Віктор САВЧЕНКО
ПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ
Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла
ПРОРОЦТВО ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА: ДАНИЇЛ
Деякі з розшифрованих пророцтв пророка Даниїла
ПРОРОЦТВО
ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА
1. Всяк, хто пережив кінець другого тисячоліття, міг переконатися у правдивості і вражаючій точності пророцтв Нострадамуса. Згадаймо хоча б імперію антихриста, яка проіснувала 73 роки і 7 місяців і про термін існування якої було сказано ясновидцем із Франції за чотириста років до її виникнення.
Та був пророк, який передбачив і описав ті ж самі події за тисячу чотириста п’ятдесят років до Нострадамуса. Описав не менш точно, але в метафоричній формі та "мовою гілок”. Ідеться про святого Івана Богослова — учня Ісуса Христа. Його "Об’явлення...” ("Апокаліпсис”) ось уже близько двох тисяч років бентежить людську свідомість.
Але відомий ще один пророк, який дав описання тієї ж самої влади за 560 років до св. Івана. Це – Даниїл. Не виключено, що саме Даниїлові пророцтва четвертого звіра стали основою для передбачення св. Івана Богослова. Порівнюючи обидва пророцтва, приходиш до висновку, що йдеться про те ж саме, а тільки св.Іван "побачив” його виразніше.
Даниїл належить до пророків Старого Заповіту. Це ім’я перекладається як суддя Божий або той, хто відкриває лице Бога.
Чому Даниїл?
Тому, що він безпосередньо пов’язаний з християнством, хоч і жив десь за п’ятсот років до його виникнення. Це він напророкував відбудову зруйнованого Єрусалима, прихід Месії, його страту, друге зруйнування іудейського храму і розпорошення іудеїв по світу. Передбачив усе те з великою точністю. "Від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим, аж до Владики Месії сім тижнів та шістдесят і два тижні. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за важкого часу. І по тих шістдесяти і двох тижнях буде погублений Месія, хоч не буде на ньому вини. А це місто і святиню знищить народ володаря, що прийде, а кінець його у повідді”.
У Старому Заповіті пророчий день означає рік. Але Даниїл своїм пророчим баченням сягнув не тільки часу заснування християнства, а й простежив долю людей цієї віри до кінця другого тисячоліття, тобто до часу її найбільшого випробування, і ще далі...
Він походив з роду царя Давида. В полон вавілонський його забрали разом з іншими юнаками – дітьми іудейської знаті. У Вавілоні він швидко навчився мови й мудрості халдейській. Там, помітивши його благочестя й розум, взяли на службу до палацу, де він згодом досяг високого становища. Даниїл не раз правдиво витлумачував сни царя, за що користувався його високою довірою. Нарекли Даниїла халдейським ім’ям Валтасар. Під цим ім’ям його згадують у старовинних релігійних текстах; так він називає себе і в своїй "Книзі...” Таке ж ім’я мав і останній цар вавілонський.
Про Даниїла відомо, мабуть, більше, ніж про інших біблійних пророків через те, що про нього немало згадує його сучасник, також пророк Ієзакіїль. І, що не менш важливо, Даниїл жив у самому серці Вавілонського царства — наймогутнішої на той час держави, яка залишила глибокий слід в історії людства.
2. Книга пророка Даниїла складається з двох частин: "Оповідання про Даниїла” та "Даниїлові пророцтва”. Ця — друга частина починається з 7-ї глави "Пророцьке видіння чотирьох звірів”. Передбачення саме цієї глави, а точніше стихи з 7-го по 28-й, стосуються кожного, хто жив і живе на землі у двадцятому-двадцять першому століттях.
Приблизний термін написання пророцтва, починаючи відлік від 2001 року, коли пишуться ці рядки, — дві тисячі чотириста п’ятдесят років.
Даниїл починає сьому главу так: "За першого року Валтасара, царя вавилонського, бачив Даниїл сон та пророцьке видіння...” Як відомо, Валтасар помер 538 р. до н.е. Це був син царя вавілонського Набоніда і останній цар вавілонський. Якщо він правив упродовж 10 — 20 років, то пророцтво було написане десь між 555-м і 540-м роками до н.е., тобто за 2445 – 2460 років до наших днів або ж за 2365 – 2380 років до виходу з моря четвертого "звіра” — радянської імперії. Перед тим, як навести текст самого пророцтва, слід зауважити, що факт виникнення і зникнення на історичній арені трьох попередніх "звірів”, як показано в попередніх главах, підтверджено історією.
До речі, Даниїл пророкував не тільки про далеко віддалені від нього в часі покоління. Він передбачив і безум та смерть царя Навуходоносора ІІ, смерть царя Валтасара, і зникнення після нього вавілонського царства.
"1 За першого року Валтасара, царя вавилонського, бачив Даниїл сон та пророцьке видіння голови своєї на своєму ложі. Того разу записав він сон, сказавши з нього головне: 2 Даниїл заговорив та й сказав: "Бачив я в своєму видінні вночі, аж ось чотири небесні вітри вдарили на велике море. 3 І чотири великі звірі піднялися з моря, різні один від одного. 4 Передній був як лев, а крила в нього орлині. Я бачив, аж ось були вирвані йому крила, і він був піднятий від землі, і поставлений на ноги, як людина, і серце людське було йому дане. 5 А ось звір інший, другий, подібний до ведмедя, і був поставлений на одному боці, і було три ребрі в його пащі між зубами його. І йому сказали так: Уставай, — їж багато м’яса! 6 Потому я бачив, аж ось звір інший, мов барс, а в нього на спині чотири пташині крилі. Цей звір мав чотири голові, і була йому дана влада.
Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний, і в нього великі залізні зуби. Він жер та трощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів. 8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі. 9 Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Старий днями. Одежа Його — біла, як сніг, а волосся голови Його немов чиста вовна, а престол Його — огняне полум’я, колеса Його — палахкотючий огонь. 10 Огнена річка пливла й виходила з-перед Нього; тисячі тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся і розгорнулися книги. 11 Я бачив того часу, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене тіло його, і було віддане на спалення огню... 13 Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов до Старого днями, і Його підвели перед Нього. 14 І йому дане було панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування його — панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване.
3. Це окультний текст. Його написано мовою гілок, стовбур і коріння яких сховані. Це так само, якби крізь стіну густого туману проступала частина крони. За формою листя можна здогадуватися, до якої породи належить дерево. Іншими словами, знаючи деякі окультні символи, що ними користувалися біблійні пророки, спробуємо дешифрувати образ четвертого звіра.
Уже слова "страшний і грізний та надмірно міцний” містять у собі інформацію про те, що на той час у земному світі пануватимуть сили зла. Їхні прикмети — міцність, війна, перемога. На окультній схемі "Еманацій Септенера” (стор. 17), взятої з книги "Світло Єгипта” Т.Бургона, де сім кіл вказують на сім ангельських світів, видно, що світові Самаеля (Замаеля) — ангелові зла притаманні перемога, міцність і планета Марс. Ну, а до бога війни найбільше пасують прикмети "страшний, грізний”. Слова ж "і в нього великі залізні зуби” – не тільки метафора, а й "гілка”, яка веде до невидимого "стовбура”. Чому зуби залізні? Залізо – один із семи металів, що їх окультна наука вважає кристалізованими відповідниками семи планет: золото відповідає Сонцю, срібло — Місяцю, олово — Юпітеру, мідь — Венері, ртуть — Меркурію, свинець — Сатурну, залізо — Марсу. Отож Даниїл словами "залізні зуби” підтверджує, що четвертий звір постане у час, коли на планеті пануватиме бог війни Марс.
У плані астральнім Марс уособлює дух жорстокості та сліпого кровожерного руйнування. В людському плані справжній "син Марса” — це "борець першої сили”; він тільки тоді щасливий, коли когось перемагає. В езотеричній сфері Марса перебувають найвищі атрибути злого духа. Власне, все це, як уже мовилося, — чорний ангел Самаель — вічний ворог архангела Михаїла, який очолює сили добра.
Придивимось до схеми "Еманацій Септенера”. Не вдаючись до пояснень семи ангельських світів, завважимо, що світові (часу, епосі) ангела Самаеля відповідає червоний колір. Це не тільки колір крові, а також колір поверхні планети Марса. Нагадаємо: довжина хвилі атома червоного кольору дорівнює 7560 ангстремам, що в сумі складає 18 (7 + 5 + 6 + 0). На схемі видно, що світ Самаеля закінчується там, де починається світ архангела Михаїла і що коло Самаелевого світу трохи накладається на коло Михаелевого світу, тобто це місце (у часі), коли зло, час якого минає, бореться з добром, час якого має настати. Боротьба ця починається спершу на небі. "7 І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи...” ("Об’явлення св. Івана Богослова”, гл.12).
