С. Праск
Вражаючі загадки стародавніх знань
Ці загадки справді є фантастичними! Важко навіть збагнути нинішній, збагаченій новітнім науковим багажем людині, звідки у древні часи нашої праісторії могли братися подібні знання, до розуміння яких дійшов, а, може, ще й не дійшов, аж нинішній людський науковий досвід.
Подібні сенсаційні повідомлення з’явилися в публікаціях ще у 80-их роках минулого століття, в яких згадується про доісторичні знання, що передавалися з покоління в покоління, зокрема відома в ті часи сенсаційна гіпотеза київського ученого, доктора економічних наук та письменника Юрія Канигіна щодо якоїсь древньої високорозвинутої цивілізації. Про подібне підтверджували й розшифровані стародавні китайські рукописи, про що піде в цьому розділі нижче. Адже ще донедавна в наукових колах панував погляд, що наші пращури були обмеже-ними неуками, одягнутими у шкіри диких звірів і озброєні дерев’я-ними довбешками. Тому подібні нетрадиційні твердження сміливців про минулі високорозвинуті цивілізації людства не вкладалися в голови, загіпнотизовані консервативними поглядами про своє вчорашнє дикунство.
Відомий письменник-фантаст Олександр Казанцев ще в минулому столітті у своїх науково-фантастичних творах ба й численних науково-популярних статтях вперто доводив тезу про космічних гостей: «Ієрогліфічні написи єгиптян, приміром, стверджують, що саме пришельці вчили людство писемності, землеробству, ремеслам. Не випадково, мабуть, за староєги-петською міфологією бог Тот, який прилетів із Сиріуса, вважався покровителем учених, богом мудрості». До речі, давньоафри-канське плем’я догонів й донині зберегло дивовижну легенду про прибуття звідти людей і про такі астрономічні знання, які наша наука відкрила лишень у двадцятому столітті.
Але повернімося до думок Олександра Казанцева. Він вважає, що виназваний інопланетянин – бог Тот був одним з будівничих уславлених єгипетських пірамід. Ось що він стверджував: «Існують, до речі, дані, що споруджували ці піраміди не 4-5, а 11-12 тисяч років тому. Гадаю також, що піраміди мали зовсім інше, набагато важливіше призначення, ніж бути усипальницями фараонів».
А тепер на мить повернімося до Біблії. Чи нема тут якихось зримих паралелей з твердженням про загадкових прибульців-богів. Спробуймо вчитатися в главу 6 Книги «Буття»: «І сталося, що розпочала людина розмножуватися на поверхні землі, і їм народилися дочки. І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали. І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, – бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.
За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, – то були силачі, що славні від віку. І бачив, Господь, що велике розбещення людини на землі, і весь нахил думки серця її – тільки зло повсякденне. І пожалкував Бог, що створив людину на землі. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі…»
Це було перед всесвітнім Потопом. У Святому Письмі, правда, нічого не сказано про конкретний час та технічний розвиток тодішнього людства, про рівень його цивілізаційності. Однак в ньому теж іде мова про Божих синів і про «велике розбещення» людини на землі та все більший нахил її до творення зла. Цебто процвітання розпусти і насилля, одне слово, моральний і духовний занепад. А коли взяти до уваги, що моральний занепад, як не парадоксально, найчастіше спостері-гається у високотехнічно розвинутих цивілізаціях (маємо яскравий приклад нинішнього занепаду моралі саме у високорозвинутих технічно країнах, коли навіть гомосексуалізм узаконюється, стає суспільною нормою), то можна прийти до висновку, що перед всесвітнім потопом існувала на землі високотехнічна, цебто розвинута цивілізація, котра дійшла вже до такого рівня суспільного розкладу, що врятувати землю від подібного занепаду можна було лишень одним способом – її цілковитого знищення, зметення з лиця землі. Підтвердженням тези тодішнього досить високого розвитку людства є саме побудова Ноєм величезного ковчега. Чи могли б його спорудити технічно та інтелектуально відсталі люди!
Власне, й інші дослідження науковців, котрим вдалося привідхилити завісу таємниць давньоминулих часів, підтверджу-ють цю думку – на землі вже існувала колись високорозвинута цивілізація. Бо звідки б, наприклад, стародавні вавилоняни могли додуматися до тези: «Всесвіт вічно створюється і вічно руйнується. Він не має меж ні в часі, ні в просторі». Саме ця доктрина ще три тисячі років тому була, як мовиться, наріжним каменем філософсько-релігійного вчення древнього Вавілону. У наш час ця наукова гіпотеза підтверджується висновками
астрономічної науки.
