С. Праск

Тож хто такі екстрасенси і якими

вищими силами даровані їм ці здібності?

Про загадкове явище екстрасенсорики у нас вголос заговорили в кінці вісімдесятих років минулого століття, цебто в час горбачовської гласності і чергового піку активності НЛО в атмосферних просторах нашої планети. Хоча в людей споконвіків побутувала думка про існування різних чарівників, ворожбитів, знахарів, ясновидців, цілителів, шаманів тощо. Не раз їх ділили на чорних і білих, цебто володарів чорної та білої магій, зв’язаних з темними чи світлими містичними силами. У середньовіччя подібних  сповідників  чаклунства інквізиція спа-

лювала на вогнищах, як носіїв злих сатанинських сил.

Про цілительські здібності божих обранців відомо з Біблії, особливо з Євангелії. Сам Ісус Христос оздоровлював недужих од різних слабостей. Такий дар одержали і його учні-апостоли та інші християнські послідовники після зішестя на них Святого Духа, як і багато пізніших певних сповідників Ісусового вчення. Взяти хоча б святого Миколая Чудотворця. А вже в ближчі до нас історичні часи, наприклад, Іоана Крондштатського, до якого приводили паралізованих калік, а від нього вони виходили вже своїми ногами цілком здоровими людьми.

І таких випадків в історії людства чимало. Вони не тільки в минулому, а й у нашому сьогоденні. Просто інколи в нас нема потреби цим феноменом цікавитися, а особливо в колишньому радянському суціль заматеріалізованому середовищі, де будь-які думки про надприродні сили чи здібності вважалися якщо не цілковитим безглуздям, то хворобливою шизофренічною маячнею. Тому з подібними поглядами в більшовицькі часи швидше можна було потрапити, якщо не за ґрати, то до божевільні, аніж науково обґрунтувати їх. Хоча, як виявилося згодом, спецслужби КДБ цікавилися і вивчали подібні загадкові феномени, ба й навіть використовували їх у своїх цілях.

Десь років 35-40 тому автор цієї книги після тривалих переслідувань і «опіки» радянських спецслужб несподівано став відчувати в собі якусь дивну хворобу. Вона хоч і повільно, але невпинно прогресувала. Звернення до лікарів не давали жодних результатів. Навіть деякі ескулапи жартували, що я, напевне, дуже помисливий чоловік, цебто, як мовлять росіяни «мнітєльний», сам собі вигадую слабість, адже усі аналізи в нормі. Нарешті мій стан здоров’я так підупав, що на мене, здавалося, падали багатоповерхівки, коли я проходив вулицею. В травні 1976 року підступна недуга мене зовсім звалила, і я упав просто під час занять у школі. Добре, що вчасно приїхала швидка і завезла до лікарні, адже життя моє висіло на волосині.

Щоправда, мати, як богобоязлива і дуже містична натура, все делікатно натякала мені, що то, мабуть, якесь наслання, адже в підтвердження цих її підозр, справді на нашому подвір’ї з’являлися якісь незрозумілі дива: то буханець хліба закопаний на городі, то підкинуті якісь курячі яйця, не лише у дворі, а й на горищі хати, куди курка ніяк би не могла добратися, то якась розлита кров на доріжці, або ж фруктові дерева поперев’язувані нитками, то ще щось. Це справді виглядало на якісь відьмацькі витівки чи каверзи, у які я не міг вірити, передусім виходячи зі свого освітнього стану, адже за плечима науковий багаж вищих студій в університеті. Був переконаний, що витоки моєї загадкової хвороби – це результат довголітньої жорсткої «опіки» мене хлопцями «залізного Фелікса», котрі ще зі студентської лави не давали мені спокою допитами, звинувачуючи в українському буржуазному націоналізмі, грозили виключенням з університету, а згодом і тут, на Рівненщині, що не могло не позначитися на нервовій системі, внаслідок постійних довголітніх стресових ситуацій, а, може, й ще від чогось. Однак у цьому я не признавався матері, оберігаючи її хворе серце від зайвих переживань, адже вона не менше натерпілася, коли мого батька запроторили в Сибір на довгих 10 років за звинуваченнями в націоналізмі.