4. "...І в нього великі залізні зуби. Він жер та трощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів. 8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним” (Дан.).
Для порівняння наведемо текст з тринадцятої глави "Об’явлення...”: "І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, а на рогах її були десять вінців, а на її головах богозневажені імена. А звірина, що я її бачив, подібна до барса була, а ноги її — як ведмежі, а паща її — немов лев’яча паща.”.Тобто звірина св. Івана Богослова мала властивості трьох попередніх звірів Даниїлових. А вони — символи: лев – Вавілона, ведмідь — Мідо-Персії, барс — Грецької імперії.
Св. Ів.Богослов не назвав властивостей четвертого звіра.
Чому?
Та тому, що його звірина (у російському перекладі пишеться "звір”) і четвертий звір Даниїла — те ж саме.
У Даниїла всі четверо звірів "піднялися з моря”, в св. Івана "звірина, що з моря виходила”. В окультному розумінні море – це людність, ріка – народ, джерело — рід. Отож усі чотири Даниїлові звірі, як і звірина св. Івана, з’явилися не в етнічних державах, а в імперіях.
Є й невідповідність, а саме: Даниїлів четвертий звір "різнився від усіх, що були перед ним”, а Іванова звірина була наділена властивостями трьох Даниїлових звірів. Хоча це навряд чи можна назвати невідповідністю, оскільки четвертий Даниїлів звір не був схожий на кожного з трьох попередніх звірів зокрема. Якостями ж їх усіх він був наділений, наприклад, жорстокістю і кровожерністю. Тобто з людності землі ("Великого моря”) мала вийти влада, яка б увібрала в себе досвід трьох попередніх найдеспотичніших режимів. І саме цю владу (четвертого звіра Даниїла) побачив і описав учень Месії, прихід якого також напророкував Даниїл.
Ту владу пережив кожен, хто прийшов у світ у час "найбільшого затемнення сонця” (за Нострадамусом), тобто в дев’ятнадцятім-двадцятім столітті, і пересвідчився, що вона, справді відрізнялася від усіх відомих влад ("звірів”) минулого: "він жер та трощив, а решту ногами своїми топтав”. За час цієї влади було вигублено 62 мільйони людей тільки в Радянському Союзі. Усього ж від комуністичних режимів загинуло 110 мільйонів людей. Такої кількости смертей не знав жоден тоталітарний режим, який тільки існував в історії людства.
5. Четвертий звір Даниїлів і звірина Іванова мали десять рогів. На рогах Іванової звірини було десять вінців (гербів), тобто це було десять влад (держав), об’єднаних в одну владу.
Даниїл пише: "8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним”. Якщо це, справді, пророцтво на радянську імперію, то спробуємо з’ясувати, що стоїть за символами рогів. Як відомо, до складу Радянського Союзу, що утворився 30.12.1922 р. увійшли Росія, Україна, Білорусія, Азербайджан, Грузія, Вірменія (три останні були об’єднані в Закавказьку Радянську Федеративну Соціалістичну Руспубліку). У складі України в 1924 — 1925 роках було утворено Молдавську АРСР. Третій з’їзд Рад СРСР (травень 1925 р.) до складу Союзу прийняв Узбецьку РСР і Туркменську РСР. У складі Узбецької РСР було створено Таджицьку АРСР.
Отож, на 1925 рік Союз складався: з Російської Федерації, Української РСР (у складі останньої — Молдавська АРСР), Білоруської РСР, Азербайджану, Вірменії та Грузії – всі три у складі Закавказької РФСР, Узбецької РСР (у її складі — Таджицька АРСР) та Туркменської РСР, тобто десять республік.
Хоч це було й не добровільне об’єднання, а загарбання сильнішою Росією менш чисельних народів, але це були етноси, які мали одвіку своїх царів, гетьманів, господарів, князів, ханів, емірів, тобто вінценосних державців. Отож десять рогів відповідають десяти державам (владам), які "об’єдналися” в Союз.
Іван Богослов пише, що на десяти рогах звірини були вінці. Справді, всі десять республік мали свої герби у формі вінків.
Даниїл пише, що поміж десяти рогів піднісся ріг інший, малий. Одразу слід зауважити, що цей малий ріг був не один з десяти, а той, що піднісся поміж них.
По-перше, чому "малий”? Чи не тому, що поміж тих, хто готував захоплення влади в Росії і захопив її, він був найменш значущий? А може, тому, що належав до нечисленного етносу?
І перше, і друге вказують на Сталіна.
Які три "з передніх рогів були вирвані з коренем перед ним”? Три з десяти, що належали звірові, чи три роги (влади), які були до того, як він з "моря” вийшов? На жаль, це місце можна тлумачити по-різному. Так, якщо йдеться про попередні перед Сталіним влади, які були з коренем вирвані, то вони: 1. Цар Микола ІІ, увесь його рід і вся партія монархістів; 2.Керенський, Тимчасовий уряд і всі, хто сприяв його становленню; 3. Ленін і його партія, яку Сталін винищив повністю. Якщо ж ідеться про три роги з десяти, то це мусили бути хтось троє із перших секретарів республік, які поступилися б своїм суверенітетом. Що малоймовірно, тому, що реальної влади і без того ніхто з них не мав.
Найвірогідніше це були роги Російської імперії, а саме: Микола ІІ, Керенський та Ленін. Усіх їхніх прибічників Сталін фізично винищив.
Треба сказати, що це місце пророцтва, попри його інформативність щодо кількості рогів, не зовсім точне. Не виключено, що тут далися взнаки хиби перекладу Біблії.
"І ось у того (малого) рога очі, як очі людські, і уста, що говорили великі речі.” У російськомовній Біблії видання 1912 року написано "и уста, которые говорили высокомерно”. Сталінська влада робила все від імені народу. І з опозицією розправлялася від імені того ж народу, навіть термін вигадала "ворог народу”. Слова "великі речі” або "высокомерно”, мабуть, те ж саме, адже той, хто промовляв на мітингах і в пресі, посилався на народ, запевняв у своєму прагненні зробити життя простої людини кращим. Тут, мабуть, і пояснювати зайве, адже вище за інтереси народу немає нічого. Так само можна пояснити й слова "у того рога очі, як очі людські”. Іншими словами, влада ніби дивилася на світ очима простої людини. Звертає на себе увагу слово "як”. Тобто очі були не людські, як, наприклад, написано в стиху четвертім, де йдеться про переднього звіра: "серце людське було йому дане”, а "як” людські. Тобто очі, що маскувалися під людські.
6. "9 Я бачив, аж ось поставили престол, і всівся Старий днями. Одежа Його — біла, як сніг, а волосся голови Його немов чиста вовна, а престол Його — огняне полум’я, колеса Його — палахкотячий огонь. 10 Огнена річка пливла й виходила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорнулися книги. 11 Я бачив того часу, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене місто його, і було віддане на спалення огню.”
У цьому уривку йдеться вже не про земний світ. Вища Сила готувалася підбивати підсумки діянь Самаеля у світі людей. Про цю ж подію на небі пише й св. Іван Богослов "11 І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося. 12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, — то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми” (гл. 20).
Передусім, хто такі Даниїлів "Старий днями” й Іванів "Той, Хто на ньому (престолі) сидів”? Схоже, що це одне і те ж. А чи конкретна це постать? У Кабалі ("Зогар”) сказано, що Старий днями то – "кінець днів”. Мабуть, мається на увазі кінець якоїсь епохи. Чи не кінець діянь ангела Самаеля?
І у Даниїла, і в св. Івана сила, якій дано судити, – біла, тобто духовно чиста. У Даниїла престол – "огняне полум’я, колеса – палахкотячий огонь, огнена річка пливла й виходила з-перед Нього”, у св. Івана "від лиця Його (того, хто сидів на престолі) втекли земля і небо.” Утікають від небезпеки. Отже тут також ідеться про подібне.
У Даниїла "тисячі тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним.”
У св. Івана "і бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом.”
І Даниїлові "десять тисяч десятків тисяч...” і Іванові "мертві малі й великі” — це сутності, душі, а не земні люди; це свідки і водночас підсудні.