Або ж: давньоіндійська міфологія стверджує, що вік Землі 4,32 млрд. років. За нинішніми розрахунковими уявлен-нями вчених Землі – 4,5млрд. років. Власне, не відомо ще, які розрахунки точніші, однак приблизно збігаються у віці.
А чи не фантастикою нам здається факт, коли в стародавньому Шумері ще 5 тисяч років тому було відомо жерцям, що зоряний звід робить повний оберт за 25920 років! Про це свідчать глиняні таблички з клинописним письмом, знайдені у храмових бібліотеках Ніппура і Сіппара. Не менш дивним є те, що ця ж цифра фігурує і в більш пізніх народів майя, на протилежному боці земної кулі в Америці. Або ж з халдейських писемних джерел тритисячилітньої давності довідуємося, що радіус землі дорівнює 6310,5 кілометра. Теперішні дані вказують цифру в 6371,03 кілометра. Ця невелика різниця може бути пояснена гіпотезою про розширення Землі. Чи ще 6 тисяч років тому індійці знали про хворобливі бактерії. Вони їх називали «міріади крихітних невидимих створінь». Наші сучасники довідалися про те недавно, після винайдення мікроскопа. А єгиптяни вже тоді мали уявлення про магнітні полюси нашої планети. А, приміром, поділ простору на 360 градусів, а час на 60 хвилин і 60 секунд ми запозичили, власне, продовжили традицію стародавнього Шумеру, започатковану ще у четвертому тисячолітті до нашої ери. Відомості ж про американський континент можна відшукати в тібетських буддійських текстах ще за півтори тисячі літ до нашої ери. Можна сміливо припустити, що рік міг тривати за часів Шумеру не 365 днів, як нині, а 360 діб. Тому й коло (круг) було поділене на 360 градусів. Цебто наша планета після тих віддалених часів уповільнила свій рух навколо Сонця, або ж змінилася орбіта Землі і вона якимось чином віддалилася від Сонця. До речі, знайдений навіть календар майя за яким рік мав лишень 290 днів, себто Земля в 1,25 раза швидше оберталася навколо нашого світила. Цей факт також наштовхує на думку про якусь космічну катастрофу в яку потрапила Земля, але про це згодом.
Найбільше вражає дослідників той дивний феномен, що оті загадкові знання наших далеких предків скрізь зустрічаються ніби вже у закінченому, себто готовому вигляді з кінцевими висновками у вигляді настанов, мовляв, так має бути, проте без жодного натяку про їхню доказовість. У вчених складається враження, що оті «готові», у викінченому вигляді знання існували чи виникли в якісь інші часи, або ж привнесенні на Землю іззовні. Хоча другий варіант проблематичний. Отож виникає закономірне запитання: хто і коли створив ці знання? Як вони дійшли в готовому вигляді до наших давніх предків?
Згадаємо хоча б загальновідоме «диво» Стародавньої Греції, коли в першому тисячолітті до нашої ери там стався надзвичайний злет наукової думки, що тривав майже кілька століть. Вивчаючи цей феномен, доктор економічних наук Юрій Канигін свого часу звернув увагу на, здавалося, парадоксальну деталь. Адже всупереч логіці чомусь найглибші і найточніші з погляду нинішньої наукової думки знання проявили не пізніші грецькі мислителі Птоломей і Арістотель, а значно раніші їхні співвітчизники Фалес, Солон, Геракліт, Піфагор, що жили, наприклад, Солон від Птоломея, більш, як півтисячоліття раніше. Саме оті попередники Птоломея і Арістотеля дали потужніший поштовх грецькій науці тих часів. Юрій Канигін вважає, і як на мене, не безпідставно, що саме ранньоелінські мислителі якимось чином прилучилися до отих езотеричних, себто таємних знань Стародавнього Єгипту, Персії, Вавілону – власне, тих країн древності, науковий потенціал яких й дотепер для нас залишається загадкою. Вчений доводить, що, приміром, Демокріт астрономію, математику та інші науки осягав у єгипетських жерців, магів і халдеїв Персії і Вавілону, а медицину – в індійських йогів. Геракліт же провів кілька років у Персії аби потім першому з європейців сформувати діалектичний світогляд, висловивши думку, що в основі всього – невпинна боротьба і зміна протилежностей, котрі не виключають чи заперечують одна одну, а навпаки – утворюють найвищу гармонію світу. А стосовно найзагадковішої постаті Піфагора, котрий дав грекам вчення про число як приховану суть речей, то він крім того, що відвідав багато країн Сходу, ще й 22 роки провів у Єгипті, навіть був прийнятий до касти жерців, пройшовши перед посвяченням найнеймовірніші випробування волі.