Перебування в районній лікарні не дало жодних втішних результатів. Потім обласна. Але хвороба не відступала, ще більше ускладнювалася. Нарешті клініка Львівського медінституту. Однак і там найвищі його наукові світила теж безпорадно розводили руками, зсилаючись на загадковість захворювання, не описаного в жодних клінічних вердиктах. Хоча від цього мені хворому не ставало легше, я від безвиході ледь не впадав у відчай, вже не міг і голови відірвати від подушки, такою вона видавалася важкою і болючою. Такий невтішний стан справ стривожив уже й дальших родичів і вони почали шукати ради в народних цілителів, до яких я досі ставився більш, ніж скептично, але припертий безнадією, погодився, аби мою сорочку відвезли до одного такого цілителя, що звався Гаврилом із села Бучали з-під Комарного.

Коли мені привезли оту замовлену сорочку, я байдуже поставився до заочного діагнозу та інших пророцтв якогось там неграмотного сільського відуна, та лиш узяв її, як миттєво відчув, що по моїй руці мовби пробігся якийсь дивний струмінь і став наповнювати груди загадковою бентегою у тім місці, де знаходиться сонячне сплетіння. А коли одягнув сорочку – та незрозуміла бентежливість (не знаю як інакше назвати це загадкове явище) посилилася. Я здивовано прислухався до цих дивних вібрацій у своїм організмі, що ніби наповнювали якоюсь таємничою енергією кожну клітину тіла. Я ніяк не міг збагнути, що це таке, які незбагненні сили раптом закопошилися в моєму немічному тілі чи у самім єстві. Але пік їхньої дії настав пізніше. Раптом мою голову почало розпирати ізсередини, а потім з неї наче вистрілювала якась загадкова біологічна чи енергетична гармата, і її «шрапнель» десь через лабіринти хребта зі страшними судомами ніби проривалася до ніг, мені ставало лячно, однак після кожного такого «пострілу» в голові наче прояснювалося і вона легшала, мовби кудись зникав отой гнітючий свинцевий тягар.

Так тривало три дні. А на четвертий – я мовби заново народився на світ. В голові просвітліло, а найголовніше, вона раптом зробилася легенькою, як пір’їна, а кволе тіло, здавалося, враз  відпустили оті сковуючі обручі чи кайдани в’ялості і безсилля. Від радості вперше за кількамісячне перебування в клініці вийшов на двір і дихнув на повні груди студеніючим осіннім повітрям. З цієї миті в моїй уяві почали усе сміливіше брунькуватися думки про дійсне існування якихось вищих містичних сил, з якими знається той загадковий характерник і вони, мабуть, діють на хворого десь на енергетичному рівні. По іншому я не міг пояснити цього дивного феномену. Та й відбувалося зі мною щось незвичне, мене наче вивертало навиворіт. А після других відвідин рідними отого загадкового тепер для мене Гаврила, ця незрозуміла реакція мого організму ніби в десятки разів посилилася. Мене мовби справді якісь невидимі сили викручували як білизну після прання, витискаючи по краплинці не лише з найвіддаленіших закапелків, а, здавалося, з кожної клітини тіла підступну недугу чи, за висловом цілителя, зле наслання. Особливо вночі. Я ледь витримував оті дивні метаморфози у вимордуваному недугою організмі. Інколи здавалося, що ось-ось помру! Ніби дійсно в моєму єстві зійшлися в смертельному прю якісь дві протиборствуючі сили не на життя, а на смерть. На шосту ніч, коли ота внутрішня буря, здавалося, десь там, на клітинному рівні, досягла свого апогею, я таки не витримав, скинув із себе цю замовлену майку. Однак завважив, що після кожного такого мікростресу наставав новий період загального полегшення, і хвороба ніби відступала, ожививши в моїм єстві надію на одужання.