Тексти Даниїла й св. Івана доповнюють один одного. Так Даниїлові "тисячі тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед ним” це ті, хто допомагав суду (тисячі тисяч) і ті, кого судили (десять тисяч десятків тисяч). Про те, що грішників було незрівнянно більше, свідчать слова св. Івана: "І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга — то книга життя”. Тобто тих, кого судили, було багато, а тих, кого визнали невинними і записали до книги життя, набралося тільки на одну книгу.
Наводить на роздуми початок дванадцятого стиха (гл. 20) св. Івана Богослова "12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом”. Незрозуміло: Той, Хто сидів на престолі, й Бог — одна постать, чи це дві величини? Якщо звернутися за поясненням до Даниїла, то, схоже на те, що Даниїлів Старий днями і Іванів Той, Хто сидів, одне і те ж, а Бог – сила, яка стоїть над судом і над підсудними.
7. "А престол Його – огняне полум’я. Колеса Його — палахкотячий огонь. 10 Огнена річка пливла й виходила з-перед Нього.” Чому одразу аж три згадки про огонь? Тому, що йдеться про епоху, коли пануватиме Марс у сполученні з сузір’ям Овна. Як відомо, Марс — найвогненніша (в окультному розумінні) з усіх планет, а Овен — перше сузір’я тригона Вогню — перебуває під спеціальним контролем вогняної планети (Марса). До того ж знак Овна символізує жертву. Наближення космічного співвідношення цих двох чинників віщує страшні наслідки для людства. Стародавні іудеї приховували цю відповідність планетної природи Марса й сузір’я Овна під висловом "вовк в овечій шкурі”. Із усіх тварин тільки вовк уособлює прикмети Марса. На матеріальному плані це проявилося тотальним нищенням людини як виду під гаслом "в ім’я світлого майбутнього”. Усі найкривавіші акції червоної звірини чинилися "на добро народу”.
До цього слід додати слова Нострадамуса: "Послухай-но, сину мій, те, що я знаходжу у своїх розрахунках, які узгоджуються з осяянням, що надихає: смертельний меч наближається до нас тепер, з чумою, війною більш жахливою, ніж була колись за життя людей, і з голодом, який упаде на землю і часто повертатиметься, оскільки Світила узгоджені у своїх рухах, а також було сказано: "Покараю залізним прутом їхню (людей) недоброзичливість і ударами канчука їх вражу.” Ясновидець із Франції чітко побачив наближення четвертого Даниїлового звіра. Слова "покараю залізним прутом”— підтвердження цьому. Адже залізо, як мовилося вище, – метал, що його окультна наука вважає кристалізованим відповідником Марса.
Отож, у короткому пророцтві четвертого звіра Даниїл мовою гілок і метафор двічі наводить прикмети, що відповідають Марсу: "великі залізні зуби”; "престол Його — огняне полум’я, Колеса Його — палахкотячий огонь”; "10 Огнена річка пливла з-перед Його.”
Св. Іван Богослов доповнює текст Даниїла: "А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...” (гл. 20, ст. 15). Тобто епоха Марса буде згубною не тільки для жертв, а також і для катів.
Пророцтва Даниїла й св. Івана вказують на те, що четвертий звір (звірина) прийде й переможе в час, коли Овен перебуватиме під спеціальним контролем Марса, й знищений буде також у час, коли пануватиме Марс, але Марс уже буде, мабуть, єднатися з іншим зодіакальним сузір’ям. Про те, що звіра переможуть у час Марса, свідчать такі рядки з "Об’явлення...”: "15А з Його (Ісуса Христа) уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом...” (гл. 19). І меч, і залізний жезл символізують планету Марс.
До речі, в 12 гл. "Об’явлення...” наводиться пророцтво про народження на небі дитини: "5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога і до престолу Його.” Що це за дитина, стає зрозумілим з дев’ятнадцятої глави, з розділу "Явлення Ісуса Христа”, п’ятнадцятий стих з якої процитовано вище.
Отож з приходом четвертого звіра (звірини) водночас народжується у потойбіччі і спаситель від нього. Він і людство, врятує, і почне правити ним у час панування Марса.
У Нострадамуса "залізний прут”, у Івана Богослова "залізний жезл”. Мабуть, це те ж саме. В окультизмі існує поняття "магічний жезл”. Це — "магнетичний і електричний кондуктор волі.” Він спрямовує потік волі мага і концентрує його на предметі. Довжина його близько півметра; на широкому кінці — золота накладка, на вузькому — срібний чи мідний наконечник. Основа жезла — слонова кістка жіночої особини (найкраща), виготовляють її (основу) також з деревини чорного, кедрового, самшитового дерева, горіха, прибережної верби тощо. "Залізний жезл (скіпетр) служить виразним символом суворості та могутності помазаників Господніх проти збурювачів” (Біблійна енциклопедія).
Таким чином, слова "залізний жезл” указують на те, що порядки у світі після того, як сили добра звільнять його від звіра, настануть досить суворі. Але це буде суворість вихователя, а не вбивці.
Прикмети епохи четвертого звіра — це прикмети Марса, а сама вона – епоха, передбачена Даниїлом як вогненна й залізна. Як же ті прикмети спроектувалися на матеріальний план? По-перше, двадцяте століття — епоха, справді, заліза (сталі) й вогню. За всю попередню історію людства не було виплавлено стільки цього металу, як у двадцятому столітті. По-друге, за всю попередню історію не було підірвано стільки вибухівки й пороху, скільки у двадцятому столітті. І виплавка сталі, і використання вибухових речовин пов’язані з вогнем – великим вогнем. Тобто слова "залізо” й "огонь” — поняття двопланові. З одного боку — це символи нищення, руйнування (спрямовані як на зло, так і на добро), з другого це — матеріальний засіб руйнування.
Слова "престол”, "колеса”, "річка” (вогненна) – гілки, до коренів яких колись докопався св. Іван Богослов. Схоже на те, що його "Об’явлення...” це — одкровення, відкривання, дешифрування саме символів четвертого Даниїлового звіра.
8. Чому св. Іван Богослов узяв за аналог для свого "Апокаліпсису” Вавілон? Чи не тому, що пророцтво четвертого звіра написав чоловік, який сам жив у Вавілоні, до того ж у самому серці вавілонської влади? Він пережив царя Навуходоносора ІІ з халдейської династії, був свідком загибелі вавілонської держави і водночас смерті її останніх царів Набоніда та Валтасара.
Під час облоги міста Вавілона Кіром, царем персидським, і Дарієм, мідянином, Валтасар, аби показати зневагу до осадників, влаштував для вельмож бучний бенкет і пив вино зі своїми гостями з золотих і срібних келихів, вкрадених ще Навуходоносором ІІ з єрусалимського храму, що вважалося великим святотатством. Та ось, у самий розпал бенкету, невидима рука накреслила на стіні віщі слова: "мене, мене, текел, упарсин”. Оскільки ніхто з присутніх не міг розшифрувати текст, Валтасар покликав Даниїла і зажадав пояснення.
– Царю, – мовив Даниїл,— мене — це порахував Бог царство твоє і поклав йому край; текел — тебе зважено на терезах і ти знайдений дуже легким; упарсин – поділене царство твоє і дане персам та мідянам.
Справді під час загального сп’яніння місто було залишене без належної охорони, ворота й русла рік не замкненими. Перси й мідяни безперешкодно зайшли в місто і, не зустрівши опору, оволоділи ним. Вавілоняни падали тисячами під ударами мечів та від вогню. Нападники проникли навіть у палац і вбили царя.
"Тієї ж ночі,— писав Даниїл,– був забитий Валтасар, цар Халдейський. А мідянин Дарій одержав царство в віці шостидесяти й двох років” (Дан., гл. 5, 6).
А далі — дивне: "2 Сподобалося Дарієві, і він поставив над царством сто й двадцять сатрапів, щоб були над усім царством. 3 А вище від них — три найвищі урядники, що одним із них був Даниїл, яким ці сатрапи здавали звіт, а цар щоб не був пошкодований. 4 Тоді цей Даниїл блищав над найвищими урядниками та сатрапами, бо в ньому був високий дух, і цар задумувався поставити його над усім царством”.
Чому Даниїл, який був серед найбільш наближених до вавілонської влади людей, раптом опинився на самій вершині влади Дарія? І друге — як могло статися, що неприступне місто Вавілон було захоплене ворогом?
Ці два питання тісно пов’язані. Знайшовши відповідь на одне, можна отримати відповідь і на друге, і водночас збагнути, чому образ Вавілона св. Іван Богослов використав у своїх пророцтвах як аналог Москви і Радянського Союзу.