Виходить, що оті грецькі утаємничені мужі поверталися додому з довголітніх «наукових відряджень» уже з готовими гіпотезами і теоріями чи доктринами.
Одне слово, коли Європа тільки вчилася лічби на пальцях, то народи Древньої Месопотамії чи, як її називали, Дворіччя, вже оперували нескінченно великими математичними величинами: кубічними, біквадратичними рівняннями, від’ємними і трансцендентними числами, кривими третього і четвертого порядку. Усе це було відомо не лише в Дворіччі, а й в Індії, Китаї, Єгипті. А елементи обчислювальної математики, кодування інформації, себто основи, які тільки в 20 столітті привели нинішню науку до розвитку кібернетики, існували в стародавньому Шумері ще 4-5 тисяч років тому.
Згадаймо, ще у 6 столітті до нашої ери єгипетські жерці дорікали вище згадуваному Солону: «О Солоне, ви, греки, як діти. Вам нічого не відомо про стародавні часи, про сиві знання минулого…». Отож доктор економічних наук і видатний письменник Юрій Канигін, автор відомого «Шляху Аріїв» упевнений, що древня суперцивілізація – це доконаний факт, який мав місце в історії людства і не потребує додаткових доказів. Та й у міфології багатьох народів зустрічаються згадки про існування в незапам’ятні часи в Індійському океані і прилеглих до нього територіях загадкового материка Лемурія. А чи не була його осколком, тобто єдиною помітною вершиною айсберга таємничої надцивілізації древності – легендарна Атлантида, що теж за давніми переказами, раптово опустилася, ставши океаном (детальніша розповідь про неї піде в наступному розділі книги). І якщо це відбулося насправді, тоді набувають реального значення і оті розповіді єгипетських жерців грецькому мислителеві Солону про окупацію в глибоку давнину Єгипту армією могутньої держави атлантів. А також стають зрозумілими й інші повідомлення жерців Мемфісу, що в них, приміром, є записи історії за 11 тисяч років! В такому разі оті «готові» довершені знання у вигляді наукових настанов одержують свою конкретну адресу. Та й вплив тої зниклої в один момент цивілізації за всією логікою поширювався аж до американського континенту. Тоді стають зрозумілими загадкові, неймовірні за своєю сенсаційністю знахідки на цьому материку, власне, лише за 150 кілометрів від славнозвісних гігантських візерунків у пустелі Наска. На цих знахідках виявлені філігранно вигравірувані малюнки, приміром, проведення хірургічної операції на серці із застосуванням анестезії, або ж трансплантація органів чи зображення людини, що дивиться в телескоп, або ж космонавт за кермом зорельота і т. п. Причому вік цих малюнків визначається ученими у більш як 10 тисяч років.
Або ж згадаймо документальний кінофільм «Спогади про майбутнє», який демонструвався ще за радянських часів. Мене тоді найбільше вразили величезні стрілки, видовбані кимось на західних схилах гір Анд, які вказували точний курс на якийсь загадковий стартовий майданчик чи гірський аеродром із злетними смугами, викладений білим каменем. Цей «аеродром», до речі, також знаходиться неподалік пустелі Наска. Виникає закономірне запитання: а хто ж його у сиву давнину спорудив і звідки могли взятися в ті далекі часи літальні апарати? Адже гігантські зображення в пустелі Наска можна розгледіти тільки з висоти!
Відстоюючи свою гіпотезу про катастрофу, яка знищила на Землі давню протоцивілізацію, Юрій Канигін підсилює її ще й тим, що календарі стародавніх індійців, ассірійців і майя теж вказують дату цієї катастрофи – 11542 рік до нашої ери. Коли взяти до уваги згадуваних вище мемфістських жерців, то приблизно на тому ж тисячолітті уриваються їхні хроніки, себто записи.
