажучи про планети і їхні супутники. А коли взяти до уваги, що Всесвіт не має кінця у просторі – то осягнути отой безкраїй огром людині, мабуть, річ немислима.
Проте виникає закономірне запитання: а як же ж у цьому космічному безмірі взялася чи береться ота дивовижна впорядкованість і математична, власне, абсолютна точність руху і обертання небесних світил до долей секунди. Виявляється, що ця ідеальна впорядкованість існує не лише з великими небесними тілами, а й в найдрібніших частках матерії, з яких складаються ці тіла, цебто атомах. Порядок у атомі нагадує порядок у Сонячній системі. А найголовніше – і тут бачимо цю абсолютну точність обертання навколо ядра атома електронів з фантастичною швидкістю 5 мільярдів разів за секунду! Цебто все у Всесвіті знаходиться у вічному безперервному русі. Приміром, галактики летять чи розлітаються у всесвітньому просторі з швидкістю 60 тис. км. за секунду. Чим віддаленіші галактики, тим більша швидкість їхнього віддалення від нас. Недаром серед людей побутує теза: рух – це життя. І справді, без руху воно неможливе від найменшого живого чи неживого організму до космічного гіганта, такого як галактика. Тому цей рух ніколи не припиняється. Але хтось чи щось йому дали початковий поштовх! Що це за сила? Звідки вона? Ці питання споконвіків змушують задумуватися людину розумну. І чи могло це статися від звичайного випадку. Звідки взялася ота незбагненна мудрість для будови і функціонування такої грандіозної споруди, як Всесвіт. Від звичайного випадку? Тоді він мусить бути надгеніальним! Щоб із звичайної випадковості, як стверджують матеріалісти, та й виникла така вражаюча організованість, важко віриться. Бо чого б глибше не торкнутися в цьому творінні – все вражає неймовірною мудрістю якогось супергеніального розуму. Здійснити таке незбагненне чудодійство – створивши подібний дивосвіт під силу лишень Богові. Інший висновок важко уявити.
Знаменитий німецький фізик, батько квантової теорії Макс Планк у своїх наукових працях і доповідях неодноразово повторював: «Куди б ми не звертали свої погляди, яким би не був об’єкт нашого спостереження, ми ніде не знаходимо протиріч між наукою і релігією: ми швидше всього констатуємо їхню абсолютну гармонію в головних пунктах, особливо в сфері природознавства. Як релігія, так і наука, в кінцевому результаті шукають істину і приходять до визначення Бога. Релігія ставить Бога на початку, а наука – в кінці…»
І справді, наука вивчає насамперед причинні зв’язки внутрі природних явищ і поміж ними. Весь науковий досвід саме засвідчує причинну природу Всесвіту, в якому ми перебуваємо. Заперечувати цю думку може лише абсолютний невіглас, типу неосвіченого і неотесаного «убєждьонного» радянського атеїста з двома класами освіти. Одне слово, коли висловлюватися лаконічно, то всі математичні закони – це зримі відбиття чи вираження Божественної волі!
До речі, головний конструктор ракет Німеччини і США, творець славнозвісної ФАУ-2, ракетоносія «Сатурн», керівник програми «Аполлон» і висадки людини на місяць Вернер фон Браун повністю погоджується і підтверджує думку М. Планка. Він пише: «Один з найфундаментальніших законів природи, підтверджений наукою, полягає в тім, що у фізичному світі нема нічого безпричинного. Тобто просто неможливо уявити собі це твориво без Творця».
Власне, наукою лиш недавно було визнано, що Всесвіт має початок. В той же час у Біблії ще дві тисячі років тому було сказано: «Спочатку було слово…» Зверніть увагу, це «Слово» пишеться в Святім Письмі з великої літери!