9. Що на той час являло собою місто Вавілон столиця Вавілонського царства?
Геродот пише в першій книзі "Історії”:
"У Месопотамії багато великих міст, але найвизначніше й найкраще укріплене — Вавілон. Побудований він на безкраїй рівнині й займає площу чотирикутної форми, і кожна сторона чотирикутника завдовжки в 120 і 100 стадій (стадій (стадія) дорівнює 185 — 192 м). Отже, загальна довжина його мурів чотириста вісімдесят стадій. Така величина міста Вавілона, і, наскільки нам відомо, жодне місто на світі не має такого прекрасного розпланування. Насамперед навколо його оточує рів, глибокий і широкий, наповнений водою, далі його оточують мури, завширшки в п’ятдесят царських ліктів, а заввишки в двісті ліктів. Царський лікоть більше від звичайного ліктя на три пальці.
Тепер треба, щоб я, крім того, пояснив, для чого було використано глину, вириту з рову, і в який спосіб було побудовано мури. Викопували рів і водночас з глини, яку викидали з нього, робили цеглу, а коли в них була достатня кількість цегли, вони обпалювали її в печах. Потім замість глини вони використовували гарячий асфальт і так будували. Через кожні тридцять рядів цегли вони закладали очеретяне плетиво і перед усім будували закраїни рову, а згодом у такий самий спосіб будували мури. По краях мурів вони будували одноповерхові будиночки, один навпроти іншого, залишаючи між ними простір так, щоб там могла проїхати чотирикінна колесниця. В мурах по всій їхній довжині було сто брам, всі вони мідяні і верхні та нижні їхні одвірки також мідяні...
Ось у такий спосіб будували мури Вавілона. Місто поділяється на дві частини, бо посередині його перетинає ріка Євфрат, так вона називається. Вона витікає з країни вірменів. Вона велика і глибока, і навальна, вливається вона в Червоне море. Отже, обидві половини навколишнього муру, згинаючись, доходять до річки. На кінці кожної вулиці, що тягнеться вздовж берегів ріки, в цегельних мурах є стільки маленьких ворітець, скільки й вулиць.
Отже, цей мур є панцирем міста, а в ньому є ще інший мур, але вужчий за попередній. В кожній із двох частин міста існувала якась центральна укріплена споруда. В одній, де був великий і оточений муром сад, стояв царський палац. В іншій був храм вавилонського Зевса — Бела (Мардука) з мідяними брамами...”
А ось що пише Страбон, який відвідав Вавілон на межі старого й нового літочислення:
"Вавілон лежить на рівнині, довжина мурів довкола міста становить 365 стадій, завтовшки мури 32 стопи, заввишки вони між вежами 50 ліктів, а вежі заввишки 60 ліктів. Дорога на мурі така широка, що на ній вельми можуть розминутися два вози, запряжені четвернею.”
10. Неймовірні розміри міста і мурів бентежили істориків і археологів усіх часів. Адже виходило, що периметр Вавілона за Геродотом становив 90 км, за Страбоном – 70 км. Яку ж це кількість цегли треба було виготовити, аби обгородити місто двома поясами таких могутніх мурів. Якщо взяти величину цегли 29 х 14 х 6,5 і шпару між цеглинами 1 см, то кубатура тільки зовнішнього мура мала б 11 – 15 мільйонів кубічних метрів. Якщо на 1 куб. метр муру треба 290 цеглин, то на побудову всього муру — 3 – 4 мільярди штук цеглин. Якби усю цю цеглу скласти одна до одної упоперек, то це був би пояс у 500 — 600 тисяч кілометрів завдовжки; таким поясом можна було б оперезати планету по екватору 12 — 15 разів.
За цими неймовірними цифрами стоїть неймовірний труд. У Римі існувало прислів’я "вавілонська праця”, що те ж саме що й "каторжна праця”.
Як з’ясувалося, стародавні автори нітрохи не перебільшували. На початку 1900 року німецький археолог Роберт Кольдевей розкопав аж три пояси мурів давнього Вавілона. Перший завтовшки 7 м, другий — 7,8 м, третій — 3,3 м. Перед третім муром пролягав рів. Перший мур був з невипаленої цегли, другі два — з випаленої. Вежі, якими була укріплена внутрішня стіна, мали квадратну основу 8,36 х 8,36 м і були віддалені одна від одної на 44 м. Таких веж (точніше їх основ) Кольдевей викопав 15; ймовірно, що їх було 360.
Зовнішній бік муру був обличкований цеглою з багатими візерунками левів, газелей, драконів, вояків зі зброєю в руках. Навуходоносорів, а потім Набонідів та Валтасарів Вавілон це — вал могутніх мурів із сотнями веж, що здіймалися на широкій рівнині, оздоблених блакитними й зеленими кахлями, блиск яких відбивало сонце аж до обрію. Мури, власне, були п’єдесталом для високих і пишних будівель. А за ними серед гуркоту бойових колісниць і гамору мільйонної столиці вивищувалася вавілонська вежа. Це видовисько відбивалося в плесі величезного озера, що захищало від нападу на неприступні мури. Складна система водних споруд дозволяла на випадок небезпеки залити рівнину, яка оточувала місто й укріплення Вавілона. Цар Навуходоносор писав про це: "Аби ворог, що задумав лихе, не міг підступити до стін Вавілона, я захистив країну могутніми водами, які здіймаються, немов бурхливі морські хвилі. Перехід через них подібний переходу через велике море.”
Та якби ворогові пощастило подолати фортифікаційні споруди, то йому ще належало б пройти "дорогою смерті”, яка називалася "шляхом для процесій бога Мардука”. Ця дорога вела від берега Євфрата, від великої брами до головного вавілонського храму Есогіда ("Храму з великою верхівкою”), збудованого на честь бога Мардука. Рівна, як шнур, завширшки в двадцять чотири метри вона вела до храму богині Іштар, могутньої укріпленої споруди з чотирма вежами, і далі — повз царський палац і зіккурат аж до святині Мардука. Посередині дорога була забрукована великими камінними плитами, а на всю довжину облямовували її смуги з червоної цегли. Щілини між блискучими камінними плитами й матовою цеглою були залиті чорним асфальтом. Зі спіднього боку кожна камінна плита мала напис клинописом: "Я – Навуходоносор, цар Вавілона, син Набопаласара, царя Вавілона. Я вибрукував вавілонський шлях для процесій великого бога Мардука плитами з каменю шеду. Мардуку! Боже! Даруй мені вічне життя!”.
Цей прочанський шлях насправді був відкритим тунелем, вимощеним каналом. Не було в ньому видно ні будинків, ані вулиць, бо обабіч його здіймалися семиметрові стіни, гладенькі, без єдиної брами, завершені мереживом зубців, між якими на однаковій відстані здіймалися вежі. Стіни були обличковані глазурованими кахлями: на їхньому холодному синьому тлі грізно виступали леви з розкішними гривами й вишкіреними іклами. Сто двадцять тих двометрових хижаків дивилися з обох боків на прочан; за ними, на стінах храму богині Іштар, шкірили зуби й наставляли пазури зграї страховиськ — рогатих напівкрокодилів-напівсобак, з тілом вкритим лускою, й величезними пташиними кігтями замість пальців. Понад п’ятсот п’ятдесят вавілонських драконів. (В.Замаровський).
Чи для побожного вавілонянина призначалися ті малюнки? Навряд. Адже вавілонській (халдейській) релігії властивий був окультизм, магія, чари. Отже фантастичні істоти не мали дії на прочан. Тоді на кого вони були зорієнтовані? На ворога, який опинився б на "дорозі смерті”.
Якби сталося неймовірне і нападники подолали рів з водою, здобули перший, другий і третій мури та дісталися до головної брами і здобули її, то перед ними б відкрилася брукована дорога аж до царського палацу. Але тієї ж миті з мурів і веж на них посипалися б зливи стріл, списів і розжареного асфальту. У ворога не залишалося б жодного шансу втекти або сховатися. До того ж з мурів на них шкірилися б зграї левів, а з брами храму Іштар — понад півтисячі драконів.
Це був психологічний елемент у фортифікаційній споруді міста.
Вавілон Навуходоносора ІІ, Набоніда й Валтасара був неприступною фортецею для будь-якого ворога. У світі, ні до, ні після, не було так добре укріпленого міста.
