"ІГРИ ГЕКАТОМБИ"
Продовження 3
15. Але то вже було пізніше. А перед тим: "...сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, 8 та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. 9 І скинутий був змій великий, вуж стародавній (у російському перекладі "великий дракон, древний змий”), що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені. ...13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я. 14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу (гл. 12).
Спробуємо адаптувати цю метафору на зрозумілу мову. ...І сталася війна в астральному світі: заступник віри христової Архангел Михаїл та його Анголи вчинили війну з ідеєю (формою) влади, яка зародилася в давні часи у Вавілоні — метафорично це — "великий дракон” — символ бога Мардука. Форма вавілонської влади, яка доти чаїлася в астральному світі, відчувши сприяння Темного сателіта, випливла на поверхню, і зіткнулася з ідеєю християнства. Нагадаємо, йшлося про те, яка форма духовності запліднить нову цивілізацію: бога Мардука (він же Бел-Мардук, він же Зевс-Бел), що нею повнилися колись душі людей, котрі жили у Вавілоні, Мідо-Персії, Греції та Римській імперії, а чи Бога Христа.
Перемогла христова духовність. Але "плівка з голографічним зображенням” (програма) подій мусила була зануритися в проявник — матеріальний світ і проявитися на матеріальному плані; тобто у земному світі повинні були статися ті ж самі події, що і в небесному. Що й сталося із скиненням додолу дракона з його військом.
"...13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я.” У цьому випадку "змій” — ідея Мардука, що увібралася в сучасну земну форму — марксизм і стала переслідувати земну вже релігію християнство. Як вона (ідея Мардука-Маркса) те робила, мовилося вище — поголовним винищенням священнослужителів. Цей період тривав 42 місяці — рівно стільки ж, скільки царював Ленін.
"14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час і часи, і півчасу.” У цій короткій фразі є аж три загадки: два крила великого орла, пустиня та час, часи і півчасу. Почнемо з останньої. У "Книзі Пророка Даниїла” (гл. 8, ст. 25) читаємо: "...і вони (святі) віддані будуть у його (рога, що на звірові) руку аж до одного часу, і часів, і половини часу.” Це слова з розділу "Пророцьке видіння чотирьох звірів” і стосуються вони саме четвертого — останнього звіра, який привидівся Даниїлові. В наступних розділах книги "Пророцтво четвертого звіра: Даниїл” доведено, що і Даниїл, і св. Іван писали про те ж саме. Більше того мною вирахувано на підставі пасхальних циклів, що "час і часи, і півчасу” це 73 роки 9 місяців і 8 днів — термін існування офіційної комуністичної влади, а саме: з 29 лютого 1918-го по 7 грудня 1991 рік — по день денонсації Союзного договору в Біловезькій пущі. Нострадамусів термін 73 роки і 7 місяців охоплює період більшовицької влади від жовтневого перевороту й до 19 серпня 1991 року, тобто до ГКЧП. Про те, як пощастило розкрити таємницю слів "час і часи і півчасу” описано в розділі "Пророцтво четвертого звіра”.
Отож переховувалася жінка від змія (ідеї Мардука-Маркса) рівно стільки ж років, скільки й проіснувала радянська влада — не більше, не менше.
Друга загадка — "пустиня”, особливого дешифрування не потребує — це спустошене від віри місце — ним був увесь Радянський Союз.
Ну, і нарешті, "дві крилі великого орла”. Що конкретно ховається під символом великого орла, точно сказати важко. Напевне, це якийсь конкретний символ. Наприклад, барс є символом Греції, ведмідь — Мідо-Персії, Лев — Вавілону, орел — Риму. Двоголовий орел був символом Візантії, де християнство стало державною релігією, а потім Російської імперії. Християнство пішло з Візантії й Риму. Отож два крила великого орла можна розглядати, як духовну підвалину, астральну силу, яка живила ("годувала”), не давала померти ущент зруйнованій і знекровленій христовій вірі.
16. "...15 І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її. 16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст... 17 І змій розлютувався на жінку і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове” (гл. 12).
Спочатку по Європі бродив тільки привид комунізму, та скоро він проявився в слові — в ученні Маркса — найоблуднішому з усіх доти створених людиною; на поверхні (видимому плані) його була декларація рівності, справедливості, братерства між людьми, а під сподом чаївся спосіб нищення людського виду. Це було вчення змія. Але для того, щоб воно проникло в людські душі, іх слід було очистити від віри в Небесний Світ. 1894 року виходить книга Ф.Енгельса "Діалектика природи”, роботу над якою, до речі, було завершено ще 1883 року — у найнепрогляднішу ніч людства. У ній, як і в інших своїх філософських творах, автор не залишив каменя на камені від ідеї Вищої Сили. Отож із уст змія — марксизму-енгельсизму було пущено словесну воду, яка мала б витиснути зі свідомості людей віру в потойбіччя і натомість наповнити її ідеєю Маркса-Енгельса — вірою в матеріальність світу. Зерна, висіяні цими двома авторами у період одержимості і навісніння людства швидко проросли в свідомості насамперед інтелігенції. Це був час, коли по всьому світу ширилися гуртки сатанистів. Але по-справжньому із уст змія полилася ціла річка брехні на християнську віру тоді, коли марксизм дав сходи в Російській імперії, там, де христова віра мала статус державної ідеології. Апостоли марксизму добре знали, що тут повалити владу без зруйнування віри в Бога неможливо. Тому із уст змія полилася справді річка наклепів на священнослужителів, у якій було чимало й правди. Адже всі війни, що їх вела імперія, освячувалися тими ж церковниками. Зневажливе ставлення до священиків збереглося й по наші дні у свідомості людей, які благоденствували в епоху звірини.
"16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій пустив був із своїх уст...” В езотериці "земля” — це людність матеріального світу. Не конкретно народ, не людність імперії, а просто люд землі. Цей люд вислухав (чи прочитав) наклепи на віру і, як кажуть, взяв до відома. На жаль, великого протистояння тому потоку компромату у світі не сталося. Багато повірили, адже Темний сателіт спотворив людську свідомість на користь Кама Рупі — "червоному чудовиську в нас”.
