ІРОДИ ЛЮДСТВА
Продовження
8. Як уже мовилося, в часи найбільшої активності Темного сателіта навісніють не тільки люди, а й планета — трусить земну твердь, вивергаються вулкани. Так, 64-го року в неаполітанському театрі під час великого музичного фестивалю виступав зі співами Нерон. Саме в той час, коли він під оплески демонстрував своє мистецтво, почався землетрус і стіни театру розвалилися. Глядачів охопила паніка, але Нерон, як твердить хроніка, непорушно стояв на арені, чим здобув визнання всього світу. То було друге, після 5 лютого 63 року, здригання Везувія.
Напруженість у людському суспільстві і напруженість планети зростали паралельно. Для людей вона сягнула максимуму 70-го року, коли було зруйновано іудейську святиню, для Землі 24 серпня 79 року, коли сталося найбільше до того часу виверження вулкана (Везувія). Нагадаємо, що у третю ніч людства, у роки наближені до 1881-го сталося виверження найпотужнішого за всю історію Землі вулкана Кракатау (1883), а невдовзі (1912) — вулкана на Алясці, який вважають другим за потужністю після Кракатау. Ці два виверження спричинили багато землетрусів, які й зараз дають про себе знати, хоч сумарна їх потужність зменшується з віддаленням від 1881 року. Отож в апокаліптичні часи не тільки ллється людська кров, а й виливається магма Землі. Деформується людська свідомість; поміж людей з’являється безліч спотворених сутностей, і не тільки в ментальному плані, а також у біологічному — коли в чоловічу плоть втілюється жіноча сутність. Часом такі люди опиняються на вершині влади. До таких належав і Нерон. Так, коли померла його вагітна дружина Поппея від його ж стусона в живіт за її якийсь докір, і яку він усе таки кохав, то Нерон знайшов юнака на ім’я Спор, котрий був дуже схожий на Поппею, наказав його оскопити, одружився з ним, дотримуючись усіх формальностей, і "користувався ним, як жінкою”. Недруги Нерона жартували: "Шкода, що в його батька не було такої ж дружини”.
9. Славолюбство Нерона сягнуло крайньої межі, коли він збудував храм "Божественному Нерону”. А біля свого Золотого Дому він наказав спорудити стодвадцятифутового колоса, схожого обличчям на нього; навколо голови сяяв ореол, немов із сонячого проміння. Водночас "він зневажав усі культи,— пише Светоній,— і спорожняв сичовий міхур на зображення найшанованішої богині Кібели.” У двадцять п’ять років імператор являв собою дегенерата з тлустим черевом, слабкими і в’ялими членами, пласким обличчям, прищавою шкірою, кучерявим жовтим волоссям довкола голови й тупими сірими очима. По суті, це був вигляд апокаліптичної епохи у її розквіті.
Існують чотири привиди, які одвіку маячать перед людиною: гроші, влада, слава і безсмертя. Нерон повною мірою спізнав їх усіх. Влада, яку здобула для нього мати Агріппіна жіночим крутійством, дала йому і гроші, і славу, і безсмертя. А тільки якщо за життя Нерон купався у славі видатного майстра всіх мистецтв, то після він справді обессмертив себе, але славою одного з найжорстокіших маніяків людства.
Тим часом, до справжніх потрясінь, пов’язаних з незчисленними жертвами і неймовірними стражданнями, які матимуть планетарні наслідки, залишалося всього кілька місяців.
Вісімнадцятого червня 64 року спалахнув Рим. Пожежу приписували Неронові; він буцімто мав намір знести стару забудову і спорудити столицю за своїм планом. Місто палало дев’ять днів. Дві третини споруд було знищено вщент. Тисячі людей загинули під уламками "доходних будинків” і на переповнених вулицях, сотні тисяч залишилися без даху над головою. З’явилися памфлети і настінні написи, які ганьбили Нерона. Ось що пише Тацит: "Нерон, аби припинити чутки, вишукав винних і піддав неймовірним знущанням і стратам тих, хто своєю гидотою накликав на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами. Христа, від імені якого походить ця назва, стратив за часів правління Тіберія Понтій Пілат; придушене на час, це шкідливе марновірство стало знову пробиватися назовні, і не тільки в Іудеї, звідки пішла ця згуба, але і в Римі, куди звідусіль стікається все найгидкіше і безсоромне і де воно знаходить прибічників. Отже спочатку було схоплено тих, хто відверто визнавав себе прибічниками цієї секти, а потім за їхніми вказівками велику кількість інших, викритих не стільки у злодійському підпалі, як у ненависті до роду людського. Їх умертвіння супроводжувалося знущаннями; на них одягали шкури диких звірів, аби вони були розтерзані насмерть собаками, розпинали на хрестах або приречених на смерть у вогні підпалювали з настанням темряви заради нічного освітлення... І хоча на християнах лежала провина і вони заслужили на найсуворішу кару, та все ж така жорстокість пробуджувала співчуття до них, бо здавалося, що їх знищують не для громадського добра, а через кровожерність самого Нерона” (Тацит. XV, 44).