Далі: Пророцтво четвертого звіра 11
Copyright © Савченко В.В., 2010
ЧЕТВЕРТОГО ЗВІРА
1. Всяк, хто пережив кінець другого тисячоліття, міг переконатися у правдивості і вражаючій точності пророцтв Нострадамуса. Згадаймо хоча б імперію антихриста, яка проіснувала 73 роки і 7 місяців і про термін існування якої було сказано ясновидцем із Франції за чотириста років до її виникнення.
Та був пророк, який передбачив і описав ті ж самі події за тисячу чотириста п’ятдесят років до Нострадамуса. Описав не менш точно, але в метафоричній формі та "мовою гілок”. Ідеться про святого Івана Богослова — учня Ісуса Христа. Його "Об’явлення...” ("Апокаліпсис”) ось уже близько двох тисяч років бентежить людську свідомість.
Але відомий ще один пророк, який дав описання тієї ж самої влади за 560 років до св. Івана. Це – Даниїл. Не виключено, що саме Даниїлові пророцтва четвертого звіра стали основою для передбачення св. Івана Богослова. Порівнюючи обидва пророцтва, приходиш до висновку, що йдеться про те ж саме, а тільки св.Іван "побачив” його виразніше.
Даниїл належить до пророків Старого Заповіту. Це ім’я перекладається як суддя Божий або той, хто відкриває лице Бога.
Чому Даниїл?
Тому, що він безпосередньо пов’язаний з християнством, хоч і жив десь за п’ятсот років до його виникнення. Це він напророкував відбудову зруйнованого Єрусалима, прихід Месії, його страту, друге зруйнування іудейського храму і розпорошення іудеїв по світу. Передбачив усе те з великою точністю. "Від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим, аж до Владики Месії сім тижнів та шістдесят і два тижні. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за важкого часу. І по тих шістдесяти і двох тижнях буде погублений Месія, хоч не буде на ньому вини. А це місто і святиню знищить народ володаря, що прийде, а кінець його у повідді”.
У Старому Заповіті пророчий день означає рік. Але Даниїл своїм пророчим баченням сягнув не тільки часу заснування християнства, а й простежив долю людей цієї віри до кінця другого тисячоліття, тобто до часу її найбільшого випробування, і ще далі...
Він походив з роду царя Давида. В полон вавілонський його забрали разом з іншими юнаками – дітьми іудейської знаті. У Вавілоні він швидко навчився мови й мудрості халдейській. Там, помітивши його благочестя й розум, взяли на службу до палацу, де він згодом досяг високого становища. Даниїл не раз правдиво витлумачував сни царя, за що користувався його високою довірою. Нарекли Даниїла халдейським ім’ям Валтасар. Під цим ім’ям його згадують у старовинних релігійних текстах; так він називає себе і в своїй "Книзі...” Таке ж ім’я мав і останній цар вавілонський.
Про Даниїла відомо, мабуть, більше, ніж про інших біблійних пророків через те, що про нього немало згадує його сучасник, також пророк Ієзакіїль. І, що не менш важливо, Даниїл жив у самому серці Вавілонського царства — наймогутнішої на той час держави, яка залишила глибокий слід в історії людства.
2. Книга пророка Даниїла складається з двох частин: "Оповідання про Даниїла” та "Даниїлові пророцтва”. Ця — друга частина починається з 7-ї глави "Пророцьке видіння чотирьох звірів”. Передбачення саме цієї глави, а точніше стихи з 7-го по 28-й, стосуються кожного, хто жив і живе на землі у двадцятому-двадцять першому століттях.
Приблизний термін написання пророцтва, починаючи відлік від 2001 року, коли пишуться ці рядки, — дві тисячі чотириста п’ятдесят років.
Даниїл починає сьому главу так: "За першого року Валтасара, царя вавилонського, бачив Даниїл сон та пророцьке видіння...” Як відомо, Валтасар помер 538 р. до н.е. Це був син царя вавілонського Набоніда і останній цар вавілонський. Якщо він правив упродовж 10 — 20 років, то пророцтво було написане десь між 555-м і 540-м роками до н.е., тобто за 2445 – 2460 років до наших днів або ж за 2365 – 2380 років до виходу з моря четвертого "звіра” — радянської імперії. Перед тим, як навести текст самого пророцтва, слід зауважити, що факт виникнення і зникнення на історичній арені трьох попередніх "звірів”, як показано в попередніх главах, підтверджено історією.
До речі, Даниїл пророкував не тільки про далеко віддалені від нього в часі покоління. Він передбачив і безум та смерть царя Навуходоносора ІІ, смерть царя Валтасара, і зникнення після нього вавілонського царства.
"1 За першого року Валтасара, царя вавилонського, бачив Даниїл сон та пророцьке видіння голови своєї на своєму ложі. Того разу записав він сон, сказавши з нього головне: 2 Даниїл заговорив та й сказав: "Бачив я в своєму видінні вночі, аж ось чотири небесні вітри вдарили на велике море. 3 І чотири великі звірі піднялися з моря, різні один від одного. 4 Передній був як лев, а крила в нього орлині. Я бачив, аж ось були вирвані йому крила, і він був піднятий від землі, і поставлений на ноги, як людина, і серце людське було йому дане. 5 А ось звір інший, другий, подібний до ведмедя, і був поставлений на одному боці, і було три ребрі в його пащі між зубами його. І йому сказали так: Уставай, — їж багато м’яса! 6 Потому я бачив, аж ось звір інший, мов барс, а в нього на спині чотири пташині крилі. Цей звір мав чотири голові, і була йому дана влада.
Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний, і в нього великі залізні зуби. Він жер та трощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів. 8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі. 9 Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Старий днями. Одежа Його — біла, як сніг, а волосся голови Його немов чиста вовна, а престол Його — огняне полум’я, колеса Його — палахкотючий огонь. 10 Огнена річка пливла й виходила з-перед Нього; тисячі тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся і розгорнулися книги. 11 Я бачив того часу, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене тіло його, і було віддане на спалення огню... 13 Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов до Старого днями, і Його підвели перед Нього. 14 І йому дане було панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування його — панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване.
Видіння чотирьох звірів
3. Це окультний текст. Його написано мовою гілок, стовбур і коріння яких сховані. Це так само, якби крізь стіну густого туману проступала частина крони. За формою листя можна здогадуватися, до якої породи належить дерево. Іншими словами, знаючи деякі окультні символи, що ними користувалися біблійні пророки, спробуємо дешифрувати образ четвертого звіра.
Уже слова "страшний і грізний та надмірно міцний” містять у собі інформацію про те, що на той час у земному світі пануватимуть сили зла. Їхні прикмети — міцність, війна, перемога. На окультній схемі "Еманацій Септенера” (стор. 17), взятої з книги "Світло Єгипта” Т.Бургона, де сім кіл вказують на сім ангельських світів, видно, що світові Самаеля (Замаеля) — ангелові зла притаманні перемога, міцність і планета Марс. Ну, а до бога війни найбільше пасують прикмети "страшний, грізний”. Слова ж "і в нього великі залізні зуби” – не тільки метафора, а й "гілка”, яка веде до невидимого "стовбура”. Чому зуби залізні? Залізо – один із семи металів, що їх окультна наука вважає кристалізованими відповідниками семи планет: золото відповідає Сонцю, срібло — Місяцю, олово — Юпітеру, мідь — Венері, ртуть — Меркурію, свинець — Сатурну, залізо — Марсу. Отож Даниїл словами "залізні зуби” підтверджує, що четвертий звір постане у час, коли на планеті пануватиме бог війни Марс.
У плані астральнім Марс уособлює дух жорстокості та сліпого кровожерного руйнування. В людському плані справжній "син Марса” — це "борець першої сили”; він тільки тоді щасливий, коли когось перемагає. В езотеричній сфері Марса перебувають найвищі атрибути злого духа. Власне, все це, як уже мовилося, — чорний ангел Самаель — вічний ворог архангела Михаїла, який очолює сили добра.
Придивимось до схеми "Еманацій Септенера”. Не вдаючись до пояснень семи ангельських світів, завважимо, що світові (часу, епосі) ангела Самаеля відповідає червоний колір. Це не тільки колір крові, а також колір поверхні планети Марса. Нагадаємо: довжина хвилі атома червоного кольору дорівнює 7560 ангстремам, що в сумі складає 18 (7 + 5 + 6 + 0). На схемі видно, що світ Самаеля закінчується там, де починається світ архангела Михаїла і що коло Самаелевого світу трохи накладається на коло Михаелевого світу, тобто це місце (у часі), коли зло, час якого минає, бореться з добром, час якого має настати. Боротьба ця починається спершу на небі. "7 І сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи...” ("Об’явлення св. Івана Богослова”, гл.12).