17. "17 І змій розлютився на жінку і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.” У всьому світі почався тотальний наступ на ті сили, які послідовно несли християнську мораль. Надто в недемократичній Росії, де піп і жандарм виступали двома стовпами правопорядку. Ненависть до "веры и отечества” розповзалася спочатку з обох столиць — Санкт-Петербурга й Москви, а потім і з інших великих міст імперії, де концетрація інородців і зденаціоналізованого елементу була найбільшою. Починався справжній бенкет сатани, до столу якого подали мільйони загиблих у першій світовій війні. Прокляття за ті жертви впали на тих, хто розв’язав війну, знову ж таки на "веру и отечество”.
В українському перекладі Біблії після 17-го стиха 12-ї глави йде стих 18-й "І стояв я на на мокрому піску.” В російському глава завершується на 17 стиху, а слова "І стояв я на мокрому піску” стоять на початку першого стиха 13-ї глави. Це має принципове значення, оскільки події дванадцятої глави відбуваються у світі ідей, а події тринадцятої — у світі людей. "1 И стоял я на песке мокром, и видел выходящего из моря зверя с семью головами и десятью рогами: на рогах его было десять диадем, а на головах имена богохульные.” Пророк стояв на березі (на краю, на початку) моря людності нової імперії і бачив, як у ній виникає державний устрій із десяти складових, над яким виросла влада із семи співголів.
18. "11 І бачив я іншу звірину, що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій (за Марксом). 12 І вона виконувала всю владу першої звірини (Леніна і створеної ним партії) перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звірині (компартії з Леніним-головою), що в неї вздоровлена була її рана смертельна” (гл. 13).
Власне, йдеться про другу голову земної звірини (другу із семи) Сталіна. Два роги — найвища влада — компартійна й державна. Сталін справді робив те ж саме, що й Ленін, він так само руйнував храми і нищив священиків, але вже не так ретельно, як вождь світового пролетаріату. Він-бо сам майже закінчив духовну семінарію. Різниця між цими двома постатями ще і в тому, що мати Леніна — Марія Ульянова належала до сатанистів і навіть мала сьому ступінь посвячної Ордену розенкрайцерів, а мати Сталіна — Катерина Джугашвілі була ревною віруючою православної церкви. Тобто Ленін прийшов у світ антихристом і таким став за вихованням, а Сталін тільки народився антихристом. Сталін же й винищив фізично усю ленінську гвардію, і знову ж таки під прапором ленінізму.
І ще одне — "змій червоноогняний”. Точніше — "дракон червоноогняний”. Це форма вавілонської влади. У земний світ вона увійшла, як марксизм. Основна її доктрина — вселюдська рівність. На папері те й справді нагадує рівність. Проте на практиці...— також рівність, але між рабами концентраційного табору, яким став увесь Радянський Союз і яким був Вавілон.
19. Окультний смисл тринадцятої й наступних глав "Об’явлення...” дешифровано мною раніше і опубліковано в книзі "І бачив я звірину...” Для пояснення ж сугестивного смислу дванадцятої глави бракувало знань. А тим часом з’ясування її суті висвітило б аналог минулої влади, яку св. Іван сховав за метафорою "змій” (в російському перекладі "дракон”) червоноогняний”. Процитуємо ще раз російською: "9 И низвержен был великий дракон, древний змий, называемый дияволом и сатаною, обольщающий всю вселенную...” Як уже мовилося, дракон — символ вавілонського бога Мардука. Віра ця справді древня, і чи не найтриваліша у світі — вона проіснувала кілька тисячоліть і завершилася тоді, коли відбулося становлення християнства. Релігія Мардука взяла початок у шумерів, формувалася в акадському царстві, остаточно визріла в новому Вавілоні і "працювала” під різними назвами в Мідо-Персії, Греції, Римі. Отже дракон справді великий, змій справді стародавній, навіть у порівнянні з іудаїзмом, релігією, яка також налічує кілька тисячоліть. Тільки якщо іудаїзм це — духовний чинник практично одного етносу, то віра Мардука "обольщала
всю вселенную.” Згадаймо послання до Пергамської церкви: "Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. ...коли в вас, де живе сатана, був убитий Антипа, свідок Мій вірний.” ("Об’явлення...”, гл. 2). Йдеться про храм Зевса в місті Пергамі — в архітектурному значенні — одне з чудес світу. Фактично це все той же храм Мардука, його грецька інтерпритація.
Іудаїзм двічі зазнав агресії з боку віри Мардука: перший раз від вавілонського царя Навуходоносора ІІ (зруйнування Єрусалиму, храму, вавілонська неволя), другий — від римського імператора Тіберія (знищення Єрусалиму, храму, рабство частини євреїв, суцільна депортація решти). Вавілонська віра, яку в матеріальному світі остаточно зруйнувало християнство, зачаїлася в астральному світі у вигляді програми — "форми” (термін Гермеса Трисмегіста), очікуючи слушної нагоди. І така нагода настала, щойно завершилося старе й почалося нове коло сонячного Зодіаку, коли невидима сфера Темного сателіта оповила живий світ планети щільним "туманом”. Чакра Муладхара людства — тваринний інстинкт, Кама Рупа ("червоне чудовисько в нас”) отримала нечуване сприяння. Образно мовлячи, на все людство було накинено "червону плащаницю”. До речі, жерці храму Мардука носили червону "уніформу”.
Це зовнішній план.
20.У чому ж подібність між мардукизмом і марходизмом (справжнє ім’я К.Маркса Марходей Маркс Леві)?
Коротко — в матеріалізмі.
"Мардукизм — релігія, де поклонялися бовванам (статуям). Про золоті статуї Мардука, Зевса, Юпітера, що стояли в храмах Вавілона, Мідо-Персії, Греції, Риму, було вже сказано. Але найправдивіша інформація, так би мовити, з перших уст, іде від Пророка Даниїла: "Цар Навуходоносор зробив був золотого боввана, - заввишки йому шістдесят ліктів, завширшки йому шість ліктів. Він поставив його в долині Дура в вавилонській окрузі. 2 І цар Навуходоносор послав зібрати сатрапів, заступників, підсатрапів, радників, суддів, вищих урядників та всіх округових володарів, щоб прийшли на посвячення боввана, якого поставив цар Навуходоносор” (гл. 3).