Аби збагнути пізніші події (70-го року), слід пам’ятати, що в час правління Нерона прибічники християнської віри ще не називали себе християнами, а правовірними іудеями, які різнилися від інших тим, що розпізнали в Ісусі Сина Божого. Римляни вважали їх сектантами, але іудейської віри. Якби в Римі не сталося пожежі і того страхітливого звинувачення Нерона, то, напевне, не було б і такого жорстокого придушення повстання в Іудеї. Пропаганда Нерона, вкладена в свідомість римським воїнам, спрацювала вже після його смерті. То було не просто придушення повстання, а помста за пожежу всім іудеям.
Не виключено, що нацькували Нерона на своїх єдинокровних братів усе ті ж фарисеї і члени синедріону, котрі вбачали у послідовниках Христа справді секту, яка загрожувала єдності віри. На це вказують і свідки розправи над Ісусом. Лідери іудаїзму були одержимі у прагненні знищити Христа, навіть присилили Пілата Понтія порушити римський закон та піддати Месію подвійній карі — спершу його мало не забили до смерті канчуками, а потім розіп’яли.
Чому в Римі, куди за словами Тацита "стікалося все найгидесніше і безсоромне”, підозра за підпал упала саме на вірних христового вчення? Адже там на рівних існували всі світові релігії і сотні сект. Тому, що була сила, яка бачила у християнстві свого смертельного ворога. Це священики іудейського храму — ставленики ідумеян-іродів. Ірод Великий намагався зашкодити здійсненню пророцтва про прихід царя іудейського, священики-іродіани розправилися з царем іудейським (Христом), а Нерон винищив, мабуть, більшість із тих, хто вважав Ісуса Месією.
І знову ж таки, все лихо виходить від ідумеянина (червоного), який на фасаді храму встановив символ Римської імперії — золотого орла. Зрозумілим стає і хід думки Калігули, який запрагнув спорудити у храмі, на якому було вибито "печать” Рима, статую самому собі, якого дорівнювали до бога.
10. Тим часом доба Нерона наближалася до свого завершення. Губернатор Галії Юлій Віндекс проголосив незалежність Галії, скоро командуючий римською армією в Іспанії Гальба приєднався до нього. Сенат проголосив Гальбу імператором, а Нерона — ворогом суспільства, наказав заарештувати й стратити "за старовинним звичаєм”, себто роздягти догола, затиснути голову колодкою і шмагати до смерті. Спроба Нерона втекти не вдалася. Його вистежили на віллі одного вільновідпущеного. На світанку він, почувши стукіт копит, встромив собі в горло меч, але рука його здригнулась і тоді один з вільновідпущеників допоміг йому вдавити лезо глибше. Перед тим він ще встиг сказати: "У порівнянні з іншими правителями я найнещасніший, бо втрачаю вищу владу, перебуваючи серед живих.”
А далі сталося те ж саме, що й по смерті Сталіна. Та краще процитувати Светонія: "Багато люду зраділо, довідавшись про його смерть, люди носилися по місту у фрігійських ковпаках, символізуючи визволення. Але ще більше було тих, хто оплакував його загибель, бо він був так само щедрий до бідних, як і лютий до знаті... Змирившись з його смертю, вони ще багато місяців приносили на його могилу квіти.” Це, власне, свідчення одержимості не тільки того, кого доля винесла на верховину влади, а й усієї людності. Нерон, як і Калігула та Ірод, був просто одержимим вищого рівня. До того ж абсолютна, непідконтрольна влада — це наркотик. Навряд чи знайдеться бодай одна людина, психічний організм якої виявився б стійким до нього. Що вже казати про шістнадцятирічного хлопця...