На третій раз я вирішив уже сам навідатися до цілителя, який справді у мене на очах чинив зі мною явне диво зцілення без жодних медикаментів, а лишень якоюсь загадковою біоенергією, яка передається і впливає на організм навіть через одяг. Повірити в таке було важко, але факт залишався фактом. Я вже твердо був переконаний, що процес оздоровлення цим народним цілителем-феноменом здійснюється якоюсь загадковою енергетикою на клітинному рівні. Але як в цьому переконатися? Найголовніше виявити, що це за сили? Проте місцеві мешканці в один голос стверджували, що Гаврило з такими здібностями народився. І ще будучи дітваком, якимось чином знав, хто в селі помре чи загине і коли. Міг безпомильно визначити, чи певна людина жива чи мертва, навіть якби знаходилася десь за тридев’ять земель від дому. Або ж хто украв ту чи іншу річ і де її шукати. А мою маму надзвичайно втішив той факт, що Гаврило гроші, які йому давали у винагороду за лікування численні відвідувачі, передавав до місцевої церкви. Отож вважала, що такий цілитель, котрий жертвує гроші на святу церкву Христову, не може бути зв’язаний з нечистими силами, а тільки з Божими. А незабаром відчув, що якась одна болячка від мене відступила. Я уже міг подорожувати автом, а головне, ходити. Проте, ще не був здоровим, ба й навіть не наблизився самопочуттям до колишнього бадьорого стану, однак мати настирливо вишукувала усе нових народних цілителів, аби привести мене до цілковитого одужання.

Чому я так детально зупинився на цих трагічних для себе сторінках життя, коли не лише моє здоров’я, а й саме життя висіло, як мовлять, на волосині? Насамперед тому, що ті загадкові здібності народних цілителів, особливо таких, як Гаврило, без жодних ліків, причому майже миттєво впливали на стан здоров’я, а відтак ставили переді мною сотні незрозумілих запитань: яким чином це відбувається? Якими загадковими містичними здібностями володіють ці феномени: одержаними у спадок чи здобутими іншим шляхом? Що це за сили, які враз перекреслюють всі офіційні постулати матеріалістичної науки? Я хоча й ніколи не вважав себе атеїстом, адже виріс у віруючій родині, де щиро сповідували тверді християнські норми, однак навчання в школі, у вищім навчальнім закладі, а відтак мимовільне стикнення з адептами войовничого атеїзму, що в країні «світлого майбутнього» став обов’язковою науковою дисципліною, не могло не позначитися на світоглядних нормах навіть найконсервативнішої особистості, а ще й у мінливий період її становлення серед несамовитого, навіть істеричного атеїстичного галасу. Адже кожен педагог за радянськими диявольськими нормами мав бути лютим богоненависником і не інакше.

Правда, я тоді ще не замислювався над питанням – які це сили, ким дані чи даровані, чи одержані від народження, бо проблеми власного здоров’я тоді стояли над усіма іншими, адже не хотілося прощатися з білим світом у якихось 36-37 років. Однак згодом, коли все більше й більше знайомився з різними знахарями, водночас почав і вивчати їх, бо деякі з них, більш знайомі, почали довірливіше розкриватися, яким чином набули таких здібностей, власне, чи не всі вони одержали їх мовби у спадок від своїх батьків чи дідів або ж бабусь перед їхньою смертю. Що, мовляв, кожен такий знахар, одержавши від когось такого цілительського духа, теж мусить передати його перед своєю кончиною (аби мав легку смерть) своєму наступнику. Я почав усе більше й більше задумуватися над цим суперечливим феноменом, адже, як виявилося, багато з них могли і вилікувати людину, і, навпаки, наслати на неї якусь неміч. Правда, водночас моя мати постійно ходила до церкви, замовляла молебні і водосвяття за моє здоров’я і я вперше у житті взявся за читання Біблії. Це сталося після відвідин згадуваного в попередніх розділах монаха і чудодійного зцілення маминої доброї знайомої після п’ятнадцятого водосвяття за її здоров’я. Вона слабувала рідкісною хворобою. У неї на голові утворився такий струп, величезний кров’яний клубак, у який було врощене все волосся. Його не можна було оперувати, бо то означало смерть. Вона навіть якимось чином добилася аж до кремлівської клініки в Москві, але й там найбільші медичні світила були безсилими проти тої недуги, не могли нічим зарадити. Жінка була у відчаї. Аж тут хтось їй порадив поїхати на Житомирщину до однієї пророкині по імені Надія, котра після довгого летаргічного сну одержала дар ясновидіння. І та їй порадила щиро молитися і зробити у церкві аж 20 водосвять за здоров’я. Отож після п’ятнадцятого чи шістнадцятого водосвяття вона прибігла до нас додому щаслива і радісна, скинула хустку аби поділитися з моєю матір’ю дивом Господнього зцілення. Її голова була справді очищена від цього жахливого струпа, а молоде волосся було гладеньким і блискучим.