Месопотамська традиція вважала, що бог живе там, де його статуя. Якщо статую переносять в інше місце, то й бог покидає попереднє місце. Так, віра власне вавілонська занепала після того, як один з мідоперських царів вивіз золоту статую Мардука з головного його храму у Вавілоні у свою країну. Власне, йдеться про символ. Є символ — є віра. Не стало символа — не стало й віри. Через те у тих республіках пострадянського простору, де досі не познімали "ідолів обману”, все ще точаться протистояння на всіх рівнях суспільства, від суперечок між двома обивателями, до парламентської ворожнечі. "Намолені” звіриною та вірними їй людьми боввани притягують до себе темні сили астрального світу. І навпаки, пам’ятники мученикам, борцям з несправедливістю притягують світлі сили потойбіччя. Зокрема ікони, статуї заступникам нації.
Матеріалізм тільки на перший погляд є ученням, що не визнає духовного світу. Він міцно стоїть на засадах темних сил навколоземного простору. Через те, прийшовши до влади, матеріалізм заходився нищити символи віри, яка згубила колись його вавілонську форму.
Матеріалізм мардукизму полягав ще і в тому, що всі царі (імператори) його дорівнювалися до богів і їм за життя споруджували храми, статуї, їхніми іменами називали міста, вулиці і навіть давали назви місяцям, наприклад Август, від першого римського імператора Августа Октавіана.
Аналогічне сталося і в імперії, де переміг марходизм (марксизм). Люди, які сповідували цю віру, а також багато з тих, яким пощастило уникнути кулі в потилицю і концтабору, нехай покладуть руку на серце і скажуть, яку в них частину свідомості займають Ленін і Сталін? Та вся їхня сутність проникнута "батьками нового людства”. А вони ж — "батьки” матеріальні істоти — цинічні, брутальні, неймовірно жорстокі. Це і є язичницька секта двадцятого століття.
Та ж сама схема (форма), що правила світом кілька тисячоліть і була зруйнована християнством, знову наклалася на земний план, навіть не змінивши помітно назви: був мардукизм, став марходизм. Воістину кожній речі дано свою міру і число. Мардукизмові кілька тисячоліть, Марходизмові — 73 роки і 7 місяц. До речі, в Біблійній енциклопедії пишеться про якогось Меродаха (подібного за звучанням до Мардука і Марходея), "що являє собою, як вважають, планету Марс. Ім’я Меродаха на стародавніх пам’ятниках часто читається Бел-Меродах.” Що означає для людства планета Марс, уже мовилося — в окультному плані це — бог війни, руйнування, епідемій, вулканізмів.
Ще раз звернемо увагу на повне ім’я автора "Капіталу” - Марходей Маркс Леві. Тотожність Марходея з Мардуком очевидна, тотожність Маркса з Марсом також не викликає сумніву, адже літера "х” у слові Marx містить у собі два звуки — "к” і "с”, тобто два слова майже не відрізняються за звучанням. Не випадково ця сутність прийшла у земний світ у рік, сума цифр якого складає теософську суму вісімнадцять (1818) і зрештою — дев’ять, тобто число Марса. Влада, де марксизм став державною ідеологією, знищила третину свого населення.
Релігія Мардука, починаючи від старого Вавілону і завершуючи Римською імперією, не визнавала душі, як такої, вважала, що то щось безособове, пов’язане чи то з диханням, чи з кров’ю. Ім’я ж і слава людини розглядалися як матеріальна субстанція, без якої немислиме її існування і яка передається її спадкоємцям. Усі книги Маркса, Енгельса і їхніх апостолів базуються саме на відсутності душі, а відтак Вищої Сили — Бога. У лексиці компартійців таких слів взагалі не існувало, за винятком випадків, коли вони були складовою брутальної лайки.
Вірні релігії Мардука вірили у злі сили, що оточують людину. Поміж них - левоголова Ламашту, що піднімається з підземного світу і тягне за собою всілякі хвороби, самі злі духи хвороб, привиди, озлоблені тіні мертвих, які не отримують жертв, усілякі службові духи підземного царства (наприклад, голе лемунті —”злі чорти”), бог-доля Намтар, який приходить до людини у час її смерті, нічні духи — інкуби лілу, котрі відвідують жінок, суккуби ліліт, які відвідують чоловіків і т. ін. Нагадаємо, що в молоді роки Марходей
Маркс Леві (тоді він ще не носив ім’я Карл) був членом "Ліги справедливості” і "Союзу рівних” — насправді сатанистських товариств, члени яких називали себе відьмаками й відьмами. А дружина Маркса Жанні фон Вестфаллен навіть виконувала роль вівтаря під час чорних мес. Мати Леніна, як уже мовилося, була посвяченою сьомого ступеня ордену Розенкрайцерів. Отож люди, які створили новітню версію релігії Мардука, вірили у те ж саме, що й древні акадці. Не випадково усипальниця першої голови звірини — Леніна — Мавзолей є копією зіккурату — храму вавілонського бога Мардука (див. зображення).
Вавілонія і всі наступні царства, на кого поширювалася релігія Мардука, вірили у вищі сили, але тільки як у цілком реалістичні предмети. Так, небо вони вважали, як порожню півкулю з твердого каменю, що стояла на землі; земля ж мала форму плити і плавала у всесвітньому океані. Небо складалося з трьох шарів-поверхів, у яких жили боги; мешканці землі бачили тільки найнижче склепіння найнижчого поверху, на якому були зорі. Земля мала також три шари. На верхньому жили люди, в середньому було царство бога Еа, у нижньому — царство мертвих, у якому володарювала богиня Ерешкігель з шістьма підземними духами. Над цілим цим світом — небесним, земним і педземним панували боги з найрізноманітнішими функціями,які уособлювали різні сили та явища природи. Вони або мали вигляд людей, або ж фантастичних тварин.
Вавілонську вежу, яку, до речі, п’ять разів руйнували завойовники, споруджували не для того, аби людям самим забратися на небо, а щоб богові Мардуку — батькові усіх світил легше було б спускатися до землян. Перший цар нового Вавілону Набопаласар, котрий повелів будувати вежу на підмурках старої — зруйнованої, писав: "Звелів мені якось Мардук, щоб я заклав на плечах підземного царства міцні підвалини зіккурату, який був до мого панування зруйнований і знищений, а його вершину щоб я підніс до неба... Я доклав зусиль, щоб збудувати вершину Етеменанкі (Вавілонська вежа), яка змагалася б з небом.” Не з Богом (Вищою Силою), як писала іудейська традиція, а з небом, де жили "матеріальні” боги. Про те, що вавілоняни вважали Мардука та інших богів істотами з плоті, свідчить той факт, що у храмі Етеменанкі, у найвищому приміщенні, де знаходилася золота статуя Мардука, стояло ліжко і там жила "якась жінка” (свідчення Геродота). За уявленнями того періоду, боги охочіше спускалися з неба на вершини гір. А оскільки Месопотамія — рівнина, то зіккурати мали замінити собою гори. Тому й найвищий з них — Етеменанкі був призначений саме для верховного божества — Мардука.