І справді, звичайній смертній людині важко збагнути це. А
тим більше: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Вона в Бога було споконвіку. Усе через нього постало, і ніщо, що постало, не повстало без Нього. І життя було в нім…»
Виникає закономірне питання: як це зрозуміти? Що таїться за отим біблійним «Словом»? Ми знаємо, що Євангеліє було перекладене з древньогрецької мови. А в Євангелії від Іоана грецькою говорилося, що спочатку був «Логос». А давньогрецькому «Логос» відповідає багато понять у нашій теперішній українській чи російській мовах – це і «мудрість», і «розум», і «мудрий почин», і «наука», та й «інформація», і врешті «Слово». Саме вислів «Слово» у цьому ряду стоїть чи не на останньому місці.
Нинішня космологія змушена була визнати, що наш Всесвіт виник внаслідок «Великого вибуху». Цю тезу підтверджує так званий ефект «червоного зміщення» у спектрах віддалених галактик, який відкрив у 1929 році Ентоні Хаббл, що засвідчує про постійне розширення Всесвіту. Однак, що ж саме зумовило цю «мить створення», залишається для учених таємницею. Про вибух свідчить і наявність реліктового випромінювання (4 к), відкритого у 1965 році А. Прензіасом і Р. Вільсоном, яке залишилося (згідно їхньої теорії) від первинного надщільного і зверхрозжареного стану. Однак людина підозріливо ставиться до будь-якого вибуху, як такого, адже кожен з них має велику руйнівну потугу. Інша справа, коли той вибух є кимось керованим, контрольованим, цебто розумним, творчим. Отож без Творця отой розумний конструктивний вибух неможливий. Може й, через те у Євангелії від Іоана грецькою мовою наголошується, що спочатку був «Логос», цебто якийсь мудрий почин, чиясь всевладна думка.
Християнська віра визначає триєдину сутність Бога, Творця нашої світобудови, яка теж має саме троїсту суть. Древні індуси уявляли будову Всесвіту, викладену ними ще біля чотирьох тисяч років тому в індійських «Ведах», що Всесвіт виник та існує досі завдяки чи в результаті взаємодії трьох «гун». Це «Томас» – інерція спокою, матерія, речовина; «Раджас» – рух, енергія, фізичні поля; і «Саттва» – ясність, мудрість (розум), інформація.
Наукові дослідження ХХ століття теж вияснили, що наша світобудова дійсно має три основні форми прояву і Всесвіт у всій його динаміці можна обґрунтувати, оперуючи саме тими трьома категоріями – речовина, поле, інформація.
Кожен фізик знає, що речовина, починаючи з елементарних часток і закінчуючи макро- і мегаоб’єктами, керується полями. Водночас під дією фізичних полів елементарні часточки об’єднуються в атоми, атоми утворюють молекули – і пішов цілий ланцюжок утворення речовин аж до зірок і галактик.
А що ж керує фізичними полями? Лиш останнім часом ученими було встановлено, що фізичними полями може керувати інформація, яка в чистому вигляді матеріального втілення не має. Ми тільки можемо спостерігати прояви дії інформації на викривлення і динаміку фізичних полів та їх вплив з будь-якої відстані на об’єкти матеріального світу. Тут якраз, мабуть, доцільно згадати, про що йшлося вище, що інформація (розум) є не чим іншим, як древнєгрецьким «Логосом». Одне слово, виходячи із вищевикладеного, інформація, а по іншому можна назвати ефірний інтелект чи всесвітній розум і зорганізовує зірки і галактики. Отже Біблія знову ж має цілковиту рацію, стверджуючи про первинність «Логосу» в створенні Всесвіту, цебто Бога, що є найвищою духовною, власне, верховною сутністю в ієрархії творчих сил світобудови.
У Святому Письмі говориться, що Бог створив світ з нічого. Звичайній людині, ба й навіть тому, в кого сім п’ядей у лобі збагнути це важко. Подібне твердив і академік Я. Зельдович у газеті «Известия» за 1 січня 1988 року. Він переконаний, що «матерія Всесвіту виникла з нічого. Вірніше, матерія виникла з енергії, а енергія Всесвіту дорівнює нулю. А нуль є ніщо».