11. Звернемося знову до графіків активності Темного сателіта на стор. 38 ("Армагеддон”). Як бачимо, для іудейського етносу максимум пульсацій Орба тривав від сотого року до н.е. до сотого року н.е. — цілих двісті років. У перше століття Іудея пережила добу Ірода Великого, у друге — зруйнування суто іудейської святині, геноцид і депортацію, відгалуження від іудаїзму нової віри — християнства.
Для Риму в останнє століття старої ери відбулася зміна форми правління — республіку змінила імперія. Особливих внутрішніх потрясінь, крім убивства Цезаря, не було. Як і за часів республіки велися загарбницькі війни і придушення повстання в колоніях. Август Октавіан провадив мудру імперську політику. І це тривало до 14-го р. н.е., коли йому на зміну прийшла династія Клавдіїв. Ось на цю династію і припав армагеддон Риму. В його епіцентрі (часовому) опинилися імператори Тіберій (14 — 37 рр.), Гай Цезар, відомий як Калігула (37 —41 рр.), Клавдій (41 — 54 рр.) і Нерон (54 — 68 рр.). Це хоч і був окремий рід Клавдіїв-Юліїв, проте в політичному плані він являвся продовженням "малого рогу”, себто влади Октавіана. Ця династія правила до 68-го року. Події, що сталися після 68-го, також були наслідком правління цієї династії.
У часи правління Ірода Великого, коли південці-іудеї перебували у стані крайньої одержимості, північніші римляни тільки-но наближалися до такого стану. Та вже через два десятки років їхній суворіший темперамент зазнав аналогічного впливу Темного сателіта. У цей час наклалося знавісніння поневолювача на знавісніння поневоленого, відбулося те, що називають "коса на камінь”. Змагалися не просто міць держави проти моці повсталого, а було зроблено спробу знищити релігію, тобто духовне наповнення людини. Таке ж саме сталося і в Радянському Союзі. Тут вилучали зі свідомості людей християнську віру і впроваджували натомісць марксизм. Це і є події, що відбивають апокаліптичність доби. Хоча саме слово "апокаліпсис” нічого поганого в собі не несе; воно перекладається з грецької, як "одкровення”.
12. Написання пророцтва св. Івана відділяє від написання пророцтва Ісайї часова відстань близько 800 років, хоча, як пересвідчуємося, йдеться про той самий процес. А оскільки зруйнування Єрусалимського храму і посягання на іудаїзм як на релігію припадає на часи найбільшої активності Темного сателіта, і так само руйнування християнських храмів і посягання на християнство як на релігію припадають також на часи з найбільшою активністю Орба, то логіка підказує, що це періодичний процес: "чавило” вмикається щокожних 900 років, відповідно до максимумів сплеску активності астральної складової аури планети, і тоді землю заливає кров’ю. "6 І топтав Я народи у гніві Своїм, і вилив на землю їхню кров!” (Ісайя, гл. 63). Мабуть, це така ж сама кров, яка виділяється під час місячних у жінки. А періодичність тих "регул” людства становить 900 років. Це видно з графіків активності Темного сателіта.
З двох з половиною мільйонів євреїв, що мешкали в Ізраїлі, римляни вбили тільки з 66 по 73 рр. 600000. Усього ж у тогочасну ніч людства, як уже мовилося, загинуло 1717600 душ.
У третю ніч людства єврейський етнос утратив понад 6 млн. душ. Православні в Радянському Союзі в цей час утратили 62 млн. А ще треба додати жертви першої світової, які також дорівнювали мільйонам.
Якщо за переписом населення 1913 р. в Росії налічувалося 159,2 млн людей, то до 1939-го їх не стало більше. Дані перепису 1939 р. — 190,7 млн не викликають довіри, адже від Союзу відпали Польща й Фінляндія. Де взялася така кількість людей після першої світової, громадянської воєн, голодоморів, депортацій та еміграцій, суцільного нищення людності в концтаборах? Найвірогідніше тоді загинув кожен третій, а подекуди й кожен другий. І це є співмірним із втратами у перше століття нової ери, з урахуванням того, що максимум пульсацій Темного сателіта в дев’ятнадцятому столітті співпав з його найгустішою тінню (концентрацією) за весь період сонячного Зодіаку.
На початку нової ери всі звірства спричинили ті, що мали назву "червоні” (ідумеяни), а через 1800 років — ті, що називали себе червоними. Нищення людей у Франції під час Французької буржуазної революції й так званої "Паризької комуни”, у фашистській Німеччині й Радянському Союзі також відбувалося під червоними штандартами.