Як уже мовилося, Мардукові поклонялися не лише мешканці Вавілонії, а й увесь тогочасний світ. Так, коли Кір здобув Вавілон, то оголосив такий маніфест: "Мардук, великий владика, мені, Кірові, який його шанує, і Камбісові, моєму сину, і всьому моєму війську виявив милість, бо ми щиро й з радістю прославляли його велич.” Мідо-Персія була супердержавою більше двохсот років. Хтось із її царів — вважають, що це був Ксеркс — пограбував храм, але золоту статую Мардука забрати не наважився. Зрештою зруйнували й саму вежу. Та коли прийшов Александр Македонський, то повелів відбудувати її, і тільки нагла смерть цього завойовника завадила тому. Проте Мардук залишився, як одне з центральних божеств, але вже називався не Белом-Мардуком чи Зевсом-Белом, а просто Зевсом.
21. Про рівень тоталітарності минулої влади можна судити з кількості об’єктів, спорудження яких вимагає великих затрат фізичної праці. Наприклад, піраміди, мури, канали тощо. У Вавілоні Набопаласара і його сина Навуходоносора ІІ за якихось 88 років було стільки споруджено, що історики й археологи не перестають дивуватися ще й тепер. Адже тоді не було технічних засобів — усе робилося людськими руками. За всіма тими звершеннями чітко проглядається праця мільйонів рабів, зігнаних з усього світу. Те ж саме коїлося і в більшовицькій імперії: Біломорканал, перекидання рік, металургійні гіганти... Рабів набирали за рознарядкою ЦК, наклеївши на кожного ярлик "ворога народу”. Ось чому у стародавніх пророцтвах Радянський Союз названо Новим Вавілоном. А той, хто тепер ще пишається "великим стрибком”, напевне, був поміж тих, хто зганяв рабів на "стройки века”, або ж просто не завдає собі клопоту замислитись, якою ціною все те обійшлося людності, котра селилася на одній шостій суші планети.
22. Але повернемося до Мардука і його земної домівки — Вавілонської вежі. Як мовилося, боги Месопотамії мали свої резиденції на верховинах гір або ж у храмах — зіккуратах, які здіймалися над месопотамською рівниною. У зв’язку з цим нагадаємо вірш, що його написав замолоду К.Маркс:
"Я хочу спорудити собі трон
На великій холодній горі,
Оточений людським страхом,
Де царює похмурий біль.”
Він таки спорудив його — окультний і матеріальний. Окультний — Кремль, де гніздилися всі сім голів звірини і звідки надходили страхітливі імпульси у всі щупальця багатомільйонної потвори. Матеріальний — класичний месопотамський зіккурат — мавзолей Леніна. Маркс (його сутність) і досі сидить на тому троні і живить червоною енергетикою усі темні сили планети.
Треба сказати, що месопотамські храми, на відміну від християнських, куди люди приходять аби очиститися душею, викликали у вавілонян тваринний трепет. Наприклад, дорога Мардука, обіч якої стіни були обличковані зображеннями драконів і левів, ще задовго до храму Етеменанкі, вселяла у віруючих смертельний страх. До цього слід додати, що офіційний колір храмового антуражу — вавілонського і більшовицького — був червоний. Мавзолей також споруджено з червоного граніту, а головне — на найзакривавленішому клаптику Російської імперії — Червоній площі, місці, де, починаючи від Івана Грозного, проводилися найважливіші привселюдні страти.
Ось що означає: "...Оточений людським страхом, де панує похмурий біль.”
У акадсько-вавілонському епосі царство мертвих називають ще "країною без вороття”. Коли богиню Іштар — другу в пантеоні вавілонських богів — відмовилися впустити у цю країну, то вона пригрозила, що "випустить мертвих, які поїдять живих”, і тоді "більше від живих примножиться мертвих.” Судячи з того армагеддону, який пережило людство наприкінці другого тисячоліття, погроза Іштар справдилася повною мірою. У світ прийшли сутності, які давно очікували свого часу в астральному світі, і перетворили землю на справжню "країну без вороття” То були ті, про кого писав Нострадамус: "І зерси спустяться у великій і незліченній кількості.” Чи це — поетичний образ, адже узято його з епосу, чи таємнича метафора древнього пророка, але сталося так. Мертв’яки — сутності відмерлої віри заходилися нищити все, що несло в собі нову духовність.
У книзі "І бачив я звірину...” зв’язок між персонажами 12-ї і 13-ї глав "Об’явлення...”, тобто — між астральною програмою і земним її втіленням тільки позначився. Тут же показано такий зв’язок на грунті апокаліптичних циклів Темного сателіта — "регул” Великих Жінок людства, аналогічності мардукизму і марходизму — двох концепцій матеріалізму.
23. У розділі "Пророчі знаки” показано, що числа 9 і 18 є вирішальними величинами (константами), за якими Вища Сила планує і здійснює події в земному світі. Чи пов’язана з тими числами така постать, як Нострадамус?
Народився пророк 1503 р., — сума цифр = 9,
прожив 63 роки — сума цифр = 9,
помер 1566 р. — сума цифр = 18,
осквернення його праху революційними гвардійцями сталося 1791 р. — сума цифр = 18.
Отже прихід у світ цього ясновидця не випадковість земного світу; він з’явився як попередник апокаліпсису.
Тепер уже можна припускати, що, напевне, десь у 2550-х роках христового літочислення (8058 р. за авраамовим календарем) з’явиться провісник нового випробування земного світу, який оприлюднить свої пророцтва на апокаліптичні події 2700 — 2800 рр.
Згідно з "Об’явленням св. Івана Богослова”, у цей період сатану буде випущено на короткий час. Тобто тогочасне людство, хоч і зазнає великих потрясінь, але вони (потрясіння) не сягнуть таких маштабів, як у попередній апокаліпсис. Бо це потрясіння вже не співпаде зі зміною зодіакального кола Сонця.