Виникає запитання: а що ж стало отою початковою пилинкою Всесвіту? Вчені вважають, що це могли бути атоми водню, найпоширенішого елемента таблиці Мендєлєєва. І справді, за даними нинішньої науки 90% маси речовини нашого Всесвіту складає атомарний водень, 9% припадає на перший похідний від нього елемент – гелій. І на всі решту хімічних елементів Всесвіту припадає лишень один відсоток його загальної маси. Одне слово, ми практично живемо у «водневому» Всесвіті, де 90% отих «початкових пилинок» ще не задіяні в процес творення. Значить, він може ще тривати й тривати безконечно. Недаром видатний вчений в галузі кольорового телебачення США Елмер Енгстром пише: «Я бачу добре продуманий і відпрацьований план, за яким здійснене творіння…» Його думку поділяє й лауреат Нобелівської премії, видатний фізик ХХ віку, німець Вернер Карл Гейзенберг: «Відкриті ученими математичні закони є видимим виразом Божественної волі».
Одначе все одно дослідників свердлить хробачком в мізках сакраментальне питання отого створення Всесвіту «із нічого». Який механізм цього процесу? І навіть у цім, здавалося б, до неможливого складнім завданні ученим вдалося таки побачити обнадійливе світло в загадковому тунелі Божої таїни. Річ у тому, що незважаючи на єдину природу електромагнітних явищ, все одно вони на різних частотах ведуть себе по різному. Так, наприклад, в діапазоні довгих і середніх радіохвиль електромагнітні коливання поводять себе справді як «хвилі», бо обгинають перепони. А в діапазоні коротких і ультракоротких радіохвиль вони ще обгинають, але й відбиваються від перешкод; в діапазоні видимого світла – починають частково пронизувати перепони, водночас і відбиватися, і огинати їх, цебто ведуть себе і як хвилі, але й уже як частки, тим більше, що між фотонами виникають паузи, що розділяють кванти (порції) світла. Одначе рентгенівські, а за ними й гама-випромінування вже пронизують перешкоду наскрізь, зовсім втративши хвильові властивості, а поводять вже себе як тільки потік часток.
Власне, на прикладі цих змін характеристик електро-
магнітних коливань з підвищенням частоти, ми наочно пересвідчилися в чудотворному переродженні хвилі в частку, цебто оте ж виникнення речовини «із нічого». Тобто речі, про які було відомо християнам чи іудеям з Біблії про сотворення світу з нічого уже тисячі років тому, наука, а з нею і людство лиш наближається нині до їх розуміння. Недаром побутує мудра приповідка, що малі знання нас віддаляють від Бога, а великі – наближають.
До речі, у 1900 році, тоді ще кандидат фізико-математичних наук Олександр Пугач заявив: «Ось уже протягом кількох років я глибоко переконаний, що наша цивілізація – продукт чиєїсь діяльності. І контакт з нашими творцями весь час триває». На тому ж круглому столі учених, висвітленому в журналі «Наука і суспільство», член-кореспондент Академії наук УРСР Емлен Соботович навів разючі розрахунки видатного астронома С. Шкловського і кількох американських учених у тій же галузі. За їхніми даними ймовірність виникнення життя у Всесвіті дорівнює 10-118 степені. Кількість частинок у Всесвіті, цебто всіх абсолютно частинок – протонів, нейтронів, молекул тощо – 1040. Отже, нам їх не вистачить, аби за розумну кількість років перебрати всі можливі комбінації для створення живого організму. Тобто з погляду сучасної науки життя як таке саме по собі зародитися у Всесвіті не могло. Тим більше, коли вести мову про людину.
Хтось йому заперечив: «А випадковість!» Саботович лиш усміхнувся на те і мовив: «Такого не буває. Це антинауково. Якось академік Арцимович говорив: Ясна річ, може таке трапитися – пролунав дзвінок, ви відчиняєте двері, а на порозі стоїть англійська королева. Але вірогідність такого випадку в житті дорівнює нулю. А стосовно людини? Ніби доведено, що її створила праця. Однак це абсурд: з мавпи не можна створити людину. (Це лишень в Булгакова виходило у «Собачому серці».) Бо скільки б кінь не працював, він конем і залишиться. Отож людина не виникла еволюційним шляхом, тому що для цього потрібен якісний стрибок. Чим відрізняється людина від коня? Абстрактним мисленням! Такого стрибка в історії ми не спостерігаємо».