4. "...І в нього великі залізні зуби. Він жер та трощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів. 8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним” (Дан.).
Для порівняння наведемо текст з тринадцятої глави "Об’явлення...”: "І я бачив звірину, що виходила з моря, яка мала десять рогів та сім голів, а на рогах її були десять вінців, а на її головах богозневажені імена. А звірина, що я її бачив, подібна до барса була, а ноги її — як ведмежі, а паща її — немов лев’яча паща.”.Тобто звірина св. Івана Богослова мала властивості трьох попередніх звірів Даниїлових. А вони — символи: лев – Вавілона, ведмідь — Мідо-Персії, барс — Грецької імперії.
Св. Ів.Богослов не назвав властивостей четвертого звіра.
Чому?
Та тому, що його звірина (у російському перекладі пишеться "звір”) і четвертий звір Даниїла — те ж саме.
У Даниїла всі четверо звірів "піднялися з моря”, в св. Івана "звірина, що з моря виходила”. В окультному розумінні море – це людність, ріка – народ, джерело — рід. Отож усі чотири Даниїлові звірі, як і звірина св. Івана, з’явилися не в етнічних державах, а в імперіях.
Є й невідповідність, а саме: Даниїлів четвертий звір "різнився від усіх, що були перед ним”, а Іванова звірина була наділена властивостями трьох Даниїлових звірів. Хоча це навряд чи можна назвати невідповідністю, оскільки четвертий Даниїлів звір не був схожий на кожного з трьох попередніх звірів зокрема. Якостями ж їх усіх він був наділений, наприклад, жорстокістю і кровожерністю. Тобто з людності землі ("Великого моря”) мала вийти влада, яка б увібрала в себе досвід трьох попередніх найдеспотичніших режимів. І саме цю владу (четвертого звіра Даниїла) побачив і описав учень Месії, прихід якого також напророкував Даниїл.
Ту владу пережив кожен, хто прийшов у світ у час "найбільшого затемнення сонця” (за Нострадамусом), тобто в дев’ятнадцятім-двадцятім столітті, і пересвідчився, що вона, справді відрізнялася від усіх відомих влад ("звірів”) минулого: "він жер та трощив, а решту ногами своїми топтав”. За час цієї влади було вигублено 62 мільйони людей тільки в Радянському Союзі. Усього ж від комуністичних режимів загинуло 110 мільйонів людей. Такої кількости смертей не знав жоден тоталітарний режим, який тільки існував в історії людства.
5. Четвертий звір Даниїлів і звірина Іванова мали десять рогів. На рогах Іванової звірини було десять вінців (гербів), тобто це було десять влад (держав), об’єднаних в одну владу.
Даниїл пише: "8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним”. Якщо це, справді, пророцтво на радянську імперію, то спробуємо з’ясувати, що стоїть за символами рогів. Як відомо, до складу Радянського Союзу, що утворився 30.12.1922 р. увійшли Росія, Україна, Білорусія, Азербайджан, Грузія, Вірменія (три останні були об’єднані в Закавказьку Радянську Федеративну Соціалістичну Руспубліку). У складі України в 1924 — 1925 роках було утворено Молдавську АРСР. Третій з’їзд Рад СРСР (травень 1925 р.) до складу Союзу прийняв Узбецьку РСР і Туркменську РСР. У складі Узбецької РСР було створено Таджицьку АРСР.
Отож, на 1925 рік Союз складався: з Російської Федерації, Української РСР (у складі останньої — Молдавська АРСР), Білоруської РСР, Азербайджану, Вірменії та Грузії – всі три у складі Закавказької РФСР, Узбецької РСР (у її складі — Таджицька АРСР) та Туркменської РСР, тобто десять республік.
Хоч це було й не добровільне об’єднання, а загарбання сильнішою Росією менш чисельних народів, але це були етноси, які мали одвіку своїх царів, гетьманів, господарів, князів, ханів, емірів, тобто вінценосних державців. Отож десять рогів відповідають десяти державам (владам), які "об’єдналися” в Союз.
Іван Богослов пише, що на десяти рогах звірини були вінці. Справді, всі десять республік мали свої герби у формі вінків.
Даниїл пише, що поміж десяти рогів піднісся ріг інший, малий. Одразу слід зауважити, що цей малий ріг був не один з десяти, а той, що піднісся поміж них.
По-перше, чому "малий”? Чи не тому, що поміж тих, хто готував захоплення влади в Росії і захопив її, він був найменш значущий? А може, тому, що належав до нечисленного етносу?
І перше, і друге вказують на Сталіна.
Які три "з передніх рогів були вирвані з коренем перед ним”? Три з десяти, що належали звірові, чи три роги (влади), які були до того, як він з "моря” вийшов? На жаль, це місце можна тлумачити по-різному. Так, якщо йдеться про попередні перед Сталіним влади, які були з коренем вирвані, то вони: 1. Цар Микола ІІ, увесь його рід і вся партія монархістів; 2.Керенський, Тимчасовий уряд і всі, хто сприяв його становленню; 3. Ленін і його партія, яку Сталін винищив повністю. Якщо ж ідеться про три роги з десяти, то це мусили бути хтось троє із перших секретарів республік, які поступилися б своїм суверенітетом. Що малоймовірно, тому, що реальної влади і без того ніхто з них не мав.
Найвірогідніше це були роги Російської імперії, а саме: Микола ІІ, Керенський та Ленін. Усіх їхніх прибічників Сталін фізично винищив.
Треба сказати, що це місце пророцтва, попри його інформативність щодо кількості рогів, не зовсім точне. Не виключено, що тут далися взнаки хиби перекладу Біблії.
"І ось у того (малого) рога очі, як очі людські, і уста, що говорили великі речі.” У російськомовній Біблії видання 1912 року написано "и уста, которые говорили высокомерно”. Сталінська влада робила все від імені народу. І з опозицією розправлялася від імені того ж народу, навіть термін вигадала "ворог народу”. Слова "великі речі” або "высокомерно”, мабуть, те ж саме, адже той, хто промовляв на мітингах і в пресі, посилався на народ, запевняв у своєму прагненні зробити життя простої людини кращим. Тут, мабуть, і пояснювати зайве, адже вище за інтереси народу немає нічого. Так само можна пояснити й слова "у того рога очі, як очі людські”. Іншими словами, влада ніби дивилася на світ очима простої людини. Звертає на себе увагу слово "як”. Тобто очі були не людські, як, наприклад, написано в стиху четвертім, де йдеться про переднього звіра: "серце людське було йому дане”, а "як” людські. Тобто очі, що маскувалися під людські.
6. "9 Я бачив, аж ось поставили престол, і всівся Старий днями. Одежа Його — біла, як сніг, а волосся голови Його немов чиста вовна, а престол Його — огняне полум’я, колеса Його — палахкотячий огонь. 10 Огнена річка пливла й виходила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорнулися книги. 11 Я бачив того часу, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене місто його, і було віддане на спалення огню.”
У цьому уривку йдеться вже не про земний світ. Вища Сила готувалася підбивати підсумки діянь Самаеля у світі людей. Про цю ж подію на небі пише й св. Іван Богослов "11 І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося. 12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, — то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми” (гл. 20).
Передусім, хто такі Даниїлів "Старий днями” й Іванів "Той, Хто на ньому (престолі) сидів”? Схоже, що це одне і те ж. А чи конкретна це постать? У Кабалі ("Зогар”) сказано, що Старий днями то – "кінець днів”. Мабуть, мається на увазі кінець якоїсь епохи. Чи не кінець діянь ангела Самаеля?
І у Даниїла, і в св. Івана сила, якій дано судити, – біла, тобто духовно чиста. У Даниїла престол – "огняне полум’я, колеса – палахкотячий огонь, огнена річка пливла й виходила з-перед Нього”, у св. Івана "від лиця Його (того, хто сидів на престолі) втекли земля і небо.” Утікають від небезпеки. Отже тут також ідеться про подібне.
У Даниїла "тисячі тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним.”
У св. Івана "і бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом.”
І Даниїлові "десять тисяч десятків тисяч...” і Іванові "мертві малі й великі” — це сутності, душі, а не земні люди; це свідки і водночас підсудні.