Продовження 3
15. Але то вже було пізніше. А перед тим: "...сталася на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, 8 та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. 9 І скинутий був змій великий, вуж стародавній (у російському перекладі "великий дракон, древний змий”), що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені. ...13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я. 14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу (гл. 12).
Спробуємо адаптувати цю метафору на зрозумілу мову. ...І сталася війна в астральному світі: заступник віри христової Архангел Михаїл та його Анголи вчинили війну з ідеєю (формою) влади, яка зародилася в давні часи у Вавілоні — метафорично це — "великий дракон” — символ бога Мардука. Форма вавілонської влади, яка доти чаїлася в астральному світі, відчувши сприяння Темного сателіта, випливла на поверхню, і зіткнулася з ідеєю християнства. Нагадаємо, йшлося про те, яка форма духовності запліднить нову цивілізацію: бога Мардука (він же Бел-Мардук, він же Зевс-Бел), що нею повнилися колись душі людей, котрі жили у Вавілоні, Мідо-Персії, Греції та Римській імперії, а чи Бога Христа.
Перемогла христова духовність. Але "плівка з голографічним зображенням” (програма) подій мусила була зануритися в проявник — матеріальний світ і проявитися на матеріальному плані; тобто у земному світі повинні були статися ті ж самі події, що і в небесному. Що й сталося із скиненням додолу дракона з його військом.
"...13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати жінку, що вродила хлоп’я.” У цьому випадку "змій” — ідея Мардука, що увібралася в сучасну земну форму — марксизм і стала переслідувати земну вже релігію християнство. Як вона (ідея Мардука-Маркса) те робила, мовилося вище — поголовним винищенням священнослужителів. Цей період тривав 42 місяці — рівно стільки ж, скільки царював Ленін.
"14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час і часи, і півчасу.” У цій короткій фразі є аж три загадки: два крила великого орла, пустиня та час, часи і півчасу. Почнемо з останньої. У "Книзі Пророка Даниїла” (гл. 8, ст. 25) читаємо: "...і вони (святі) віддані будуть у його (рога, що на звірові) руку аж до одного часу, і часів, і половини часу.” Це слова з розділу "Пророцьке видіння чотирьох звірів” і стосуються вони саме четвертого — останнього звіра, який привидівся Даниїлові. В наступних розділах книги "Пророцтво четвертого звіра: Даниїл” доведено, що і Даниїл, і св. Іван писали про те ж саме. Більше того мною вирахувано на підставі пасхальних циклів, що "час і часи, і півчасу” це 73 роки 9 місяців і 8 днів — термін існування офіційної комуністичної влади, а саме: з 29 лютого 1918-го по 7 грудня 1991 рік — по день денонсації Союзного договору в Біловезькій пущі. Нострадамусів термін 73 роки і 7 місяців охоплює період більшовицької влади від жовтневого перевороту й до 19 серпня 1991 року, тобто до ГКЧП. Про те, як пощастило розкрити таємницю слів "час і часи і півчасу” описано в розділі "Пророцтво четвертого звіра”.
Отож переховувалася жінка від змія (ідеї Мардука-Маркса) рівно стільки ж років, скільки й проіснувала радянська влада — не більше, не менше.
Друга загадка — "пустиня”, особливого дешифрування не потребує — це спустошене від віри місце — ним був увесь Радянський Союз.
Ну, і нарешті, "дві крилі великого орла”. Що конкретно ховається під символом великого орла, точно сказати важко. Напевне, це якийсь конкретний символ. Наприклад, барс є символом Греції, ведмідь — Мідо-Персії, Лев — Вавілону, орел — Риму. Двоголовий орел був символом Візантії, де християнство стало державною релігією, а потім Російської імперії. Християнство пішло з Візантії й Риму. Отож два крила великого орла можна розглядати, як духовну підвалину, астральну силу, яка живила ("годувала”), не давала померти ущент зруйнованій і знекровленій христовій вірі.
16. "...15 І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її. 16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст... 17 І змій розлютувався на жінку і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове” (гл. 12).
Спочатку по Європі бродив тільки привид комунізму, та скоро він проявився в слові — в ученні Маркса — найоблуднішому з усіх доти створених людиною; на поверхні (видимому плані) його була декларація рівності, справедливості, братерства між людьми, а під сподом чаївся спосіб нищення людського виду. Це було вчення змія. Але для того, щоб воно проникло в людські душі, іх слід було очистити від віри в Небесний Світ. 1894 року виходить книга Ф.Енгельса "Діалектика природи”, роботу над якою, до речі, було завершено ще 1883 року — у найнепрогляднішу ніч людства. У ній, як і в інших своїх філософських творах, автор не залишив каменя на камені від ідеї Вищої Сили. Отож із уст змія — марксизму-енгельсизму було пущено словесну воду, яка мала б витиснути зі свідомості людей віру в потойбіччя і натомість наповнити її ідеєю Маркса-Енгельса — вірою в матеріальність світу. Зерна, висіяні цими двома авторами у період одержимості і навісніння людства швидко проросли в свідомості насамперед інтелігенції. Це був час, коли по всьому світу ширилися гуртки сатанистів. Але по-справжньому із уст змія полилася ціла річка брехні на християнську віру тоді, коли марксизм дав сходи в Російській імперії, там, де христова віра мала статус державної ідеології. Апостоли марксизму добре знали, що тут повалити владу без зруйнування віри в Бога неможливо. Тому із уст змія полилася справді річка наклепів на священнослужителів, у якій було чимало й правди. Адже всі війни, що їх вела імперія, освячувалися тими ж церковниками. Зневажливе ставлення до священиків збереглося й по наші дні у свідомості людей, які благоденствували в епоху звірини.
"16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій пустив був із своїх уст...” В езотериці "земля” — це людність матеріального світу. Не конкретно народ, не людність імперії, а просто люд землі. Цей люд вислухав (чи прочитав) наклепи на віру і, як кажуть, взяв до відома. На жаль, великого протистояння тому потоку компромату у світі не сталося. Багато повірили, адже Темний сателіт спотворив людську свідомість на користь Кама Рупі — "червоному чудовиську в нас”.