Звичайно, що подібні раптові зміни на Землі, які трапилися в сиву давнину можливі лише внаслідок якоїсь космічної катастрофи від якої були зміщені земні полюси або ж змінена орбіта планети. Мені, як географу за фахом, неважко уявити всі ці жахи, що виникли б на Землі від подібних катаклізмів: небувалі жахливі землетруси, миттєві процеси горотворення шматували б земну кору, різка зміна клімату через великі перепади температур, а відтак – страшенні зливи і Всесвітній потоп. Вивержені розплавлені потоки із надр землі, продукти згоряння, кіптява, пил і гази, що були б викинуті в атмосферу, на сотні років закрили б Сонце. Чи могли б зберегтися в подібному пеклі люди, тим більше їхні високі цивілізаційні здобутки. Якщо дехто з гомосапієнсів якимось дивом вижив, то мусив би починати все з початку, себто з досвіду первісної людини. Бо навіть маючи передові технологічні знання людина не могла б їх застосовувати на практиці, хіба що зберегти усні чи писемні записи тих знань, однак дуже поверхово. Уявімо, наприклад, якби хтось із нас, пересічних мешканців, який знає, що таке телевізор чи комп’ютер, але зовсім не орієнтується в їхній будові, хіба зміг би відтворити подібний апарат чи описати його устрій. Він міг би лишень розповісти в загальних рисах, що це таке, як виглядає і для чого використовувалося. Міг би згадати математичні формули в готовому вигляді, які учив у школі чи в інституті, або інші якісь речі, тобто зберегти, як зазначалося вище, певні знання у вигляді готових наукових настанов, не маючи жодної відповіді на наукову доказовість своїх тверджень.
В даному випадку нас передусім цікавить, чи подібні думки мають право на існування. І мусимо згодитися, що вони цілком вписуються в здоровий глузд. І найголовніше – не суперечать, а підтверджують Біблійну розповідь про Всесвітній потоп, що він таки був. У наступних розділах познайомимося й з іншими науковими дослідженнями з цього приводу.
Проте існують ще й інші гіпотези вчених, які теж намагаються пояснити оті дивовижні знання наших древніх пращурів. Дехто з них вважає, що витоки цих знань слід шукати в космосі. Що, мовляв, людство в давнину одержало саме від якихось космічних прибульців розуміння цих знань. Вони вважають, що аргументами для таких висновків служить дивний феномен стрімкого зрушення, власне, злету в матеріальній сфері виробництва, себто своєрідної технічної революції землян, причому в кількох регіонах одночасно у 4-3 тисячоліттях до нашої ери. Та й, власне, як не дивно, подібна космогонічна версія викладена у міфологічних переказах чи не всіх народів світу про «богів, що спускалися з неба», причому в громі і полум’ї, принісши людям відомості про небесні закони Всесвіту, про далекі світи. Взяти хоча б для прикладу феномен догонів, про який уже згадувалося вище. Це африканське плем’я зберігає й досі вражаючі відомості про зоряну систему Сіріуса, зокрема про його невидимий супутник Сіріус В. Просто неймовірно, звідки вони, малоосвічені африканські аборигени, знають, що цей супутник обертається навколо зірки за 50 років. За сучасними найновішими астрономічними дослідженнями цей період сягає 49,9 року. Або ж про неймовірну густину порід цієї зірки, про спіральні зоряні світи, яких у Всесвіті безліч, чи про те, що він населений розумними істотами.
Не менш вражаюче відкриття зробив ще у минулому столітті учений-сходознавець, доктор філологічних наук Ігор Лісевич, прочитавши стародавні китайські тексти. В них згадується про першого «Сина неба» Фу Сі, що прилетів на Землю ще в четвертому тисячолітті до нашої ери. Найбільш вражаючим дивом для тодішніх землян були загадкові «візки-посудини», що (як згадується в текстах), з’явилися спочатку в горах, а потім заповнили й долини. Вони сяяли «сріблястим металом» і могли рухатися «самі по собі», ніхто ними не керував, але ці візки рухаючись, могли змінювати свою форму, пристосовуватись до умов і рельєфу місцевості.
Ще дивнішими персонажами цих описів є якісь «Чі Ю та його брати». Цікавим є те, що вони були схожі один на одного. У всіх текстах названа приблизно однакова кількість цих «братів» – близько 80. Не менш дивним є й описи їхньої зовнішності: чотири ока, шість рук, голова мовби зроблена з міді, залізний лоб і тризубці, де мали б знаходитися вуха. Рукописи стверджують, що Чі Ю міг, подібно до згадуваного «гірського візка», легко долати нерівності рельєфу, ба й навіть на якийсь час злітати в повітря.