У підтвердження цієї тези Олександр Пугач мовби продовжив думки попереднього вченого: «Фізика говорить про те ж саме: молекула ДНК не могла з’явитися в процесі еволюційного ускладнення. Англійські астрофізики так охарактеризували ймовірність зародження життя на Землі: швидше ураган, що пронісся над кладовищем відпрацьованих авіалайнерів, складе новий літак, ніж життя виникне від випадкового збігу обставин».
Вдумливій людині, приміром, є що відшукати в Святому Письмі такого, що інколи дивує до неймовірності. Адже, наприклад, Ісая сказав ще за 700 років до Христа: «Бог є той, який возсідає над кругом землі». А в староєврейському оригіналі тексту мовиться – «над земною кулею». Або ж: «Він над порожнечою північ простяг, на нічому Він землю повісив». (Книга Йова, гл. 26, вірш 7). Виникає закономірне запитання: а звідки ж Йова знав про закон земного тяжіння, який був відкритий наукою лишень у минулому столітті?
А наша пам’ять, хіба не диво! Коли постійно відмирають нервові клітини, то яким чином ми пам’ятаємо наше дитинство в глибокій старості? До речі, за нинішніми уявленнями людський мозок складається з 10 мільярдів нервових клітин – нейронів і має здатність щодня запам’ятовувати 85 млн. біт інформації. До кінця життя пам'ять людини може зберігати 100 трильйонів! біт інформації. Хіба це не загадка? Хіба це не диво! Або ж як може мозок справлятися зі 100 мільйонами повідомлень, які надходять до нього щосекунди. Як це збагнути чи пояснити з позиції теорії (я б сказав псевдотеорії) еволюції.
Або чому той же мозок розміщений у черепі, серце в грудній клітці. Як це могло самовільно статися. В такому раціональному розміщенні цих органів навіть, як мовиться, неозброєним оком видно чиюсь мудру творчість. Приміром, черепна коробка складається з двох шарів, між якими знаходиться губоподібний прошарок. Справді це мудро і передбачливо створено, бо череп можна пробити, або ж перехолодити чи перегріти.
Справжню сенсацію викликали у світовій науці дослідження американських та французьких нейрохірургів, які виявили в людському мозку механізм пізнання вищого, цебто Всевишнього розуму, тобто Бога.
В опублікованій нещодавно у Франції книзі: «Біологія Бога» відомий вчений Патрік Жан-Баптист розповідає про вражаючі дослідження, що проходили в США. Вони розглядаються як докази біологічної і психологічної здатності людини проникати у вищі сфери буття, які перебувають за межами нашого реального світосприйняття. Одне слово, нейрохірурги встановили (при участі численних добро-вольців), що за умови миттєвого скорочення обміну інформації між лівою і правою півкулями мозку людина здатна вийти на нові невідомі рівні пізнання. Що є причиною «виходу» звичайної людини за межі нашого реального грішного світу? Виявляється, для цього потрібне відімкнення лівої півкулі людського мозку, що відповідає саме за виділення індивідуума з навколишнього середовища, від центрів мозку в правій півкулі. Іншими словами можна сказати, що слід відключити свій індивідум з численною власною інформацією про довколишній світ.
А досягнути такого стану можна двома шляхами – або внаслідок тривалої медитації, або просто переселитися в пустелю, де через нестачу зовнішньої інформації відімкнення центрів лівої півкулі відбувається автоматично. Саме останнім методом користувалися стародавні пророки, ба й Ісус Христос, аби отримати Боже послання до людей.
Може й, деякі види наркотиків чи алкоголь переривають ці зв’язки і тоді починаються галюцинації, тільки вже внаслідок спілкування не з Божими силами, а з диявольськими, бо під час білої гарячки алкоголікам показуються не янголи, а, даруйте на слові, чортики. Мені особисто добре пам’ятається подібний випадок. Я саме лежав у лікарні, коли якось привезли туди чоловіка, як виявилося згодом, в стані білої гарячки від перепою. Так йому чомусь весь час ввижалися зелені чортики, що вилазили з отворів електричної розетки, звідки він їх намагався виколупати виделкою, відломавши у ній три зубці.