Звертають на себе увагу такі слова Ісайї: "6 І топтав Я народи у гніві Своїм, і ламав Я у люті Своїй, і вилив на землю їхню кров!” (гл. 63). Ідеться не про один якийсь народ. Слова ж "із Едому у шатах черлених”, тобто "ідумеянин” — червоний — це символ і водночас ознака епохи, коли на землю виливається багато крові. Справді, французькі революції, перша світова війна, революція 17-го і пізніші революції в країнах-сателітах, друга світова війна потрясли всіх і накрили червоним крилом кожного. Не випадково державний колір найжорстокіших режимів людства — червоний. Не випадково й усі сім лідерів звірини, що з моря вийшла, мали руде волосся.
Порівняння двох апокаліпсисів 100 р. до н.е. — 100 р. н.е. і дев’ятнадцятого-двадцятого століть неспростовно підтверджує спільну для них прикмету. Якщо ж додати, що це була епоха Самаеля, якій притаманні планета Марс і червоний колір, то стає зрозумілим, що Ісайї відкрилося значно більше ніж, пророцтво на долю суто іудеїв. Йому дано було зрозуміти й "побачити” таке, чого могли збагнути тільки одиниці на все людство. Мабуть, Ісайя також знав, що казав, коли звинувачував царя іудейського Манассію в нечестії, за що той наказав перепиляти пророка дерев’яною пилкою між двох кедрових дощок. Це сталося за багато років до здійснення пророцтв і цар, звісно, не міг знати, кого він наказав убити у такий жорстокий спосіб.
Є ще слова, які свідчать про глобальний характер пророцтв Ісайї: "Сам один Я чавило топтав, і не було із народів зо мною нікого!” Тобто кара Божа упала на всіх. Але були виконавці — Ірод, Калігула, Нерон, Ленін, Сталін, Гітлер та інші "ідумеяни” (червоні). Кати, а не довірені особи, які, зрештою, отримали належне за свої діяння. Так, Ірод страждав від водянки, лихоманки, конвульсій, його подих був смердючим. У Біблійній енциклопедії пишеться, що він був заживо з’їдений червою. Помер Ірод 4 р. до н.е. на шістдесят дев’ятому році життя, зненавиджений усіма. Про нього казали, що він украв трон, як лис, правив, як тигр, і помер, як собака. Десь так само померли Калігула, Нерон, Ленін, Гітлер, Сталін.
Не зайве нагадати й про тортури, яких зазнав цар іудейський Манассія, що так жорстоко розправився з пророком Ісайєю. Його взяли в полон асірійці, простромили в ніздрі кільця, закували двома мідними ланцюгами і пригнали у Вавілон, як дикого звіра.
13. Є ще одна прикмета, характерна для епохи армагеддону — це мішанина людей, асиміляція, хаос, прагнення Самаеля злити всі ріки (народи) в море (імперію). Що й сталося в Ізраїлі, де царював інородець Ірод, і в Російському царстві, коли до влади прийшов інородець Сталін. Не випадково Ірод сприяв поширенню в Іудеї грецьких і римських звичаїв, одягу, ідей, літератури й мистецтва. Він оточив себе грецькими вченими, довіряв їм важливі державні справи. В Єрусалимі спорудив пам’ятники Августові та інші боввани язичників. Свій палац, як уже мовилося, він побудував у грецькому стилі, наповнив його золотом, мармуром, меблями, наслідуючи смакам римських друзів. Та й храм спорудив на греко-римський лад, навіть звелів установити на ньому символ Римської імперії (ворога й пана Іудеї) золотого орла.
Як спротив змішуванню в період армагеддону спалахують крайні націоналістичні тенденції. У перший армагеддон — вибух єврейського визвольного патріотизму, у другий — німецького шовінізму. І прагнення до перемішання, і спротив йому — це дві сторони однієї медалі.