Тексти Даниїла й св. Івана доповнюють один одного. Так Даниїлові "тисячі тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед ним” це ті, хто допомагав суду (тисячі тисяч) і ті, кого судили (десять тисяч десятків тисяч). Про те, що грішників було незрівнянно більше, свідчать слова св. Івана: "І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга — то книга життя”. Тобто тих, кого судили, було багато, а тих, кого визнали невинними і записали до книги життя, набралося тільки на одну книгу.
Наводить на роздуми початок дванадцятого стиха (гл. 20) св. Івана Богослова "12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом”. Незрозуміло: Той, Хто сидів на престолі, й Бог — одна постать, чи це дві величини? Якщо звернутися за поясненням до Даниїла, то, схоже на те, що Даниїлів Старий днями і Іванів Той, Хто сидів, одне і те ж, а Бог – сила, яка стоїть над судом і над підсудними.
7. "А престол Його – огняне полум’я. Колеса Його — палахкотячий огонь. 10 Огнена річка пливла й виходила з-перед Нього.” Чому одразу аж три згадки про огонь? Тому, що йдеться про епоху, коли пануватиме Марс у сполученні з сузір’ям Овна. Як відомо, Марс — найвогненніша (в окультному розумінні) з усіх планет, а Овен — перше сузір’я тригона Вогню — перебуває під спеціальним контролем вогняної планети (Марса). До того ж знак Овна символізує жертву. Наближення космічного співвідношення цих двох чинників віщує страшні наслідки для людства. Стародавні іудеї приховували цю відповідність планетної природи Марса й сузір’я Овна під висловом "вовк в овечій шкурі”. Із усіх тварин тільки вовк уособлює прикмети Марса. На матеріальному плані це проявилося тотальним нищенням людини як виду під гаслом "в ім’я світлого майбутнього”. Усі найкривавіші акції червоної звірини чинилися "на добро народу”.
До цього слід додати слова Нострадамуса: "Послухай-но, сину мій, те, що я знаходжу у своїх розрахунках, які узгоджуються з осяянням, що надихає: смертельний меч наближається до нас тепер, з чумою, війною більш жахливою, ніж була колись за життя людей, і з голодом, який упаде на землю і часто повертатиметься, оскільки Світила узгоджені у своїх рухах, а також було сказано: "Покараю залізним прутом їхню (людей) недоброзичливість і ударами канчука їх вражу.” Ясновидець із Франції чітко побачив наближення четвертого Даниїлового звіра. Слова "покараю залізним прутом”— підтвердження цьому. Адже залізо, як мовилося вище, – метал, що його окультна наука вважає кристалізованим відповідником Марса.
Отож, у короткому пророцтві четвертого звіра Даниїл мовою гілок і метафор двічі наводить прикмети, що відповідають Марсу: "великі залізні зуби”; "престол Його — огняне полум’я, Колеса Його — палахкотячий огонь”; "10 Огнена річка пливла з-перед Його.”
Св. Іван Богослов доповнює текст Даниїла: "А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне...” (гл. 20, ст. 15). Тобто епоха Марса буде згубною не тільки для жертв, а також і для катів.
Пророцтва Даниїла й св. Івана вказують на те, що четвертий звір (звірина) прийде й переможе в час, коли Овен перебуватиме під спеціальним контролем Марса, й знищений буде також у час, коли пануватиме Марс, але Марс уже буде, мабуть, єднатися з іншим зодіакальним сузір’ям. Про те, що звіра переможуть у час Марса, свідчать такі рядки з "Об’явлення...”: "15А з Його (Ісуса Христа) уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом...” (гл. 19). І меч, і залізний жезл символізують планету Марс.
До речі, в 12 гл. "Об’явлення...” наводиться пророцтво про народження на небі дитини: "5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога і до престолу Його.” Що це за дитина, стає зрозумілим з дев’ятнадцятої глави, з розділу "Явлення Ісуса Христа”, п’ятнадцятий стих з якої процитовано вище.
Отож з приходом четвертого звіра (звірини) водночас народжується у потойбіччі і спаситель від нього. Він і людство, врятує, і почне правити ним у час панування Марса.
У Нострадамуса "залізний прут”, у Івана Богослова "залізний жезл”. Мабуть, це те ж саме. В окультизмі існує поняття "магічний жезл”. Це — "магнетичний і електричний кондуктор волі.” Він спрямовує потік волі мага і концентрує його на предметі. Довжина його близько півметра; на широкому кінці — золота накладка, на вузькому — срібний чи мідний наконечник. Основа жезла — слонова кістка жіночої особини (найкраща), виготовляють її (основу) також з деревини чорного, кедрового, самшитового дерева, горіха, прибережної верби тощо. "Залізний жезл (скіпетр) служить виразним символом суворості та могутності помазаників Господніх проти збурювачів” (Біблійна енциклопедія).
Таким чином, слова "залізний жезл” указують на те, що порядки у світі після того, як сили добра звільнять його від звіра, настануть досить суворі. Але це буде суворість вихователя, а не вбивці.
Прикмети епохи четвертого звіра — це прикмети Марса, а сама вона – епоха, передбачена Даниїлом як вогненна й залізна. Як же ті прикмети спроектувалися на матеріальний план? По-перше, двадцяте століття — епоха, справді, заліза (сталі) й вогню. За всю попередню історію людства не було виплавлено стільки цього металу, як у двадцятому столітті. По-друге, за всю попередню історію не було підірвано стільки вибухівки й пороху, скільки у двадцятому столітті. І виплавка сталі, і використання вибухових речовин пов’язані з вогнем – великим вогнем. Тобто слова "залізо” й "огонь” — поняття двопланові. З одного боку — це символи нищення, руйнування (спрямовані як на зло, так і на добро), з другого це — матеріальний засіб руйнування.
Слова "престол”, "колеса”, "річка” (вогненна) – гілки, до коренів яких колись докопався св. Іван Богослов. Схоже на те, що його "Об’явлення...” це — одкровення, відкривання, дешифрування саме символів четвертого Даниїлового звіра.
8. Чому св. Іван Богослов узяв за аналог для свого "Апокаліпсису” Вавілон? Чи не тому, що пророцтво четвертого звіра написав чоловік, який сам жив у Вавілоні, до того ж у самому серці вавілонської влади? Він пережив царя Навуходоносора ІІ з халдейської династії, був свідком загибелі вавілонської держави і водночас смерті її останніх царів Набоніда та Валтасара.
Під час облоги міста Вавілона Кіром, царем персидським, і Дарієм, мідянином, Валтасар, аби показати зневагу до осадників, влаштував для вельмож бучний бенкет і пив вино зі своїми гостями з золотих і срібних келихів, вкрадених ще Навуходоносором ІІ з єрусалимського храму, що вважалося великим святотатством. Та ось, у самий розпал бенкету, невидима рука накреслила на стіні віщі слова: "мене, мене, текел, упарсин”. Оскільки ніхто з присутніх не міг розшифрувати текст, Валтасар покликав Даниїла і зажадав пояснення.
– Царю, – мовив Даниїл,— мене — це порахував Бог царство твоє і поклав йому край; текел — тебе зважено на терезах і ти знайдений дуже легким; упарсин – поділене царство твоє і дане персам та мідянам.
Справді під час загального сп’яніння місто було залишене без належної охорони, ворота й русла рік не замкненими. Перси й мідяни безперешкодно зайшли в місто і, не зустрівши опору, оволоділи ним. Вавілоняни падали тисячами під ударами мечів та від вогню. Нападники проникли навіть у палац і вбили царя.
"Тієї ж ночі,— писав Даниїл,– був забитий Валтасар, цар Халдейський. А мідянин Дарій одержав царство в віці шостидесяти й двох років” (Дан., гл. 5, 6).
А далі — дивне: "2 Сподобалося Дарієві, і він поставив над царством сто й двадцять сатрапів, щоб були над усім царством. 3 А вище від них — три найвищі урядники, що одним із них був Даниїл, яким ці сатрапи здавали звіт, а цар щоб не був пошкодований. 4 Тоді цей Даниїл блищав над найвищими урядниками та сатрапами, бо в ньому був високий дух, і цар задумувався поставити його над усім царством”.
Даниїл пояснює Валтасарові загадковий напис
Чому Даниїл, який був серед найбільш наближених до вавілонської влади людей, раптом опинився на самій вершині влади Дарія? І друге — як могло статися, що неприступне місто Вавілон було захоплене ворогом?
Ці два питання тісно пов’язані. Знайшовши відповідь на одне, можна отримати відповідь і на друге, і водночас збагнути, чому образ Вавілона св. Іван Богослов використав у своїх пророцтвах як аналог Москви і Радянського Союзу.