Цей факт мене тоді неймовірно вразив. Навіть не вірилося, що таке можливе. Адже тут були вже зміни не на енергетичному, а на органічному рівні. Я серйозно взявся за Святе Письмо. Одначе спочатку студіювання Біблії просувалося важко. Ніби й читав очима, але не сприймав розумом прочитаного. Мовби якась ворожа сила відволікала мене від читання, заважала заглиблюватися в зміст, миттєво насилала нав’язливий рій інших думок, навіть нестерпну дрімоту, яка раптом невідь звідки звалювалася під час читання Біблії на мене. Довго не міг перебороти оті незрозумілі перепони. Прочитавши уривок і нічого не збагнувши, мусив знову повертатися до прочитаного щойно. Якось поділився цим дивним явищем зі знайомим священиком, у якого сповідався, приймав таїнство водосвяття за здоров’я. Той, зовсім не здивувавшись, зауважив:

– Це звична ситуація грішника, який пробує навернутися

до Бога, бо тоді диявол насилає легіони своїх демонічних духів, аби перешкодити цьому намірові. Читати Святе Письмо слід після щирої молитви і з твердою вірою, тоді антихристські сили відступляться, а вам відкриється Господня істина.

І я щиро молився, наполегливо опановував сторінку за сторінкою Святого Писання, все грунтовніше заглиблювався у зміст. А згодом просто ковтав із захопленням кожну нову главу з такою інтенсивністю, якої досі не спричиняв і найцікавіший роман й врешті прийшов до висновку, що то справді богонатхненна книга книг. Навіть здивувався, що гіпотези сучасних учених про виникнення життя на Землі тотожні з Мойсеєвою книгою «Буття» про сотворення світу. Виявляється, хвалькуваті еволюціоністи майже слово в слово переписали перші розділи книги «Буття», замінивши лиш Божі дні на геологічні ери та періоди. Бо хіба не має рації Біблія, що в Бога один день, як тисячі земних років. Адже рік нашого зоряного зводу, цебто час, за який він робить повний оберт навколо своєї уявної осі, як вже зазначалося у попередніх розділах, становить аж 25920 років. Про це було відомо ще в давньому Шумері 5 тисяч років тому. Порівняйте з часом обертання нашої землі навколо Сонця у 365 днів.

Вразила й книга «Вихід». Я по кілька разів перечитував найцікавіші місця і приходив до висновку, що в ті далекі біблійні часи євреїв справді супроводжували пустелею якісь неземні сили, нагадуючи вдень стовп диму, а вночі – стовп вогню. Або ж загадка скинії і ковчегу, манни небесної. Якось в одній газеті вичитав, що студенти одного американського університету вирішили виготовити за біблійними описами ковчега в мініатюрі. Яким було їхнє здивування, що до нього дійсно не можна було доторкнутися, таку потужню силу електричного струму він випродуковував.

А якою незбагненно-глибокою моральною мудрістю просякнута нагірна проповідь Ісуса Христа у Новому Заповіті! Це неперевершене моральне вчення для людства усіх епох і віків: минулого і майбутнього, аби виплекати людину не тільки розумну, а й кришталево чисту душею і помислами, цебто досконалу, висококультурну. Це справді вічна моральна істина, якої має дотримуватися кожен праведник.

Окрім Святого Письма, я перечитував багато іншої духовної літератури про чудодійні зцілення багатьох людей засобами молитви та щирої віри в Бога. Якось будучи в гостях у родичів у Червонограді, довідався про одного монаха-василіана Української Греко-Католицької Церкви (що в ті часи знаходилася в глибокому підпіллі), який займався ще й лікувальною практикою в процесі своїх богослужінь. Ним виявився старенький і білий, як голуб, слуга Господній з яскраво блакитними і молодими очима, хоча йому в той час уже сповнилося 92 роки. Перебуваючи в підпіллі, він постійно проводив для своїх прихожан служби Божі у когось на помешканні і зцілював людей від різних недуг, що не піддавалися лікуванню офіційною медициною. Його протихворобною зброєю була молитва. Він і наді мною відслужив службу Божу, освятивши трилітровий слоїк звичайно криничної води. Щоправда, під час богослужіння я мусив пальці обох рук тримати у цій воді. І справді відчував якусь дивну благодать, що лоскітливими хвилями мовби розпливалася по тілі, викликаючи відомий з дитинства стан, коли розгойдавшись на гойдалці, летиш стрімко вниз, чи щось подібне до того. Одне слово, відчував якийсь енергетичний вплив, що наповнював бадьорістю і снагою моє тіло.