17. "17 І змій розлютився на жінку і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.” У всьому світі почався тотальний наступ на ті сили, які послідовно несли християнську мораль. Надто в недемократичній Росії, де піп і жандарм виступали двома стовпами правопорядку. Ненависть до "веры и отечества” розповзалася спочатку з обох столиць — Санкт-Петербурга й Москви, а потім і з інших великих міст імперії, де концетрація інородців і зденаціоналізованого елементу була найбільшою. Починався справжній бенкет сатани, до столу якого подали мільйони загиблих у першій світовій війні. Прокляття за ті жертви впали на тих, хто розв’язав війну, знову ж таки на "веру и отечество”.
В українському перекладі Біблії після 17-го стиха 12-ї глави йде стих 18-й "І стояв я на на мокрому піску.” В російському глава завершується на 17 стиху, а слова "І стояв я на мокрому піску” стоять на початку першого стиха 13-ї глави. Це має принципове значення, оскільки події дванадцятої глави відбуваються у світі ідей, а події тринадцятої — у світі людей. "1 И стоял я на песке мокром, и видел выходящего из моря зверя с семью головами и десятью рогами: на рогах его было десять диадем, а на головах имена богохульные.” Пророк стояв на березі (на краю, на початку) моря людності нової імперії і бачив, як у ній виникає державний устрій із десяти складових, над яким виросла влада із семи співголів.
18. "11 І бачив я іншу звірину, що виходила з землі. І вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій (за Марксом). 12 І вона виконувала всю владу першої звірини (Леніна і створеної ним партії) перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звірині (компартії з Леніним-головою), що в неї вздоровлена була її рана смертельна” (гл. 13).
Власне, йдеться про другу голову земної звірини (другу із семи) Сталіна. Два роги — найвища влада — компартійна й державна. Сталін справді робив те ж саме, що й Ленін, він так само руйнував храми і нищив священиків, але вже не так ретельно, як вождь світового пролетаріату. Він-бо сам майже закінчив духовну семінарію. Різниця між цими двома постатями ще і в тому, що мати Леніна — Марія Ульянова належала до сатанистів і навіть мала сьому ступінь посвячної Ордену розенкрайцерів, а мати Сталіна — Катерина Джугашвілі була ревною віруючою православної церкви. Тобто Ленін прийшов у світ антихристом і таким став за вихованням, а Сталін тільки народився антихристом. Сталін же й винищив фізично усю ленінську гвардію, і знову ж таки під прапором ленінізму.
І ще одне — "змій червоноогняний”. Точніше — "дракон червоноогняний”. Це форма вавілонської влади. У земний світ вона увійшла, як марксизм. Основна її доктрина — вселюдська рівність. На папері те й справді нагадує рівність. Проте на практиці...— також рівність, але між рабами концентраційного табору, яким став увесь Радянський Союз і яким був Вавілон.
19. Окультний смисл тринадцятої й наступних глав "Об’явлення...” дешифровано мною раніше і опубліковано в книзі "І бачив я звірину...” Для пояснення ж сугестивного смислу дванадцятої глави бракувало знань. А тим часом з’ясування її суті висвітило б аналог минулої влади, яку св. Іван сховав за метафорою "змій” (в російському перекладі "дракон”) червоноогняний”. Процитуємо ще раз російською: "9 И низвержен был великий дракон, древний змий, называемый дияволом и сатаною, обольщающий всю вселенную...” Як уже мовилося, дракон — символ вавілонського бога Мардука. Віра ця справді древня, і чи не найтриваліша у світі — вона проіснувала кілька тисячоліть і завершилася тоді, коли відбулося становлення християнства. Релігія Мардука взяла початок у шумерів, формувалася в акадському царстві, остаточно визріла в новому Вавілоні і "працювала” під різними назвами в Мідо-Персії, Греції, Римі. Отже дракон справді великий, змій справді стародавній, навіть у порівнянні з іудаїзмом, релігією, яка також налічує кілька тисячоліть. Тільки якщо іудаїзм це — духовний чинник практично одного етносу, то віра Мардука "обольщала
всю вселенную.” Згадаймо послання до Пергамської церкви: "Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. ...коли в вас, де живе сатана, був убитий Антипа, свідок Мій вірний.” ("Об’явлення...”, гл. 2). Йдеться про храм Зевса в місті Пергамі — в архітектурному значенні — одне з чудес світу. Фактично це все той же храм Мардука, його грецька інтерпритація.
Іудаїзм двічі зазнав агресії з боку віри Мардука: перший раз від вавілонського царя Навуходоносора ІІ (зруйнування Єрусалиму, храму, вавілонська неволя), другий — від римського імператора Тіберія (знищення Єрусалиму, храму, рабство частини євреїв, суцільна депортація решти). Вавілонська віра, яку в матеріальному світі остаточно зруйнувало християнство, зачаїлася в астральному світі у вигляді програми — "форми” (термін Гермеса Трисмегіста), очікуючи слушної нагоди. І така нагода настала, щойно завершилося старе й почалося нове коло сонячного Зодіаку, коли невидима сфера Темного сателіта оповила живий світ планети щільним "туманом”. Чакра Муладхара людства — тваринний інстинкт, Кама Рупа ("червоне чудовисько в нас”) отримала нечуване сприяння. Образно мовлячи, на все людство було накинено "червону плащаницю”. До речі, жерці храму Мардука носили червону "уніформу”.
Це зовнішній план.
20.У чому ж подібність між мардукизмом і марходизмом (справжнє ім’я К.Маркса Марходей Маркс Леві)?
Коротко — в матеріалізмі.
"Мардукизм — релігія, де поклонялися бовванам (статуям). Про золоті статуї Мардука, Зевса, Юпітера, що стояли в храмах Вавілона, Мідо-Персії, Греції, Риму, було вже сказано. Але найправдивіша інформація, так би мовити, з перших уст, іде від Пророка Даниїла: "Цар Навуходоносор зробив був золотого боввана, - заввишки йому шістдесят ліктів, завширшки йому шість ліктів. Він поставив його в долині Дура в вавилонській окрузі. 2 І цар Навуходоносор послав зібрати сатрапів, заступників, підсатрапів, радників, суддів, вищих урядників та всіх округових володарів, щоб прийшли на посвячення боввана, якого поставив цар Навуходоносор” (гл. 3).