14. У перші сто років н.е. (у період від 5508 р. до 5608 р. за авраамовим літочисленням), коли частота пульсацій Орба сягнула десяти на століття, найбільшою державою світу правили, одна за одною, дві династії — Клавдіїв (рід Юліїв-Клавдіїв) і Флавіїв. Клавдії: Тіберій (14—37 рр.), Гай Цезар, він же Калігула (27—41 рр.), Клавдій (41—54 рр.) і Нерон (54—68 рр.); Флавії: Веспасіан (68—78 рр.), його сини: Тит (79—81 рр.) і Доміцій (81—96 рр.). Якщо уявити собі графік звірства у це століття, то він сягне максимуму у час правління Калігули і триватиме до Веспасіана, тобто від 27-го до 79-го років. Це відповідає і апокаліптичному періоду в радянській імперії.Тут також правили дві "династії”: перша — голови звірини Ленін і Сталін, друга "плоть” звірини ("царі”) — Хрущов, Брежнєв, Черненко, Андропов, Горбачов. Сплеск жорстокості припав на добу Леніна, Сталіна і частково Хрущова. Якщо рахувати від 1917-го, то це становитиме близько 45-ти років. Якщо ж до цього додати першу світову війну, яку розв’язали царська Росія і кайзерівська Німеччина, то в сумі вийде десь стільки ж років апокаліпсису, як і в Римі.
Голова Веспасіана
Мабуть, не випадкове й число правителів у Римі і в Радянському Союзі — 7.
Отож період "регул” людства має свій певний термін. Йому на зміну приходить оздоровлення — психічне й моральне.
Як співвідносяться періоди правлінь римських і радянських династій. Перша апокаліптична династія Клавдіїв правила всього 41 рік (27 р.— 68 р.), перша апокаліптична "династія” в СРСР — 36 років (1917 р. — 1953 р.); друга династія — Віспасіанів — 28 років (68 р. — 96 р.), друга "династія” в СРСР — 37 років (1953 р.— 1991 р.). Отож схожі й періоди правління династій.
Всяк, хто цікавиться історією Римської імперії, знайде і в "Історії стародавнього Риму”, і в "Історії Європи” (т. 1), і в дослідженнях цієї доби Віла Дюранта, і в сучасних тим подіям хроніках, що найбільше потрясінь припало саме на династії Клавдіїв і Флавіїв. Вже епоха Антонінів, які правили від 98-го до 192-го року, була спокійною. Її називають навіть "золотим віком”, що цілком відповідає різкому спаду активності Орба. За аналогією така ж епоха настає і тепер, коли пишуться ці рядки, на початку третього тисячоліття, і знову настане після армагеддону, який відбудеться в період 2750 — 2850 років. Скоріше за все його — армагеддон розпалюватимуть також дві династії, які нараховуватимуть сім лідерів.
15. Уже можна передбачити, що в роки, наближені до 2800-го, коли активність Темного сателіта сягне максимума (див. графік на стор.38), на вершині влади великої світової держави знову опиняться люди, які носитимуть не справжні імена, а псевдо і які будуть означені червоним кольором. "7 Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в’язниці своєї 8. І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Гога й Магога...” ("Об’явлення...”, гл. 20). Часова відстань між двома піками звірства, як видно з графіків активності Темного сателіта, становить дев’ятсот років. Чому св.Іван пише "тисяча”? Напевне тому, що він узяв часову відстань від початку першого армагеддону (1850-й р.) до кінця другого (2850-й р.). У наведеній цитаті є й прив’язка до місцевості, де спалахне наступний армагеддон — це земля Гога й Магога. Тоді, коли писалося "Об’явлення...”не існувало ще сучасних нам назв державних утворень, як і назв сучасних нам народів. Проте була біблійська назва території, яка просторилася біля Каспійського й Чорного морів, і на якій селилися спочатку скіфи, потім протоукраїнці. В біблійні часи це була земля Магога під владою князя Гога. Отож ідеться про людність, яка в період армагеддону 2750 —2850 років селитиметься на теперішніх землях України і Прикавказзя.
Якими вони будуть — ті, хто опиниться на вершині владної піраміди у час майбутнього армагеддону?
Це будуть аналоги Ірода, Калігули, Нерона, Леніна, Сталіна, Гітлера.
Коли вони прийдуть у земний світ?
У межах 2763 — 2790 рр. Ставши дорослими і опинившись біля керма влади, вони затіють кровопролиття — це станеться скоріше за все 2808-го або 2817-го рр., — яке, як пише св. Іван Богослов, буде нетривалим ("А по цьому він розв’язаний буде на короткий час”) і закінчиться їхньою поразкою (”9 І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, — і пожер їх” (гл.20)).
До цього слід додати, що в роки, наближені до 2790-го знову оживуть деякі з вулканів, а в сейсмічно активних зонах планети почнуться землетруси. Але їхня потужність не сягне такого рівня, як в останню ніч людства попереднього кола сонячного Зодіаку. Темний сателіт на той час уже віддалиться від Землі.
Copyright © Савченко В.В., 2010