Власне, мені й раніше доводилося відчувати щось подібне, відвідуючи різних цілителів, однак їхня дія була недовгою. Ну, принаймні десь два-три дні. А після служби Божої та молитов цього сивого, як голуб, монаха, я відчував постійний приплив енергії, п’ючи оту освячену воду. Минали дні, тижні, місяці, а ота бадьориста енергія не зникала, а мовби добавлялася. Окрім того я весь час проводив, як і він мені порадив, у безперестанних щирих молитвах. Згодом почав відчувати якийсь незрозумілий жар в долонях рук, мовби у них хтось насипав гарячого вугілля. Правда, ніяк не міг розгадати чи пояснити цього стану.

Якось у журналі «Наука і суспільство», який я довгі роки постійно передплачував, з’явилася цікава стаття про лозоходців. Здається, називалася «Людина бачить крізь землю». Тоді вже в СРСР настали часи, коли в пресі почали з’являтися кореспонденції чи цілі великі дослідницькі статті про загадкові неприродні явища, про неопізнані літальні об’єкти, про тих же містичних екстрасенсів.

Із загадковим явищем так званого «лозошукацтва» я уже був знайомий з часу студентських практик в геологічних експедиціях. Знав, що при допомозі таких біорамок деякі геологи вміли не лише розшукувати підземні водні джерела, а й корисні копалини. Навіть якось сам пробував «ходити з лозою», але в мене з того нічого не виходило. А оце, прочитавши цю цікаву, навіть інтригуючу статтю, вирішив ще раз спробувати. Однак і на цей раз спочатку нічого не виходило. Рамки у моїх руках залишалися мертвими, не оберталися, ні на що не реагували. Уже хотів покинути ту затію, як раптом відчув, що ніби на мене зійшла якась загадкова сила чи енергія, котра миттєво наповнила моє тіло якимось несподіваним, навіть не тягарем, а незрозумілим станом, про який і словами висловитися неможливо. Такий стан скорше можна назвати озорінням згори, від чого мені на мить зробилося недобре. Та найдивніше, що біорамки в моїх руках миттєво ожили, почали на щось реагувати: то сходячись, то розходячись. Щоправда, спочатку мені було важко збагнути, на що саме вони реагували.

Наступного дня, щиро помолившись, вирішив продовжити експеримент з двома геподібними дротинами, бо цікавість, а, може, якийсь внутрішній поклик вже не давали спокою. Дротини ожили в руках, залишалося лишень розгадати, на що саме вони реагують перехрещуючись, цебто сходячись одна до одної, а на що – розходячись в різні боки. Проте ніяк не міг збагнути цієї таємниці. Але в дворі у мене стояла балія з водою. Я вирішив спробувати, яка ж буде реакція біорамок на воду. На моє здивування раптом рамки над водою перехрестилися, тобто зійшлися кінцями докупи. Така їхня поведінка мене заінтригувала. Я продовжив експериментувати з водою. Перевіряв реакцію біорамок в різних місцях і пересвідчився, що рамки реагують на будь-яку воду: чи то з криниці, чи з крана або річки однаково, сходячись одна до одної. Навіть спробував поставити склянку з водою під столом, однак рамки перехрещувалися точно в тому місці, де під столом знаходилася вода. Я нарешті збагнув, як лозошукачі знаходять місця для копання криниць, адже їхні «лозини» вказують на підземні водні джерела. Значить, вода випромінює якусь енергію, яку можна вловити лишень оцим нехитрим знаряддям. Та виявилося, що не кожна смертна людина може це зробити, а лише ті, в кого в руках рамка оживає, реагує на цю загадкову енергію. Значить, це вже залежить не від самої рамки, а від певного біолокатора, котрий має здібності, аби запрацювала в його руках подібна біорамка чи «лозина».