Месопотамська традиція вважала, що бог живе там, де його статуя. Якщо статую переносять в інше місце, то й бог покидає попереднє місце. Так, віра власне вавілонська занепала після того, як один з мідоперських царів вивіз золоту статую Мардука з головного його храму у Вавілоні у свою країну. Власне, йдеться про символ. Є символ — є віра. Не стало символа — не стало й віри. Через те у тих республіках пострадянського простору, де досі не познімали "ідолів обману”, все ще точаться протистояння на всіх рівнях суспільства, від суперечок між двома обивателями, до парламентської ворожнечі. "Намолені” звіриною та вірними їй людьми боввани притягують до себе темні сили астрального світу. І навпаки, пам’ятники мученикам, борцям з несправедливістю притягують світлі сили потойбіччя. Зокрема ікони, статуї заступникам нації.
Матеріалізм тільки на перший погляд є ученням, що не визнає духовного світу. Він міцно стоїть на засадах темних сил навколоземного простору. Через те, прийшовши до влади, матеріалізм заходився нищити символи віри, яка згубила колись його вавілонську форму.
Матеріалізм мардукизму полягав ще і в тому, що всі царі (імператори) його дорівнювалися до богів і їм за життя споруджували храми, статуї, їхніми іменами називали міста, вулиці і навіть давали назви місяцям, наприклад Август, від першого римського імператора Августа Октавіана.
Аналогічне сталося і в імперії, де переміг марходизм (марксизм). Люди, які сповідували цю віру, а також багато з тих, яким пощастило уникнути кулі в потилицю і концтабору, нехай покладуть руку на серце і скажуть, яку в них частину свідомості займають Ленін і Сталін? Та вся їхня сутність проникнута "батьками нового людства”. А вони ж — "батьки” матеріальні істоти — цинічні, брутальні, неймовірно жорстокі. Це і є язичницька секта двадцятого століття.
Та ж сама схема (форма), що правила світом кілька тисячоліть і була зруйнована християнством, знову наклалася на земний план, навіть не змінивши помітно назви: був мардукизм, став марходизм. Воістину кожній речі дано свою міру і число. Мардукизмові кілька тисячоліть, Марходизмові — 73 роки і 7 місяц. До речі, в Біблійній енциклопедії пишеться про якогось Меродаха (подібного за звучанням до Мардука і Марходея), "що являє собою, як вважають, планету Марс. Ім’я Меродаха на стародавніх пам’ятниках часто читається Бел-Меродах.” Що означає для людства планета Марс, уже мовилося — в окультному плані це — бог війни, руйнування, епідемій, вулканізмів.
Ще раз звернемо увагу на повне ім’я автора "Капіталу” - Марходей Маркс Леві. Тотожність Марходея з Мардуком очевидна, тотожність Маркса з Марсом також не викликає сумніву, адже літера "х” у слові Marx містить у собі два звуки — "к” і "с”, тобто два слова майже не відрізняються за звучанням. Не випадково ця сутність прийшла у земний світ у рік, сума цифр якого складає теософську суму вісімнадцять (1818) і зрештою — дев’ять, тобто число Марса. Влада, де марксизм став державною ідеологією, знищила третину свого населення.
Релігія Мардука, починаючи від старого Вавілону і завершуючи Римською імперією, не визнавала душі, як такої, вважала, що то щось безособове, пов’язане чи то з диханням, чи з кров’ю. Ім’я ж і слава людини розглядалися як матеріальна субстанція, без якої немислиме її існування і яка передається її спадкоємцям. Усі книги Маркса, Енгельса і їхніх апостолів базуються саме на відсутності душі, а відтак Вищої Сили — Бога. У лексиці компартійців таких слів взагалі не існувало, за винятком випадків, коли вони були складовою брутальної лайки.
Вірні релігії Мардука вірили у злі сили, що оточують людину. Поміж них - левоголова Ламашту, що піднімається з підземного світу і тягне за собою всілякі хвороби, самі злі духи хвороб, привиди, озлоблені тіні мертвих, які не отримують жертв, усілякі службові духи підземного царства (наприклад, голе лемунті —”злі чорти”), бог-доля Намтар, який приходить до людини у час її смерті, нічні духи — інкуби лілу, котрі відвідують жінок, суккуби ліліт, які відвідують чоловіків і т. ін. Нагадаємо, що в молоді роки Марходей
Крилата демониця Ліліт
Маркс Леві (тоді він ще не носив ім’я Карл) був членом "Ліги справедливості” і "Союзу рівних” — насправді сатанистських товариств, члени яких називали себе відьмаками й відьмами. А дружина Маркса Жанні фон Вестфаллен навіть виконувала роль вівтаря під час чорних мес. Мати Леніна, як уже мовилося, була посвяченою сьомого ступеня ордену Розенкрайцерів. Отож люди, які створили новітню версію релігії Мардука, вірили у те ж саме, що й древні акадці. Не випадково усипальниця першої голови звірини — Леніна — Мавзолей є копією зіккурату — храму вавілонського бога Мардука (див. зображення).
Вавілонія і всі наступні царства, на кого поширювалася релігія Мардука, вірили у вищі сили, але тільки як у цілком реалістичні предмети. Так, небо вони вважали, як порожню півкулю з твердого каменю, що стояла на землі; земля ж мала форму плити і плавала у всесвітньому океані. Небо складалося з трьох шарів-поверхів, у яких жили боги; мешканці землі бачили тільки найнижче склепіння найнижчого поверху, на якому були зорі. Земля мала також три шари. На верхньому жили люди, в середньому було царство бога Еа, у нижньому — царство мертвих, у якому володарювала богиня Ерешкігель з шістьма підземними духами. Над цілим цим світом — небесним, земним і педземним панували боги з найрізноманітнішими функціями,які уособлювали різні сили та явища природи. Вони або мали вигляд людей, або ж фантастичних тварин.
Зіккурат
Вавілонську вежу, яку, до речі, п’ять разів руйнували завойовники, споруджували не для того, аби людям самим забратися на небо, а щоб богові Мардуку — батькові усіх світил легше було б спускатися до землян. Перший цар нового Вавілону Набопаласар, котрий повелів будувати вежу на підмурках старої — зруйнованої, писав: "Звелів мені якось Мардук, щоб я заклав на плечах підземного царства міцні підвалини зіккурату, який був до мого панування зруйнований і знищений, а його вершину щоб я підніс до неба... Я доклав зусиль, щоб збудувати вершину Етеменанкі (Вавілонська вежа), яка змагалася б з небом.” Не з Богом (Вищою Силою), як писала іудейська традиція, а з небом, де жили "матеріальні” боги. Про те, що вавілоняни вважали Мардука та інших богів істотами з плоті, свідчить той факт, що у храмі Етеменанкі, у найвищому приміщенні, де знаходилася золота статуя Мардука, стояло ліжко і там жила "якась жінка” (свідчення Геродота). За уявленнями того періоду, боги охочіше спускалися з неба на вершини гір. А оскільки Месопотамія — рівнина, то зіккурати мали замінити собою гори. Тому й найвищий з них — Етеменанкі був призначений саме для верховного божества — Мардука.