9. Що на той час являло собою місто Вавілон столиця Вавілонського царства?
Геродот пише в першій книзі "Історії”:
"У Месопотамії багато великих міст, але найвизначніше й найкраще укріплене — Вавілон. Побудований він на безкраїй рівнині й займає площу чотирикутної форми, і кожна сторона чотирикутника завдовжки в 120 і 100 стадій (стадій (стадія) дорівнює 185 — 192 м). Отже, загальна довжина його мурів чотириста вісімдесят стадій. Така величина міста Вавілона, і, наскільки нам відомо, жодне місто на світі не має такого прекрасного розпланування. Насамперед навколо його оточує рів, глибокий і широкий, наповнений водою, далі його оточують мури, завширшки в п’ятдесят царських ліктів, а заввишки в двісті ліктів. Царський лікоть більше від звичайного ліктя на три пальці.
Тепер треба, щоб я, крім того, пояснив, для чого було використано глину, вириту з рову, і в який спосіб було побудовано мури. Викопували рів і водночас з глини, яку викидали з нього, робили цеглу, а коли в них була достатня кількість цегли, вони обпалювали її в печах. Потім замість глини вони використовували гарячий асфальт і так будували. Через кожні тридцять рядів цегли вони закладали очеретяне плетиво і перед усім будували закраїни рову, а згодом у такий самий спосіб будували мури. По краях мурів вони будували одноповерхові будиночки, один навпроти іншого, залишаючи між ними простір так, щоб там могла проїхати чотирикінна колесниця. В мурах по всій їхній довжині було сто брам, всі вони мідяні і верхні та нижні їхні одвірки також мідяні...
Ось у такий спосіб будували мури Вавілона. Місто поділяється на дві частини, бо посередині його перетинає ріка Євфрат, так вона називається. Вона витікає з країни вірменів. Вона велика і глибока, і навальна, вливається вона в Червоне море. Отже, обидві половини навколишнього муру, згинаючись, доходять до річки. На кінці кожної вулиці, що тягнеться вздовж берегів ріки, в цегельних мурах є стільки маленьких ворітець, скільки й вулиць.
Геродот
Отже, цей мур є панцирем міста, а в ньому є ще інший мур, але вужчий за попередній. В кожній із двох частин міста існувала якась центральна укріплена споруда. В одній, де був великий і оточений муром сад, стояв царський палац. В іншій був храм вавилонського Зевса — Бела (Мардука) з мідяними брамами...”
А ось що пише Страбон, який відвідав Вавілон на межі старого й нового літочислення:
"Вавілон лежить на рівнині, довжина мурів довкола міста становить 365 стадій, завтовшки мури 32 стопи, заввишки вони між вежами 50 ліктів, а вежі заввишки 60 ліктів. Дорога на мурі така широка, що на ній вельми можуть розминутися два вози, запряжені четвернею.”
10. Неймовірні розміри міста і мурів бентежили істориків і археологів усіх часів. Адже виходило, що периметр Вавілона за Геродотом становив 90 км, за Страбоном – 70 км. Яку ж це кількість цегли треба було виготовити, аби обгородити місто двома поясами таких могутніх мурів. Якщо взяти величину цегли 29 х 14 х 6,5 і шпару між цеглинами 1 см, то кубатура тільки зовнішнього мура мала б 11 – 15 мільйонів кубічних метрів. Якщо на 1 куб. метр муру треба 290 цеглин, то на побудову всього муру — 3 – 4 мільярди штук цеглин. Якби усю цю цеглу скласти одна до одної упоперек, то це був би пояс у 500 — 600 тисяч кілометрів завдовжки; таким поясом можна було б оперезати планету по екватору 12 — 15 разів.
За цими неймовірними цифрами стоїть неймовірний труд. У Римі існувало прислів’я "вавілонська праця”, що те ж саме що й "каторжна праця”.
Як з’ясувалося, стародавні автори нітрохи не перебільшували. На початку 1900 року німецький археолог Роберт Кольдевей розкопав аж три пояси мурів давнього Вавілона. Перший завтовшки 7 м, другий — 7,8 м, третій — 3,3 м. Перед третім муром пролягав рів. Перший мур був з невипаленої цегли, другі два — з випаленої. Вежі, якими була укріплена внутрішня стіна, мали квадратну основу 8,36 х 8,36 м і були віддалені одна від одної на 44 м. Таких веж (точніше їх основ) Кольдевей викопав 15; ймовірно, що їх було 360.
Зовнішній бік муру був обличкований цеглою з багатими візерунками левів, газелей, драконів, вояків зі зброєю в руках. Навуходоносорів, а потім Набонідів та Валтасарів Вавілон це — вал могутніх мурів із сотнями веж, що здіймалися на широкій рівнині, оздоблених блакитними й зеленими кахлями, блиск яких відбивало сонце аж до обрію. Мури, власне, були п’єдесталом для високих і пишних будівель. А за ними серед гуркоту бойових колісниць і гамору мільйонної столиці вивищувалася вавілонська вежа. Це видовисько відбивалося в плесі величезного озера, що захищало від нападу на неприступні мури. Складна система водних споруд дозволяла на випадок небезпеки залити рівнину, яка оточувала місто й укріплення Вавілона. Цар Навуходоносор писав про це: "Аби ворог, що задумав лихе, не міг підступити до стін Вавілона, я захистив країну могутніми водами, які здіймаються, немов бурхливі морські хвилі. Перехід через них подібний переходу через велике море.”
Та якби ворогові пощастило подолати фортифікаційні споруди, то йому ще належало б пройти "дорогою смерті”, яка називалася "шляхом для процесій бога Мардука”. Ця дорога вела від берега Євфрата, від великої брами до головного вавілонського храму Есогіда ("Храму з великою верхівкою”), збудованого на честь бога Мардука. Рівна, як шнур, завширшки в двадцять чотири метри вона вела до храму богині Іштар, могутньої укріпленої споруди з чотирма вежами, і далі — повз царський палац і зіккурат аж до святині Мардука. Посередині дорога була забрукована великими камінними плитами, а на всю довжину облямовували її смуги з червоної цегли. Щілини між блискучими камінними плитами й матовою цеглою були залиті чорним асфальтом. Зі спіднього боку кожна камінна плита мала напис клинописом: "Я – Навуходоносор, цар Вавілона, син Набопаласара, царя Вавілона. Я вибрукував вавілонський шлях для процесій великого бога Мардука плитами з каменю шеду. Мардуку! Боже! Даруй мені вічне життя!”.
Зображення лева зі стіни "шляху Мардука”
Цей прочанський шлях насправді був відкритим тунелем, вимощеним каналом. Не було в ньому видно ні будинків, ані вулиць, бо обабіч його здіймалися семиметрові стіни, гладенькі, без єдиної брами, завершені мереживом зубців, між якими на однаковій відстані здіймалися вежі. Стіни були обличковані глазурованими кахлями: на їхньому холодному синьому тлі грізно виступали леви з розкішними гривами й вишкіреними іклами. Сто двадцять тих двометрових хижаків дивилися з обох боків на прочан; за ними, на стінах храму богині Іштар, шкірили зуби й наставляли пазури зграї страховиськ — рогатих напівкрокодилів-напівсобак, з тілом вкритим лускою, й величезними пташиними кігтями замість пальців. Понад п’ятсот п’ятдесят вавілонських драконів. (В.Замаровський).
Чи для побожного вавілонянина призначалися ті малюнки? Навряд. Адже вавілонській (халдейській) релігії властивий був окультизм, магія, чари. Отже фантастичні істоти не мали дії на прочан. Тоді на кого вони були зорієнтовані? На ворога, який опинився б на "дорозі смерті”.
Зображення дракона зі стіни храму Іштар
Якби сталося неймовірне і нападники подолали рів з водою, здобули перший, другий і третій мури та дісталися до головної брами і здобули її, то перед ними б відкрилася брукована дорога аж до царського палацу. Але тієї ж миті з мурів і веж на них посипалися б зливи стріл, списів і розжареного асфальту. У ворога не залишалося б жодного шансу втекти або сховатися. До того ж з мурів на них шкірилися б зграї левів, а з брами храму Іштар — понад півтисячі драконів.
Це був психологічний елемент у фортифікаційній споруді міста.
Вавілон Навуходоносора ІІ, Набоніда й Валтасара був неприступною фортецею для будь-якого ворога. У світі, ні до, ні після, не було так добре укріпленого міста.
Далі: Пророцтво четвертого звіра 11
Copyright © Савченко В.В., 2010