Цікаво, чи у тварин є також такий розподіл півкуль мозку за подібними функціями, як у людини? А може вони користуються тільки функціями, притаманними правій півкулі людського мозку? Бо не маючи інтелекту, подібного людському, тварини якимось чином можуть здійснювати незрозумілі для нас інстинктивні дії. Наприклад, птахи в’ють гнізда, не маючи досвіду їхнього спорудження, бо не бачили цього своїми очима, чи мігрують в інші, тепліші краї. Або ж поштовий голуб безпомилково повертається до своєї домівки, навіть якщо ви його везтимете в цілком закритій клітці. Або ж яким чином вугрі з поліських озер знаходять шлях до Саргасового моря, що біля берегів Америки. Але і це ще не все. Самки, що відкладають ікру в Саргасовому морі, відразу гинуть. Яким чином нововилуплені з ікринок мальки знають шлях, як знову добратися до поліських озер України? А, може, тварини, не маючи подібного людському індивідуального інтелекту, керуються саме отим загадковим ефірним розумом вищих сфер космічного буття (про що піде в наступних розділах), тобто одержують потрібну інформацію із космічного інформативного банку знань. Бо як, приміром, можна пояснити, звідки тварина знає, якою травою їй користуватися для самолікування від тої чи іншої хвороби. Може, отой, придуманий нами інстинкт і є механізмом зв’язку її з вищим інтелектом, котрий відповідає саме за цей рід чи вид земних тварин!
Сімдесятидвохрічний Майк Геллер, священик і фахівець з математики й метафізики, професор філософії Папської академії теології, отримав нещодавно (2008 р.) найпрестижнішу в світі академічну нагороду – Темплтонську премію (820 тисяч фунтів стерлінгів) за дослідження, яке вказує на хоч і не прямі, але докази існування Бога, вирахувані за допомогою математики.
Подібні дослідження провів і професор Башкирського державного університету (Росія) Нажим Валітов. Він науково довів існування всевидючого і всечуючого Бога. Своєю працею «Воздушные колебания при химическом возбуждении атомов, молекул и хаотичность силовых линий электромагнитного и гравитационного поля» він спростовує тезу, що швидкість розповсюдження інформації не може перевищувати швидкості світла (300 тисяч км./сек.). Валітов строгою мовою формул довів, що будь-які об’єкти у Всесвіті взаємодіють один з одним миттєво, незалежно від відстаней між ними. Інформація поширюється (силовими лініями електромагнітного та гравітацій-ного полів) майже миттєво. Теорія Валітова підтверджує християнське вчення, що Бог всевидющий і може карати за скоєне теж миттєво. Думка матеріальна, упевнений учений, її можна миттєво зафіксувати з будь-якої точки Всесвіту.