Чи не йде мова про звичайних роботів?! Цікавим є й те, що за легендами, вони були послані «синами неба» за «вісім пустот», або ж «вісім меж (бацзи)». В древньому рукописі навіть точно названі відстані між цими «межами» і за максимальним їхнім значенням «брати» були відправлені за 80 мільйонів кілометрів.
До речі, у багатьох легендах народів світу мовиться про здатність «синів неба» літати в Космосі з допомогою найрізноманітніших пристроїв. Взяти хоча б один з таких апаратів «агніхотра», згадуваних у давньоіндійських рукописних працях, – «корабель, який піднімається в небо» і може літати як у «сонячній ділянці», так і в «зоряній ділянці». Ось один з описів такого літального апарата «вімана» із санскритських письмен: «Посеред корабля важка металева скринька, що є джерелом «сили». Від цієї скрині «сила» йшла в дві великі труби, що розміщені на кормі і на носі корабля. Окрім того «сила» спрямовувалася й униз до землі у вісім труб, верхні засувки яких були закриті. Потужний струмінь виривався з них і ударяв у землю, піднімаючи корабель угору. Коли ж він злітав на потрібну висоту, спрямовані донизу труби прикривалися наполовину, аби можна було зависнути в повітрі» і т.д.
Чи потрібні тут якісь додаткові пояснення. З цього тексту ясно як білий день, що це космічний зореліт. Бо хіба нині не за подібним принципом функціонують космічні кораблі. А книга «Самарангана Сутруд-Хара» навіть пробує описати деталі і метали, необхідні для побудови такого літального апарату, двигуни якого працювали на ртуті, розвиваючи «силу грому» і злітаючи миттєво «перетворюючись на перлину в небі»…
У читача може виникнути запитання: а звідки ж прилітали оті «сини неба», згадувані в китайських старовинних текстах? Доктор філологічних наук Ігор Лісевич і на те питання знайшов відповідь у тих манускриптах. Вони прибули на землю із сузір’я Сюаньюань. Туди ж вони й повернулися, встигнувши багато чого навчити землян. Звичайно ж, тут ідеться про сузір’я Лева. Власне, саме в напрямку до цього сузір’я переміщується чи летить вся наша Сонячна система. До речі, саме з цим сузір’ям зв’язане ще одне сенсаційне явище – загадкова радіолуна, цебто радіосигнали, що надходять на Землю з цього напрямку космічного простору.
Чи суперечить все вище висловлене теологічному вченню про Бога – Творця Всесвіту, або ж святій книзі цього вчення – Біблії? Абсолютно ні. У Біблії, як уже я згадував на початку розділу, теж іде мова про «Божих синів», що сподобали собі земних жінок, і про літальні апарати, навіть про дивне вознесення Іллі на Небо: «І сталося, як вони все йшли та говорили, аж ось появився огняний віз та вогняні коні, і розлучили їх одного від одного. І вознісся Ілля у вихорі на небо…» (Друга Книга Царів, глава 2, вірш 11). Про можливий високий розвиток людства в сиву давнину підтверджує й Всесвітній потоп, учинений Богом, аби знищити зіпсуте людство. Так само не суперечить Біблії, а лиш її доповнює й твердження про привнесення знань «синами неба», названими в Біблії «Божими синами», хоча ці найменування можуть бути й не тотожніми. Адже Біблія взагалі не веде мови про інші заселені світи (планети), яких у Всесвіті мільярди, бо писана вона Божим провидінням саме для землян і про землян таким тлумачним викладом, який був би зрозумілий людям відповідного рівня розвитку. Тому мають абсолютне право на існування обидві гіпотези, викладені вище: і про високо розвинуті цивілізації в минулому на Землі, і про привнесення знань іззовні, тобто з космосу подібними людині істотами з набагато вищим розвитком, бо й вони є також Божим творінням. Однак їх не можна ототожнювати з Богом-Творцем Всесвіту. Навіть цитовані древні манускрипти називають їх «синами неба», а не «Божими синами». Але про це в наступних розділах книги.