Незабаром отой дар «лозошукацтва» перевірив на практиці, відшукавши кільком мешканцям міста найводонос-ніші місця для криниць. Одначе на цьому своїх дослідів не припинив, бо якось мені зблиснула думка в голові перевірити воду, яку привіз від згаданого вище старенького монаха-василіана. І яким було моє здивування, коли біорамки над його водою раптом розійшлися в боки. Що я не робив, скільки разів не повторював дослід, однак вода, над якою молився монах, чомусь показувала протилежний результат, що наштовхнуло на думку про якийсь протилежний її енергетичний заряд. Елементарна логіка мені підказувала, що вода слуги Господнього, виходячи з біблійних канонів, має бути позитивно зарядженою. Значить, звичайна вода – має негативний, цебто мінусовий заряд.

Цей загадковий феномен підштовхнув мене до ще глибинніших досліджень. У мене, мов на щастя, якимось чином збереглася замовлена вода, одяг і зілля ще від кількох знахарів, до котрих звертався раніше. Я став експериментувати з ними. Яким було моє здивування, що і над замовленою знахарем водою, і над одягом, а головне – над зіллям, мої рамки перехрещувалися, цебто за моєю класифікацією показували негативний, цебто мінусовий заряд. Я порівнював однотипне зілля, але не замовлене знахарями, – і знову еврика! Не замовлене зілля на відміну від замовленого несло протилежний енергетичний заряд. Те ж саме показував і одяг. Десятки, а то й сотні разів повторював досліди, а результат залишався однаковим. Значить, помилки не могло бути.

Проте остаточний висновок зробив після одного, на перший погляд марновірного, якщо не містичного випадку. Якби, приміром, хтось раніше подібне мені розповів, нізащо не повірив би, подумавши про нього як про психічно ненормального дивака. Одне слово, проводячи досліди з біорамками, надибав у себе на городі місцину, що випромінювала сильну негативну енергетику. Здивувало й те, що місце було свіжоскопане. Узяв лопатку, копнув, а звідти вивалився на поверхню буханець хліба. Це мене неймовірно здивувало, навіть шокувало: звідки він тут міг взятися і для чого потрібно було його закопувати! Моя мати відразу винесла свій безапеляційний вердикт: хліб замовлений і закопаний якимось недругом на біду. Мати постійно намагалася мене переконати, що причиною моєї загадкової хвороби є наслання, але я в таке не вірив. А оце серйозніше замислився. Ще і ще раз перевіряв хліб рамками, проте вони постійно вказували на його потужню мінусову енергетику. Одначе хліб куплений у крамниці мав протилежну енергетику. Виходило, що дійсно хліб, мабуть, зачаклований якимось відьмаком і має дуже велике негативне поле впливу. Навіть з протилежного боку двору рамка поверталася до місця, де він лежав.

Уже наступного дня чи, може, через день на городі лежали два курячі яйця. Знову хтось підкинув. Вирішив теж перевірити їхній заряд. І знову мінусова енергетика, хоча свої домашні яйця мали нормальну плюсову енергетику. Значить, яйця теж замовлені. У нас вдома був песик, я вирішив віддати ці яйця йому. З’ївши їх, собака захворів, а незабаром здох, хоча був молодим і дуже бадьорим до цього. Я потім дуже жалкував, що так вчинив, однак наочно пересвідчився в згубній дії подібного чаклунства. Однак, ще сумнівався, припускаючи, що це міг бути звичайний збіг обставин.

Неймовірні фантастичні, а насправді явні, очевидні дива, з продовженням моїх досліджень не зменшувалися, а зростали чи не в геометричній прогресії, ставлячи переді мною все нові й нові загадкові запитання-ребуси, у які в часи радянського невір’я дозволялося вірити хіба божевільному. Однак я себе несповна розуму, цебто пришелепкуватим, не вважав, проте про свої, на перший погляд приголомшливі фантастичні відкриття не наважувався говорити вголос, аби справді адепти безбожжя не зробили мене божевільним, принаймні, недоумком чи шизофреніком. За радянських часів предостатньо подібних «шизофреніків» з іншим, особливо антирадянським мисленням сиділо у «психушках».

Далі: Розділ 10-а