Що таке Віра? Тлумачний словник твердить, що віра – це переконання, впевненість у кому, чому-небудь. Мова піде про Віру в реальність Творця і визнання його фактом науки, над чим уже довгий час працюють кандидат біологічних наук Антон Душейко та кандидат хімічних наук Володимир Душейко. Їхня гіпотеза базується на сімох рівнях реальності. Рівні з першого до четвертого усім добре відомі з фізики середньої школи: тверді тіла, рідини, гази, плазма. П’ятий рівень – фізичний вакуум, в якому формуються атоми. Але й цей рівень не є початком світобудови, – вважають вищеназвані автори. Бо існує так зване первинне торсійне поле – цебто шостий рівень. І, нарешті, сьомий рівень, який умовно назвали «Абсолютно ніщо». Цебто фізики не можуть зробити жодних висновків щодо властивостей цієї реальності, адже її не можна, на відміну від попередніх, записати жодними формулами. Отож на сьомому рівні реальності закінчується фізика і починається метафізика. Власне, можливість фізики пізнати сьому реальність дорівнює нулю. Але ж саме вона створює все, що ми називаємо Всесвітом. Чи не тому й непідвладна людському розумові, бо підпорядкована якомусь вищому інтелектові з інших вимірів. У Біблії про цю реальність сказано так: «Спочатку було Слово і Слово було в Бога, і Слово було Бог». Якщо перекласти це висловлювання мовою фізики, то воно означає матрицю можливого. Отож Бог – це Творчий Дух! Коли взяти це, як мовиться, на хлопський розум, то Бог промовив Слово і його енергія перетворилася в матерію, адже наука теж стверджує, що матерія – це сконденсована енергія. Фізики ж сам процес творчості описують так: фізичний вакуум, а тим більше Дух, який на два рівні вищий від нього, заповнює увесь нескінченний простір Всесвіту. Всесвіт має голографічні властивості і кожна точка Всесвіту містить інформацію про увесь Всесвіт, тому всі типи матерії і всі види її взаємодії наперед визначені – і можливі лише ті взаємодії між ними, які запрограмовані у вакуумній матриці. Тому у Всесвіті нема нічого несподіваного, а є наслідком закономірного процесу, а не випадкового зіткнення атомів, молекул і «природного відбору». Ймовірність випадкового утворення хоча б найпростішої білкової молекули дорівнює як 1:10113. А математики відкидають імовірність 1:1050 як не існуючу. Отже, наші уявлення про світ без концепції Творця – нонсенс. Бог – така ж реальність, як матеріальний світ, і моральні закони за своєю суттю нічим не відрізняються від законів фізики чи хімії, а нехтування ними не менш катастрофічні для людства, ніж чорнобильська трагедія. Отож Бог, як бачимо, воскресає у сяйві науки: Творець і Всесвіт, матерія і дух – єдині. Не ми, люди, плануємо і будуємо світ – це робить Творець, а наша мета зрозуміти Його наміри, волю, закони і стати кваліфікованими помічниками, тобто співавторами. Віра – це впевненість в існуванні незмінних фізичних і моральних законів, що лежать в основі світобудови. Разом вони становлять цілісну систему. Через що об’єктивна реальність вимагає синтезу релігії та науки, містичного і раціонального, космічного і людського.
Можливо місією України, – розмірковують автори цієї цікавої гіпотези, – є здійснення світоглядного духовного прориву, подолати бездуховність, аморальність і прорватися у космос Вищого Розуму з його абсолютними моральними істинами. Народ, який першим визнає закони, норми і принципи Творця та почне жити згідно них, може продемонструвати людству дивовижні, небачені досі досягнення у всіх сферах життя.
Важко не погодитися з подібними твердженнями кандидатів наук Антона і Володимира Душейків.
До речі, співзвучні вище висловленим думкам науковців є міркування Жанни Безп’ятчук у «Слові Просвіти» за 2006 р., число 10 стосовно суспільної аномії. «Аномія» – це термін, що визначає стан соціального розладу, який з французької мови перекладається як беззаконня. Це глибокі соціально-економічні депресії, зміна політичного режиму, вони є найідеальнішими умовами для розвою масової анемії, бо тоді старий закон втрачає чинність, а нових ніхто не дотримується. Те, що було чорним, стало білим і навпаки. Право, мораль, релігія колапсують. Влада байдужа до потреб простих людей, вона далека від них і зажерлива. Те, у що вірили батьки, – зруйновано і забуто. Це страшна глибиною і отруйна змістом суспільна соціальна паталогія. Її першопричиною є тотальна руйнація вкорінених у соціальне тіло ціннісних систем і світоглядних орієнтирів. Таке можливе при різких збуреннях установлених суспільних ладів. Її клінічними проявами є масове і нестримне поширення алкоголізму, наркоманії, а відтак розпусти і різних венеричних хвороб, СНІДу, злочинності, розлучень, безпритульності, самогубств і втрата довіри до людей, до держави, до минулого, до майбутнього, до сьогодення. Передусім цією суспільною недугою вражається закон і мораль. Одначе спостерігається цікавий факт: у народів чи суспільства, де віра в Бога знаходиться на потрібній висоті, суспільні катаклізми аномії у сотні разів менш вразимі.