Мавзолей В.І.Леніна в Москві
Як уже мовилося, Мардукові поклонялися не лише мешканці Вавілонії, а й увесь тогочасний світ. Так, коли Кір здобув Вавілон, то оголосив такий маніфест: "Мардук, великий владика, мені, Кірові, який його шанує, і Камбісові, моєму сину, і всьому моєму війську виявив милість, бо ми щиро й з радістю прославляли його велич.” Мідо-Персія була супердержавою більше двохсот років. Хтось із її царів — вважають, що це був Ксеркс — пограбував храм, але золоту статую Мардука забрати не наважився. Зрештою зруйнували й саму вежу. Та коли прийшов Александр Македонський, то повелів відбудувати її, і тільки нагла смерть цього завойовника завадила тому. Проте Мардук залишився, як одне з центральних божеств, але вже називався не Белом-Мардуком чи Зевсом-Белом, а просто Зевсом.
21. Про рівень тоталітарності минулої влади можна судити з кількості об’єктів, спорудження яких вимагає великих затрат фізичної праці. Наприклад, піраміди, мури, канали тощо. У Вавілоні Набопаласара і його сина Навуходоносора ІІ за якихось 88 років було стільки споруджено, що історики й археологи не перестають дивуватися ще й тепер. Адже тоді не було технічних засобів — усе робилося людськими руками. За всіма тими звершеннями чітко проглядається праця мільйонів рабів, зігнаних з усього світу. Те ж саме коїлося і в більшовицькій імперії: Біломорканал, перекидання рік, металургійні гіганти... Рабів набирали за рознарядкою ЦК, наклеївши на кожного ярлик "ворога народу”. Ось чому у стародавніх пророцтвах Радянський Союз названо Новим Вавілоном. А той, хто тепер ще пишається "великим стрибком”, напевне, був поміж тих, хто зганяв рабів на "стройки века”, або ж просто не завдає собі клопоту замислитись, якою ціною все те обійшлося людності, котра селилася на одній шостій суші планети.
22. Але повернемося до Мардука і його земної домівки — Вавілонської вежі. Як мовилося, боги Месопотамії мали свої резиденції на верховинах гір або ж у храмах — зіккуратах, які здіймалися над месопотамською рівниною. У зв’язку з цим нагадаємо вірш, що його написав замолоду К.Маркс:
"Я хочу спорудити собі трон
На великій холодній горі,
Оточений людським страхом,
Де царює похмурий біль.”
Він таки спорудив його — окультний і матеріальний. Окультний — Кремль, де гніздилися всі сім голів звірини і звідки надходили страхітливі імпульси у всі щупальця багатомільйонної потвори. Матеріальний — класичний месопотамський зіккурат — мавзолей Леніна. Маркс (його сутність) і досі сидить на тому троні і живить червоною енергетикою усі темні сили планети.
Треба сказати, що месопотамські храми, на відміну від християнських, куди люди приходять аби очиститися душею, викликали у вавілонян тваринний трепет. Наприклад, дорога Мардука, обіч якої стіни були обличковані зображеннями драконів і левів, ще задовго до храму Етеменанкі, вселяла у віруючих смертельний страх. До цього слід додати, що офіційний колір храмового антуражу — вавілонського і більшовицького — був червоний. Мавзолей також споруджено з червоного граніту, а головне — на найзакривавленішому клаптику Російської імперії — Червоній площі, місці, де, починаючи від Івана Грозного, проводилися найважливіші привселюдні страти.
Ось що означає: "...Оточений людським страхом, де панує похмурий біль.”
У акадсько-вавілонському епосі царство мертвих називають ще "країною без вороття”. Коли богиню Іштар — другу в пантеоні вавілонських богів — відмовилися впустити у цю країну, то вона пригрозила, що "випустить мертвих, які поїдять живих”, і тоді "більше від живих примножиться мертвих.” Судячи з того армагеддону, який пережило людство наприкінці другого тисячоліття, погроза Іштар справдилася повною мірою. У світ прийшли сутності, які давно очікували свого часу в астральному світі, і перетворили землю на справжню "країну без вороття” То були ті, про кого писав Нострадамус: "І зерси спустяться у великій і незліченній кількості.” Чи це — поетичний образ, адже узято його з епосу, чи таємнича метафора древнього пророка, але сталося так. Мертв’яки — сутності відмерлої віри заходилися нищити все, що несло в собі нову духовність.
У книзі "І бачив я звірину...” зв’язок між персонажами 12-ї і 13-ї глав "Об’явлення...”, тобто — між астральною програмою і земним її втіленням тільки позначився. Тут же показано такий зв’язок на грунті апокаліптичних циклів Темного сателіта — "регул” Великих Жінок людства, аналогічності мардукизму і марходизму — двох концепцій матеріалізму.
23. У розділі "Пророчі знаки” показано, що числа 9 і 18 є вирішальними величинами (константами), за якими Вища Сила планує і здійснює події в земному світі. Чи пов’язана з тими числами така постать, як Нострадамус?
Народився пророк 1503 р., — сума цифр = 9,
прожив 63 роки — сума цифр = 9,
помер 1566 р. — сума цифр = 18,
осквернення його праху революційними гвардійцями сталося 1791 р. — сума цифр = 18.
Отже прихід у світ цього ясновидця не випадковість земного світу; він з’явився як попередник апокаліпсису.
Тепер уже можна припускати, що, напевне, десь у 2550-х роках христового літочислення (8058 р. за авраамовим календарем) з’явиться провісник нового випробування земного світу, який оприлюднить свої пророцтва на апокаліптичні події 2700 — 2800 рр.
Згідно з "Об’явленням св. Івана Богослова”, у цей період сатану буде випущено на короткий час. Тобто тогочасне людство, хоч і зазнає великих потрясінь, але вони (потрясіння) не сягнуть таких маштабів, як у попередній апокаліпсис. Бо це потрясіння вже не співпаде зі зміною зодіакального кола Сонця.
Copyright © Савченко В.В., 2010