Для завершення цього розділу не можу оминути гіпотез ще однієї групи вчених, котрі ґрунтуються на прикладі, як гадають вони, знищеної високим технологічним розвитком навіть не цивілізації, а цілої планети Сонячної системи, яку умовно названо Фаетон, що знаходилася на орбіті між Марсом і Юпітером. Ці вчені встановили, що міф про Фаетону не є звичайною легендою, бо згідно закону Тіціуса-Боде там справді мала би перебувати така планета. Підтвердженням цього служить цілий пояс астероїдів, маса яких в сукупності майже дорівнює масі тієї, на думку учених, зниклої планети. Тим більше, що всі орбіти астероїдів перетинаються саме в тій точці простору, де за всіма підрахунками мала б знаходитися планета під час розпаду від могутнього вибуху. Свого часу письменник-фантаст Олександр Казанцев звернувся до Нільса Бора: чи не припускає він можливості термоядерного вибуху океанів, якщо в їхніх глибинах підірвати потужний ядерний заряд? Відомий фізик із світовим іменем відповів: «Я не відкидаю такої можливості. Якщо у випадку з Фаетоном було й не так, все одно
необхідно заборонити атомну зброю!»
Ці тривожні побоювання змусили мене задуматися над страшною інформацією, яку я вичитав якось в «Літературній Україні» письменника Миколи Стеблини. Аби не бути голослівним зацитую уривок з тієї статті, що має заголовок «А братія мовчить собі, витріщивши очі…»: «Міністр оборони Шматов задарма передав Росії зброї та всілякого військового майна і обладнання на 44 мільярди! доларів. Це крім 1600 ядерних боєголовок, що їх раніше передала Україна Росії, котра й так мала на той час 45 тисяч атомних та водневих бомб плюс 1200 тонн збагаченого урану – сировини іще для 75 тисяч атомних бомб, якими можна зруйнувати не лише планету Земля, а й усю Сонячну Систему!..». Так і напрошується запитання: а для чого це? Для самознищення? Бо коли додати до тієї російської смертельної атомної армади ще й ядерні потенціали США, Китаю та інших країн, не важко уявити, що може з нами статися кожної миті. Якого ще могутнішого вогню потрібно аби знищити нашу планету! Так і хочеться заволати: Боже, зупини цей безум!!!
Я не раз розмірковую чому це Бог заборонив Адамові їсти плоди з дерева пізнання добра і зла? І приходжу до висновку, що ця Божа заборона була логічною. Біблійну розповідь про той факт потрібно розуміти образно, а не сприймати слова Біблії натурально. Бог чинив так не через свою амбітність, а тому, що до споживання з дерева пізнання людина ще в ті часи не доросла не так розумово чи свідомістю, а насамперед мораллю, адже це були перші люди без певного життєвого досвіду, ще не змужнілі духовно, ба й інтелектуально, аби одержувати знання, які можна з однаковим успіхом використати і для добра, і для зла. Адже Бог створив, як мовить Святе Письмо, людину за своїм образом і подобою, себто вільною у своїй свободі. А правильно користуватися цією свободою може лишень людина духовно і морально досконала, бо знання, як ми вже пересвідчилися, можна для різних цілей використати. Наш Творець Небесний був переконаний, що лишень свобода, а не рабство може витворити людину високої моралі із святими чеснотами, бо без неї, отієї волі, просто немислиме людське вдосконалення. Однак до тієї свободи помислів і вчинків первісній людині потрібно було ще дорости неспішним поступовим розвитком. Тож диявол вирішив поламати той Божий план творення на Землі людини досконалої, «святої», тому й підкусив Єву, себто допоміг людині передчасно скуштувати отой заборонений плід пізнання, аби воно пішло в людства попереду морального і духовного поступу, себто всупереч замислам Божим, перетворивши ці пізнання в знаряддя зла, тобто гріха, внаслідок духовної недосконалості первісного чоловіка.
Хіба не бачимо, що й понині цей підступний замисел лукавого продовжує множити гріховні справи людства, тому й маємо стільки бід: воєн, смертей, пролитої крові, чи тієї ж божевільної кількості смертельної ядерної зброї, якою можна уже мільйони разів убити кожне живе створіння на Землі. А ще ми повинні з цього біблійного факту зробити мудрий висновок, що й понині є великим гріхом, коли батьки безголово дозволяють своїм недорослим нащадкам, які ще морально й розумово не сформувалися як особистості, давати повну свободу дій і передчасні пізнання недозволених речей. Це все одно, як довірити чи дати в руки немовляті бритву. Бо хіба не є Содомом і Гоморою, коли в школах навчають дітей користуватися протизачатковими засобами, мовби закликають неповнолітніх до передчасних сексуальних зв’язків. А потім запитуємо себе, звідки беруться оті «сексуальні революції», себто розпуста і масове падіння моралі. Невже так прагнемо отого жахливого кінця світу?..
Далі: Розділ 5