На превеликий жаль, українське суспільство теж опинилося
в центрі цієї згубної епідемії, тому роль церкви нині, як ніколи, актуальна, адже її духовні основи були смертельно підтяті безглуздим і безголовим більшовицьким атеїзмом, тому нині потрібні титанічні зусилля для оздоровлення нашого народу від цієї суспільної корости.
З іншого боку, вищенаведені роздуми лиш підтверджують
думку, що все у цьому світі тісно взаємозв’язане, цебто, – як висловилися кандидати наук Антон та Володимир Душейки, – Творець і Всесвіт, матерія і дух – єдині і взаємозалежні, невіддільні одне від одного. Лише при порушенні цієї мудро організованої єдності можливі вище висловлені катаклізми. Тому поділ світоглядних уявлень на матеріалізм та ідеалізм – теж безглуздя.
Усе висловлене вище не заперечує біблійного вчення як такого, а лиш підтверджує його. Вчені вважають, що в центрі Землі спекотніше, ніж на поверхні Сонця. Температура внутрі нашої планети складає 6649 градусів за шкалою Цельсія. Євангеліє говорить в Об’явленні святого Івана Богослова: «той (мається на увазі грішник) буде мучений в огні і сірці». А де ж знаходиться сірка? Коли 18 травня 1980 року відбулося виверження вулкану на горі Святої Олени і 150 тисяч тонн сірчаного газу вирвалося назовні із нутра Землі, то репортери описали цю жахливу подію такими словами: «Пекло пробилося наверх!» А Ісус Христос сказав: «І вкинуть їх у піч огненну: там буде плач і скрегіт зубів» чи: «Ідіть від мене, прокляті, в огонь вічний, приготовлений дияволу і демонам його».
Не так давно вчені виявили тріщини на дні океанів, звідки проривається магма. Такі тріщини найчастіше зустрічаються на стикові літосферних плит. Довкіл отих, дихаючих підводним вогнем шпаринок у земній корі, були знайдені гігантські трубчасті черви, довжиною два з половиною метри, що можуть витримувати високу температуру в кілька сот градусів. Їх можна знайти тільки біля таких глибинних тріщин дна океану. А тепер прочитаймо, що сказав Ісус Христос про пекло у Євангелії від Марка, глава 9, вірш 46: «Де їхній черв’як не вмирає, і не гасне вогонь». Зауважте, він сказав «їхній черв’як», а не просто який-небудь черв’як. Біблія нас вчить, що християни здобудуть тіло, подібне тілу Ісуса Христа. Пригадаймо змія в Едемському саді, що спокусив Єву! Значить, чоловік чи жінка, котрі потрапили за гріхи свої у пекло, набудуть тілесну форму свого батька – диявола.
Черв’як – м’якотіла, слизька і тонка повзаюча істота, схожа на змія. «І вийдуть вони та й побачать ті трупи людей, що відпали від мене, бо їхня черва не помре й не погасне вогонь їхній, – і стануть вони за гидоту для кожного тіла». (Книга пророка Ісаї (66:24). Звідкіля це було відомо пророкові Ісаї чи Ісусові Христові про глибоководних трубчастих черв’яків біля тріщин земної кори, з яких постійно виливається розплавлена магма?
До речі, у вісімдесяті роки минулого століття в Радянському Союзі з науковою метою пробурювали надглибокі свердловини в земній корі. Одну з таких свердлили на Кольському півострові. Коли дійшли, здається, до 13-кілометрової глибини, вирішили туди опустити мікрофон. Яким було здивування дослідників, коли звідти почули страшенний зойк, крик, писк, виск, стогін тощо. У пресі навіть з’явилася невеличка інформація про цей випадок, що, мовляв, дослідники досвердлилися до пекла. Однак більше повідомлень про цю сенсаційну подію не з’являлося в засобах масової інформації, бо як виявилося згодом, на неї наклали руку радянські спецслужби.
Далі: Розділ 7